Главная | Обратная связь

Поняття «саморегуляція» отримало особливий розвиток в рамках диференціальної психофізіології.

Саме широке визначення саморегуляції пов'язане з розумінням регулювання діяльності самим індивідом. При такому підході виділяється поняття «громадська регуляція», яка певним чином поєднується з саморегуляцією. Наявність суспільно типізованих і нормованих форм діяльності не виключає індивідуалізованих і типізованих за індивідуальним підставі форм активності і діяльності. «Точніше, нам здається, буде уявлення про те, що громадська детермінація передбачає індивідуальну, більше того соціальною нормою ставати вихід суверенної особистості за межі типізованих, нормативно усереднених діяльностей, що вимагає для їх реалізації нормативно усереднених якостей» . Саморегуляція такий «нормативної», але «наднормативної» діяльності, що призводить до соціально-нормативного процесу саморозвитку особистості і повинно стати предметом власне психологічного аналізу .

Усвідомлена саморегуляція розуміється нами як системно-організований процес внутрішньої психічної активності людини по ініціації, побудові, підтримці й керуванню різними видами й формами довільної активності, безпосередньо реалізує досягнення прийнятих людиною цілей .

Місце і роль психічної саморегуляції в житті людини досить очевидні, якщо взяти до уваги, що практично все його життя є нескінченна безліч форм діяльності, вчинків, актів спілкування та інших видів цілеспрямованої активності. Саме цілеспрямована довільна активність, реалізує всі безліч дієвих відносин з реальним світом речей, людей, середовищні умов, соціальних явищ і т.д., є основним модусом суб'єктного буття людини.

Саморегуляція цілеспрямованої активності виступає як найбільш загальна і сутнісна функція цілісної психіки людини, в процесах саморегуляції і реалізується єдність психіки у всьому багатстві умовно виділяються її окремих рівнів, сторін, можливостей, функцій, процесів, здібностей і т.п.

Таким чином, проблема психічної саморегуляції є однією з найбільш глобальних і фундаментальних проблем загальної психології. Її дослідження відкриває великі, багато в чому специфічні, нетрадиційні можливості для розуміння та змістовного пояснення загальних закономірностей побудови та реалізації людиною своєї довільної активності (діяльності, поведінки, спілкування), для визначення умов успішного психічного розвитку дитини, для розуміння феномену загального рівня суб'єктного розвитку людини, для дослідження індивідуально-типових особливостей діяльності та поведінки, для продуктивної участі у вирішенні широкого спектру дуже різноманітних практичних завдань.

Побудова узагальненої концептуальної моделі процесів саморегуляції при першому підході до проблеми суттєво ускладнюється різноманіттям видів і форм довільної активності, що відрізняються один від одного по самим різним (як внешнеісполнітельскім, так і змістовно-психологічним) характеристикам.

Проте сама цілеспрямована "виконавська" активність і усвідомлена Регуляторика, що забезпечує її продуктивність, незважаючи на їх єдність, не тотожні один одному. У цілих дослідження загальних закономірностей будови процесів саморегуляції останні повинні розглядатися в якості власне регуляторно-управлінських інформаційних процесів, тобто в аспекті їх безпосередньо регуляторно-управлінських функцій. При цьому відбувається абстрагування, як від конкретики форм регульованою довільної активності, так і від конкретики психічних засобів інформаційного забезпечення процесів саморегуляції.

Отже, продуктивний шлях вивчення закономірностей процесів саморегуляції полягає в реалізації системного підходу. Він повинен бути початково орієнтований на дослідження психічної Регуляторика як власне регуляторних процесів, що реалізують загальні для різних систем принципи, а з іншого боку, - як процесів, здійснюваних специфічними засобами людської психіки. Такий підхід дає можливість максимально уникнути як кібернетичного редукціонізму, що призводить до психологічної беззмістовності або спрощенство, так і психологічної калейдоскопічності, яка виражається у внесистемном вивченні окремих психічних феноменів і чинників, що детермінують здійснення діяльності, і фактично реалізує лінійно-причинні (що не мають місця в дійсності) схеми, що знімають питання про системну будову процесів психічної регуляції.

Структурно повноцінний регуляторний процес в найбільшій мірі забезпечує (за інших рівних умов) успішне досягнення прийнятої суб'єктом мети. Будь-який структурно-функціональний дефект (недостатня реалізація будь-якої компонентної регуляторної функції, нерозвиненість межкомпонентних зв'язків) процесу регулювання істотно обмежує діяльні можливості людини (в тому числі і безпосередньо в навчальній діяльності). Тому досконалість функціональної структури регуляторних процесів є початково необхідною і дуже істотною передумовою діяльнісного буття в усьому розмаїтті його проявів. Жодна сторона психічного розвитку (розумовий, вольове, моральне та ін), яким традиційно приділяється основна увага в навчально-виховній практиці, принципово не може автоматично забезпечити досконалість системної функціональної структури регуляторних процесів, яка, як правило, формується стихійно в різних видах здійснюваної дитиною активності і, як свідчать факти, далеко не завжди успішно.