Главная | Обратная связь

Джерела римського права в період імперії.

На першому етапі Римської імперії (за прин­ципату) ще зберігали певне значення деякі попередні джерела права. У період принципату силу законів набули постанови сенату — сенатусконсульти. Сенат, щоп­равда, не мав законодавчої ініціативи, і його постанови були лише законодавчим оформленням пропозицій імператора — принцепса. Зі зміцненням імператорської влади і віднесенням більшості судо­вих справ до компетенції імператора і його урядовців поступово втра­тила значення діяльність преторів, у тому числі правотворча. Близько 130 р. Сальвій Юліан за дорученням імператора склав текст (збірник) преторських едиктів. Основним джерелом права в період домінату стали розпоряджен­ня імператора. Зі зміцненням імператорської влади, переходом до періоду домінату законодавча влада імператора розгля­далась уже як одне з виявлення божественності, невід'ємної суті цієї влади. Розпорядження імператора дістали загальну назву конституцій. Конституції поділяли на чотири види: едик­ти, декрети, рескрипти, мандати. Едикти — це загальні розпорядження для всього населення імперії (не сплутати з едиктами республіканських магістратів, зокрема прето­рів, у яких ці останні викладали програму своєї діяльності. Декрети — рішення імператора з конкретних спірних, зокрема су­дових, справ. Рескрипти — письмові відповіді на скарги і запити, що надійшли імператору з різних питань. Мандати — інструкції службовим особам. Пізніше усі розпорядження імператорів називали законами. В період домінату набували значення (як джерело права) загальні розпорядження таких високих службових осіб, як префект Преторію і префект міста. Вони видавали роз­порядження з питань, не регламентованих законами імператорів. Збереглась як джерело права в період імперії і діяльність римських юристів, які й далі користувалися авторитетом і популярністю завдяки глибоким знанням права, умінням кваліфіковано аналізувати конкретні правовідносини. Кодифікація Юстиніана. Незважаючи на різнобічний розвиток римського права у класичний період, питання про його кодифікацію упродовж довгого часу не ставилось. Спроби кодифікації почалися тоді, коли римське право, досягнув­ши високого ступеня розвитку, вже так інтенсивно не вдосконалюва­лося. Найважливішою стала кодифікація римського права, про­ведена після падіння Західної Римської імперії, східно-римським імпе­ратором Юстиніаном (527-565) у Візантії. Йшлося вже не про систематизацію римського права, а про його кодифіка­цію — зібрання, опрацювання, усунення архаїзмів, застарілих, недію­чих джерел, пристосування права до сучасних потреб. Для здійснення кодифікації 528 р. Юстиніан призначив комісію у складі 10 осіб. Комісії було доручено систематизувати імператорські консти- туції. Три попередні кодекси імператорських конституцій значно по­легшили справу і вже через рік було опубліковано зібрання конституцій усіх римських і візантійських імператорів під назвою Кодекс Юстиніа­на. Кодекс містив 12 книг, які поділялись на титули. Кожен титул мав свій заголовок. Кодекс є цінною пам'яткою римського права, але періоду його за­непаду з домінантою церковних приписів, "божественних повчань". Для вивчення суті справжнього римського права він має знач­но менше значення, ніж три наступні частини кодифікації. Для кодифікації всього іншого римського права Юстиніан ство­рив у 530 р. нову спеціальну комісію у складі 17 осіб. Вона мала переглянути всі праці юристів класичного періоду, вибрати найцінніші з них, привести їх до певної системи, ви­лучити повторення і протиріччя. Через три роки робота над кодифікацією праць видатних римських юристів була завершена і опублікована як Дигести, або Пандекти. Вони, по суті, — найважливіша частина кодифікації, складаються з 50 книг, які, однак, не мають заголовків. Усього в Дигестах є 432 титу­ли, поділені на фрагменти, великі фрагменти — на параграфи. Кодифікаційна комісія здійснила також переробку Інституцій Гая, видавши в 533 р. нові Інституції. Це третя частина кодифікації. Вони підготовлені як елементарний підручник права для юридичних шкіл і юристів-початківців. Проте цей підручник мав силу закону: на нього можна було поси­латися в процесі вирішення справ. Юстиніан мав намір кодифікувати все наступне законодавство, об'єднавши його в самостійну частину під назвою "Новели". Це було здійснено, але вже після смерті Юстиніана. Значення цієї кодифікації надзвичайно велике. Хоч пізніші дослід­ники критикували Юстиніана і кодифікаторів за численні зміни ори­гінального римського права, тобто за те, що вони част­ково змінили, "спотворили" чисте римське право, проте ця критика втрачає значення на тлі значущості для всього людства тієї величезної кодифікаційної роботи, яка проведена за Юстиніана. Якби не його ко­дифікація, яка хоч і в дублюючих списках, але все ж таки дійшла до наступних поколінь, то ми б нічого конкретного не знали про суть, зміст, цінність римського права.