Моделі переходу до ринкової економіки

- Модель «ринкового соціалізму», (Югославія, Угорщина, зараз успішно використовується в Китаї та В'єтнамі) характеризується поступовістю перетворень, провідною роллю державного керівництва та управління усіма процесами. В умовах моделі «ринкового соціалізму» переважає власність держави та корпорацій. Вона поєднується з дрібною приватною власністю. У галузі розподілу і умов життя модель «ринкового соціалізму» характеризується збереженням державного патерналізму.- Модель «оксамитової революції» (Чехія та Словаччина) характеризується не тільки поступовістю трансформації, а й «м'якшим», спокійнішим переходом від централізованого регулювання до ринкового механізму. Моделі «оксамитової революції» властива значно ширша активність населення у перетворенні відносин власності (наприклад, ваучерна приватизація у Чехії та Словаччині). «Оксамитова революція» найбільш послідовно реалізує принципи «соціального ринкового господарства», що знаходить вияв і в порівняно меншій глибині та гостроті кризи, а отже, і в порівняно менших спадах рівня життя.- Модель «шокової терапії» ( Польщі, країни СНД) характеризується намаганням швидко, до того ж адміністративними методами, зруйнувати стару, командну систему і запровадити ринок, ринкові відносини. При застосуванні моделі «шокової терапії» здійснюється прискорена корпоратизація державної власності, причому нерідко передавання її в руки колишньої номенклатури, яка зберегла адміністративну владу. За «шокової терапії» ринкові реформи перетворюються на самоціль і суспільство платить за це значним погіршенням умов життя, зубожінням широких верств населення.

3.Особливості трансформації економіки України- Модель економічної системи в Україні яка існувала до перехідного періоду виявилась деформованою оскільки в її основі лежали монополія державної власності та централізоване управління економіки державою. Це зумовило розмежування інтересів у суспільстві, підрив матеріальної зацікавленості. Наслідком цієї системи стала криза, яка спричинила відставання економіки України як складової народногосподарського комплексу СРСР від економіки розвинутих країн у технологічному та технічному відношеннях.- в нашій країні утверджується державно регульована, соціально спрямована ринкова економіка.- перехід України до ринкової економіки супроводжується руйнівною соціально-економічною кризою (основним її проявом є спад виробництва - В 1998 році валовий внутрішній продукт зменшився в порівнянні з 1990 роком майже на 60%; в країні відбувається масова деіндустріалізація, руйнування продуктивних сил з випереджаючим знищенням науково-технічного й інтелектуального потенціалів суспільства.)- негативно вплинула на виробництво і лібералізація цін на внутрішньому ринку. При її здійсненні було проігноровано той факт, що в Україні, як і в інших колишніх республіках СРСР, був дуже високий рівень концентрації виробництва, який в умовах лібералізації цін неминуче призводить до встановлення монопольних цін. Високі монопольні ціни на вироблені товари і послуги та низькі монопольні ціни на робочу силу призвели до скорочення сукупного попиту і суспільного виробництва.

4.загальна характеристика кр що розв.Економ. країн що розвиваються тобто екон. переважної більшості країн Азії, Африки, Латинської Америки слід вважати змішаною. На початку отримання нац.незалежності у цих країнах панувала відстала структура господарства, застосована примітивна техніка і технологія, існували застарілі форми вироб.все це зумовило низку продуктивності праці.Формування нинішніх екон.с-ми країн що розвив.після отримання ними політичної незалежності. Але умови розвитку екон. Ще тривалий час залишалися несприятливими, оскільки молоді нац.держави не подолали вплив колишніх метрополій, не розвязали важливі державні задачі.Економічна залежність більшості молодих держав зумовлена такими факторами:1)низький рівень екон.розвитку- спричинений примітивним ступенем зрілості продуктивних сил, однобічного структурного господарства, спрямованого на забезпечення потреб метрополій у сировині.2)Панівними позиціями колишніх метрополій у світовому господарстві, тому що вони намагалися не допустити молоді держави до ринку товарів, послуг, інвестицій, суч.засобів вироб.,науково-технічних знань, досвіду.Країни, що розвиваються змушені переважну астину свого експорту реалізовувати товар за низькими цінами, а продукти за високими.Часто іноземні держави на монополії провокували перевороти країн, що розвиваються в результаті яких до влади приходили нові владні режимиСпільні екон.розвн.країн, що розвиваються:1)формування державного сектору економіки2)здійснення індустріалізації3)реформування сільського господарства4) розв’язання соціальних проблем.Функціонування сектора в економіці країн,що розвиваються здійснювалися шляхом націоналізація власності іноземних монополій шляхом будівництва нових підприєм.за рахунок коштів державного бюджету, шляхом створення спільних з іноземними компаніями підприємств та придбання контрольних пакетів, акцій в дворічних підприємств іноземних компаній.Хоча країни, що розвиваються, істотно різняться рівнем економічного розвитку, соціально-економічними структурами, мають національні, історико-культурні, релігійні своєрідності, можна виділити їхні спільні або близькі риси:

- Це передусім кількісне і якісне відставання продуктивних сил від рівня постіндустріальних держав. Більшість даних країн має малорозвинену економіку, їм притаманна відсталість соціально-економічної структури, яка характеризується багатоукладністю економіки, великою питомою вагою кастово-феодальних та інших докапіталістичних укладів.- Спільною рисою переважної більшості цих країн є низький рівень життя населення, слаборозвинутість соціальної інфраструктури.- особливістю є набагато істотніший і жорсткіший вплив релігій, традицій на соціально-економічний розвиток, ніж в індустріальних країнах.Хоча частка країн, що розвиваються, у світовому виробництві дещо підвищилась виробництво ВНП на душу населення зростало дуже повільно через високі темпи росту населення, а в багатьох державах навіть абсолютно скоротилося. Це зумовило збереження значної дистанції між ними і країнами з розвинутою ринковою економікою. Ще більш разючим є відставання країн, що розвиваються, від розвинутих країн за рівнем науково-технічного потенціалу, розвитку "людського капіталу". Значної гостроти в Азії, Африці та Латинській Америці набувають соціальні проблеми.Значні зміни за роки незалежного розвитку стались у галузевій структурі економіки країн, що розвиваються:- Істотно змінилися пропорції між основними секторами народного господарства, виникли нові, сучасні галузі індустрії. Серед головних тенденцій, які характеризують динаміку макроекономічних пропорцій країн, що розвиваються, треба назвати зменшення питомої ваги у ВНП сільського господарства, збільшення питомої ваги галузей обробки і сфери послуг.- Розвиток промисловості посів провідне місце в економічній політиці країн, що розвиваються, уже з перших років після звільнення від колоніального гніту. Незважаючи на різницю у формах і методах здійснення, індустріалізацію розглядають тут як головний засіб ліквідації відсталості.

5.Поділ кр що розв1. Країни, що розвиваються, зі значним потенціалом (входять до першої десятки країн світу за чисельністю населення, територією, забезпеченістю багатьма видами природних ресурсів): Індія, Бразилія, Саудівська Аравія, Мексика. У цих країн є сприятливі передумови для переходу до вищої групи за умови структурної перебудови економіки та інтенсивнішого ведення господарства.2. Нові Індустріальні Країни (НІК): Тайвань, Гонконг, Сінгапур та Республіка Корея . До них часто зараховують також Малайзію, країни «великого потенціалу» – Мексику, Бразилію та Арґентину. Нові Індустріальні Країни відрізняються вищими темпами розвитку порівняно з більшістю країн, що розвиваються, та багатьма розвиненими країнами. За виробництвом низки видів промислової продукції, у тому числі наукомісткої, НІК займають провідні позиції у світовій економіці. Високими темпами розвивається експорт взуття, одягу, текстилю, побутової техніки, легкових автомобілів. На території НІК були створені експортно-виробничі зони – один з типів особливих економічних зон. Експортно-виробничі зони – це центри виробництва взуття, одягу, електронних виробів, деталей та комплектуючих. Експорт продукції з економічних зон є основним джерелом валютних надходжень для нових індустріальних країн.3. Слаборозвинуті країни. Прибуток на душу населення не перевищує 300 дол. Це більша частина країн Африки, Карибського басейну, островів Тихого океану. Практично вони є на всіх континентах; їхня економіка характеризується монопродуктивністю. Це «бананові республіки» або сировинні придатки великих країн – покровительок. Як правило, ці країни зберегли економічну або політичну залежність від колишніх метрополій, а їхня економіка повністю контролюється ТНК.4. Нафтоекспортні країни. Це насамперед 12 країн ОПЕК: Саудівська Аравія, Венесуела, ОАЕ, Кувейт, Іран, Ірак тощо. Вони виділяються високим душовим показником ВНП (понад 15 тис. дол.), переходом від монофункціональної економіки (нафто- та газовидобуток) до поліфункціонального господарства (машинобудування, електромісткі галузі металургії, хімічна промисловість тощо).5. Малі країни – «квартироздавальники». Це країни «зручного прапора» – Ліберія, Панама; «країни-готелі» – центри міжнародного туризму та рекреації – Канарські острови, Кіпр, Мальдіви, Сейшели та інші; «країни – банківські та страхові центри» – Бермудські та Багамські острови тощо. Вони розвивають одну чи кілька схожих функцій і мають від них чималий прибуток, забезпечуючи цим собі досить високий рівень життя.

6.роль тнк у ек політ кр що розвДля динамічнішого розвитку країнам цього континенту необхідно включитися до стратегії провідних ТНК, причому не лише як сировинних додатків і територій, які використовуються для екологічно брудних видів виробництва, а передусім як повноправних партнерів. Важливе завдання, яке стоїть перед більшістю цих країн - ширша участь у процесах міжнародного руху капіталів. На сьогодні 70% інвестицій в Африку припадає лише на такі країн: Анголу, Єгипет, Нігерію та Марокко; вони спрямовуються переважно в розробку корисних копалин, промислове виробництво та послуги.Виділяють три основні етапи становлення взаємовідносин ТНК і економічно слаборозвинутих країн.1. У XVII-XVIII ст. в епоху старого колоніалізму англійських, голландських, іспанських та інших компаній будувалися шахти і створювалися плантації в різних частинах земної кулі; це супроводжувалося експлуатацією місцевого населення і вилученням мінеральних та інших багатств.2. Кінець XIX ст. - епоха так званого нового імперіалізму, коли Африка, Південно-Східна Азія та інші країни світу були залучені в імперські системи. Хоча в цей період експлуатація і вивезення багатств з цих країн тривали, для забезпечення й полегшення експлуатації європейці вкладали кошти в розвиток портового господарства, будівництво залізниць, міських центрів - у створення інфраструктури, дуже важливої для країн, що розвиваються.3. З 60-х років XX ст. країни, що розвиваються, почали використовувати імпортозамінну стратегію як найкоротший шлях здійснення індустріалізації. Існування високих торгових бар'єрів, різних податків тощо змусило США та інші розвинуті країни субсидувати виробництво за кордоном.Розвиток цих країн є складним процесом взаємодії національних та міжнародних елементів, який реалізується шляхом розв'язання широкого кола економічних, політичних і соціальних проблем:- Провідною серед них є проблема вибору шляху розвитку, насамперед шляху економічного розвитку: розвивати державне чи приватне підприємництво, розбудовувати ринкову чи централізовано керовану економіку. Активну участь у її розв'язанні беруть ТНК. Вони є потенційними носіями економічного зростання і ринкових відносин. Завдяки своїй економічній природі ТНК спрямовані на прибутковість, стабілізацію економічного середовища, в якому діють.ТНК звинувачують і у впровадженні технологій, які передбачають використання дорогого обладнання, що призводить до зростання безробіття й унеможливлює розробку місцевих технологій. Стверджується також, що ТНК зберігають контроль за найпередовішими технологіями, не передають їх країнам, що розвиваються, за прийнятними цінами. Припускається, що прямі іноземні капіталовкладення погіршують розподіл прибутків у країнах, що розвиваються.Оцінюючи в цілому роль ТНК у країнах, що розвиваються, слід зазначити, що саме завдяки діяльності ТНК відбувається активізація інтеграції цих країн у світовий економічний простір. Тенденція до розвитку постіндустріальних економік, що почала діяти в економічно розвинутих країнах з початку XXI ст., підсилить цю роль ТНК, оскільки саме вони є найкращими агентами передачі індустріального розвитку.

7.ек стратегії кр що розвУ країн що розвиваються тривалий час поставало питання про економічну відбудову, а розвинутої ринкової с-ми не існувало взагалі, тому стратегічною метою виступає розбудова соціально орієнтованої ринкової економіки.Характерною ознакою ринковою с-ми, що створ. Є нестабільність. Вона може бути успадкована історично, або виникати в наслідок суперечностей між соц.екон. умовами та потребами етапів перетворень.Такі економіки часто не мають стабілізаційних механізмів і потребують переведення спеціальних стратегій і стабілізації та створення умов для економіки зростання.Від адекватності, послідовності комплектності стратегії побудови ринкового середовища залежить довготермінова соц.екон. ефективність перетворень.Низький початковий рівень розвитку зумовлює поєднання у стратегіях країн цієї групи у напрямі характерних для ринкових екон., а також і специфічних напрямів.До таких відносяться:1.індустріалізація2.розбудова грошово – фінансової сфери3.стабілізація вигоди4.підвищення культурно – освітнього населення.Суттєвою особл.країн, що розвив.є низький вихідний рівень стратегій екон. суб’єктів. Характеризується неадекватністю економ.політ., що проводяться на вимогу міжнародних фінансових органів та розвинених держав до внутрішніх потреб країн, що розвиваються. Можуть посилюватися зовнішньо економічні дисбаланси зумовлені не доконаної структурою економіки.Cтратегічною метою країн що розвиваються виступає розбудова ринкової економіки на соціально-економічному фундаменті, сформованому часто докапіталістичними формаціями. Таким чином, ринковій системі, що створюється, не властиві джерела нестабільності. Вони носять трансформаційний характер, будучи успадкованими історично або виникаючи внаслідок суперечностей між соціально-економічними умовами та потребами етапів перетворень. Такі економіки не мають вбудованих стабілізаційних механізмів і потребують проведення спеціальної стратегії стабілізації та створення умов для економічного зростання.Отже, вiд адекватностi, послiдовностi й комплексностi стратегії побудови ринкового середовища залежить довготермінова соцiально-економiчна ефективнiсть намiчених перетворень. Вирiшальна роль у цьому процесi належить державі, завданням якої є спрямування стихiйно дiючих ринкових законiв у конструктивне русло.Низький початковий рівень розвитку та зародковий стан ринкової організації зумовлюють поєднання у стратегіях країн цієї групи як напрямів, характерних для ринкових економік, так і специфічних: індустріалізація, імпортозаміщення, розбудова грошово-фінансової сфери та стабілізація валюти, реформа системи соціального захисту, підвищення культурно-освітнього рівня населення тощо. Такі заходи, особливо на початкових етапах, здійснюються переважно адміністративними засобами.Суттєвою особливістю країн, що розвиваються, є низький вихідний рівень стратегій економічних суб'єктів.Тому неможливо доручити їм реалізацію значної частини завдань економічної координації, як це відбувається у розвинених країнах. В умовах ринкової недостатностi, коли дієвість інструментів непрямого регулювання є низькою, значна надiя покладається на безпосереднє виконання державою пiдприємницьких функцiй. Як правило, державна власнiсть зосереджується в галузях, що займають провідні позиції у процесі суспільного відтворення і тих, що потребують пріоритетного розвитку. Особливим видом державного пiдприємництва є корпорацiї розвитку, що здiйснюють кредитування, iнформацiйне обслуговування компанiй тощо. У міру вдосконалення стратегій приватних економічних суб'єктів частка державної власності може зменшуватися.Країни що розвиваються характеризуються неадекватностю економiчної полiтики, що проводиться на вимогу мiжнародних фiнансових органiв та розвинених держав, до внутрiшнiх потреб країн, що розвиваються. Можуть посилюватися також зовнiшньоекономiчні дисбаланси, зумовлені недосконалою структурою економiки.

8 розвиток ек сша.Від моменту прийняття Декларації незалежності США (4 липня 1776 p.), започаткувавши швидке перетворення аграрної країни в першу індустріальну державу, найбагатшу в світі, ця країна вийшла в лідери і за рівнем продуктивності праці. Сьогодні в США змінюються орієнтири суспільного розвитку, що об'єктивно зумовлене вдосконаленням продуктивних сил. Це виявляється у поступовому послабленні попиту на масову ресурсомістку продукцію типової якості, поглибленні диференціації та індивідуалізації потреб на Інвестиційні й споживчі товари, різноманітні послуги. Важливим стає завоювання споживача.Потенціал США є основною складовою національного багатства країни і включає всі елементи основного й оборотного капіталів і, зрозуміло, кадри працівників та вчених; економічний потенціал відображає спроможність суспільства забезпечувати певний рівень виробництва й добробуту людей.Сьогодні США - це держава з високорозвинутою економікою інтенсивного типу, більш передовою, порівняно з іншими країнами світу, галузевою і відтворюючою структурами. З більшості найважливіших напрямів науково-технічного розвитку, технічної озброєності підприємств, ступеня насиченості господарства інформаційними технологіями, сучасними системами зв'язку тощо США також випереджє своїх конкурентів. У США значного означення надають подальшого прогресові галузей інформаційного сектора економ. отже програмне забезпечення, управління базами даних і телекомунікаційними мережами, стають ключовими елементами стратегій американських корпорацій.У США дотримуються вільного підприємства. Цей термін вживався для системи, яка ґрунтується на особистій ініціативі, приватній власності, вільній конкуренції при купівлі та продажу товарів і послуг.Як у США, так і в Канаді вільне підприємництво має державні та інші інституціональні обмеження. На функціонування ринкової системи США значний вплив здійснюють великі корпорації.Класифікуючи американську економ.як змішану мають на увазі ринкову економіку в якій держава різними способами впливає на ф-ння ринкової системи.Приватний сектор економіки США формують домогосподарства (їх нараховують приблизно 65 млн), які є основними постачальниками всіх економічних ресурсів і розподіляють свій загальний доход на індивідуальні податки, заощадження й на споживчі товари. Іншою складовою приватного сектора екон.США є ділові підприємства, які можна поділити на три осн.правові форми1)одноособові володіння,2)партнерства,3)корпорації.Відлагоджена взаємодія держави і приватного сектору господарства реалізується через механізм регулювання який впроваджений державними корпораціями та ринковою системою.

Ек система Канади

Сучасна Канада — одна з найрозвинутіших країн з ринковою економікою, яка більше регулюється урядом ніж в США.Основою канадського процвітання найчастіше є багатство природних ресурсів, ефективна економічна система й законодавство, успадковане від Великобританії. З цим важко не погодитися, зважаючи на високий рівень доброжитку народів цієї «країни двох націй» (англо- і франко-канадської), а також декількох десятків етнічних меншин. Серед останніх виділимо українців, яких у Канаді понад 1 млн чоловік.Водночас гостро постає питання нестачі кваліфікованої робочої сили у багатьох галузях обробної промисловості, що змушує роботодавців збільшувати витрати на внутрішньо-фірмову профосвіту.З точки зору співвідношення матеріального виробництва і сфери послуг економіка Канади є «міні-дублікатом» економіки США (питома вага населення, зайнятого у сфері послуг, дорівнює 69 %, а в сільському господарстві - всього 3,5 %). За високою часткою сфери послуг у ВНП, на відміну від США, приховується симптом того факту, що відбувається недовикористання природних резервів економічного зростання.У Канаді приблизно 80 % робочих місць забезпечує малий бізнес, а серед правових форм його організації чільне місце мають акціонерні підприємства.Банківська система Канади характеризується насамперед досить високим ступенем концентрації. Лідером серед лише 11 комерційних банків країни (для порівняння: у США їх—близько 15 тис.) є «Ройал бенк оф Кенада», який за своїми активами наближається до провідних банків США. П'ять канадських банків перебувають у списку 300 найбільших банків світу.Засилля в Канаді американського й взагалі іноземного капіталу є причиною багатьох серйозних негативних наслідків для канадської економіки.По-перше, це маніпуляції з цінами і прибутками, в результаті яких національний бюджет недоодержує значні суми доходів;по-друге, це обмежуюча практика у сфері експортної політики, коли матірна компанія вказує канадській місце збуту її продукції,по-третє, прямі іноземні інвестиції сприяють підпорядкуванню інтересам іноземного капіталу канадських ресурсів НДДЕР;

по-четверте, роздратування в Канаді викликають претензії США поширити своє законодавство на діяльність філіалів американських корпорацій в Канаді.Діяльність іноземних корпорацій у Канаді викликала ідею «канадизації», тобто викупу в іноземців канадської власності. Ще 1971 р. була створена Корпорація розвитку Канади, покликана сприяти розширенню сфери національного контролю над економікою. Крім неї, створено Агентство перевірки іноземних інвестицій, яке не ставить бар'єрів на шляху цих інвестицій, але має на меті забезпечувати Канаді більш вигідні умови капіталовкладень.Агентство розглядає також заявки накупівлю контрольних пакетів уже існуючих канадських компаній та проекти нових інвестицій з участю іноземних фірм.

10.Взаємовідносини Сша та канадиІсторія відносин Канади та США свідчить про їхній незмінно мирний характер. Головні причини такого миролюбства, певне, в тому, що, по суті, американцям не було сенсу завойовувати території канадських провінцій. З одного боку, це не мало великого геополітичного значення, а з другого — вільне пересування капіталу й робочої сили дозволяло досягнути цілей, не вдаючися до зброї.Відносини між США та Канадою від початку нерівні через розміри економіки США й пов’язані з цим можливості серйозного впливу. Але США і Канада одержують величезний прибуток від взаємної торгівлі.Перша головна складова цих відносин — довгострокове співробітництво і повага. США й Канада давно розділені довгим, мінімально захищеним кордоном. Між країнами настільки високий рівень довіри, що вони не є ворогами й ніколи ними не стануть. Іншим важливим аспектом відносин між США й Канадою є простота переміщення їхніх громадян з однієї країни в другу. Можна вільно перетнути американсько-канадський кордон без паспорта. Третьою ключовою складовою американсько-канадських відносин є прозорість економіки в обох країнах. Канадці завжди в курсі того, що відбувається у Штатах, і навпаки, хоча в них і різні форми демократії (у США — президентська форма правління, а в Канаді — Вестмінстерська парламентська система)

11. Інтеграційні процеси в країнах Латинської АмерикиКоріння латиноамериканської відсталості крилось в існуванні великих земельних володінь - латифундій. Це призводило до безземелля селян, низького рівня життя, аграрного перенаселення і безробіття, низької продуктивності праці, примітивних технологій і, відповідно, до соціальної напруги. Таке суспільство не могло бути демократичним, воно трималось на насильстві.У країнах Латинської Америки після Другої світової війни інтеграційні прцеси. Спільне історичне минуле, схожість економічних процесів, мовна і культурна близькість стали тим підґрунтям, на якому після Другої світової війни активно розгортались інтеграційні процеси в Латинський Америці. У вересні 1947 р. 20 країн Америки підписали в Ріо-де-Жанейро Міжамериканський договір про взаємодопомогу. У 1948 р. створено Організацію Американських Держав (ОАД). Там же було прийнято "Декларацію про збереження і захист демократії в Америці", яка мала антикомуністичну спрямованість.Прагнення урядів країн Латинської Америки вирватись з економічної відсталості дало поштовх до економічної інтеграції, яка включає себе засоби по блоковій лібералізації взаємної торгівлі і режиму інвестицій; формування єдиних валютних просторів, координацію і уніфікацію внутрішньої торгівлі; проведення колективної зовнішньоекономічної політики з метою створення на континенті зон вільної торгівлі.У 1959 р. створено Міжамериканський банк розвитку. На момент початку діяльності МБР його членами були 19 Латиноамериканських країн і США. Його мета це боротьба із злиднями та сприяння економічному розвитку країн членів. Приоритетні напрями діяльності МБР: - програмна допомога розбудови в країнах регіону; - модернізація державних інституцій; - Фінансування програм боротьби з бідністю.У 1960 р. Аргентина, Бразилія, Уругвай, Чилі, Парагвай, Перу утворили Латиноамериканську асоціацію вільної торгівлі У 1980 ЛАВТ була реорганізована у латиноамериканську асоціацію інтеграції (ЛАІ). У процесі економічної інтеграції та угод про "спільний ринок" у 1975 р. виникає Латиноамериканська економічна система (ЛАЕС). Діють також субрегіональні об'єднання - Центральноамериканський спільний ринок (ЦАСР), Карибська асоціація вільної торгівлі (КАВТ). У 1983 р. Мексика, Венесуела, Колумбія, Панама об'єднались у Контадорську групу для подолання конфліктів у Центральній Америці. Функціонує Амазонський пакт, покликаний вирішувати екологічні проблеми. Для вирішення проблем заборгованості у 1984 р. створено Картахенську групу.США, Канада, Мексика у 1992 р. підписали угоду про північноамериканську зону вільної торгівлі (НАФТА).

12. Особливості економічного розвитку країн Латинської Америки.Характерною рисою господарству латиноамериканських країн притаманна багатоукладність економіки. У сільському господарстві ця особливість проявляється у збереженні латифундизму та пов'язаних з ним різних форм докапіталістичних аграрних відносин. У сільському господарстві багатьох країн активно розвиваються капіталістичні виробничі відносини з притаманною їм найманою працею, діють великі монополії.Поряд із сільським господарством активно розвивається промисловість. Одна із загальних негативних рис сучасного господарства латиноамериканських країн полягає у монопродуктовості спеціалізації. В переважній більшості країн зберігаються монокультурність у сільському господарстві та монопродуктивність у видобувній промисловості. Спільною проблемою для всіх без винятку країн Латинської Америки залишається залежність від іноземного капіталу. Індустріалізація з участю іноземного капіталу є істотною ознакою залежного становища Латинської Америки - наукового, технологічного, патентно-ліцензійного. В економіці Латинської Америки досить сильні позиції має державний сектор. У деяких країнах держава контролює інфраструктуру, великі нафтові, металургійні, хімічні підприємства, та інших галузях, що визначають науково-технічний прогрес. Особливістю сучасного розвитку регіону є те що він залишається периферійною частиною світового господарства і перебуває в багатосторонній залежності від розвитку країн світу.Країни Л.А. намагаються зробити економіку соціально-орієнтованою ліквідувати зовнішній борг. Вони експортують товари з високим рівнем обробки і технологічних компонентів. Бразилія, Аргентина, Мексика наближаються до групи промислово розвинутих країн, таким змінам країнами Л.А. сприяють радикальні структурні зміни в економіці з акцентом на удосконалення ринкових механізмів, приватизації державного сектору, створення адекватної юридичної бази, податкової системи і т.д.

13.участь кр Лат Ам у зовнек діяльностіЗовнішньоекономічні зв'язки здійснюються країнами Латинської Америки через зовнішню торгівлю, валютно-фінансові й кредитні операції, міжнародні послуги, науково-технічне співробітництво, виробниче кооперування та інші форми економічних відносин. Провідний розвиток зовнішньої торгівлі визначаємо її впливом на екон.зростання, а також тим, що товарний експорт знижається головним джерелом надходження іноземної валюти для всіх країн регіону, за винятком Мексики для якої таким джерелом є туризм та планами валютні надходження якої формується за рахунок експлуатації Панамського Каналу.Значення зовнішньої торгівлі особливо зростає в умовах структурних зрушень у торгівлі промисловими товарами,постійних коливань попиту і пропозиції, посилення впливу науково-технічного процесу і осн.на його досягнення нових технологій. Завдяки зовн.торгівлі забезпечуються поставки основних видів машинного обладнання, транспортних засобів, приладів необхідність для нового будівництва та реконструкції старих галузей.Зовнішня торгівля країн Латинської Америки має нерівномірний характер, імпортні запити здебільшого випереджають експортні можливості.На товарну структуру зовнішньої торгівлі Л.А. країни випливає їхнє залежне становище на світовому ринку. Незважаючи на те, що розвиток промисловості сприяв зрушення у структурі експорту,аграрно-сировинна спеціалізація за регіоном зберігається. Предметом експорту усіх Л.А. країн є продовольчі товари до найбільш.експортів сільського господарства продукції належать:-Бразилія та Колумбія – кави

-Аргентина – зерна

-Еквадор – банани

-Країни центральної Америки – кави і банани.Як відомо, НТР ускладнила світові торговельні зв'язки й навіть сприяла певним змінам МПП. У Латинській Америці під впливом цих процесів сформувалася обробна промисловість.Географічна спрямованість експортних потоків свідчить про те, що Латинська Америка є постачальником своїх товарів переважно до вузького кола високорозвинутих країн. Це не свідчить про високу питому вагу Л.А. у зовнішній торгівлі цих країн.переважна частина товарного обороту Л.А. припадає США - 36,9% та на Західну Європу - 20,2%.Незважаючи на те що світова економіка переживає кризові часи лідери держав Латинської Америки позитивно оцінюють вплив торгових зв’язків з США на економіку регіону і мають намір їх укріплювати і підвищити інвестиції та міжрегіональні зв’язки.В якості основних завдань для країн Л.А. визначають розвиток торгової співпраці, зміцнення інфраструктури та збільшення інвестицій міжрегіональні зв’язки.

14. Взаємовідносини України з країнами Латинської АмерикиІсторичний досвід країн Латинської Америки у становленні національних економік і утвердженні їх як суб'єктів міжнародних економічних відносин багато в чому може стати "інформацією для роздумів" у визначенні Україною власної моделі входження у міжгосподарські зв'язки світу. Перед Українською державою постала проблема вироблення власної принципово нової, порівняно з імперською, моделі економічних стосунків з країнами Латинської Америки. Вона має спиратися насамперед на всебічно визначені й обгрунтовані економічні інтереси. Структура експортно-імпортних зв'язків України з Латинською Америкою повинна, очевидно, формуватися відповідно до загального характеру експорту-імпорту країн регіону. В наш час є помилкою сприймати Латинську Америку лише як джерело сировини. Країни латиноамериканського регіону давно вже не "бананові республіки", У деяких з них створено сучасні виробництва на базі новітніх технологій, а експорт високоякісних конкурентоздатних готових виробів обробної промисловості на світовий ринок став звичайним явищем. Саме із врахуванням таких змін Україна може розвивати взаємовигідні економічні зв'язки, скажімо, з Мексикою, Аргентиною, Бразилією, Венесуелою та іншими країнами регіону.Зовнішньоекономічні відносини мають бути орієнтовані на співробітництво на рівні об'єднань, фірм, підприємств.Міждержавний рівень зовнішньоекономічних взаємин має грунтуватися на загальній концепції ринкового господарства, в умовах якого головним суб'єктом зовнішньоекономічних зв'язків є промислове об'єднання або підприємство. А тому повинен бути створений механізм заохочення українських підприємців до встановлення прямих зв'язків із зарубіжними партнерами.

15.ек розвиток кр ЦСЄ.Після вступу до ЄС Польща зміцнює та осучаснює свій економічний потенціал, зміцнює фундаменти перспективного розвитку. Результат членства це: прискорення темпу економічного зростання, динамічне збільшення оборотів зовнішньої торгівлі, щоразу більш активна інвестиційна та інноваційна діяльність, збільшення надходження прямих іноземних інвестицій, структурні перетворення в сільському господарстві та на селі, поступове збільшення доходів та рівня життя населення.Польська економіка з показником росту ВНП 1,15 % у 2007 р. порівняно з 2006 р. розвивається, як і країни єврозони (відповідно 1,3%). Найбільш суттєвими детермінантами прискореного зростання економіки Польщі є щорічне підвищення об’ємів експорту, промислового виробництва, інвестицій та зайнятості.Хоча темпи економічного росту в Польщі в останні роки перевищують динаміку індустріально розвинених держав ЄС, польська економіка має цілий комплекс досить серйозних проблем:- значне відставання від індустріально розвинених країн за рівнем конкурентноздатності.- продуктивність праці в Польщі наразі становить лише близько 50% від відповідного показника в західноєвропейських державах.

- істотною проблемою останнім часом стала заборгованість Польщі, що різко збільшилася, а також надмірно великий дефіцит платіжного балансу, який є одним з найвищих серед посткомуністичних країн Центрально-Східної Європи. Слід зазначити також затягування в Польщі багатьох давно назрілих реформ, насамперед в області соціального забезпечення й охорони здоров’я.

У рамках адаптації до нових умов політичне керівництво країни висунуло завдання „підтягти” конкурентноздатність національної економіки. Задля цієї мети було створено Національний план розвитку Польщі 2007 - 2013, (затверджений у вересні 2005 р.), який передбачає наступне:

- діагностика соціально-економічного розвитку країни;- усунення регіональних диспропорцій;- визначення напрямків розвитку національної економіки; - орієнтовний фінансовий план.Окрім того, документ також включає оцінку впливу НПР 2007 – 2013 рр. на довколишне середовище, основні макроекономічні показники, ситуацію на ринку праці та конкурентоспроможність економіки й особливо інноваційного її напрямку.

16.Особливості захисту внутр. Ринків кр ЦСЄ.Процес інтеграції країн Центрально-Східної Європи (ЦСЄ) в ЄС передбачав реформування та лібералізацію їхньої зовнішньоторговельної політики шляхом ліквідації державної монополії у сфері зовнішньої торгівлі, зниження митних тарифів і скасування більшості кількісних обмежень на міждержавний рух товарів і послуг.На початку 90-х років ХХ ст. відбувався процес реформування і реструктуризації більшості галузей національного виробництва країн ЦСЄ, які не мали досвіду міжнародної конкуренції і функціонування в ринкових умовах.Тому з метою адаптації національних виробників до діяльності в умовах жорсткої конкуренції, поряд з політикою лібералізації зовнішньої торгівлі, країни Центрально-Східної Європи здійснювали політику захисту внутрішнього ринку, яка була гармонійно інтегрованою в загальний процес реформування зовнішньоторговельної сфери.Важливим інструментом захисту національних інтересів країн-кандидатів було і право на використання односторонніх охоронних заходів (хоча й за погодженням обох сторін) Використання нетарифних бар’єрів стало чи не найбільш поширеним інструментом захисту національних ринків і серед країн-кандидатів, і країн-членів ЄС.У цілому країни ЦСЄ намагалися поступово лібералізувати свій зовнішньоторговельний режим.Набагато менше всеосяжний процес лібералізації в країнах Центрально-Східної Європи охопив торгівлю продукцією так званих чутливих сфер, до яких традиційно належали сільське господарство, харчова індустрія, металургія, текстиль, а також низка інших галузей залежно від особливостей економічної структури задіяних країн. Віднесення окремих галузей до чутливих було зумовлено різними, часом досить суб’єктивними причинами. Передусім висувався аргумент, що режим підтримки деяких з них діяв у рамках ЄС, або ж галузь перебувала в стані занепаду і потребувала політичного втручання.Загалом мита на товари чутливих сфер згідно з Європейськими угодами мали бути скасовані до кінця п’ятого року їхньої дії, але додаткові протоколи передбачали їх відміну вже до кінця 1994 р.

17. Співробітництво України з країнами Центрально Східноїх ЄвропиСтановлення і розвиток відносин України з державами ЦСЄ, з огляду на низку історичних, геополітичних, культурних та інших факторів, мають свої особливості. Це, передусім, подібність соціально-економічних і політичних проблем, які доводиться розв'язувати на шляху докорінної трансформації суспільств; спільна зацікавленість у якнайшвидшому і повномасштабному залученні до європейських інтеграційних процесів.На початковому етапі (1989 р. - середина 1992 р.) відносини між Україною і Польщею істотно активізувались. Зближення було закріплено підписанням Декларації про засади та основні напрями розвитку українсько-польських відносин 13 жовтня 1990 р. Товарообіг між Україною і Польщею з 1992 р. почав різко зростати і збільшився у 6 разів. Однак досі в товарообігу між Україною та Польщею польський експорт значно перевищує імпорт. Економічна співпраця між Україною і Польщею продовжує надалі активно розвиватися. Це передусім стосується таких галузей, як сільське господарство та сфери переробки його продукції, машинобудування, літакобудування, енергетика, теплопостачання, військово-промисловий комплекс, фармація та медичне устаткування.Румунія визнала незалежність України 8 січня 1992 p., а вже 1 лютого було встановлено дипломатичні відносини; 2 червня 1997 р. підписано Договір про відносини добросусідства і співробітництва між Україною і Румунією.Триває взаємовигідне економічне співробітництво України з Угорщиною, що після періоду стагнації в середині 90-х років XX ст. набуло нових обертів. Наприклад, товарообіг у 2001 р. становив 600 млн доларів США. Щороку між угорськими й українськими підприємствами укладається в середньому 2 тис. угод, зростає кількість малих і середніх підприємств.Традиційною та плідною є співпраця в аграрному секторі. Розширюються зв'язки у галузях освіти і культури, сфері захисту довкілля, зокрема в останні роки (ліквідація наслідків великих повеней

18. Сутність інтеграційних процесів у Світовій економіці.Економічна інтеграція (economic integration) - процес економічної взаємодії країн, що приводить до зближення господарських механізмів, що приймає форму міждержавних угод і узгоджено регульований міждержавними органами.Інтеграційні процеси приводять до розвитку економічного регионализма, у результаті якого окремі групи країн створюють між собою більш сприятливі умови для торгівлі, а в ряді випадків і для міжрегіонального пересування факторів виробництва, чим для всіх інших країн.Передумови інтеграції:

• Близькість рівнів економічного розвитку і ступеня ринкової зрілості країн, що інтегруються.

• Географічна близькість країн, що інтегруються, наявність у більшості випадків загальної границі й історично сформованих економічних зв'язків.

• Спільність економічних і інших проблем, що стоять перед країнами в області розвитку, фінансування, регулювання економіки, політичного співробітництва і т.д.

• Демонстраційний ефект, У країнах, що створили інтеграційні об'єднання, звичайно відбуваються позитивні економічні зрушення (прискорення темпів економічного росту, зниження інфляції, ріст зайнятості і т.д.), що робить визначений психологічний вплив на інші країни, що, звичайно, стежать за змінами, що відбуваються.

• «Ефект доміно». Після того як більшість країн того чи іншого регіону стали членами інтеграційного об'єднання, інші країни, що залишилися за його межами, неминуче випробують деякі труднощі, зв'язані з переорієнтацією економічних зв'язків країн, що входять в угруповання, один на одного.

Цілі інтеграції:

• Використання переваг економіки масштабу. Забезпечити розширення розмірів ринку, скорочення трансакционных витрат і витягу інших переваг на основі теорії економіки масштабу.

• Створення сприятливого зовнішньополітичного середовища. Найважливішою метою більшості інтеграційних об'єднань є зміцнення взаєморозуміння і співробітництва країн, що беруть участь, у політичної, військової, соціальної, культурний і інших неекономічних областях.

• Рішення задач торгової політики. Регіональна інтеграція нерідко розглядається як спосіб зміцнити переговорні позиції країн, що беруть участь, у рамках багатобічних торгових переговорів у ВТО.

• Сприяння структурній перебудові економіки. Підключення країн, що створюють ринкову економіку чи здійснюють глибокі економічні реформи, до регіональних торгових угод країн з більш високим рівнем ринкового розвитку розглядається як найважливіший канал передачі ринкового досвіду, гарантія незмінності обраного курсу на ринок.

• Підтримка молодих галузей національної промисловості. Навіть якщо інтеграційне об'єднання не передбачає дискримінаційних заходів проти третіх країн, воно нерідко розглядається як спосіб підтримати місцевих виробників, для яких виникає більш широкий регіональний ринок.

19. Етапи інтеграційних перетворень та основні типи інтеграційних обєднань.У цілому можна виділити такі етапи інтеграції для яких характерні свої особливості:1. країни ще тільки роблять перші кроки до взаємного зближення, між ними полягають преференційні торговельні угоди. 2. зона вільної торгівлі, що передбачає вже повне скасування митних тарифів у взаємній торгівлі товарами і послугами при збереженні національних митних тарифів у відносинах із третіми країнами. У більшості випадків умови зони вільної торгівлі поширюються на всі товари, крім продукції сільського господарства3. Третій етап інтеграції пов'язаний зі створенням митного союзу – погодженим скасуванням національних митних тарифів і введенням загального митного тарифу та єдиної системи нетарифного регулювання торгівлі відносно третіх держав.4. Коли інтеграційний процес досягає четвертого етапу – спільного ринку, – країни, що інтегруються, домовляються про свободу руху не тільки товарів і послуг, але і факторів виробництва – капіталів, робочої сили і технологій.5. Нарешті, на п'ятому, найвищому, рівні відбувається повна інтеграція, що припускає проведення єдиної економічної, валютної, бюджетної, грошової політики, уведення єдиної валюти, встановлення органів наднаціонального регулювання усередині інтеграційного угруповання. (ЄС, АТЕС, АЕС)

20. Європейська асоціаціі вільної торгівлі (ЄАВТ), основні засади діяльностіКрім ЄС у Європі виникла в 1960 р. на основі підписаної в Стокгольмі конвенції ще одна організація. ЄАВТ – це торгово-економічне об'єднання, створене з ініціативи Великобританії як відповідь на створення Загального ринку. На момент створення в ЄАВТ увійшли: Австрія, Великобританія, Данія, Норвегія, Португалія, Швейцарія і Швеція. З 1961 р. до ЄАВТ приєдналася Фінляндія як асоційований член. У 1970 р. учасницею ЄАВТ стала Ісландія. У 1973 р. з ЄЕАВТ вийшли Великобританія і Данія, у 1986 р. – Португалія, а в 1995 р. – Австрія, Швеція і Фінляндія. На даний час членами ЄАВТ є Ісландія, Норвегія, Швейцарія і Ліхтенштейн.

Основу ЄАВТ складає зона вільної торгівлі. Кожна держава проводить самостійну торговельну політику стосовно третіх країн, а товари з цих країн не можуть вільно переміщатися усередині ЄАВТ (крім промислових товарів з ЄС). Асоціація не ставить собі за мету створення економічного і валютного, а тим більше політичного союзу.Діяльністю ЄАВТ керує Рада у складі ради міністрів або постійних глав делегацій. У її завдання входить розробка рекомендацій і виконання урядами країн-членів угод, укладених у рамках асоціації. Рішення і рекомендації вимагають, як правило, одностайності. Поточними справами керує Секретаріат. Штаб-квартира – у Женеві.Відмінності ЄАВТ від ЄС:1.в ЄАВТ немає наднаціональних органів; вищий керівний орган – консультативна Рада, у якій кожна країна має один голос;2.режим вільного безмитного товарообігу в рамках ЄАВТ діє тільки відносно промислових товарів і не поширюється на сільгосппродукцію;3.за кожною країною-членом ЄАВТ зберігається зовнішньоторговельна автономія і власні мита в торгівлі з третіми країнами;4.в ЄАВТ не існує єдиного митного тарифу.

21. Північно Американська асоціація вільної торгівлі (NAFTA)У вересні 1992 р. переговорний процес між США, Канадою і Мексикою завершився підписанням тристоронньої угоди про створення Північноамериканської зони вільної торгівлі — North American Free Trade Agreement (NAFTA). Згідно з цію угодою, з січня 1994 року розпочато формування найбільшого у світі ринку. Створення його передбачено завершити у 2009 році.Особливості інтеграції:- Північно-американська зона вільної торгівлі має континентальні масштаби. У світовому господарстві — це перше інтеграційне угруповання з такою характеристикою воно об'єднує лише три, але досить великі за територією, людськими ресурсами та економічним потенціалом країни.

- По-друге, країни, що об'єднались в НАФТА, мають різні рівні економічного розвитку, більше того, рівень Мексики різко контрастує з рівнем США та Канади.

- По-третє, яскраво вираженим центром Північноамериканської зони вільної торгівлі залишаються США — світовий лідер з науково-технічним потенціалом та конкурентноспроможною економікою.Основні торговельні та інвестиційні канали в межах угруповання спрямовані переважно зі США або до США; більша частина зовнішньоторговельного обороту Канади і Мексики припадає на торгівлю зі США.

- По-четверте, угода має широко масштабний характер: вона охоплює виробничу сферу, міжнародну торгівлю, фінансові відносини між країнами — інтегрантами, інвестиційну діяльність, розширює вільний рух капіталів, необмежений вивіз прибутків і доходів, поглиблює лібералізацію взаємної торгівлі, регулює порядок міграції робочої сили тощо.

- По-п'яте країни-члени НАФТА є водночас і атлантичними, і тихоокеанськими, вони майже рівновіддалені від двох інших потужних світових економічних регіонів — Західної Європи та Азійсько-Тихоокеанського регіону, що дає можливість рівномірно розвивати економічні зв'язки з ними і суттєво впливати на розвиток цих зв'язків.

22. ЄС як найбільш розвинуте інтеграційне об'єднанняЄвропейський Союз (ЄС) був створений як Європейське економічне співтовариство (ЄЕС) у 1967 р. після злиття таких регіональних організацій:Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС, 1951 р.);Римський договір 1957 р. про створення ЄЕС;Європейське співтовариство по атомній енергії (ЄВРАТОМ, 1957 р.)Інтеграція всередину означає формування регіонального господарського механізму Західної Європи і розширення сфер, що піддаються міждержавному регулюванню й уніфікації.Виникнення ЄЕС мало за мету створення загального ринку і підвищення на цій основі економічної стабільності та життєвого рівня. Договір про ЄЕС визначив послідовність заходів:1) скасування мита, імпортних і експортних кількісних обмежень, а також всіх інших торговельних обмежень на шляху руху товарів усередині співтовариства;2) уведення загального митного тарифу і єдиної торговельної політики відносно третіх країн;3) забезпечення вільного руху факторів виробництва (капіталу і робочої с), свободи створення філій на території ЄЕС і вільної торгівлі послугами між країнами-учасницями;4) проведення загальної аграрної і транспортної політики;5) створення валютного союзу;6) координація і поступове зближення економічних політик країн-учасниць;7) уніфікація податкових законодавств;8) вирівнювання внутрішньодержавних правових норм, що мають значення для загального ринку. Найбільш великим досягненням інтеграційного процесу в цей період стало прийняття і реалізація Програми створення до кінця 1992 р. єдиного внутрішнього ринку ЄС, у результаті проведення якої між країнами ЄС були досягнуті наступні цілі:усунуті всі тарифні і нетарифні обмеження у взаємній торгівлі товарами і послугами, ліквідовані всі обмеження на міждержавне пересування капіталу усередині ЄС і уведене взаємне визнання фінансових ліцензій;усунуті національні обмеження імпорту промислових товарів із третіх країн;уведені мінімальні технічні вимоги до стандартів, взаємне визнання результатів іспитів і сертифікації;відкриті ринки державних закупівель для фірм інших країн ЄС.

У цей же період країни ЄС перейшли до проведення єдиної політики в окремих галузях: у енергетиці, транспорті, у питаннях соціального і регіонального розвитку.Механізм функціонування ЄС ґрунтується насамперед на політико-правовій системі керування, в неї входять як загальні, або міждержавні, органи, так і елементи національно-державного регулювання. Як міждержавні органи керування ЄС виступають:Рада Міністрів – законодавчий орган. На його рівні приймаються рішення з реалізації єдиної політики ЄС;Європейська Рада – директивний орган, створений у 1974 р.; до його складу входять глави держав і урядів країн-учасниць ЄС;Комісія Європейських Співтовариств (КЄС) – виконавчий орган, що має право подавати на затвердження Раді міністрів проекти законів. КЄС здійснює контроль за дотриманням митного режиму, за діяльністю аграрного ринку, за податковою політикою і т. д.; складається з 20 чоловік;Європейський Парламент – представницький, консультативний і контролюючий орган, обирається з 1979 р. До нього входять 26 депутатів. Взаємодіє з КЄС і Радою міністрів, затверджує бюджет (який складається з внесків у розмірі 1,2 – 1,3% ВВП вхідних у ЄС держав і власних коштів);Суд Європейських Співтовариств – вищий судовий орган, покликаний забезпечувати виконання договорів і реалізацію основних принципів ЄС.

23. Україна – ЄСПозиції України щодо Європейського Союзу вперше на законодавчому рівні були сформульовані в Основних напрямках зовнішньої політики нашої держави та схвалені Верховною Радою 2 липня 1993 року. Упродовж 1993-1994 рр. було проведено декілька раундів переговорів між Україною та Європейською Комісією про укладання Угоди про партнерство та співробітництво між Україною та ЄС (УПС). Названий документ було підписано 14 червня 1994 року в Люксембурзі і ратифіковано Верховною Радою 10 листопада 1994 року. Проте набула чинності УПС лише 1 березня 1998 року після ратифікації її 15-ма державами-членами ЄС.

У вересні 1997 року в м. Києві відбувся Перший Самміт Україна – ЄС, на якому було обговорено основні проблеми правових відносин та окреслено шляхи економічного співробітництва. Станом на кінець травня 2004 року відбулося сім саммітів Україна – ЄС та шість спільних засідань комітету з питань співробітництва.Основними документами, що регулюють напрямки зближення України з ЄС є:Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу затверджена Указом Президента України (11 червня 1998);Програма інтеграції України до ЄС затверджена Указом Президента України 14 вересня 2000 р.;Стратегія економічного і соціального розвитку України на 2004-2015 рр. «Шляхом європейської інтеграції».Інституційне забезпечення реалізації державної політики інтеграції до ЄС покладена на наступні установи:Уповноваженого України з питань європейської та євроатлантичної інтеграції, який здійснює координацію заходів, що спрямовані на європейську інтеграцію.Урядовий комітет економічного розвитку з питань європейської інтеграції, основним завданням якого визначено формування та реалізацію державної політики у відповідній сфері;Комітет Верховної Ради України з питань Європейської інтеграції.Розширення Європейського Союзу у травні 2004 року дозволило Україні отримати статус прикордонної з ЄС держави. Вже зараз спільний з ЄС кордон становить 621 км, а після вступу у 2007-му році Румунії він дорівнюватиме 1152 км, що робить нашу країну однією з найбільших в ЄС держав, що межує з цим інтеграційним угрупованням.Cтруктура імпорту з країн ЄС до України, в якій на першій позиції знаходяться машини, устаткування та механізми (28% загального експорту), далі йде продукція хімічної промисловості та пов’язаних з нею галузей (14,6%), засобів наземного, повітряного та водного транспорту (11,1%), текстилю та текстильних виробів (7,8%).Обсяг прямих іноземних інвестицій в Україну з країн ЄС-15 станом на 1 січня 2004 р. становив 2384,2 млн. дол. Головними інвесторами при цьому виявилися Великобританія (686,1 млн. дол.), Нідерланди (463,9), Німеччина (441,4), Австрія (252,1). Серед нових держав ЄС інвестиційну активність (поки що в обмежених обсягах) проявили Польща (153,3) та Угорщина (127,6).

Разом з тим, можливості вітчизняного капіталу не дозволяють активно впливати на інвестиційний ринок в ЄС. Обсяг інвестицій з України в економіку держав-членів ЄС станом на 1 січня 2004р. складав 17,3 млн. дол., що становить лише 10,6% обсягу інвестицій, що надходять в інші країни світу з України.Вступ десятки нових членів до ЄС та зумовлена цим процесом денонсація угод про вільну торгівлю (передусім з державами Балтії) за попередніми розрахунками обсягів мінімальних загальних втрат становила від 240 до 349 млн. дол. (експертні оцінки Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції України). Як показав досвід 2004-го року, українські експортери вчасно переорієнтували вивіз своєї продукції на інші ринки та пристосувалися до нових вимог Європейського Союзу.Неабияке значення для України має нова ініціатива Європейської Комісії відома під назвою «Ширша Європа – сусідство», в якій визначено нову групу держав-сусідів до якої увійшли Україна, Молдова, Білорусь, перспективне членство яких в ЄС не виключається. Цей документ визначив особливості формування спільного європейського економічного простору, до складу якого мають увійти також Росія, держави Закавказзя та Північної Африки.

24.Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС)Асоціація Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва створена в 1989 р. Як оформлене регіональне інтеграційне угруповання АТЕС тільки складається, в ній починаються інтенсивні пошуки схем співробітництва. Сьогодні моделі північноамериканської й азіатсько-тихоокеанської інтеграції відрізняються від західноєвропейської. Якщо в Західній Європі процес інтеграції йшов від створення єдиного ринку до економічного, валютного і політичного союзу, що супроводжувалося формуванням і зміцненням наднаціональних структур, то в зазначених регіонах інтеграційні процеси охоплюють насамперед мікрорівень на базі транснаціональних корпорацій.

На даний час АТЕС включає 21 державу Азії, Північної і Південної Америки: Канаду, США, Мексику, Нову Зеландію, Австралію, Папуа-Нову Гвінею, Бруней, Індонезію, Малайзію, Сінгапур, Таїланд, Філіппіни, Південну Корею, Тайвань, Гонконг, КНР, Японію, Чилі, В’єтнам, Перу, РФ.Система керування в АТЕС включає 10 робочих груп, секретаріат, спеціальний комітет з торгівлі й інвестицій. Разом з тим АТЕС не має механізму прийняття рішень і багато в чому зберігає риси консультативної групи.Особливість АТЕС полягає в географічній приналежності вхідних в Асоціацію країн, що знаходяться на величезних відстанях одна від одної й об'єднані лише виходом до Тихого океану.Особливість АТЕС, з економічної точки зору, полягає в тім, що до неї входять як найбільші промислово розвинуті країни (США, Японія, Канада, Австралія), так і такі держави які поступаються їм, такі як Мексика, Чилі, КНР і ін. На АТЕС припадає 55% світового ВВП, 40% світової торгівлі, більш 40% населення земної кулі.На зустрічах учасників АТЕС у Сіетлі в 1993 р. і в Богоре в 1994 р. були розроблені програми лібералізації торгівлі (регіональної і глобальної); створення сприятливих умов для іноземних інвестицій, співробітництва в області технологій; заходів митного роззброювання і створення зон вільної торгівлі до 2000 р. (для менш розвинутих країн – до 2020 р.).У листопаді 1995 р. лідери 18 країн на зустрічі АТЕС в Осаці (Японія) не змогли дійти згоди про конкретний «план акцій» по реалізації поставлених у 1994 р. цілей. В АТЕС існують серйозні протиріччя між «азіатськими» і «неазіатськими» учасниками угруповання.Роком пізніше, у листопаді 1996 р., у Манілі на Філіппінах учасники АТЕС зуміли домовитися про координацію індивідуальних і спільних планів лібералізації ринків товарів і послуг. Було підтверджене прагнення створити до 2020 р. зону, вільну для переміщення товарів і капіталів, зберегти мораторій на вступ нових членів до кінця ХХ сторіччя. У цілому АТЕС можна оцінити як угруповання «відкритої економічної інтеграції», заявку на вступ до якого подали Індія, Пакистан, Монголія, Колумбія, Еквадор.

25. Глобальні проблеми причини виникнення та шляхи вирішенняКласифікація глобальних проблем:1. Політичні проблеми (недопущення світової ядерної війни і забезпечення стабільного миру, роззброєння, військові та регіональні конфлікти).

2. Природно-екологічні проблеми (необхідність ефективної і комплексної охорони навколишнього середовища, енергетична, сировинна, продовольча, кліматична, боротьба з хворобами, проблеми світового океану тощо).

3. Соціально-економічні проблеми (стабільність розвитку світового співтовариства, ліквідація відсталості країн, що розвиваються, проблема розвитку людини, злочинність, стихійні лиха, біженці, безробіття, бідність та ін.).

4. Наукові проблеми (освоєння космічного простору, довгострокове прогнозування тощо).

Кожна з названих глобальних проблем породжена специфічними причинами, які зумовлені, з одного боку, особливостями розвитку продуктивних сил, географічним положенням країн, рівня прогресу техніки, природно - кліматичними умовами, тобто матеріальним змістом суспільного способу виробництва, а з іншого боку, - специфічною суспільною формою, особливостями розвитку відносин власності. При численності глобальних проблем їм притаманні причинно-наслідкові зв’язки, які визначають розвиток технологічного способу виробництва.Глобальні проблеми неможливо вирішити швидко на рівні окремих країн. Потрібен єдиний міжнародний механізм їх розв’язання і регулювання, визначення міжнародних правових та економічних норм. Великі надії у вирішенні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, ВТО, регіональні і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль.

26. Міжнаодне економічне співробітництво у вирішенні глобальних проблемМіж країнами світового співтовариства існують суперечності, що часто призводять до регіональних і міжрегіональних конфліктів із застосуванням зброї. У ХХІ ст. глобальні проблеми ставлять перед людством завдання, яке має доленосне значення: подолати політичні і воєнно-політичні суперечності і конфлікти заради успішного вирішення глобальних проблем. Треба будь-що зберегти мир на планеті. А це означає, що народи світу мають засвоїти нове політичне мислення.Глобальні проблеми неможливо вирішити швидко на рівні окремих країн. Потрібен єдиний міжнародний механізм їх розв’язання і регулювання, визначення міжнародних правових та економічних норм. Великі надії у вирішенні глобальних проблем покладаються на ООН, МВФ, ВТО, регіональні і галузеві організації, котрі мають великий досвід координації міжнародних зусиль, використання ресурсів, регулювання міжнародних економічних зусиль.Із глобальними проблемами людство може впоратися. Для цього воно вже має в розпорядженні достатні науково-технічні і матеріальні досягнення. Можна навести численні приклади успішних спроб щодо розв’язання, хоча б часткового, ряду глобальних проблем. Так, на міжнародному рівні приділяється велика увага екологічним проблемам. Міжнародна комісія з навколишнього середовища і розвитку розробляє програми покращання якості природного середовища та загального екологічного стану. Ця комісія і ряд інших міжнародних організацій визначають критерії екологічної безпеки, розробляють короткострокові та довгострокові програми.

27. Зовнішньоекономічна діяльність України.Зовнішньо економічні перетворення, що відбуваються сьогодні в Україні, мають на меті виробити моделі та механізми побудови і послідовної реалізації сучасних економічних відносин й поступову інтеграцію українських підприємств у міжнародні економічні зв'язки, залучення іноземних підприємців до діяльності в Україні.Ефективність господарської діяльності як вітчизняних, так і іноземних підприємців у рамках правової системи конкретної держави визначається, насамперед, ступенем досконалості охоплення сфер регулювання і ліберальності її законодавства. Зростає значення правового регулювання питань функціонування різних суб'єктів господарської діяльності в Україні, побудованої на взаємовідносинах, що мають місце як на території України, так і за її межами і грунтуються на законах зовнішньоекономічної Діяльності. Саме так це сформульовано в Законі України "Про зовнішньоекономічну діяльність".Сьогодні більш-менш ефективно в Україні здійснюються:- експорт та імпорт товарів, капіталів і робочої сили;- надання суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності послуг іноземним суб'єктам господарської діяльності;- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними суб'єктами господарської діяльності;- навчання і підготовка спеціалістів на комерційній основі;- міжнародні фінансові операції та операції т цінними паперами у випадках, передбачених законами України;- кредитні та розрахункові операції між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності й іноземними суб'єктами господарської діяльності;

28. Реформування економіки України.Для України, крім вирішення політичних питань, надзвичайно актуальною залишається «орієнтація» в економічному просторі – з необхідним і достатнім аналізом проведених реформ, оцінкою їхньої послідовності та адекватності для формування завдань нового етапу економічного реформування країни.В Україні й досі не сформована певна модель економіки. Усі економічні реформи проводилися непослідовно і були або спробами фрагментарних змін у певних сферах, або ж ситуативним реагуванням на негативні наслідки тих самих непродуманих перетворень. Тому про очікування безболісного наступного етапу реформування, передумови якого вже давно назріли і перезріли, годі й сподіватися.Ніхто не розглядає механізм існування та функціонування країни та її економіки як механізм здійснення життєдіяльності усередині країни та конкурентоспроможності поза її межами. Набагато легше створювати одномоментні преференції для окремих структур (олігархів, провідних бізнесменів, ФПГ, підприємців – потрібне підкреслити), – попит на них існує, а коли є попит – з'являється і пропозиція.Україну інфіковано інерцією беззмістовного бюрократичного управління і корупцією, а олігархи, налаштовані на активне збереження своїх привілеїв, здатні заблокувати реформування державної машини. Упродовж років незалежності чітко сформувалася й інша тенденція — демодернизація частини території, регіональний сепаратизм, і навіть певна архаїзація соціальних зв'язків.Упродовж багатьох років у нашій країні за лібералізм видавалася його застаріла версія, в межах якої модно було розмовляти, що ринок сам все розставить на свої місця, а держава гратиме лише роль «сторожа», і вона нічого нікому не винна, – чим меншим буде її втручання в економіку, – тим краще. У цьому контексті зручно було відмовитися від реалізації будь-яких соціальних програм – виживає сильніший, а слабший, якщо не вижив, сам винен — не зміг пристосуватися.На противагу тенденціям технологічного відставання нашої країни від ближніх і дальніх сусідів, держава могла би гідно виступити в ролі суб'єкта технологічної модернізації замість того, щоб проявляти себе як бюрократичний механізм. Розробка і практичне втілення політики технологічної модернізації дозволить державі загалом, а не її окремим частинам, стимулювати розвиток, заохочувати інвестиції у майбутнє, що неминуче вплине на конкурентоспроможність української економіки у світі, на зростання рівня життя у країні.

29. інвестиційний клімат України.Забезпечення сприятливого інвестиційного клімату в Україні залишається питанням стратегічної важливості, від реалізації якого залежать соціально-економічна динаміка, ефективність залучення в світовий поділ праці, можливості модернізації на цій основі національної економіки.На сьогодні в Україні вже створено правове поле для здійснення інвестиційної діяльності. Зокрема, ця сфера діяльності регулюється низкою Законів України ("Про інвестиційну діяльність", "П