 |
|
Українські письменники про Дж.Мільтона
Політична і літературна діяльність Мільтона викликала великий інтерес у видатних українських письменників Лесі Українки та І.Франка, які приділяли багато уваги популяризації творчості англійського поета серед українських читацьких кіл. Лесю Українку та І.Франка приваблює титанічний революційний дух творів Мільтона, його справжній патріотизм і самовіддана громадська діяльність на благо свого народу.
У 1895 році Леся Українка розпочала роботу над статтею про творчість і громадянську діяльність англійського письменника.
"Мільтон був не тілько великим поетом, але й завзятим борцем за вільність віри, думки і слова у своїй країні... він усе своє життя служив тому, що сам уважав за правду... життя його народу було його життям" (Леся Українка. "Джон Мільтон").
А І.Франко в 1912 році переклав українською мовою героїчну драму Мільтона "Самсон-борець", супроводивши її публікацію передмовою, в якій розповідається про життя і творчість письменника і винятково глибоко і тонко аналізується драма "Самсон-борець". І.Франко називає Мільтона "надзвичайним талантом", "геніальним англійським поетом" і відводить його драмі "визначне місце у всесвітній літературі і пам'яті освіченого людства"1.
До аналізу поеми "Втрачений рай":-своєрідність інтерпретації біблійного сюжету (політичний характер поеми, революційні маси у образі бунтівних ангелів, філософські роздуми про наслідки англійської революції, про змагання добра і зла, про суть справжньої свободи);майстерність композиції поеми (прийом звуження об'єкту зображення; монументальність картин світобудови, батальних сцен, драматизм ситуацій, гостра непримиренність конфлікту, глибина психологічних характеристик, стрункість, динамічність композиції; величність, урочистість тону оповіді);-просвітницький характер поеми, її гуманістичний пафос (людина як вінець світобудови, моральна перевага людини над Сатаною, звеличення загальнолюдських ідеалів, заклик до стійкого опору злу, віра в моральне відродження людини, відстоювання етичних позицій у політиці); -образ Сатани (романтизований титанічний образ вождя революційного повстання, різнобічність, контрастність характеристики героя, суперечливість вдачі Сатани, глибоко психологічне мотивування вчинків героя, двоїсте ставлення Сатани до людей);-жанрово-стильові особливості поеми ("епос нового часу", поєднання жанрових ознак епосу, лірики і драми, синтез естетичних тенденцій класицизму і бароко).
Просвітництво - це ідейно-естетичний рух, важливий етап розвитку європейської ідеології та культури (зокрема - літератури) кінця XVII - початку XIX століття.
Отже, поняття "просвітництво" має два значення (1. 'доба'; 2. 'ідейно-естетичний рух'), тому його не можна ставити в один ряд зі, скажімо, поняттями "романтизм" або "реалізм", адже в добу Просвітництва в літературі співіснували класицизм, реалізм, сентименталізм та інші напрями. В цім разі поняття "просвітництво" має хронологічне наповнення: доба, епоха (як, скажімо, поняття "доба Середньовіччя").
Початком доби Просвітництва вважається поява роботи англійського філософа Джона Локка "Дослід про людський розум" (1691). Особливо революційною на той час була така думка з цієї роботи: "Віра не може мати силу авторитету перед ясними і очевидними приписами розуму''.
Тому закономірною є друга назва доби Просвітництва - доба Розуму (у щонайширшому значенні цього слова), і саме тому слово "розум" стало ключовим уже в самих назвах як наукових, передусім -філософських (згадана робота англійця Дж. Локка; ''Нові досліди про людський розум" (1710) німця Г.Лейбніца, "Про розум" (1758) француза К.Гельвеція, "Критика чистого розуму" (1781), "Критика практичного розуму" (1788) німця І.Канта тощо), так і художніх (наприклад, "Горе от ума" росіянина О.Грибоєдова) творів європейських просвітителів. Навіть система жанрів літератури тієї доби відбила цю увагу письменників до науки, філософії: саме тоді особливого розквіту набула філософська повість (саме так визначають жанр, наприклад, Вольтерового "Простака").
Отже, переважаючим пафосом, духом і підґрунтям ідеології Просвітництва була безмежна та щира віра в перетворюючу і всеперемагаючу силу людського розуму й освіти, у неминучість настання т. зв. "царства розуму". Саме у цій вірі коріниться і домінуючий хоч і не єдиний) настрій тієї доби - оптимізм, радісне світосприйняття.
Мабуть, не в останню чергу тому видатні філософи-просвітителі водночас часто бували й відомими письменниками. Так, ця доба дала такі імена, як Д.Дефо, Дж.Свіфт, Г.Філдінг, С.Річардсон, Л.Стерн, Р.Бернс (Велика Британія); Вольтер (Франсуа Марі Аруе), Ж.Ж.Руссо, ШЛ.Монтеск'є, Д.Дідро, П.О.Бомарше (Франція); Г.Е.Лессінг, Й.К.Ф.Шіллер, Й.В.Ґете (Німеччина); К.Гольдоні (Італія); Б.Франклін (США); Д.Фонвізін, О.Радищев, О.Грибоєдов (Російська імперія) та багато інших.
Протягом 1751-1780 років видавалася французька енциклопедія
Головними ідеологами і виконавцями цього грандіозного проекту були засновник і головний редактор Дені Дідро та його перший помічник Д'Аламбер. Вони об'єднали навколо Енциклопедії найвидатніших учених і письменників того часу (переважно антиклерикально й антифеодально налаштованих). Монтескьє, Вольтера, Руссо, Гельвеція, Гольбаха та ін.
Головні напрями просвітницької літератури: реалізм, класицизм, сентименталізм. Література рококо.
Надзвичайно плідно працювали також письменники-реалісти, особливо в жанрі роману. Батьком просвітницького реалістичного роману вважається англієць Даніель Дефо (автор "Робінзона", ''Молль Флендерс" та численних інших творів). Багато нового вніс до цього жанру також Генрі Філдінг і багато інших письменників.
Саме у ту добу виник сентименталізм - літературний і мистецький напрям, у творах якого домінували почуття ("сентименти", звідси й назва). Сентименталісти проголошували культ природнього почуття, природи, часто - патріархальної ідеалізації. Цей напрям швидко поширився по усій Європі.Найвідоміші представники сентименталізму в європейських національних літературах: С.Річардсон, Л.Стерн, О.Голдсміт, Т.Смолетт (пізні твори), Ж.Ж.Руссо, штюрмери, М.Карамзін, Г.Квітка-Основ'яненкотаін.Тоді ж спочатку у Франції, а згодом у всій Європі поширюється література рококо, в якій у легкому, грайливому стилі зображувалися втіхи та насолоди життя. Зокрема, на формування літератури рококо відчутний вплив (своїм фантастичним елементом, екзотикою і еротизмом) справили казки східної збірки "Тисяча й одна ніч", яка саме тоді (1707-1717) була перекладена французом Таланом.
Виникають і/або набувають розквіту нові літературні жанри (жанрові різновиди) - філософська повість і роман виховання.