Главная | Обратная связь

Рококо і преромантизм

XVIII ст. – доба суспільно-політичних протиріч, яку характеризує розквіт філософського матеріалізму та ідеалізму, науки, скептичного раціоналізму та гедонізму.

Гедонізм (грецьк.: hedone – задоволення, насолода) – філософсько-етичне вчення, за яким насолода є найвищим благом, сенсом життя; прагнення замкнути художню творчість лише в чуттєвій стихії, намагання сприймати життя тільки як задоволення.

Виникнення художньої течії рококо внаслідок трансформації бароко.

Рококо (фр. rосаіllе – схожий на мушлю) – художній стиль гедоністичного ґатунку, що обстоював культ грації, шляхетності, вишуканого естетизму. Сформувався у Франції і поширився в мистецтві європейських країн (Ф.-М.Вольтер "Орлеанська діва", Д.Дідро "Нескромні скарби", О.Поуп "Викрадення локона", К.-М.Віланд "Оберон") (С.604).

Естетичне завдання мистецтва рококо – тішити і пестити око та прикрашати життя, демонструючи його приємні, "гарні" сторони та заперечуючи його буденність. Тяжіння рококо до інтимізації мистецтва, до використання мініатюрних форм, уникання контрастів. Пожвавлення інтересу до анакреонтичних та пасторальних мотивів.

Анакреонтична поезія – жанр лірики, в якому панує життєрадісне, світле світосприйняття, перейняте мотивами земного щастя, гедонізму, любові. Започаткований еллінським поетом Анакреонтом (VI-V ст. до н.е.) (С.37).

Пастораль (лат. pastoralis – пастуший) – невеликий за обсягом художній твір, де мовиться про цноти сільського життя на лоні природи, підкреслюється стилізація простоти (С.539).

Література рококо – галантна лірика, легка поезія, епіграма, еротичний роман. Оспівування у формах т.зв. галантного жанру (еклога, мадригал, рондо, сонет, балада, поема, роман, драма) побуту та щирих почуттів бідних поселян, пастухів та пастушок, ідеалізація життя на лоні природи, протиставлення цих цнотливо-ніжних і шляхетних героїв розбещеному паразитичному життю міста й особливо "вищого" світу. Ілюзорність, нетривкість, ефемерність створюваного митцями рококо світу, що розкриває затаєний трагізм їх світосприйняття. Література рококо – це усвідомлена естетична утопія, що виникла як результат скептичної оцінки просвітницької думки.

Поява у літературі, внаслідок тенденцій до все більш послідовного заперечення просвітницької моделі світу, художньої течії преромантизму.

Преромантизм (фр. preromantisme – передромантизм) – сукупність ідейно-стильових тенденцій у європейській літературі другої половини XVIII– початку XIX ст., які, не пориваючи із сентименталізмом, передбачали появу романтизму, поривали із культом розуму, притаманним класицизму та Просвітництву. Найповніше Преромантизм проявився в Англії та Шотландії (Т.Чаттертон, Дж.Макферсон, Г.Уолпол), зумовивши т. зв. "оссіанізм" і "готичний" роман (С.572).

Характерні риси цієї течії:

− підкреслений ірраціоналізм, зверненість до середньовіччя, що засуджувалось послідовними просвітниками;

− фантастика і своєрідна естетика жахливого, розраховані на пробудження у людини не почуття краси, а почуття піднесеного (т.зв. "готичний" роман);

Готичний роман, або роман жахів – роман, в якому зображено незвичні ситуації, жахи пекла, страхітливі жорстокості, великі таємниці, що перетворюють людину на іграшку надприродних сил. Сформувався в Англії наприкінці XVIII ст. (Г.Уолпол, А.Радкліф, М.Льюїс) (C. 607).

− особливий фольклоризм, що потрактовував народну творчість як свідчення національно-самобутнього шляху різних народів і як противагу просвітницькому космополітизму.

Просв. в Укр. Великий вплив на формування просвітницької свідомості в Україні мала українська філософська думка (професори Києво-Могилянської академії, зокрема С.Прокопович), а також видатний український письменник і філософ Г.Скоровода.

Своєрідність Просвітництвав Україні визначається чинниками історичного, філософського і культурологічного планів. У другій половині XVIII ст. – на початку ХІХ ст. нові художні явища складаються в українській літературі у порівняно короткі терміни, що рахуються тепер не століттями, як це було в попередню добу, а десятиліттями. Однак наявність соціального і національного пригноблення з боку Росії, уповільнений розвиток буржуазних відносин і "відплив" інтелектуальної "еліти" призвели до того, що художні напрями доби Просвітництва – просвітницький реалізм, класицизм і сентименталізм, які в літературах Західної Європи досягають своїх вершинних зразків у XVIII ст., розвиваються в українському письменстві в першій половині XIX ст.¹.

Таким чином, література українського Просвітництва протягом кількох десятиліть активно взаємодіяла з романтизмом і реалізмом середини і другої половини ХІХ ст. Це призвело до поєднання різних художніх напрямів і стилів у творчості одного автора і навіть у межах одного твору (стильовий синкретизм).

Просвітницький класицизм в Україні в силу несприятливих історичних обставин не зміг розвинутись як цілісна структурована система і проіснував недовго. Поширення набули переважно "низькі" жанри-травестійна поема, бурлескне оповідання, комедія, байка (І.Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко, П.Гулак-Артемовський). Твори "високих" жанрів українські класицисти писали переважно по-російськи ("Ода Сафо" І.Котляревського).

Сентименталізм, навпаки, віднайшов в українській літературі сприятливий ґрунт. Започаткований І.Котляревським ("Наталка Полтавка"), він одразу став панівним явищем, що найяскравіше розкрилося у творчості Г.Квітки-Основ'яненка ("Маруся", "Сердешна Оксана", "Козир-дівка", "Щира любов" та ін.).

Течія рококо в Україні, зважаючи на несприятливі історичні умови, не набула особливого поширення, розкрилася лише деякими гранями у поетичному доробку Г.Сковороди. А преромантизм на початку XIX ст. користується особливою популярністю серед читацького загалу, зароджується інтерес до жанру "готичного" роману. В українській поезії розробляються сюжети, генетично пов'язані з готичною традицією. Передусім це стосується сюжету про одруження дівчини з мерцем (М.Костомаров "Наталя", Л.Боровиковський "Маруся"). У першій половині XIX ст. разом з поглибленням преромантичних тенденцій в українській літературі зростає інтерес письменників до недалекої козацької минувшини, що іноді змальовується в готичному ключі. В поезії з'являється образ козака-привида, що встає з могили, щоб захистити рідну землю від чужинців. (А.Метлинський, М.Костомаров).