Главная | Обратная связь

Основні риси просвітницького класицизму. Просвітницький класицизм в українській літературі.

Просвітницький класицизм має чіткі зв’язки з високим класицизмом 17 ст. Ці традиції зазнали певних змін – трансформації:
- Змінено основний конфлікт : конфлікт тепер виходить назовні, між людською особистістю і несправедливим суспільством, набирає соціально – філософського характеру.
- Відкидається дистанція дії: знімається дистанція, порушуються актуальні проблеми;
- Обов’язковою є тенденційність, антифеодальна. Класи цисти – просвіти звертаються до сюжетів античності, але не до величних постатей імператорського Риму, а республіканський Рим.
- Принцип, за яким персонажі не розділяються за ієрархією жанрів, а переміщуються, дозволяється показувати всіх. Аристократи – в негативному світлі, буржуа – позитивні.
- Просвітницький класицизм має декілька національних форм:
1)Перша форма спільна для всіх країн – ранньопросвітницький класицизм(перша третина століття). Представники: Англія – О.Поуп, Німеччина – Готшед, Франція –Вольтер(драматургія)
2) Друга форма – революційний класицизм: Р де Ліль (поет - пісняр), Робесп’єр – Сенжуст.
3)Форма класицизму в Німеччині – веймарський класицизм (Веймар – культурний центр) – поєднання естетики класицизму і бароко: Шиллер, Гете (пізня творчість)
Україна:
Література українського Просвітництва протягом кількох десятиліть активно взаємодіяла з романтизмом і реалізмом середини і другої половини ХІХ ст. Це призвело до поєднання різних художніх напрямів і стилів у творчості одного автора і навіть у межах одного твору (стильовий синкретизм).
Просвітницький класицизм в Україні в силу несприятливих історичних обставин не зміг розвинутись як цілісна структурована система і проіснував недовго. Поширення набули переважно "низькі" жанри-травестійна поема, бурлескне оповідання, комедія, байка (І.Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко, П.Гулак-Артемовський). Твори "високих" жанрів українські класицисти писали переважно по-російськи ("Ода Сафо" І.Котляревського).

Особливості просвітницького реалізму. Просвітницький реалізм в українській літературі.
Прагнення об'єктивно відтворювати явища дійсності. .Неприйняття ієрархії жанрів.Центральним героєм є буржуа або міщани. Поява нових драматичних жанрів, що суперечать класицистичним канонам (міщанська трагедія і драма, серйозна ("слізна") комедія).
Жанрова еволюція роману. Універсальний, всеохоплюючий характер соціальної критики в просвітницькому романі. Демократизм у виборі героя, розкриття його найкращих моральних якостей. Показ характеру героя у розвитку і у взаємодії з навколишнім середовищем. Зображення типових, соціальне зумовлених характерів. Тенденційність і оптимізм творчості реалістів-просвітників. Дені Дідро і Готгольд Ефраїм Лессінг розробили теорію "міщанської драми", принципи котрої поширились і на роман, що став разом із драмою популярним жанром реалістів-просвітителів.Основні представники просвітницького реалізму – Д.Дефо, Дж.Свіфт, англійський роман - Г.Філдінг, Ф.-М.Вольтер, Д.Дідро, Г.-Е.Лессінг.
Література українського Просвітництва протягом кількох десятиліть активно взаємодіяла з романтизмом і реалізмом середини і другої половини ХІХ ст. Це призвело до поєднання різних художніх напрямів і стилів у творчості одного автора і навіть у межах одного твору (стильовий синкретизм).

Сентименталізм (від франц. sentiment — почуття, почуттєвість) — літературний напрям другої половини XVIII — початку XIX століття, що характеризується прагненням відтворити світ почуттів простої людини й викликати співчуття до героїв у читачів.

Сентименталізм дістав свою назву від роману англійського письменника Лоренса Стерна «Сентиментальна подорож по Франції та Італії» (1768 p.). Саме ж слово «сентиментальний» існувало в Англії ще до публікації стернівського роману: його перше використання зафіксував англійський словник 1749 року видання. Однак до виходу роману Л. Стерна воно вживалося в мові художньої літератури рідко, і до того ж виступало у двох основних значеннях: «розсудливий» і «здатний до співчуття». З 60-х років XVIII століття починає переважати друге значення слова «сентиментальний».

Риси сентименталізму як нового напряму помітні вже в європейських літературах ЗО—50-х років XVIII століття. Сентименталістські тенденції спостерігаються в літературі Англії (поезія Дж. Томсона, Е. Юнга, Т. Ґрея), Франції (романи Р. Маріво і А. Прево, «сльозлива комедія» П. Лашос-се), Німеччини («серйозна комедія» X. В. Ґеллерта, почасти «Мессіада» Ф. Клопштока).

Але як окремий літературний напрям сентименталізм оформлюється в 1760-ті роки. Найбільш яскравими письменниками-сентименталістами були С Річардсон («Памела», «Кларіса»), О. Ґолдсміт («Векфільдський священик»), Л. Стерн («Життя та думки Трістрама Шенді», «Сентиментальна подорож») в Англії; Й. В. Ґете («Страждання юного Вертера»), Ф. Шіллер («Розбійники»), Жан Поль («Зібенкез») в Німеччині; Ж.-Ж. Руссо («Юлія, або Нова Елоїза», «Сповідь»), Д. Дідро («Жак-фаталіст», «Черниця»), Б. де Сен-П'єр («Поль і Віргінія») у Франції; М. Карамзін («Бідна Ліза», «Листи російського мандрівника»), О. Радищев («Подорож з Петербурга в Москву») в Росії. Позначився напрям сентименталізму й на інших європейських літературах: угорській (Й. Карман), польській (К. Брод-зінський, Ю. Нємцевич), сербській (Д. Обрадович).

Жан-Жак Руссо: «Я відчуваю, отже, існую». Митці-сентименталісти рішуче відкидають однобічний раціоналізм Декарта, який утілився в нормативності й суворій регламентації в класицизмі. Сентименталізм спирається на філософію агностицизму англійського мислителя Девіда Юма. Агностицизм був полемічно спрямований проти раціоналізму просвітителів. Він піддавав сумніву віру в безмежні можливості розуму. За Д. Юмом, усі розумові уявлення людини про світ можуть бути помилковими, а моральні оцінки людей — засновані не на порадах розуму, а на емоціях або ж «активних відчуваннях». «Розум, — вважає англійський філософ, — ніколи не має перед собою ніяких речей, окрім сприйнять...»Сентиментальний культ почуття зумовлює більш широкий, ніж у класицизмі, інтерес до внутрішнього світу людини, до її психології. Герой сентименталізму — цілком ординарна людина, як правило, представник нижчих верств населення, людина чутлива, скромна, з глибокими почуттями.Чутливі герої сентименталізму часто є диваками, людьми вкрай непрактичними, непристосованими до життя. Особливо ця риса притаманна героям англійських сентименталістів. Вони не вміють і не бажають жити «як всі», жити «за розумом», — теж полемічно спрямована проти раціоналізму риса. Персонажі романів Ґолдсміта і Стерна мають свої власні захоплення, що сприймаються як чудернацькі: пастор Прімром з роману О. Ґолдсміта пише трактати про одношлюбність духовенства.Сентименталізм змінює жанрову систему сучасної йому літератури. Він відкидає класицистичну ієрархію жанрів: у сентименталістів уже немає жанрів «високих» і «низьких», усі вони є рівноправними. Жанри, що домінували в літературі класицизму (ода, трагедія, героїчна поема), посту­паються місцем новим жанрам. Зміни відбуваються в усіх родах літератури. В епосі панують жанри подорожніх нотаток («Сентиментальна подорож» Л. Стерна, «Подорож з Петербурга в Москву» О. Радищева), епістолярного роману («Страждання юного Вертера» Гете, романи Річард-сона), з'являється сімейно-побутова повість («Бідна Ліза» М. Карамзіна). В епічних творах сентименталізму важливу роль відіграють елементи сповіді («Сповідь» Ж.-Ж. Руссо) та споминів («Черниця» Д. Дідро), що надає можливості глибшого розкриття внутрішнього світу персонажів, їхніх почуттів і переживань. Жанри лірики,— елегії, ідилії, мадригали, послання, — мають на меті психологічний аналіз, розкриття суб'єктивного світу ліричного героя. Видатними ліриками сентименталізму були англійські поети (Дж. Том-сон, Е. Юнг, Т. Грей, О. Ґолдсміт). Похмурі мотиви в їхніх творах зумовили виникнення назви «цвинтарна поезія».Сентименталізм демократизує мову художнього твору — вона стає зрозумілішою для широких верств населення.