 |
|
Французька література XVIIIcm.
Зв'язок французької літератури з ідейним рухом Просвітництва, спільність їх основного завдання: ліквідація феодально-абсолютистського устрою. Періодизація французького Просвітництва і літературного процесу: ранній період (1715-1750 p.), зрілий (1751-1760 p.), пізній (60-70 pp. XVIII ст.), період революції (1789 p.).
Утвердження просвітницького класицизму в літературі раннього періоду (трагедії Вольтера). Зародження течії рококо в поезії і драматургії (Вольтер "Орлеанська діва", комедії Маріво "Несподіванки кохання", "Подвійна непостійність"). Оновлення жанру комедії, поява "серйозної комедії" (Ф.М.Вольтер "Блудний син").Ранньопросвітницький роман (Лесаж, Монтескье, Маріво, Прево), його жанрові різновиди (роман правів, роман-трактат, філософський, реально-психологічний, епістолярний, роман-мемуари). Поглиблення соціально-філософської проблематики в літературі, утвердження рис просвітницького реалізму (філософські повісті Вольтера).
Діяльність "партії філософів" (Гельвецій, Гольбах, Дідро). Видання "Енциклопедії" (т. 1. – 1751 p.), виклад знань і досягнень людства у різних сферах життєдіяльності. Взаємопроникнення науки і художньої літератури ("наукова поезія").
Драматична реформа Д.Дідро. Утвердження просвітницького реалізму в драматургії, оновлення жанрів ("буржуазна драма"). Відродження веселої і разом з тим соціально-загостреної комедії (П.О.Бомарше). Розвиток реалістичної прози, зокрема соціально-психологічного і філософського роману та діалогу (Д.Дідро). Гостре викриття соціальних пороків.Зневіра в просвітницьких ідеалах. Зародження сентименталізму у французькій літературі. Творчість Ж.Ж.Руссо. Жанрове збагачення прози (сповідальний жанр, автобіографічний роман, епістолярно-філософський, роман виховання). Руссоїзм (Ш. де Лакло, Б. де Сен-П'єр, Л.С.Мерсьє, Н.Р. де Ла Бретон та інші).
Посилення ролі драматургії і публіцистики на заключному ("революційному") етапі французької літератури. Риси "революційного класицизму" (актуальна політична проблематика, тираноборчий пафос) у трагедіях М.Ж.Шеньє і комедіях Ф.д'Еглантина. Драма-застереження С.Марешаля "Суд над королями". Публіцистичні виступи Мірабо, Шамфора, Сійєса; памфлети Марата, Робесп'єра, Сен-Жюста. Поява жанру революційної пісні ("Марсельєза" Руже де Ліля").
Характерні риси французького Просвітництва:
♦ в центрі уваги французьких просвітників була наука;
♦ вони проголосили людину творцем історії, відкидаючи теорію церковників про божественне провидіння;
♦ утверджували необхідність перебудови людського суспільства. З цією метою потрібно озброїти людей розумом, просвітити їх тощо;
♦ віра в ідею просвітницької монархії— поставити на чолі держави монарха-філософа;
♦ теорія "природної людини". На їхню думку, існувало дві категорії людської особистості:
1) особистість, створена природою, яка живе за її законами у постійному безпосередньому спілкуванні з нею;
2) особистість, сформована у суспільстві, сповненому найстрашніших пороків.
♦ звідси завдання — повернути людину до природи, до її природних законів;
♦ мистецтво повинно мати просвітницькі цілі, викривати неправду церкви, казки священиків, викорінюючи забобони, релігійний фанатизм, нетерпимість, виховувати гуманістичні ідеали тощо;
♦ трибуною просвітників був театр;
♦ "дитиною" просвітників був жанр філософського роману. Мета останнього полягала не в тому, щоб всебічно висвітлити характер людини або історичну обстановку, як це ми бачимо у реалістичному романі XIX століття, а у підкреслено повчальній формі донести до читача філософські ідеї автора, зробити ці ідеї зрозумілими, загальнодоступними;
♦ художні образи використовуються письменниками як носії певних філософських ідей;
♦ просвітники залюбки використовували у своїх творах фантастичні елементи, вимисел тощо;
♦ головна перевага прози—точність і зрозумілість мови письменника.