Вольтер (Франсуа-Марі Аруе) (1694-1778)

а)Народився Франсуа Марі Аруе 21 листопада 1694 року в Парижі – столиці однієї з наймогутніших серед тогочасних європейських країн феодально-абсолютистських держав. В цей час у Франції при владі перебував Людовік XIV, який спробував перетворити літературу на служницю своїх монархічних ідей і за допомогою неї та католицької церкви повністю заволодіти душами своїх підлеглих. Однак вже на початку XVIII ст. розпочалися неухильні зміни в суспільному житті – література поступово почала звільнюватися з лабет королівської влади, а кінець владарювання короля (1715) був відзначений цілковитим крахом його експансіоністської політики в Європі, зубожінням французької економіки і поширенням в країні невдоволення політикою монарха.Батько майбутнього просвітителя зробив кар'єру державного службовця, спочатку як успішний нотаріус, а згодом як чиновник казначейства. В десять років Франсуа Марі став учнем колегії Людовіка Святого – середнього навчального закладу, в якому вчилися вихідці з багатьох аристократичних родин. Уже тоді Франсуа Марі був одним з найкращих учнів і вирізнявся своєю схильністю до наук та поетичним талантом.За епохи регентства (17І5 - 1723) Вольтер потрапляє на одинадцять місяців до Бастилії (1717 - 1718) за те, що написав уїдливу сатиру на герцога Філіпа Орлеанського, котрий тимчасово керував країною через неповнолітність короля Людовіка XV. Саме у в'язниці письменник розпочинає роботу над трагедією «Едіп», яка була написана, згідно з канонами просвітительського класицизму, і принесла йому славу та визнання. Після свого арешту й ув'язнення Вольтер зробив для себе важливий висновок: направляти вістря сатири проти коронованих осіб не тільки небезпечно, а й значною мірою недоречно.У 1725 році трапилася інша подія, яка вплинула на подальшу долю письменника. Слуги вельможі де Рогана побили Вольтера палицями – їхній пан розлютився на письменника через те, що не спромігся перемогти його у прилюдному обміні гостротами. Вольтер не знайшов заступництва у впливових аристократів і спробував викликати де Рогана на дуель, за що знову потрапив до Бастилії. Після двох тижнів перебування у в'язниці в травні 1726 року його було направлено у вигнання до Англії, де він знаходився протягом трьох років. Там він познайомився з працями Локка, Ньютона, Шефтсбері, які на той час були майже невідомі у Франції.

Після повернення до батьківщини Вольтер перебуває тривалий час у замку Сірей у своєї близької знайомої маркізи дю Шатле, яка підтримала мислителя у важкий період його життя. Тут він написав свої відомі класицистичні трагедії «Магомет» (1742), «Меропа» (1743), комедії «Блудний син» (1736), «Наніна» (1749), філософську повість «Задіг» та інші твори. Але після смерті маркізи Вольтер на запрошення прусського короля Фрідріха II відбуває до Німеччини. Однак розчарований у політиці свого «доброзичливого товариша», який своїми вчинками аж ніяк не сприяв поширенню ідеалів Просвітництва в країні, письменник відбуває до Швейцарії, де у 1758 році купує на кордоні із Францією невеличкий маєток Ферней, де він і прожив останні роки свого життя.

В історії європейських літератур епохи Просвітництва повість Вольтера «Простодушний» (1767) посідає виняткове і, можна навіть сказати, у певному відношенні показове місце.

б)Багатогранність літературно-філософської діяльності Вольтера. Критика французької соціальної дійсності у "Філософських (або Англійських) листах". Історичні праці Вольтера "Історія Карла XII", "Історія Росії під час царювання Петра", "Вік Людовіка XIV". Крах віри філософа в ідеал "просвіщеної монархії" (перебування при дворі Фрідріха ІІ у Прусії).

Національно-героїчна поема Вольтера "Генріада". Викриття пороків французького суспільства в бурлескно-пародійній поемі "Орлеанська діва". Дотепність і зухвалість поезії Вольтера.

Драматургія Вольтера – творця французької просвітницької класицистичної трагедії ("Едіп", "Заїра", "Магомет", "Брут", "Смерть Цезаря", "Агофокл", "Китайський сирота"). Викриття релігійної нетерпимості, фанатизму, політичної сваволі, деспотії, порушення республіканської і східної тем. Комедійний жанр у творчості Вольтера ("серйозна" повчальна комедія) "Блудний син".

Роздуми над зв'язками релігії з мораллю: "Якби Бога не було, його треба було б вигадати" (Вольтер).Естетична програма в одному рядку: "Всі жанри гарні, крім нудного" (Вольтер).

Філософська проза письменника ("Задіг, або Доля", "Мікромегас", "Кандід, або Оптимізм", "Простодушний''). Ілюстрація певної філософської тези у повісті, зокрема й у назві твору. Спростування у повісті "Кандід, або Оптимізм" (1759) ідеї Лейбніца про "наперед встановлену гармонію добра і зла", висміювання безпідставного оптимізму ("Все йде на краще в цьому найкращому із світів'') і мудра порада – "Треба доглядати свій сад"; звеличення творчої праці людини, заклик звернутися від даремних словесних змагань до реальних, практичних, хай навіть "малих" справ.Вольтер і Україн

Україна і українці займають помітне місце у спадщині французького просвітника. Зокрема, в четвертій главі "Історії Карла XII" (1731 р.). Вольтер розглядає цікаві сторінки історії України, що бачиться йому багатою і родючою країною, яка стала жертвою зовнішньої експансії, передовсім з боку Речі Посполитої. У просвітницькому дусі тут оцінюється боротьба українського козацтва за своє національне самовизначення і свободу. Однак увесь трагізм цієї боротьби полягає у тому, що на зміну посполитому владарюванню прийшов жорстокий протекторат московського царя. Тож не дивно, що у творі проглядають симпатії до Мазепи, до його союзу з Карлом XII, оскільки гетьман, на думку історика, намагався протистояти цілковитому поневоленню та підпорядкуванню України царському урядові. Надзвичайно цікаво Вольтер змальовує запорозьких козаків, які вражають його способом свого життя, мужністю, силою та відвагою. Для нього вони – "найдивовижніший народ" на землі, який живе за демократичними законами і більш за все цінує власну свободу. Проте тут же історик зазначає, що козаки схильні до розбою."Історія Карла XII" написана із значною долею інтересу та симпатії до України, а Петро І ще не тлумачиться як "освічений монарх". Щоправда, в подальшому погляд історика дещо змінюється. Так, у більш пізній історичній праці "Історія Росії за Петра Великого" (1763), яка була написана на замовлення російського уряду, Вольтер виправдовує репресійні дії Петра щодо України. Вчинки Мазепи оцінюються необ'єктивно і негативно розглядається козацтво. Водночас Петро І змальовується як ідеал "освіченого монарха".Безпосереднє ознайомлення з творами Вольтера в Україні припадає на кінець XVIII – поч. XIX ст. В цей час виникають осередки нової просвітницької політичної, філософської та історичної думки, де популяризувалися твори Вольтера та інших французьких просвітників. І хоча поміркований характер українського Просвітництва певною мірою обумовив обережне ставлення до Вольтера (І.Котляревський критикує в "Енеїді" тих, що "на владику лають", Білецький-Носенко в "Горпиниді" говорить про "недовірків-філозопів"), у творах багатьох українських письменників просвітницької організації висловлювалися близькі до вольтерівських критичні думки щодо існуючих форм суспільного зла, окреслювалися шляхи етичного протистояння моральному та соціальному пороку (І.Котляревський "Наталка Полтавка", Г.Квітка-Основ'яненко "Козир-дівка", "Добре роби – добре й буде", поезія П.Гулака-Артемовського та Є.Гребінки)¹.До аналізу повісті Вольтера "Простодушний" (1767):

– особливості жанру (філософська повість, в якій філософській просвітницькій тезі підпорядковуються всі художньо-виражальні та зображальні засоби);

– характер конфлікту (соціальний, морально-етичний, психологічно-особистісний; конфлікт "природної людини" і соціального зла);

– проблематика повісті (полеміка з Руссо; вольтерівська інтерпретація проблеми "природної людини"; суспільний стан є "природнім" для людини; проблема "природної моралі" і "світського етикету"; проблема добра і зла, свободи людської особистості, зокрема й свободи віросповідання, проблема благотворного і згубного впливу цивілізації на людську особистість);

– образ Гурона ("простодушний" завжди намагається говорити людям лише правду і жити за законами "серця", чистота, щирість почуттів, природність вчинків, доброта, благородство, сміливість вдачі, незаангажованість, безпосередність суджень, послідовність, прагнення знань, спостережливість, здатність до узагальнень);

– художні особливості твору (прийом зображення явищ дійсності через призму бачення стороннього спостерігача, "чужинця"; контрастність змалювання характерів, ілюстративність твору, обґрунтування і утвердження певної філософської ідеї);

– ідейний зміст повісті (засудження суспільного ладу, що суперечить законам розуму, здорового глузду, християнській моралі і прирікає людину на страждання, духовну, а то й фізичну загибель; звеличення людини, утвердження її природного права на свободу і гідність.

Жан-Жак Руссо

A) Біографія

Руссо Жан-Жак (1712-1778) народився в 1712 р. в Женеві, в Швейцарії, в сім'ї годинникаря. Працював за наймом. У 1741 р. виїхав до Парижа, де незабаром зблизився з французькими енциклопедистами, особливо з Дідро. Взяв участь у написанні «Енциклопедії», взявши на себе розробку теми музики.

У 1750 р. вийшов у світ його трактат «Міркування про науки і мистецтва», де він несправедливе суспільство протиставлялося ідеальному «природного стану», при якому всі люди рівні і вільні. Ці ідеї він розвивав і в трактаті 1755 р. - «Міркування про початок і підставі нерівності між людьми». Тут він вивів причину нерівності, стверджуючи, що це приватна власність і політична нерівність, які з особливо проявляються при деспотизмі. Його бунтарський дух не міг залишитися непоміченим пильними владою. У 1762 р. вийшли його роман «Еміль», де автор піддав критиці систему виховання, і політичний трактат «Про суспільний договір»; побоюючись арешту, Руссо поспішив із Франції на батьківщину. Лише через вісім років він повернувся в Париж, де зайнявся листуванням нот.

Творчість Руссо зіграло роль ідеолога у підготовці Французької революції, що вибухнула незабаром після його кончини в 1778 р.

⇐ Предыдущая 3 4 5 6 789 10 11 12 Следующая ⇒