Главная | Обратная связь

B) Прозова спадщина

Руссо залишив безліч прозових творів, у тому числі автобіографічних - «Сповідь», «Діалоги»: Руссо судить Жан-Жака »і« Прогулянки самотнього мрійника », а також увічнив своє ім'я в музиці як автор першої французької комічної опери« Сільський чаклун ».

C) Жанрове розмаїття

Жан-Жак Руссо писав поеми, вірші, комедії («Нарцис», 1753, «Військовополонені», опубліковано 1782), романи. Також є автором опер («Сільський чарівник», 1753), до яких створював лібрето та музику. В книзі «Еміль, або Про виховання» (1762) втілив свої педагогічніпогляди.

D) Проблематика. Художня своєрідність

Руссо був виразником ідей нового класу тогочасної Франції — дрібних буржуа.
Суспільно-політичні погляди і їх впливУ своїх працях «Міркування про походження і причини нерівності між людьми» (1755), «Про суспільний договір, або Принципи політичного права» (1762) та інші гостро критикував феодально-абсолютистський лад, закликав до боротьби проти деспотизму. Ідеалізуючи первісне суспільство, Руссо протиставляв сучасний йому суспільний лад щасливому життю в т.зв. «природному стані», коли всі люди були, на його думку, рівними й вільними. Причину виникнення нерівності вбачав у приватній власності, проте не виступав за цілковиту її ліквідацію, а висунув утопічну теорію зрівняльного розподілу приватної власності як засіб знищення поділу суспільства на багатих і бідних. Водночас, саме в економіці Руссо вбачав основу розвитку суспільства.
Будучи прихильником договірної теорії походження держави, Руссо вважав, що внаслідок змови між багатими державна влада узаконила приватну власність, узурпувала природні права народу, і висловив думку, що народ має право розірвати цей договір, тобто повстати, повалити владу,яка існує й встановити народний суверенітет.
Взірцем держави Жан-Жак Руссо вважав невелику республіку і мріяв перетворити сучасні йому держави на своєрідну федерацію невеликих республік.

 

E) Руссоїзм

Художні твори Руссо пробуджували гуманне ставлення до бідних, любов до природи, сприяли гармонійному розвитку особистості, виховували почуття громадянського обов'язку. Літературна діяльність Руссо викликала до життя течію русоїзму, близьку до сентименталізму.

РУССОЇЗМ — система соц.-політ., філос.,рел.. педагогічних та естет, поглядів Ж.-Ж. Руссо
(1712-1778). У ХІХ-ХХ ст. термін Р. набуваєвужчого значення, йдеться лише про певний погляд
Руссо та його послідовників на людину, їїставлення до природи та цівілізації.

Послідовники Руссо: Ш. де Лакло, Б. де Сен-П'єр, Л.С.Марсьє, Н.Р. де ля Бретон.

F) Руссо і Україна

Руссоїзм знайшов найбільший відгук у слов'янських народів і зокрема – українського, що віддзеркалилося в українській літературі.

Знайомство з поглядами Руссо припа­дає приблизно на 60-70-ті роки ХVІІІ ст. – час ак­тивних перекладів французького просвітителя російською мовою, з якими могли познайомитися й українські читачі.

Руссоїзм в українській літературі характеризу­вався тим, що письменники намагалися змалювати своїх героїв, насамперед селян, у безпосередній близькості до природи, яка наділяє кожну осо­бистість вродженою добротою. Вона, щоправда, з плином життя може глибоко приховуватися у внутрішньому світі людини, який слід негайно про­будити. Це також стосується і зображення надмірно підсиленої чутливості, що йде від щирого «серця». Міцно утверджується в українській літературі і просвітительський руссоїстський герой, який завдя­ки своїй єдності з природою у життєвих негараздах здатен виявляти риси стоїцизму – незламності та твердості своїх моральних переконань (І.Котляревський, Г.Квітка-Основ'яненко, С.Гребінка, П.Гулак-Артемовський).

Інтерес до Руссо та розвиток руссоїзму в Ук­раїні були явищами далеко не випадковими, оскільки значною мірою це було обумовлено здатністю української культури XVIII-XIX ст. до плідного засвоєння ідей західноєвропейських мислителів і письменників. Переломлюючись крізь специфічну українську художню свідомість, рус­соїзм в українській літературі набував специфічних рис та ознак, розвиваючись в річищі тих культур­них процесів, які засвідчували входження ук­раїнської художньої, філософської та естетичної думки до єдиного європейського культурного про­стору.