Главная | Обратная связь

E) І. Франко про письменника

Творчість Лессінґа високо оцінював І. Франко. Низку творів Лессінґа в Україні переклали Є. Попович, Л. Федоришин, М. Годованець, Б. Гавришків.

“Саме Лессінг, – стверджував І.Франко, – підготував той ґрунт, на якому виростають і Гердер, і Гете, і Шиллер, – виростає ціла правдива література німецька.
Найвидатніші художні твори Г.Є.Лессінга – соціально-етичні драми “Мінна фон Барнхельм” та “Емілія Галотті” (1772), що ґрунтуються на конфлікті особистості та ворожого їй суспільства, а також філософська трагедія “Натан Мудрий” (1779), в якій окреслюється просвітницький ідеал Лессінга: гуманізм, віротерпимість, свобода і рівність.
Порушення в “Натані Мудрому” важливих питань історичного і культурного розвитку людства. Ідея віротерпимості, закладена у притчі про три персні ідеї, єднання всіх народів світу на засадах людського розуму.
Творчість Лессінга в Україні:
Висока оцінка літературно-критичної діяльності і творчості Лессінга І.Франком, підтримка його естетичних позицій, переклад українською мовою драматичної поеми німецького письменника “Натан Мудрий”, “Лаокоон”. Інші твори Лессінга відомі українському читачу в перекладі Б. Гавришківа.

Лессінг вважав, що основна різниця між поезією і малярством полягає в тому, що малярство домінує тільки в категорії місця, а поезія в категорії часу. Спростування такого розуміння мистецтва поезії і живопису знаходимо у праці І. Франка «Із секретів поетичної творчості», який дотримувався думки, що різниця між ними полягає в тому, що «поет може в кожній хвилі з домени зорового змислу перескочити в домену всякого іншого змислу, а маляр прив’язаний тільки до сього одного. Задля сього поет малює іншим способом, ніж маляр. Бо коли маляреві риси, раз положені на полотно, лежать на ньому неподвижно і в нашій уяві лишають тільки недвижні, мов замерзлі образи, навіть коли тими образами символізується рух, — то поетові риси (слова, вірші), хоч лежать також недвижно на папері, але в нашій уяві репродукують рух, зміну, величезну різнорідність життєвих проявів»

 

Й.-В. Гете

A) Біографія. Основні мотиви поезії

Й.-В.Гете (28 серпня 1749, Франкфурт-на-Майні—22 березня 1832, Веймар) – геніальний німецький письменник (поет, прозаїк, драматург, есеїст). Періодизація творчості Гете: ранній (пов’язаний з настроями та ідеалами руху “Бурі і натиску”) і “вемарський”.

Буря і натиск

У перших віршах й драмах Ґете відчувався деякий вплив наслідувальної салонної літератури. У 1770—75 він захоплювався демократичною естетикою Йоганна Ґотфріда Гердера, був тісно зв'язаний з рухом «Буря й натиск», боровся за національну самобутність німецької літератури.

Лірика Ґете цього періоду життєрадісна, близька до народної поезії, сповнена пантеїстичних настроїв («Побачення і розлука», «Дика троянда», «Травнева пісня», «Вечірня пісня художника» та ін.). В уривку «Прометей» (1773) виражений протест проти тиранії та релігійних догм, особливо значущий в умовах «ганебної політичної і соціальної епохи», яку переживала тоді відстала, феодально-роздроблена Німеччина. В основу новаторської історичної драми «Гец фон Берліхінген» (1773) покладено ідею об'єднання країни; тут вперше в німецькій драматургії 18 ст. поряд з героєм-бунтарем виступає народ. Світову славу Ґете приніс роман «Страждання молодого Вертера» (1774), в якому відбилась глибока соціальна трагедія цілого покоління німецької молоді.Веймарський період

З 1775 Ґете назавжди оселився у Веймарі, став міністром герцога Карла-Августа. Розчарувавшись в індивідуалістичному бунтарстві «Бурі й натиску», Ґете мріяв про мирні суспільні реформи. У веймарський період особливо поглиблюються суперечності його світогляду. На це свого часу вказував Фрідріх Енгельс:

«...Ґете то колосально великий, то дріб'язковий; то це непокірний, насмішкуватий геній, що зневажає світ, то обережний, усім задоволений, вузький філістер».

Прояви консервативних поглядів Ґете найбільше помітні в творах, спрямованих проти французької революції («Громадянин-генерал», 1793; «Герман і Доротея», 1797 та ін.). Проте в найкращих своїх творах він лишався вірним прогресивним ідеалам. Народні мелодії, щирі й гуманні почуття й далі звучать в його поезії 80-х. («Вільшаний король», «Міньйона» і т. д.). Під час подорожі до Італії Ґете завершує «Іфігенію в Тавриді» (1787) і героїчну трагедію «Еґмонт» (1788), пройняту пафосом боротьби народу проти національного гноблення. Тоді ж формується класицизм Ґете. Захоплення античністю зближує його в 90-х з Йоганном-Фрідріхом Шіллером. Проте, як видно з «Римських елегій» (1790), «Корінфської нареченої» (1797) та інших творів, на відміну від Шіллера, Ґете приваблював, насамперед, життєствердний, чужий аскетизмові характер античної культури.

В 1795—96 Ґете пише роман «Роки навчання Вільгельма Мейстера», другу частину якого «Роки мандрувань Вільгельма Мейстера» він завершує в 1821—29. В останній період свого життя Ґете працював над автобіографічною книгою «З мого життя. Поезія і правда» (1811—31), створив ліричний цикл «Західно-східний диван» (1814), а також ряд розвідок з питань світової, зокрема слов'янської літератури й фольклору. Він виступав проти німецького романтизму, обстоював реалістичне мистецтво.

Поезія “веймарського” періоду. Пошуки “гармонії”, “добра” і “краси”. Темпераментність лірики поступається піднесеності, абстрактності. Герой поезії – мандрівник, що шукає забуття і осягнення краси (“Нічна пісня мандрівника”). Жанр балади у творчості Гете (“Рибалка”, “Вільшаний король”). Проблема гармонії людини і природи. Поетичний збірник “Західно-східний диван” (1819). Своєрідність композиції збірника. Поєднання юнацької пристрасності і старечої мудрості, філософічності поезії із сатиричною гостротою. Стримана стилізація під східний зразок органічно зливається з неповторною індивідуальністю поетичного письма.

b)“Фауст”

– історія створення і джерела твору (період створення трагедії – 60 років; легенда про доктора Фауста, чорнокнижника; своєрідність інтерпретації давнього сюжету автором “Фауста”;
– особливості композиції трагедії (“Пролог на небі”, “Пролог у театрі”, дві частини трагедії);

 

– роль “Прологу на небі” (розкриття ідеї твору, зародження конфлікту між Фаустом і Мефістофелем, причина їхнього протистояння; образ Бога і Мефістофеля: символічність і алегоричність характеру);
– проблематика твору (філософський спектр проблем: добро і зло, життя і смерть, людина і світ, суть людського існування, проблема пізнання, пошуку істини; роль науки в житті народу, лженаука, проблема кохання і відповідальності та ін.);
– образ Фауста (прагнення пізнати світ, суперечки з Вагнером, звертання до духів, зокрема і Мефістофеля, жертовність заради пізнання, громадська активність Фауста, прагнення прислужитись народові; творчий первінь);
– образ Мефістофеля, протистояння Фауста і Мефістофеля (дух заперечення, знищення, руйнування: “Я – тої сили часть, Що робить лиш добро, бажаючи лиш злого”; рушійна сила історії; втілення у протистоянні Фауста і Мефістофеля закону єдності і боротьби протилежностей – творчого начала з руйнівним);
– Фауст і Маргарита (щирість почуттів, взаємний потяг і відштовхування, приреченість стосунків закоханих; чистота, поетичність образу Маргарити, втілення “природи”, “природних почуттів”, трагізм характеру і долі Маргарити – Гретхен);
– ідейний зміст “Фауста” (утвердження прагнення людства до пізнання світу і людини, до з’ясування суті людського існування, намагання зоставити “слід” у житті, служити народові, громаді, що, за висловом Фауста, є тією “найвищою”, “найпрекраснішою миттєвістю” життя, яку тільки може осягнути земна людина, звеличення творчої праці на благо людства, вічного неспокою; утвердження просвітницького ідеалу свободи, незалежності);
– жанрово-стильові особливості “Фауста” (драматична поема, жанрово-стильовий синкретизм, домінування класицизму і готики у стильовому полотні трагедії; символічність і алегоричність картин і образів, змалювання широкої панорами життя, явищ дійсності, прийом контрастного зображення, наявність містичних, міфологічних образів у творі).
– роль і значення трагедії “Фауст” у світовій літературі (опрацювання “вічного образу” Фауста, своєрідність інтерпретації давнього сюжету, значення п’єси у її гуманізмі, просвітницькій спрямованості, громадянськості, утвердженні високих життєвих ідеалів).