Главная | Обратная связь

c) Драматургія Шиллера

Ранні “штюрмерські” настрої митця.(1776—1786) Драма “Розбійники” (1781). В основі драматичного конфлікту – зіткнення вільної особистості із суспільством, яке узаконило нерівноправність. Заклик до активного втручання в життя, таврування злочинів вельмож, проголошення республіканських ідеалів. Епіграф п’єси (“Проти тиранів!”) – виклик існуючому ладу. Бунт особистості проти деспотизму і лицемірства суспільства, відстоювання ідеї гідності людини. Протистояння Карла і Франца Моорів. “Розбійництво” Карла, прагнення знищити тиранію і встановити справедливість героя. Стихійне бунтарство, індивідуалізм, “хибний” шлях досягнення високих ідеалів.Драма “Підступність і кохання” (1783). Соціально-політичні тенденції твору. Зіткнення двох світів: підлого і підступного світу князівської аристократії, з його аморальністю, вбивствами, визискування народу, продажем молоді на вірну загибель у військо, – і світу чесних, хоч і небагатих бюргерів, міщан, з їх щирою вірою в Бога, неприйняттям аморальності. Морально-етична проблематика драми. Образ бунтаря-“штюрмера” Фердінанда, що протестує проти злочинності сильних світу цього. Викриття аморальності та кривавої суті “властьімущих”, ганебного способу життя всієї аристократії: “Вашого щастя рідко коли досягають, не знищивши ближнього. Заздрість, страх, прокляття – ось сумні дзеркала, в яких відбивається велич володаря”. Психологічний конфлікт драми. Суперечність характеру Фердінанда, ідеалізм його життєвої позиції, роздвоєність психології, що призводить до трагічного фіналу.Відхід Шиллера від ідеалів “штюрмерства” у драмі “Дон Карлос” (1787), в основу якої покладено історичні події національно-визвольної боротьби нідерландського народу проти Іспанії. Центральний герой – мрійник-гуманіст, що приходить на зміну бунтівнику – “штюрмеру”.

Веймарський період творчості Шиллера.(1787—1805).Дружба і співпраця з Гете. Ідейно-естетична еволюція світогляду письменника. Глибоке переконання в тому, що прекрасне здатне переродити людство, вказати шлях до щастя і добробуту, минаючи необхідність кривавих революційних змін; віра в можливість морального вдосконалення людства під впливом високого мистецтва та ідеалів краси. Праці Шиллера з естетики (“Про патетичне”, “Листи про естетичне виховання людини”, “Про наївну і сентиментальну поезію”).
d) Ф. Шиллер і Україна
Ідеї Шиллера знайшли плідний і закономірний розвиток в українській літературно-критичній і художній свідомості ХІХ ст.. Художня спадщина Шиллера чинила серйозний вплив на розвиток українського письменства, про що зокрема свідчать багаточисленні згадки про нього в критичних статтях, нарисах, оглядах тогочасних українських критиків і письменників. Його оцінюють як майстра художнього слова, який відкривав нові незвідані горизонти для європейської словесності, в тому числі і для української літератури.
Згадки про Україну мають місце в останньому драматичному творі Шиллера “Деметріус” (1805). Працюючи над сюжетом з російської історії про Дмитрія Самозванця, автор розглядає принагідно і деякі сторінки з історії України. Йдеться про запорізьких козаків, котрі відіграли відому роль в авантюрі Самозванця. Драматург вражений драматичними засадами устрою козацького війська, його відвагою, спритністю та мужністю.Типологічна близькість українських письменників до творчості Шиллера особливо простежується в драматичних жанрах. Зокрема, М. Костомаров не приховував того факту, що його п’єса “Переяславська ніч” написана під впливом Шиллера. У поемі Т. Шевченка “Гайдамаки” простежуються типологічні зв’язки з драмою Шиллера “Вільгельм Гелль”. Серед характерних для творчості обох поетів тем на перший план виступає тема боротьби народів проти соціального і національного рабства. Романтичний образ Карла Моора (“Розбійники”) знаходить відгуки у Шевченковому “Варнаку”, хоча український герой мав свого життєвого прототипа (Кармелюка).Іван Франко із захопленням писав про Шиллера як про митця, якого вирізняє “огнистий гуманізм” і людяність, а його драму “Вільгельм Телль” український критик справедливо розглядав як могутній безсмертний заповіт генія і людинолюба, який своїм твором звертається до всіх народів, позбавлених політичної самостійності.Природно, що інтерес до Шиллера не згасав і протягом ХХ ст. До перекладу творів німецького митця зверталися М.Лукаш, Д.Зегерс, Б.Тен та ін.

e) Карамзин. “Бедная Лиза”

Тематика
В повести Карамзина обозначено несколько тем. Одна из них — обращение к крестьянской среде. Писатель изобразил в качестве главной героини крестьянскую девушку, сохранившую пагриархальные представления о нравственных ценностях.

Идея
Повесть привлекла внимание современников своей гуманистической идеей: «и крестьянки любить умеют». Авторская позиция в повести — это позиция гуманиста. Перед нами Карамзин-художник и Карамзин-философ. Он воспел красоту любви, описал любовь как чувство, способное преобразить человека. Писатель учит — миг любви — прекрасен, но долгую жизнь и прочность дает только разум.

Характер конфликта
В произведении Карамзина есть сложный конфликт. Прежде всего это конфликт социальный: пропасть между богатым дворянином и бедной поселянкой очень велика. Но, как известно, и «крестьянки любить умеют». Чувствительность —-высшая ценность сентиментализма — толкает героев в объятия друг к другу, даёт им миг счастья, а затем приводит Лизу к гибели (она «забывает душу свою» —- кончает с собой). Эраст тоже наказан за своё решение оставить Лизу и жениться на другой: он будет вечно корить себя её смертью.

Значение произведения
Карамзин положил начало огромному циклу литературы о «маленьких людях», открыл дорогу классикам русской литературы. Повестью «Богатая Лиза» по существу открывается в русской литературе тема «маленького человека», хотя социальный аспект в отношении Лизы и Эраста несколько приглушен. Конечно, пропасть между богатым дворянином и бедной поселянкой очень велика, но Лиза меньше всего похожа на крестьянку, скорее на милую светскую барышню, воспитанную на сентиментальных романах. Тема «Бедной Лизы» появляется во многих произведениях А.С. Пушкина. Когда он писал «Барышню-крестьянку», то совершенно определенно ориентировался на «Бедную Лизу», превратив «печальную быль» в «роман» со счастливым концом. В «Станционном смотрителе» Дуню соблазняет и увозит гусар, и ее отец, не выдержав горя, спивается и умирает. В «Пиковой даме» просматривается дальнейшая жизнь карамзинской Лизы, судьба, которая ожидала бы Лизу, если бы она не покончила жизнь самоубийством. Лиза живет и в романе «Воскресенье» Л.Н. Толстого. Соблазненная Нехлюдовым Катюша Маслова решает броситься под поезд. Хотя она остается жить, но жизнь ее полна грязи и унижений. Образ героини Карамзина продолжился и в произведениях других писателей.
Именно в этой повести зарождается признанный во всем мире утонченный психологизм русской художественной прозы. Тут Карамзин, открывая галерею «лишних людей», стоит у истока еще одной мощной традиции — изображения умных бездельников, которым праздность помогает сохранить дистанцию между собой и государством. Благодаря благословенной лени лишние люди всегда в оппозиции. Служи они честно отечеству, у них бы не оставалось времени на совращение Лиз и остроумные отступления. К тому же, если народ всегда беден, то лишние люди всегда со средствами, даже если они промотались, как это случилось с Эрастом. У него в повести нет дел, кроме любви.