 |
|
Види валютних курсів
У практиці валютних відносин використовують такі види валютних курсів:
- фіксований;
- плаваючий (гнучкий);
- змішаний.
Фіксований валютний курс передбачає наявність певного зареєстрованого (офіційного) паритету, що підтримується державними органами. У сучасних умовах центральний банк підтримує фіксований валютний курс у визначених межах до однієї валюти або до "кошика" валют.
Плаваючий валютний курс самостійно формується під впливом попиту та пропозиції на іноземну валюту на валютному ринку. При зміні співвідношення між попитом і пропозицією іноземної валюти змінюється і валютний курс. Плаваючі валютні курси послабляють стабільність цін і можуть посилювати інфляційні процеси в економіці.
Україна належить до групи країн з плаваючим (гнучким) валютним курсом. Але цей режим вільного ринкового плавання може бути скоригований державою з урахуванням конкретної економічної ситуації. Це керований (змішаний) валютний курс, що дозволяє перебороти абсолютизацію жорсткого фіксування чи вільного плавання. Режим керованого плавання означає, що уряд у разі необхідності виходить на ринки іноземної валюти, щоб вплинути на валютний курс національної валюти.
Однією із форм контролю держави за станом курсу національної валюти може бути впровадження курсового валютного коридору - встановлення мінімального та максимального значень відхилення валютного курсу. Як приклад використання такого змішаного (керованого) валютного курсу може бути запровадження в Україні з 1 вересня 1997 року "валютного коридору", коли НБУ взяв на себе зобов'язання підтримувати валютний курс у встановлених межах.
Головним валютним курсом у країні виступає офіційний курс, що встановлюється та підтримується державними органами. Він використовується під час здійснення всіх операцій з продажу та купівлі іноземної валюти, у бухгалтерському обліку всіх операцій, що здійснюються в іноземній валюті, у розрахунках з бюджетом та митницею. Офіційний валютний курс використовують усі резиденти та нерезиденти, що діють на території України, незалежно від форми власності та господарювання, видів валютних операцій та видів товарів чи послуг.
2. Теоретичний розрахунковий курс
Для оцінювання темпів економічного розвитку використовують декілька розрахункових видів валютних курсів.
1. Номінальний валютний курс.Це - курс між двома валютами, тобто відносна ціна двох валют (пропозиція їхнього обміну однієї на іншу). Наприклад, номінальний валютний курс долара до фунта дорівнює 2,00 дол./ 1 фунт.
Визначення номінального валютного курсу збігається із загальним визначенням самого валютного курсу і встановлюється на валютному ринку. Він використовується у валютних контрактах і є найпростішим і базовим визначенням валютного курсу. Однак для довгострокового прогнозування він не зручний, оскільки вартість іноземних і національних валют змінюється разом зі зміною загального рівня цін у країні.
2. Реальний валютний курс.Це - номінальний валютний курс, скоригований на відносний рівень цін у своїй країні і в тій країні, до валюти якої котирується національна валюта. Реальний валютний курс є порівнянням купівельної спроможності двох валют.
Його розраховують за формулою:
Реальний валютний курс являє собою співвідношення споживацького кошика за рубежем, переведеного з іноземної валюти в національну за допомогою номінального валютного курсу (номінальний валютний курс, помножений на індекс цін зарубіжної країни), і ціни споживацького кошика тих самих товарів у своїй країні.
Індекс реального валютного курсу показує його зміну з поправкою на темп інфляції в обох країнах. Якщо темп інфляції у своїй країні вищий від зарубіжного, то реальний валютний курс буде вищим від номінального.
Наприклад, номінальний валютний курс гривні по відношенню до долара впав з 5,4 до 5,6 грн/дол. Ціни в США за цей самий період зросли на 0,4 %, в Україні - на 8 %. Внаслідок цього реальний валютний курс склав:
тобто зріс.
3. Номінальний ефективний валютний курс.Його розраховують як співвідношення між національною валютою і валютами інших країн, зваженим відповідно частки цих країн у валютних операціях даної країни. Він виражається формулою
Номінальний ефективний валютний курс показує усереднену динаміку руху курсу національної валюти щодо декількох валют, а також відображає зміну рівнів цін у кожній з країн.
4. Реальний ефективний валютний курс.Це номінальний ефективний валютний курс, скоригований на зміну рівня цін або інших показників витрат виробництва, який показує динаміку реального валютного курсу даної країни до валют країн - основних торговельних партнерів.
Він виражається формулою
Індекс вважається головним показником, який характеризує
узагальнену динаміку курсів основних валют і на його основі прогнозуються тенденції їх розвитку.
Якщо S e/r національної валюти підвищується, то експорт стає дорожчим, його розміри скорочуються, а імпорт дешевшає, і розміри його зростають, тобто конкурентні позиції країни на світовому ринку погіршуються. Отже, є показником, що характеризує конкурентоспроможність країни на світовому ринку.
Розрахунки ефективних валютних курсів здійснюється за методикою МВФ, яка отримала назву моделі багатостороннього обмінного курсу. Вона передбачає виконання таких кроків:
1) вибір базового року, до якого будуть перераховуватись усі індекси валютних курсів;
2) вибір способу усереднення валютного курсу за рік;
3) визначення країн - головних торговельних партнерів певної держави;
4) визначення частки кожної з них у торговельному обороті цієї країни;
5) розрахунок індексів середньорічних обмінних курсів національної валюти до валют країн - головних торговельних партнерів по відношенню до базового року;
6) зваження їх за часткою цих країн у торговельному обороті даної країни.
За своєю природою ефективні валютні курси є розрахунковими.
3. Вільний ринковий валютний курс
-ціна грош. одиниці певної країни, виражена через грош. одиницю ін. країни, а також через розрахункові (клірингові) одиниці.Існують офіційний та вільний (ринковий) курси валюти. Офіц. курс визначають уповноважені органи д-ви (в Україні — Нац. банк України); ринковий — утворюється стихійно на валют, біржах залежно від попиту та пропозицій щодо конкр. валюти. Він є фіксованим і таким, що коливається. Фіксований ринковий курс — офіційно визначене співвідношення між нац. валютами, засноване на встановлених у за-конод. порядку валют, паритетах за умови суворого обмеження коливань ринкових курсів валют (в межах одного відсотка). Ринковий курс, що коливається, - курс, який змінюється залежно від попиту і пропозицій. Різновидом його є курс, який «плаває», тобто такий, що передбачає свободу вибору режиму В. к., пов'язаного з динамікою В. к. ін. країн та валют, кошиком (набором нац. валют, що використовується при котуванні іноз. валюти). Плаваючий курс застосовують члени європ. валют, системи. Усі д-ви застосовують пряме котування, при якому В. к. визначається як 1, 10, 100, 1000 одиниць іноз. валюти за національну. Великобританія ж ве де зворотне котування (за 1 фунт стерлінгів стільки-то одиниць іноз. валюти). На В. к. впливають стан платіжного балансу держави, рівень інфляції, міграція короткострокових капіталів між країнами, екон. і політ, стабільність тощо. Операт. інформацію про курси гол. валют повідомляють засоби масової інформації. Укр. тижневик «Бизнес» (Київ), напр., подає визначений НБУ курс гривні до іноз. валют за 1-ю та 2-ю групами класифікатора НБУ, курси за безготівковими операціями, підсумки торгів на Укр. міжбанк. валют, біржі, узагальнену динаміку курсу гривні щодо іноз. валют.
4. Державне регулювання валютного курсу: валютна політика
Валютна політика являє собою сукупність економічних, юридичних і організаційних форм і методів в галузі валютних відносин, здійснюваних державою і міжнародними валютно-фінансовими організаціями.
Кінцевими цілями валютної політики є стратегічні цілі монетарної політики взагалі — зростання зайнятості та виробництва ВВП, стабілізація цін.
Крім загальномонетарних цілей, валютна політика має свої специфічні цілі, що реалізуються переважно у валютній сфері, і теж справляють істотний вплив на розвиток реального сектору економіки. Це, зокрема:
– лібералізація валютних відносин у країні;
– забезпечення збалансованості платіжного балансу та стабільних джерел надходження іноземної валюти на національний ринок;
– забезпечення високого рівня конвертованості національної валюти;
– захист іноземних та національних інвестицій у країні;
– забезпечення стабільності курсу національної валюти.
Досягнення цілей валютної політики забезпечується через законодавче регулювання валютних відносин (валютне регулювання) і контроль за виконанням установлених вимог, норм і правил (валютний контроль). Тому поняття валютної політики і валютного регулювання тісно між собою пов'язані. При широкому трактуванні валютної політики валютне регулювання і контроль є по суті, її складовими.
Сферою дії валютної політики є валютний ринок і ринок дорогоцінних металів і каменів.
Поточна валютна політика підрозділяється на дисконтну політику і девізну політику. До валютної політики також належать валютне субсидування і диверсифікація валютних резервів.
Задачею поточної валютної політики є забезпечення нормального функціонування системи, підтримка рівноваги платіжних балансів.
Валютна дисконтна політика представляє собою систему економічних і організаційних заходів по збалансуванню платіжних зобов'язань, орієнтовану на коригування валютного курсу. Ця політика проявляється у впливі на стан грошового попиту, динаміку і рівень цін, обсяг грошової маси, міграцію короткострокових інвестицій.
Валютна девізна політика — це система регулювання валютного курсу покупками і продажем валюти за допомогою валютної інтервенції і валютних обмежень.
Валютна інтервенція — це цільова операція Національного Банку України по купівлі-продажу іноземної валюти для обмеження динаміки курсу національної валюти визначеними межами його підвищення чи зниження.
Проте слід мати на увазі, що валютні інтервенції впливають не тільки на кон'юнктуру валютного ринку і динаміку валютного курсу, а й на кон'юнктуру ринку грошей та товарних ринків. Адже продаж іноземної валюти за національну призводить до зменшення маси грошей в обігу і пропозиції грошей, що спричиняє зростання рівня відсотка, скорочення платоспроможного попиту. Щоб уникнути негативного впливу подібних наслідків валютної інтервенції на реальний сектор економіки, одночасно з операціями валютної інтервенції проводять стерилізуючі операції на відкритому ринку протилежного спрямування: у разі продажу іноземної валюти на валютному ринку на таку ж суму на відкритому ринку купують цінні папери, а при купівлі іноземної валюти продають цінні папери. Такі операції називаються стерилізованою інтервенцією.
Валютні обмеження являють собою систему економічних, правових, організаційних заходів, що регламентують операції з національною й іноземною валютою, золотом і т. д.
Найбільш жорсткими обмеженнями, що застосовувалися НБУ в його валютній політиці перехідного періоду, були:
– введення обов'язкового продажу підприємствами експортної виручки в інвалюті (на 100 % чи на 50 %);
– заборона (чи обмеження) надання підприємствами-резидентами комерційного кредиту контрагентам-нерезидентам;
– заборона спекулятивних валютних операцій на ринку;
– заборона резидентам, у тому числі банкам, надавати грошові позички нерезидентам за рахунок ресурсів, мобілізованих усередині країни. Такі позички дозволяються тільки за рахунок коштів, позичених на зовнішньому ринку;
– заборона вивозу валютних коштів юридичних осіб без дозволу НБУ та фізичним особам понад встановлену норму;
– контроль за прямими інвестиціями, спрямований на збалансування прямих інвестицій резидентів за кордоном і прямих інвестицій нерезидентів в Україні;
– лімітування валютної позиції комерційних банків-резидентів та контроль за дотриманням установлених нормативів відкритої позиції;
– жорстка фіксація валютного курсу національної валюти.
Крім валютних обмежень практика валютного регулювання виробила ще ряд методів (інструментів), які забезпечують переважно економічний вплив на валютні відносини. Це, зокрема:
– курсова політика;
– облікова (дисконтна) політика та інші інструменти монетарної політики;
– валютна інтервенція (девізна політика);
– регулювання сальдо платіжного балансу;
формування та використання золотовалютних резервів.
Курсова політика є невід'ємною складовою урядової програми економічного розвитку держави і має враховувати весь комплекс інструментів та реальні можливості щодо її реалізації. Згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 17 лютого 1993 р. встановлення валютного курсу національної валюти належить до спільної компетенції НБУ та Кабміну.
Україна використовувала кілька режимів валютного курсу — від плаваючого до фіксованого з дальшим переходом до керованого плаваючого курсу.
Методами валютного регулювання, що використовуються традиційно, є девальвація та ревальвація — зниження та підвищення валютного курсу. Причинами їх є інфляція та неврівноваженість платіжного балансу, розрив між купівельною спроможністю грошових одиниць.
Мета девальвації — зниження офіційного курсу для стимулювання експорту та стримування імпорту.
До скасування фіксованого вмісту золота у валютах девальвація супроводжувалася зниженням металічного вмісту валюти, а ревальвація — підвищенням. За умов «плаваючих» валютних курсів девальвація та ревальвація відбуваються стихійно на валютному ринку.
У сучасних умовах девальвація та ревальвація не є засобами стабілізації валютного курсу. Вони являють собою лише метод приведення офіційного курсу у тимчасову відповідність з дійсним, що склався на ринку.
Довгострокова валютна політика охоплює довгострокові заходи структурного характеру по зміні валютного механізму. Основними методами довгострокової валютної політики є міждержавні переговори й угоди, насамперед у рамках Міжнародного валютного фонду, а також на регіональному рівні (Європейський фонд валютного співробітництва й ін.).
Заходами довгострокової валютної політики є порядок валютних розрахунків, режим валютних курсів і паритетів, використання золота і резервних валют, міжнародних платіжних засобів та ін.
5. Офіційний та регульований курс валют
Регульовані валютні курси – це валютні курси, які встановлюються або регулюються державою. Основними методами регулювання валютних курів є: валютні інтервенції, дисконтна політика, валютні обмеження.
Конвертованість валюти визначається порядком обміну - купівлі, продажу і використання внутрішньої валюти для здійснення угод, - умовами її обертання на зовнішньому (міжнародному) та внутрішньому (національному) валют-них ринках. За ступенем конвер-тованості валюти поділяються на вільно конвертовані, частково конвертовані та замкнуті (неконвертовані). Вільно конвертовані валюти без обмежень використовуються у поточних та фінансових операціях і вільно обмінюються на будь-які іноземні валюти. Частково конвертовані валюти мають обмеження щодо: обміну на інші валюти; сфер або напрямків використання валюти в міжнародних угодах; обертання на зовнішніх ринках. До замкнутих (неконвертованих) нале-жать валюти країн, які забороняють резидентам і нерезидентам обмінювати свою національну валюту на інші. Незалежно від особливостей, валютна політика характеризується напрямком впливу на валютний курс. Заходи, спрямовані на загальне зниження курсу національної валюти, називаються девальвацією, а політика, спрямована на підвищення курсу валюти, - реваль-вацією.
Валютні курси встановлюються на основі співвідношення купівельної спроможності нац валют. Вона визнач. як сума цін товарів та послуг які можна придбати за певну грошову одиницю порівняно з базовим періодом. В сучасних умовах в основі валютних курсів лежить співвідношення купівле-льних спроможностей валюти. Таке співвідношення стосовно певної групи товарів та послуг у двох країнах визначає паритет купівельної спроможності.
Офіц. курс визначають уповноважені органи д-ви (в Україні — Нац. банк України);
6. Фіксований та плаваючі валютні курси
Фіксований курс валюти – це курс, який на певний термін (від місяця до кількох років) установлюється як незмінний, незалежний від поточних змін у попиті та пропозиції валюти. Зміна фіксованого курсу здійснюється офіційно шляхом підвищення курсу національної валюти (ревальвація) або його зниження (девальвація).
Його переваги:
– забезпечення для фірм та підприємств чіткої основи, коли вони планують діяльність і здійснюють політику ціноутворення;
– можливість здійснювати досить ефективну грошово-кредитну політику в умовах, коли в країні ринок валюти, банківська система та інфраструктура ринку ще недостатньо розвинуті.
До недоліків фінансового валютного курсу слід віднести:
– необхідність мати значні валютні резерви для підтримання курсу в умовах дії чинників, які ведуть до відхилення реального курсу від фіксованого;
– можливість втрат в умовах виникнення спекулятивного руху валюти з однієї країни в іншу;
– неможливість точного визначення на будь-який момент оптимального для країни співвідношення реального і фіксованого валютних курсів.
Плаваючий валютний курс – це такий режим валютного курсу, за якого він змінюється під впливом попиту і пропозиції.
Цей курс має підвиди. Так, він може бути вільно плаваючим, тобто не залежати від валютного курсу будь-якої іншої країни і визначатися як співвідношення попиту та пропозиції на певну валюту.
Певним варіантом плаваючого валютного курсу є валютний коридор, який полягає в тому, що центральний банк установлює верхню і нижню межі можливих коливань національної валюти.
Різновидом плаваючого валютного курсу є режим колективного, спільного плавання, який означає, що країни – члени певного угруповання разом змінюють курси своїх валют щодо валют країн, які не входять до цієї групи.
7. Поняття конвертованості валют та її види.
Конвертованість або обіг національної грошової одиниці – це можливість для учасників зовнішньоекономічних угод легально обмінювати її на іноземні валюти. Ступінь конвертованості обернено пропорційний обсягу та жорсткості валютних обмежень, що практикується в державі. Обіг може бути зовнішній та внутрішній. При зовнішньому обігу повна свобода обміну зароблених в даній країні грошей для розрахунків із закордонним партнером надається лише іноземцям (нерезидентам). При режимі внутрішнього обігу свободою обміну національних грошових одиниць на іноземні валюти користуються лише резиденти даної країни. Обіг національної грошової одиниці забезпечує країні наступні довготермінові вигоди додаткової участі в багатосторонній світовій системі торгівлі та розрахунків:
• вільний вибір виробниками та споживачами найбільш вигідних ринків збуту та закупок всередині країни та за кордоном в кожний момент;
• розширення можливостей залучення іноземних інвестицій та здійснення інвестицій за кордоном;
• “підтягування” національного виробництва до міжнародних стандартів по цінам, витратам, якості;
• можливість здійснення міжнародних розрахунків в національній валюті.
За ступенем конвертованості розрізняють валюти:
вільно конвертовані (резервні);
частково конвертовані;
замкнуті (неконвертовані);
клірингових розрахунків.
Вільно конвертована валюта (ВКВ) – валюта, яка вільно та необмежено обмінюється на інші іноземні валюти (повна зовнішня та внутрішня конвертованість). ВКВ називають резервною валютою, так як у такій валюті центральні банки інших країн накопичують та зберігають резерви коштів для міжнародних розрахунків (долар, фунт стерлінгів, швейцарські франки, йени, євро).
Частково конвертована валюта – національна валюта країн, в яких застосовуються валютні обмеження для резидентів та за окремими видами обмінних операцій. Розрізняють такі основні сфери валютних обмежень: поточні операції платіжного балансу (торгові та неторгові угоди); обмежений продаж іноземної валюти, заборона продажу товарів за кордоном за національну валюту, регулювання строку платежів, експорту та імпорту. Основна причина валютних обмежень – нестача валюти, тиск зовнішньої заборгованості, розлад платіжних балансів.
Замкнута (неконвертована) валюта – національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на інші іноземні валюти.
Клірингові валюти – це розрахункові валютні одиниці, що функціонують на основі клірингових угод. Клірингові угоди укладаються для вирівнювання платіжного балансу без витрат валютних резервів: 1) при необхідності отримання пільгового кредиту від контрагента, який має активний баланс; 2) в якості заходу у відповідь на дискримінаційні дії іншої держави.
В умовах інтернаціоналізації господарювання зростає взаємозалежність національних господарств, активізуються пошуки засобів національного регулювання. В сфері валютних відносин з’являються нові особливості і тенденції:
– посилюються міжнародні функції національних валют (національні грошові одиниці приймають участь в міжнародних розрахунках);
– масштаби діяльності якої-небудь валюти в міжнародному платіжному обігу визначаються комплексом факторів (історичних, економічних, міжнародно-правових), в тому числі і національною політикою;
– відсутня єдина грошова основа в валютній сфері – світова валюта;
– в умовах вільної конвертованості валют та руху капіталу між країнами розмиваються межі між внутрішнім грошовим оборотом та міжнародним платіжним оборотом;
– тенденція до зростання національних та міжнародного грошово-кредитного ринку прокладає шлях в умовах специфіки та особливостей національних грошово-кредитних ринків.
Тенденція до зростання ролі валютної сфери у відносинах учасників міжнародного обміну досліджена на всіх етапах еволюції світової валютної системи, починаючи з золотого стандарту. Чим глибше втягнене національне господарство в систему світових господарських зв’язків, тим сильніше прагнення національних органів регулювання відмежувати економіку від неприємного на даному етапі зовнішнього впливу. Це протиріччя визначило еволюцію валютного механізму кожної країни, починаючи з періоду золотого стандарту і по теперішній час. В умовах золотого стандарту під конвертованістю розуміли обмін однієї валюти на іншу при твердій фіксації золотого вмісту національних валют, з їх обов’язковою розмінністю на монетарний товар.
На відміну від золотого стандарту, конвертованість в умовах кредитно-паперових грошей визначається інституційними нормами, які включають важливі ланки валютної політики кожної країни, а також загальні вимоги визначені Міжнародним валютним фондом (МВФ). Таким чином, конвертованість валюти є необхідною для забезпечення процесу демонополізації економіки, її структурної перебудови, подолання кризи платіжного балансу, інтеграції у світове господарство.
НОВИНИ