 |
|
Державно-приватне партнерство у сфері інвестицій
Держава може підвищити ефективність реалізації інвестицій на основі заснування державно-приватних партнерств.
Державно-приватне партнерство – співробітництво між державою Україна, АРК, територіальними громадами в особі відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування (державними партнерами) та юридичними особами, крім державних та комунальних підприємств, або фізичними особами - підприємцями (приватними партнерами), що здійснюється на основі договору.
До ознак державно-приватного партнерства належать:
- забезпечення вищих техніко-економічних показників ефективності діяльності, ніж у разі здійснення такої діяльності державним партнером без залучення приватного партнера;
- довготривалість відносин (від 5 до 50 років);
- передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення державно-приватного партнерства;
- внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства із джерел, не заборонених законодавством.
Рис. 12.2. Функції державно-приватного партнерства
Визначення приватного партнера для укладення договору у рамках державно-приватного партнерства здійснюється виключно на конкурсних засадах.
Вітчизняним законодавством передбачені певні форми державно-приватного партнерства (рис. 12.3).
Рис. 12.3. Форми державно-приватного партнерства
Згідно Закону України «Про концесії» від 16.07.1999 р. № 997-XIV концесія – надання з метою задоволення громадських потреб уповноваженим органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування (концесієдавцем) на підставі концесійного договору на платній та строковій основі юридичній або фізичній особі (суб’єкту підприємницької діяльності) права на створення (будівництво) та (або) управління (експлуатацію) об’єкта концесії (строкове платне володіння), за умови взяття суб’єктом підприємницької діяльності (концесіонером) на себе зобов’язань по створенню (будівництву) та (або) управлінню (експлуатації) об’єктом концесії, майнової відповідальності та можливого підприємницького ризику.
Відбір концесіонерів здійснюється на підставі конкурсу.
Концесійні платежі – плата, обумовлена у концесійному договорі, яку вносить концесіонер за право створення (будівництва) та (або) управління (експлуатації) об’єктів, що надаються в концесію.
У концесію можуть надаватися об'єкти права державної чи комунальної власності, які використовуються для здійснення діяльності у таких сферах господарської діяльності:
водопостачання, відведення та очищення стічних вод;
надання послуг міським громадським транспортом;
збирання та утилізація сміття, оброблення відходів;
пошук, розвідка родовищ корисних копалин і їх видобування;
будівництво та/або експлуатація автомобільних доріг, об'єктів дорожнього господарства, інших дорожніх споруд;
будівництво та/або експлуатація залізниць, аеропортів, злітно-посадкових смуг на аеродромах, мостів, шляхових естакад, тунелів, інших шляхів сполучення, метрополітенів, морських і річкових портів та їх інфраструктури;
машинобудування;
охорона здоров’я;
надання телекомунікаційних послуг;
надання поштових послуг;
виробництво, транспортування і постачання тепла та розподіл і постачання природного газу;
виробництво та (або) транспортування електроенергії;
громадське харчування;
будівництво жилих будинків;
надання послуг у житлово-експлуатаційній сфері;
використання об’єктів соціально-культурного призначення;
створення комунальних служб паркування автомобілів;
надання ритуальних послуг;
будівництво та експлуатація готелів, туристичних комплексів, кемпінгів та інших відповідних об’єктів туристичної індустрії;
будівництво, реконструкція та експлуатація внутрішньо-господарських меліоративних систем та окремих об’єктів їх інженерної інфраструктури.
Концесійний договір укладається на строк, визначений у договорі, який має бути не менше 10 років та не більше 50 років.
Передача об’єктів у концесію не зумовлює перехід права власності на цей об'єкт до концесіонера та не припиняє права державної чи комунальної власності на ці об’єкти. Майно, створене на виконання умов концесійного договору, є об’єктом права державної чи комунальної власності. Концесіонеру належить право власності на прибуток, отриманий від управління (експлуатації) об’єкта концесій, а також на продукцію, отриману в результаті виконання умов концесійного договору. Ризик випадкової загибелі або пошкодження об’єкта концесії несе концесієдавець, якщо інше не встановлено концесійним договором.
Відповідно до угоди про розподіл продукції одна сторона – Україна доручає іншій стороні – інвестору на визначений строк проведення пошуку, розвідки та видобування корисних копалин на визначеній ділянці (ділянках) надр та ведення пов’язаних з угодою робіт, а інвестор зобов’язується виконати доручені роботи за свій рахунок і на свій ризик з наступною компенсацією витрат і отриманням плати (винагороди) у вигляді частини прибуткової продукції (Закон України «Про угоди про розподіл продукції» від 14.09.1999 р. № 1039-XIV).
Відбір інвесторів для укладання договору про розподіл продукції здійснюється на конкурсній основі.
Строк дії угоди про розподіл продукції визначається сторонами, однак не може перевищувати 50 років з дня її підписання.
В угоді про розподіл продукції визначаються: перелік видів діяльності інвестора та програма обов’язкових робіт із визначенням строків виконання, обсягів і видів фінансування, технологічного обладнання та інших показників, що не можуть бути нижчими від запропонованих інвестором у конкурсній заяві, а також інші істотні умови.
Проекти угод про розподіл продукції підлягають обов’язковій державній експертизі з фінансових, правових, природоохоронних та інших питань відповідно до законодавства.
Вироблена продукція (видобуті корисні копалини) поділяється на:
1. Компенсаційну продукцію – частина виробленої продукції, що передається у власність інвестора в рахунок компенсації його витрат. Щоквартальна частка компенсаційної продукції не може перевищувати 70 % загального обсягу виробленої в розрахунковий період продукції до повного відшкодування витрат інвестора.
2. Прибуткову продукцію – частина виробленої продукції, що розподіляється між інвестором і державою та визначається як різниця між виробленою і компенсаційною продукцією.
Угода про розподіл продукції повинна передбачати обов'язки інвестора щодо:
- надання переваг продукції, товарам, роботам, послугам та іншим матеріальним цінностям українського походження за рівних умов стосовно ціни, строку виконання, якості, відповідності міжнародним стандартам;
- прийняття (наймання) на роботу на території України працівників для зазначених в угоді потреб переважно з числа громадян України та для організації їх навчання в обсягах, передбачених угодою.
Вироблена продукція відповідно до угоди про розподіл продукції підлягає розподілу між сторонами угоди: державою та інвестором (інвесторами) згідно з умовами угоди, які повинні передбачати умови і порядок:
- визначення загального обсягу виробленої (видобутої) продукції та її вартості;
- визначення частини компенсаційної продукції;
- розподілу між державою та інвестором прибуткової продукції;
- передачі державі належної їй відповідно до умов угоди частини виробленої продукції або її грошового еквівалента.
Вироблена продукція розподіляється щоквартально, якщо інше не передбачене угодою про розподіл продукції, а відповідне коригування з урахуванням обсягів видобутку (вище або нижче норми) за квартал переноситься на наступний розрахунковий період.