Здавалка
Главная | Обратная связь

V. Зміст теми заняття.



ІІ. Навчальні цілі заняття.

Мати уявлення (α – І): про різні види мовних порушень. Про етіологію і клініко-психологічну структуру синдрому РДА

Ознайомитись (α – І): порушенням вимовляння звуків(дислалії, ринолалії, дизартрії), з психологічними механізмами і видами порушень письмової мови. З розумінням суті синдрому РДА в різних психологічних і клінічних напрямках.

Знати (α – ІІ):системну мовну патологію (алалії, афазії); психологічні особливості дітей з загальним недорозвитком мови; механізми заікування. Феноменологічну картину синдрому РДА. Психологічну структуру РДА за Лебединським, прояви синдрому РДА на різних вікових етапах.

Оволодіти (α – ІІІ):навичками диференційної діагностики основних видів мовних порушень. Основами психокорекційної роботи з дітьми з синдромом РДА.

Вміти (α – ІІІ):надавати медико-психологічну допомогу дітям з різними видами мовних порушень. Диференціювати синдром раннього дитячого аутизму від інших порушень розвитку дитини.

ІІІ. Цілі розвитку особистості:розуміння необхідності співпраці медичного психолога зі спеціалістами інших профілей: логоподом, психотерапевтом, тощо.

 

ІV. Міждисциплінарна інтеграція.

Дисципліни Знати Вміти
1. Попередні (забезпечуючі) дисципліни:   Загальна психологія Соціальна психологія Медична психологія Нейропсихологія   Основні психічні процеси, розвиток психіки в онтогенезі. Основи нейропсихології  
2.Наступні дисципліни, ті, що забезпечуються Психотерапія Психотренінг   Особливості психіки дітей з мовними порушеннями і синдромом РДА. Диференціювати різні види мовних порушень, діагностувати синдром РДА.
3. Внутрішньопредметна інтеграція (між темами одної дисципліни) Предмет і структура спеціальної психології та дефектології Психологічні закономірності аномального розвитку дитини. Класифікація порушень психофізичного розвитку по типу онтогенезу.   Психологічну структуру дефекту, первинний, вторинний дефект  

 

 

V. Зміст теми заняття.

Мова являється унікальною здатністю людини, пов'язана з процесами мислення і забезпечує спілкування за допомогою тієї або іншої мови. Мозкова організація мовних функцій стала предметом різнобічного вивчення клініцисітів, нейрофізіологів і психологів з середини ІХ ст. Організація мовної функції висвітлена А.Р. Лурія в основах нейропсихології.

Мовна патологія являється наслідком ураження периферичних і центральних відділів слухового, зорового, рухового аналізаторів. При ураженні периферичних відділів слухового аналізатора страждає сприйняття усної мови, що є причиною виникнення сенсорної афазії (або алалії), при цьому порушується фонематичний слух. Ураження різних відділів зорового аналізатора супроводжується порушенням сприйняття письмової мови. Порушення моторних зон рухового аналізатора призводить до недоліків вимови, так як страждають рухливі органи артикуляції (язик, губи), а також органи голосоутворення (гортань, легені, бронхи).

В теперішній час існують дві класифікації мовних порушень: клініко-педагогічна і психолого-педагогічна. Вони не протирічать одна одній, а доповнюють одна одну. Ці класифікації розроблено переважно по відношенню до первинного порушення мови у дітей, тобто по відношенню до дітей у яких немає порушень слуху та інтелекту.

За клініко-педагогічною класифікацією розрізняють різні форми (види) мовленнєвої патології, кожна з яких має власну симптоматику та динаміку виявів. Увага акцентується на тих порушеннях, що є об'єктом логопедичного впливу, та спирається на медичні дані, клінічні характеристики, які пояснюють причини розладів мовлення Важливо зазначити, що в клініко-педагогічній класифікації провідна роль належить психолого-лінвістичним критеріям. Використовуючи їх, процес мовленнєвого порушення характеризується термінами і поняттями, зрозумілими для логопеда, і спрямований на ті явища, що мають стати об'єктом логопедичного впливу.

Усі види мовних порушень, які розглядаються у клініко-педагогічній класифікації, поділяються на дві великі групи залежно від порушеного виду мовлення — усного чи писемного.

Порушення усного мовлення, як правило, поділяють на два типи:

а) порушення вимовного аспекту мовлення або порушення фонаційного (зовнішнього) оформлення висловлювання (порушення голосоутворення, темпо-ритмічної, інтонаційно-мелодичної, звуковимовної організації мовлення);

б) порушення структурно-семантичного (внутрішнього) оформлення висловлювання, що в логопедії називається системними або поліморфними порушеннями мовлення.

Такі порушення є ізольовані і комбіновані, залежно від чого їх поділяють на ті чи інші види мовленнєвих порушень.

Афонія (від лат. а — заперечувальна частка, грец. phone — звук, голос), дисфонія — брак або порушення фонації внаслідок патологічних змін голосового апарату. Синонімічними є терміни: голосові, фонаційні, фонаторні, вокальні порушення. Характеризується відсутністю фонації (афонія) або частковою втратою висоти, сили та тембру голосу (дисфонія). Причиною афонії (дисфонії) є брак або обмеженість змикання голосових складок у зв'язку із органічними або функціональними розладами апарату голосоутворювання центральної або периферичної локалізації. Трапляється як ізольоване порушення, так і поєднане з іншими вадами мовлення, наприклад, коли входить у структуру дефекту при афазії, дизартрії, ринолалії, заїканні.

Ринофонія (від грец. rhinos — ніс) — фонаційне порушення, що характеризується носовим тембром голосу (гугнявістю). Стоїть дещо окремо від інших голосових порушень, оскільки патофізіологічний механізм полягає в неправильній функції м'якого піднебіння органічного або функціонального походження.

Брадилалія (від грец. bradys — повільний, lalia — мовлення) — патологічно уповільнений темп мовлення. Властива уповільнена реалізація артикуляторної мовленнєвої програми у зв'язку із патологічним підсиленням гальмівних процесів, що починають домінувати над процесами збудження. Термін "брадилалія" має такі синоніми: брадифразія, брадіартрія, брадилогія. Мовленнєва симптоматика брадилалії різноманітна: уповільнсність темпу експерсивного та імпресивного мовлення, загальмованість процесів читання і письма, монотонність голосу, інтер- та інтравербальне гальмування (подовження пауз між словами) та уповільненість, розтягнута вимова звуків і подовження пауз між звуками слова.

Тахілалія (від грец. tachus — швидкий, lalia — мовлення) — патологічно прискорений темп мовлення. Синонімом до цього поняття є термін "тахіфразія". Центральною ланкою в патогенезі тахілалії є порушення темпу зовнішнього і внутрішнього мовлення унаслідок патологічної переваги процесів збудження. Мовленнєва симптоматика характеризується ненормально швидким темпом мовлення (20—30 звуків за секунду замість 10—12) без значних порушень фонетики та синтаксису, при цьому порушується плавність мовлення, ритм і мелодико-інтонаційна виразність. Таке мовлення стає швидким, стрімким, напористим, зумовлюючи при цьому аграматизми. Спостерігаються подібні розлади внутрішнього мовлення, письма, читання. При тахілалії порушуються операції структури мовлення загалом.

Брадилалія і тахілалія об'єднуються загальною назвою — порушення темпу мовлення, наслідком якого є порушення плавності мовленнєвого процесу, ритму і мелодико-інтонаційної виразності.

Заїкання (логоневроз) є одним із найскладніших і довготривалих мовленнєвих порушень, що характеризується розладом темпу, ритму і плавності експресивного мовлення з переважним ураженням комунікативної функції, зумовлене судомними скороченнями у м'язах артикуляції, фонації й дихання. Заїкання — це складне психофізіологічне порушення.

На думку B.C. Кочергшої, етіологія заїкання поліморфна, для неї властиві фактори, що сприяють виникненню вади і що цю ваду зумовлюють. До перших належать посттравматичні й постінфекційні мозкові дисфункції, до других — гострі шокові або субшокові психічні травми (переляк, розлучення з батьками, зміна звичних життєвих стереотипів, інші ситуації, внаслідок яких виникають травми, різка зміна вимог до мовлення дитини, двомовність тощо). Часто заїкання виникає у зв'язку з іншим мовленнєвим порушенням органічного характеру, на зразок алалії, дизартрії. Велике значення в патогенезі заїкання має тип вищої нервової діяльності, тип реагування.

Традиційно в логопедії користуються клінічною класифікацією заїкання з поділом на невротичну та невронзоподібну форми.

Найчастіше заїкання виникає у віці 2—4 років, у сенситивний період мовленнєвого розвитку і період активного користування мовленням.

Дислалія — порушення не тільки фонетичного, а й вимовного аспектів мовлення, тобто це порушення звуковимови за умови нормального слуху та збереженої інервації мовленнєвого апарату. Рядоположними є поняття: недорікуватість (застаріле), дефекти звуковимови, фонетичні дефекти, недоліки вимови фонем.

Для дислалії характерні неправильна, ненормоваиа вимова звуків; заміна (субституція) звуків або їх плутання. Дефект може бути зумовлений декількома причинами, зокрема: несформовапістю артикуляторної бази (незасвоєна вся сукупність артикуляційних позицій, потрібних для вимови звуків рідної мови); неправильною сформованістю артикуляційних позицій, унаслідок чого дитина вимовляє ненормовані звуки; анатомічними дефектами артикуляційного апарату. При анатомічних дефектах (периферично або центрально зумовлених) порушення мають органічний характер, а за умови їх браку — функціональний.

алежно від локалізації порушення і причин, що зумовили дефект звуковимови, розрізняють дві основні форми дислалії: функціональна та механічна (іноді — органічна). За браку органічних порушень у будові артикуляційного апарату говорять про функціональну дислалію. При відхиленнях у будові периферичного мовного апарату (губів, щелеп, язика, піднебіння) йдеться про механічну (органічну) дислалію.

Функціональні дислалії виникають у дитячому віці у процесі засвоєння системи звуковимови, а механічні можуть з'являтися в будь-якому віці внаслідок уроджених або набутих пошкоджень периферичного мовного апарату. При функціональних дислаліях порушується відтворення одного або декількох звуків, при механічних зазвичай — вимова групи звуків. Але в низці випадків трапляються комбіновані варіанти функціональних і механічних дефектів.

Формування вимовного аспекту мовлення — це надзвичайно складний процес, в якому дитина навчається сприймати звернене до неї мовлення і керувати своїми мовними органами з метою його відтворення. Звуки мовлення, як особливо складні утворення, з'являються у дитини протягом перших років життя. У цьому процесі беруть участь складні мозкові системи і периферія (мовний апарат), якими керує центральна нервова система. Шкідливі фактори, що послаблюють її, негативно впливають на становлення звуковимови.

Механічна дислалія — це порушення звуковимови, зумовлене анатомічними дефектами периферичного мовного апарату (органів артикуляції). Найчастіше трапляються дефекти, спричинені: 1) аномаліями зубо-щелепної системи (діастеми між передніми зубами); 2) браком різців або їх аномаліями; 3) дефектами прикусу; 4) своєрідною структурою твердого піднебіння (зависоке — готичне, пласке); 5) патологічними змінами язика (макроглосія, мікроглосія, надто коротка під'язикова вуздечка); 6) аномаліями губів.

Значно складнішою групою порушень звуковимови, порівняно з дислалією, є дизартрія. Дизартрія (від грец. dis — порушення ознаки або функції, arthroo — членування, розмежування) — це мовленнєве порушення, зумовлене органічним ураженням центральної нервової системи (її рухової системи), що характеризується розладами артикуляції, фонації й дихання.

Порушення голосоутворення й артикуляції при дизартрії виявляються по-різному і залежать від характеру й тяжкості ураження нервової системи. У легких випадках спостерігаються окремі порушення звуковимови, "змазане мовлення" (йдеться про мінімальні прояви дизартрії, що називаються "стертою" дизартрією); у тяжчих — порушення звуковимови, темпу, виразності, модуляції, заміни та пропуски звуків, загалом вимова стає незрозумілою.

Характерним для дітей з дизартрією є тотальне порушення звуковимови (вимова голосних і приголосних, ритміко-інтонаційне і мелодійне забарвлення мовлення) унаслідок обмеження рухливості артикуляційних м'язів.

При тяжких ураженнях центральної нервової системи мовлення унеможливлюється у зв'язку з повним паралічем мовиорухових м'язів. Такі порушення називаються анартрія.

Найчастіше дизартрія спостерігається при дитячому церебральному паралічі (ДЦП). Залежно від локалізації ураження нервової системи розрізняють декілька форм дизартричних розладів: бульбарну, псевдобульбарну, коркову, підкоркову (змішану, екстрапірамідну), мозочкову. Кожна з цих форм має клініко-психологічні, нейролінгвістичні характеристики і потребує диференційованого не тільки корокційно-логопедичного втручапня, але і спільної систематичної роботи багатьох спеціалістів цього напряму.

Ринолалія — порушення тембру голосу та звуковимови, зумовлене анатом о-фізіологічними дефектами мовного апарату.

Гугнявість як фонетичний феномен має різну природу і це потрібно розуміти, аби ліпше усвідомити механізми, що лежать в основі такого самостійного мовленнєвого порушення як ринолалія.

Причиною гугнявості може бути як надмірне, так і недостатнє резонування носової порожнини у процесі мовлення.

Перший варіант спричинений анатомічним дефектом твердого та м'якого піднебінь, що утворює сполучення між ротовою та носовою порожнинами й зумовлює недостатнє зімкнення м'якого піднебіння із задньою стінкою глотки, внаслідок чого голосовидихуваний струмінь повітря майже повністю проходить через ніс.

Другий варіант гугнявості зумовлюється органічними змінами в носовій і/або носоглотковій ділянці або функціональними порушеннями піднебінно-глоткового змикання, що ускладнюють процес носового дихання.

Алалія - відсутність або недорозвиток мови внаслідок органічного ураження мовних зон кори головного мозку у внутрішньоутробному або ранньому періоді розвитку дитини. Один з найбільш складних дефектів мови. Алалія виникає при ураженні центру Брока і центру Вернке, у звязку з чим виділяють сенсорну і моторну алалії. При моторній алалії зберігається здатність розуміти звичайну мову, з якою звертаються до хворого, але різко порушена здатність продукувати мову, а при сенсорній алалії порушене розуміння зверненої мови.

Афазія - повна або часткова втрата раніше сформованої мови, пов'язана з локальними ураженнями головного мозку: черепно-мозковими травмами, судинними ураженнями, запальними процесами. Як правило, до афазії відносять мовне порушення, якщо воно відбулося після трирічного віку. На відміну від афазії у дорослих віділяється дитяча або рання афазія. В залежності від зони ураження як і при алалії виділяють моторну і сенсорну афазії.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.