Главная | Обратная связь

Образотворче мистецтво: іконопис, фреска, мозаїка, книжкова мініатюра.

У Софії Київській чудово збереглися мозаїки і фрески, створені в 30–40 роки XI ст. грецькими майстрами й їхніми місцевими учнями.

Для стилю мистецтва XI ст. характерне те, що зображення не маскують масив стіни, не стирають його, а органічно зливаються з поверхнею склепінь, арок, стовпів, виявляючи їх тектоніку.

Новаторством є сполучення фресок та мозаїк у розписах інтер'єру. У розміщенні фресок відсутність суворої геометричності, симетрії порушує принципи візантійської тектоніки.

Основна літургічна дія розгоралася у підкупольному квадраті, де стояв амвон, що був реальним центром всього могутнього архітектурного ансамблю. Звідси виголошувалися проповіді, сюди піднімалися ті, хто читав, прокламував, співав.

У Софії Київській монументальний живопис нерозривно пов'язаний з архітектурою інтер'єру і його цільовим призначенням. Мозаїки, тобто найдовговічніший і найкоштовніший вид монументального живопису, виділяють головні частини храму, в яких розгорталося богослужіння. Фресці відводиться в Софії Київській другорядне місце. Мозаїки та фрески вкривають стіни собору не у вигляді окремих панно, а у вигляді суцільного килима, що підкреслює монументальний розмах живопису.

Мозаїки є найбільш ранньою частиною Софії Київської.

У куполі представлена гігантська напівпостать Христа Вседержителя. Христа оточує небесна сторожа у вигляді чотирьох архангелів (зберігся лише один, інші написані олією).

У куполі найпомітніше місце посідає велична постать Марії-Оранти. Марія зображена у молитовній позі з піднесеними руками. Її центральне положення пояснюється тим, що візантійські теологи відводили їй у небесній ієрархії перше, після Христа, місце.

У Візантії образ Марії-Оранти розглядався як образ символічного покровительства Божої Матері візантійським царям і місту Константина. На підставі "Слова о Законі і Благодаті" Іларіона ми впевнено можемо стверджувати, що Ярослав та його наближені мали Марію-Оранту за покровительку Києва і всіх його жителів.

Окрім монументального, на Русі значного розвитку набуло й станкове малярство. Станкове мистецтво – термін, яким позначають твори образотворчого мистецтва, що мають самостійний характер (щодо доби Київської Русі – то це іконопис). Визначним майстром цього мистецтва був чернець Києво–Печерського монастиря Алімпій (Олімпій, Аліпій), який освіту художника здобував, за твердженням літопису, в Царгороді. Алімпій розмальовував Успенський собор Києво–Печерської лаври, виконував багато замовлень від князів та бояр. Очевидно Алімпій мав свою школу при монастирі. За легендою, йому допомагали навіть самі ангели. Перекази приписують Алімпію з–поміж іншого і так звану Ігореву ікону Божої Матері, названу так тому, що перед нею у Федорівському монастирі молився князь Ігор 1147 року, коли під час молитви його було вбито. Окрім Алімпія, літопис зберіг для нас ім'я ще одного художника – Григорія.

Творів станкового мистецтва XI–XII ст. дійшло до наших днів дуже мало. Одна з них – ікона "Борис і Гліб" з Київського музею російського мистецтва. Вона тісно пов'язана з історією Русі і з літературними джерелами, зокрема "Сказанням про Бориса і Гліба". Художник передає одяг і атрибути в іконі в їх історичній конкретності: мечі в руках Бориса і Гліба – символи їх княжої влади. Моделювання облич позбавлене того живописного ліплення, яке спостерігалось у пойменованих іконах, постаті теж позбавлені об'єму, гранично сплощені. Відсутність згорток на тканинах надає постатям скутості й статичності. Стилістика ікони свідчить про відхід від візантійських форм в іконописі і утвердження місцевих рис.

Осібним видом мистецтва Київської Русі була книжкова мініатюра. Книжкова мініатюра (хоч вона часто мала перед собою візантійський оригінал) виконувалася й ілюструвалася руськими писцями і художниками. До наших днів збереглося кілька рукописних книг XI–XII століть, переписаних та оздоблених київськими майстрами. Найдавніша з них – "Остромирове Євангеліє", написане у 1056–1057рр. "Виконував" цю книгу диякон Григорій. Це урочистий, великий фоліант, написаний на пергаменті гарним урочистим шрифтом – так званим уставом. Зміст книги – євангельські щоденні читання. Переписано її з болгарського оригіналу, як і більшість давньоруських церковних книг того часу, прикрашено численними ініціалами, заставками та трьома великими, на весь аркуш, мініатюрами з зображенням євангелістів Іоанна, Марка та Луки. Колористична гама зображень яскрава, насичена і водночас вишукана.

Друга книга – "Ізборник Святослава", витворена дияконом Іоанном у 1073 р., цікава зображенням сім'ї Святослава Ярославовича, а також заставками і малюнками на полях.

Особливо слід відзначити мініатюри Радзивіллівського літопису, який дійшов до нас в копії XV ст. з оригінала лицевого, тобто ілюстрованого зводу 1205 року. Мініатюри відображають основні події історії Київської Русі. Вони доносять безцінні відомості і про архітектурні споруди Київської Русі, одяг та зброю, речі домашнього вжитку. Для мініатюри Стародавньої Русі характерна площинність, графічна манера письма. Часто зустрічалися стилізовані силуети храмів, геометричний і стилізований рослинний орнамент. Орнамент також пов'язаний з мотивами ювелірного та декоративно-ужиткового мистецтва. Заставки оточені численними зображеннями людей, тварин, птахів.

Найпоширенішим видом мистецтва Київської Русі було декоративно-ужиткове мистецтво. Воно охоплювало всі верстви населення і тому увібрало в себе і місцеві багатовікові традиції, і народні риси, і стилістичні тенденції світового художнього процесу.

Ще з дохристиянських часів у декоративно-ужиткове мистецтво входить язичеська й епічна тематика. Це добре видно на відомому срібному окантуванні рога тура з Чорної могили (Чернігів), де зображено сюжет чернігівської билини.

З художніх ремесел найвідоміша металопластика, інші ж – кістко-різьбляне, деревообробне, ткацьке – відомі менше. Майстри працювали на замовлення князів та бояр, а часом і широкого загалу, створюючи коштовні й високохудожні вироби.

Одним з найпоширеніших видів металообробного ремесла на Русі було художнє лихварство. Давньоруські майстри відливали безліч різноманітних предметів – від малесеньких ґудзиків до церковних дзвонів.

Прикладом художнього ливарства є великий хорос, знайдений на Подолі. На бронзових ланцюгах підвішений широкий декоративний орнамент-обруч, обабіч – штирі для свічок, перед якими стоять птахи. Це жар-птиці, символи світла. Хорос прикрашено на литій лампаді – тут майстерно виконано постаті святих.

Характерними виробами були широкі браслети, на яких зображувались складні орнаментальні композиції, звірі, птахи, казкові персонажі, танцюристи, музиканти.

Ювеліри широко застосовували техніку скані (орнаменти з найтоншого дроту), штампування і тиснення.

Ткацтво.

На Русі був розвинений ткацький промисел. Матерії старокняжої доби мали, окрім дрібних рослинних і геометричних орнаментів, переважно великі кола, в яких зображувались різні знаки й тваринні мотиви (зірки, хрести, грифи, леви, птахи). Тоді ж приходили до нас і матерії західноєвропейських держав, в основному з Франції. Місцеве ткацьке виробництво на Русі було відоме ще з домонгольських часів. Були створені не лише ткацькі верстати, а й цехи, які вже знали спеціалізацію, тобто ткали килими, сукна, рушники, гафти (гаптування), араси.