Главная | Обратная связь

Усна народна творчість та література у другій половині XVII-XVIII ст. Козацькі літописи.

XVII—XVIII ст. — виключно складний і важливий період у житті українського народу. У політичній історії він охоплює такі процеси, як перехід всіх українських земель під владу Речі Посполитої, наростання визвольної боротьби, створення національної державності в ході Хмельниччини, подальша втрата завоювань. У вітчизняній культурі це була яскрава, плідна епоха, принципова для подальшого розвитку. Можна виділити цілий ряд причин, які пояснюють культурне піднесення в Україні.
Всенародна війна за свободу України 1648—1657 pp. безпосередньо відбилася і на культурному житті. Патріотичні почуття, спільні походи, масове переселення — все це сприяло культурній інтеграції різних регіонів. У ході війни міцніла нова українська державність, що спиралася на козацькі традиції. Хоч Гетьманщина включала тільки частину національної території, але саме її існування вело до зростання національної самосвідомості.
Поява книгодрукування на українських землях у XVI ст. — значна віха в розвитку культури українського народу, серйозний чинник у формуванні національної свідомості. Друкована книга, окрім свого функціонального призначення, започаткувала і новий етап в історії культури — мистецтво книгодрукування. Власне, книгодрукування стало одночасно і виявом гуманістичних тенденцій в українській історії та зброєю представників вітчизняного гуманізму в боротьбі за незалежність. Більшість книг, особливо наукових, в цей період друкувалися латиною.
Друкарська справа отримала розвиток у всій Україні. Уже на початку XVII ст. тут нараховувалося близько 20 друкарень, найбільшою з яких була друкарня в Києво-Печерській лаврі. Друкарні створювалися на кошти меценатів, Війська Запорозького. Активно займалися організацією друкарень братства.

З літературних творів, що виходили друком, найширше коло читачів мали, в першу чергу, ораторсько-повчальна проза, житія, духовні вірші. Натомість за кількістю назв найпоширенішим літературним жанром стали панегірики і панегіричні вірші. Бароковий панегіризм успадкував від ренесансного алегорію, насиченість античною атрибутикою, проте пізні панегірики схематичніші, віддаленіші від реальності. Урочистого звучання окремим панегірикам надавали мови латинська й церковнослов´янська, хоч достатньо престижними в цьому жанрі вважалися українська польська. Видавали панегірики майже всі друкарні, особливо пов´язані з навчальними закладами; авторами бували викладачі, а то й учні. У деяких випадках укладання панегіриків стало складовою частиною навчального процесу чи його доповненням.

Найбільш відомими є три козацькі літописи: літопис Григорія Грабянки, літопис Самовидця (невідомого автора) і літопис Самійла Величка.

Літопис Самовидця описує добу з 1648 до 1702 року і оглядово — 1703—1794 роки. Величезний проміжок часу завдяки майстерності невідомого автора показано настільки реально, що складається враження, ніби сам опиняєшся в самій гущині описуваних подій. Так, літопис оповідає про визвольну боротьбу під проводом Богдана Хмельницького, про відому нам Раду під Ніжином 1663 року, про інші важливі події. На основі літопису Самовидця пізніше створювалися історичні твори художньої літератури, серед яких панорамне зображення подій 1663 року — роман П. Куліша «Чорна рада», який вважається шедевром українського історичного роману.

Літопис Грабянки охоплює чи не всю історію українського козацтва — з самих часів його виникнення і аж до 1709 року. Цей твір цікавий нам і тим, що до нього включено велику кількість історичних документів, які допомагають нам не тільки краще уявити описувану доби, але й впевнитися у правдивості всіх описуваних подій.

Літопис Самійла Величка описує 1648—1700 роки. Автор не тільки викладає факти, але й уводить до твору своє власне ставлення до зображуваного. Велич-ку боліли міжусобиці в лавах козацької старшини, він закликав до припинення боротьби за владу і до орієнтації на потреби народу та країни.

Мені дуже подобається те, що автори літописів уводять до своїх творів перекази та легенди тих часів, народну творчість, думи та пісні. Це робить літописні твори цінними не тільки як історичні документи певної епохи, але і як справжні енциклопедії життя нашого народу тих часів. Мова літописів жива та барвиста, автори широко використовують приказки, народні фразеологізми, навіть художні прийоми, коли описують історичні події. Це робить твори емоційними та цікавими.

Доба козаччини — прекрасний період нашої історії, ми маємо пишатися тим, що і в наших жилах тече кров когось із героїчних та безстрашних особистостей минулого. Але щоб краще зрозуміти цю добу, а отже — і самих себе, дійсно варто ознайомитись із козацькими літописами, поринувши в сиву давнину героїчної історії нашого народу.