Главная | Обратная связь

Наступ російського царизму на українську культуру у другій половині XIX ст.

У другій половині XIX ст., як і рані­ше, розвиток української культури відбувався в умовах імперських колоні­заторських режимів, які панували в Україні. Найтяжче доводилось народ­ній освіті. Хоча преса 60-х pp. і відзначала особливе тяжіння до грамоти, яке з'являлося в народі ("Селяни один за другим самі приводять дітей у науку", — писав 186/ р. український журнал "Основа"), імперські правителі зовсім не дбали про те, щоб навчити бодай читати й писати кож­ну українську дитину. Як початкових, так і середніх шкіл не вистачало навіть для тих, кому дозволяли навчатися матеріальні статки. Число почат­кових шкіл в Україні під владою Росії зросло протягом другої половини XIX ст. з 1300 до 17000, однак і після цього понад дві третини дітей не переступали поріг школи.

Література.Найвидатніші майстри української літератури другої половини XIX ст. художньо осмислювали буття і долю українського народу, відображали важливі історичні події, заглиблювались у таємниці особливостей національного характеру.

З "Народними оповіданнями" Марка Вовчка (Марії Вілінської-Маркович), які таврували кріпацтво, ще встиг ознайомитися Тарас Шевченко. Вони викликали у нього щире захоплення проникливим відтворенням об­разів українського селянства та його безправ’я. Вершин українського пись­менства досяг своїми соціально-побутовими романами та повістями Панас Мирний (Рудченко). Романи "Хіба ревуть воли, як ясла повні?" (у співав­торстві з братом — Іваном Рудченком, який мав псевдонім "Іван Білик"), "Повія", "Лихі люди" відображають широку картину життя українського суспільства в період утвердження капіталістичного ладу.

Життя чи не всіх соціальних верств яскраво показував у повістях та оповіданнях Іван Нечуй-Левицький: селян і робітників-заробітчан ("Ми­кола Джеря", "Бурлачка", "Кайдашева сім'я"), міщанства ("На Кожум'я­ках"), інтелігенції ("Хмари", "Над Чорним морем"), духівництва ("Старо­світські батюшки та матушки", "Афонський пройдисвіт"). Національно-визвольні мотиви, які відчутні майже в усіх творах Нечуя-Левицького, на повну силу зазвучали в його історичних повістях "Запорожці", "Маруся Богуславка", "Гетьман Іван Виговський", "Князь Єремія Вишневецький".

Подиву гідна титанічна праця Івана Франка. Письменник-вчений, автор наукових розвідок з історії, філософії, народознавства, економіки і водночас поет, прозаїк, драматург, він був ще й блискучим політиком та невсипущим провідником українського національного руху. Франко пер­шим у нашій літературі висвітлив життя та соціально-політичну боротьбу західноукраїнських робітників в умовах первіснодикого капіталізму. А його "Вічний революціонер" ("Гімн") закликав поневолених