Здавалка
Главная | Обратная связь

Українські літописи кінця XVI - початку XVII ст., та їх місце в історіографії історії України.



Літописні традиції в поширенні історичних знань і письмова їх форма виразу в Україні починаючи з кінця XVI ст. і далі не лише не слабшають, а, навпаки, ще більше зміцнюються. Українська історіографія цього періоду переживає круте піднесення й набуває ще більшого розвитку в період Визвольної війни середини XVII ст.

Великий інтерес до історичного минулого України був викликаний загальними обставинами економічного, політичного і культурного розвитку краю. Історичні знання ставали складовою частиною літератури, письменства, шкільної освіти, які так бурхливо розвивалися в Україні у зв'язку з діяльністю Острозької школи, а з 30-х років XVII ст. - Києво-Могилянської колегії та інших братських шкіл, що відкривалися на кошти міщан, монастирів, різних церковних об'єднань тощо.

Звернення до героїчного минулого українського народу, до показу його боротьби з татарами, німецькими рицарями, польським та литовським панством служило політичній меті могутнього соціального і національно-визвольного руху проти шляхетської Польщі після Люблінської і Брестської уній, національного оборонного руху козацтва проти Туреччини, Кримського ханства та інших зовнішніх ворогів. Історична література, поряд з усною народною творчістю - історичними піснями і думами українського народу, з залишками билинного епосу Київської Русі, була засобом виховання патріотизму, любові до своєї Вітчизни. Вона закликала народ до боротьби за своє визволення і вселяла впевненість у перемогу.

В боротьбі проти наступу шляхет­ської Польщі на інтереси українського народу і його культуру виникли такі визначні пам'ятки української полемічної літератури, як «Ключ царства небесного» (1587 р.) Герасима Смотрицького, твори Стефана Зизанія, «Апокрисис» (1597 р.) Христофора Філалета, «Тренос» або «Плач» (1610 р.) Мелетія Смотрицького, «Палінодія» (1622 р.) Захарія Копистенського та ін., а також послання-памфлети великого викривача соціальної та іншої «неправди і зла» Івана Вишенського. Твори Івана Вишенського є величним явищем в українській літературі кінця XVI і початку XVII століття. Ми вже не говоримо про ті високі зразки поезії, віршованої драми, часто історичного змісту, ораторського мистецтва, неповторними зразками яких збагатилась українська культура того часу.

Історіографія України в цьому процесі розвивалась на рівні вимог доби бурхливих подій. Літописи складаються освіченими духовними і цивільними особами, переважно вихованцями Острозької школи, Київської і Львівської колегій, у монастирях, а також представниками освіченого міщанства і козацтва.

Одною з цінних пам'яток української історіографії початку XVII ст. є Густинський літопис, знайдений у Густинському монастиреві біля Прилук на Полтавщині.

Авторство та час написання Густинського літопису достовірно ще невідомі. Один з дослідників висловив більш-менш переконливу думку про те, що цю цікаву літописну пам'ятку української історіографії написав між 1623 - 1627 рр. відомий тогочасний письменник, автор «Палінодії» Захарій Копистенський. Густинський літопис, що дійшов до нас, являє собою пізніший список, зроблений в 1670 р. з якогось примірника ієромонахом Густинського монастиря Михайлом Лосицьким. Як видно з передмови до літопису, Лосицький був не творцем літопису, а лише переписувачем його.

Літопис називається «Кройнікою» і являє собою компіляцію з багатьох давніх руських та польських джерел. Він містить у собі цілий скорочений вигляд історії від Київської Русі до Брестської унії включно. Літопис починається оповіданням, запозиченим з староруських літописів, найбільше з Київського і Галицько-Волинського. Автора найбільше цікавили зовнішньополітичні відносини, в яких перебувала Україна з її сусідами - Литвою, Польщею, Кримським ханством, Туреччиною. Слідом за викладом загального історичного матеріалу, автор вміщує окремі невеликі розділи «Про початок козацтва», «Про застосу­вання нового календаря» і закінчує літопис розділом «Про унію, як вона почалася в Руській землі». Цей розділ найцікавіший і найцінніший з точки зору вірогідності історичного матеріалу. Густинський літопис є не звичайною компіляцією, а твором з певними власними тлумаченнями фактів, запозичених автором із різних джерел, з оригінальними поглядами його складача на історію як предмет.

У передмові до літопису складач або переписувач його, на зразок літописця Галицько-Волинського літопису, який вписав у свій текст народну легенду про євшан-зілля, підкреслює значення для людини історичних традицій його народу. Думка зводиться ось до чого - у всякої людини існує природжена любов до своєї вітчизни, яка кожного неначе намагнічене залізо притягає до себе.

Слід думати, що передмова належить не первісному авторові літопису, а його переписувачеві останньої третини XVII ст. Михайлові Лосицькому. Своїм змістом і риторичністю мови вона нагадує нам звернення до читачів авторів козацьких літописів початку XVIII ст. Особливо вона подібна до «Передмови до чительника», вміщеної у літопису С.Величка.

Густинський літопис як пам'ятка своєї доби є одним з найбільш цінних в українській історіографії. В останній частині він більш достовірний і менш тенденційний, ніж будь-яка з тогочасних хронік, що виходили з під пера представників цивільної феодальної аристократії. Мова Густинського літопису зовсім близька до народної української. Отже, і з точки зору лінгвістики ця історична пам'ятка заслуговує на увагу.

Певний інтерес становить Густинський монастирський літопис, або «Летописец о первом зачатии и создании обители монастиря Густынского», що охоплює 1600 - 1640 рр. У ньому висвітлюються, головним чином, справи церковні і переважно ті, що зв'язані з історією Густинського монастиря, як одного з осередків ідейної боротьби проти католицизму і унії на Лівобережжі. Разом з тим церковна історія подана тут у зв'язку з рядом політичних подій, зокрема про діяльність Сагайдачного і його політику на розрив унії і відновлення православної ієрархії в 1620 р.

Автор Густинського літопису був очевидцем і учасником багатьох подій, про які він розповідав. У силу цього коротка за своїм текстом літописна пам'ятка має велике значення з точки зору достовірності подій, описаних у ній. Твір пройнятий яскравою антикатолицькою та антиуніатською тенденцією і симпатією до козацтва як опори в боротьбі проти національно-релігійного гніту.

На початку XVII ст. в Києві був складений невеликий збірник літописних оповідань і заміток, відомий під заголовком - «Летописцы Волыни и Украины», який певний час зберігався у Львові, в бібліотеці Осолінських. При надрукуванні цього збірника Київською Тимчасовою Комісією для розбору давніх актів видавці дали йому назву Київський літопис.

Автор Київського літопису залишається невідомим. У кінці збірника вміщено записи Богдана Балики, батько якого, Яцько Балика, був київським війтом. Примірник літопису, що зберігався у бібліотеці Осолінських, спочатку належав настоятелю Межигірського монастиря Іллі Кощаківському, можливо й доповнювався ним. Проте із змісту тієї частини, яка складалася на початку XVII ст., можна зробити висновок, що ця літописна пам'ятка створювалася в середовищі багатого українського міщанства. Автором його був представник литовської орієнтації. Літописець, коли йде мова про війни Литви з Московською державою називає литовців «нашими». Наприклад — «року 1535 наші Стародуб взяли», «року 1564 битва Ульская была, наші Москву побили», «року 1580 Луки Великие наши взяли», «року 1581 Пскова наші добывали и, не взеше, поєднались» і т.д. До козацтва і козацьких рухів автор ставиться, на відміну від інших українських літописців, без захоплення, а іноді навіть негативно.

Про світське походження автора можна судити з того, що в літопису церковно-релігійні питання зовсім не порушуються. Предметом викладу цієї хроніки є зовнішньополітичні події, а також кілька згадок про падіж худоби, голодні роки і вмирання людей, про стихійні лиха тощо.

Київський літопис являє собою окремі, іноді розрізнені, короткі повісті і записи, запозичені з давніх руських літописів та частково з творів польських істориків - Стрийковського, Гваніні, Бєльського та ін. Багато з них зустрічаються пізніше в Київському «Синопсису». Це, зокрема, стосується найбільшої частини - першої, в якій розповідається про стародавній період Русі. Тут вміщена легенда про римського кесаря, який нібито розподілив перед смертю своє царство серед чотирьох братів і одному з них - Прусу дав землі над Віслою в напрямку Прибалтики. Зроблено натяк на поширену в свій час легенду про походження русів від племені прусів. Потім йде оповідання про варягів, яких автор виводить з Варгії - «землиці у панстві Саксонського князівства, між волоською і французькою землями».

В кінці йде мова про закликання слов'янами трьох братів варягів з південних берегів Балтійського моря, а не з Скандинавії. З цими поглядами перегукуються ломоносівські концепції про походження Русі.

Дальший розділ містить у собі перелік подій з історії Києва від літописного переказу про його заснування аж до битви на Калці. Ця стаття закінчується легендою, яка ймовірно, запозичена з народних переказів про вигадане вбивство Батия угорським королем Владиславом.

Центральна частина літопису є переліком подій з історії Південної Русі і Литви від 1240 р. до 60-х років XVI ст. і початку XVII століття. Кінцеві записи належать сучасникові подій кінця XVI і початку XVII століття Богданові Балиці. Цікавим з кінцевих записів є оповідання про польсько-шведську інтевенцію на початку XVII ст., про появу і дії самозванців, як ставлеників польських магнатів. Закінчується літопис оповіданням про часи діяльності гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного.

Мова Київського літопису, як і багатьох інших літературних та історичних пам'яток, близька до народної української, яку тоді часто називали посполитою мовою. За мовною ознакою і стилем українські літописні пам'ятки XIV - XVI століть далеко відійшли від старовинних руських літописів XI - XIII століть у бік суто місцевих українських ознак. Вони для нас служать не лише джерелами і пам'ятками історіографії, а й є яскравим свідченням мовного та взагалі національно-культурного розвитку українського народу.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.