Здавалка
Главная | Обратная связь

Історіографічна характеристика «Синопсиса»



«Синопсис» - це короткий історичний огляд. Він був написаний у Київсько-Печерській лаврі і вперше надрукований в 1674 р. Цей твір довгий час служив свого роду підручником для вивчення вітчизняної історії і витримав близько тридцяти видань.

У порівнянні з «Хронікою» Сафоновича «Синопсис» бідніший на зміст і використані джерела. Власне, автор «Синопсиса» більше користувався названою «Хронікою», ніж першоджерелами. Перевага його над «Хронікою» полягає у виконанні певного задуму автора щодо цілісного показу історії України. Про ідейну цілеспрямованість «Синопсиса» можна скласти уявлення з довгого його заголовку: «Синопсис или краткое собрание от разных летописцев о начале славяно­российского народа, и первоначальных князей богоспасаемого града Киева, и о житии святого благоверного великого князя Киевского и всея России первейшего самодержца Владимира и о наследниках благочестивыя державы его российская даже до пресветлаго и благочестивого государя нашего и великого князя Алексея Михайловича всея Великие, Малые и Белые Росси самодержца».

Отже, автор «Синопсиса» поставив перед собою завдання викласти історію всієї Русі від стародавніх часів до царювання Олексія Михайловича, що прийняв титул государя всієї Великої, Малої і Білої Русі, аж до 70-х років XVII ст., коли складався твір. Складач «Синопсиса» взявся за розв'язання складного завдання, яке в подібній площині ще не ставилося в українській історичній літературі. Проте він виконав свій задум з великими прогалинами і всупереч багатьом відомим уже тоді джерелам. До «Синопсиса» потрапило безліч легенд і недостовірностей, які перейшли в історичну літературу XVIII ст. і від яких довго довелося очищатися історичній науці.

Автор «Синопсиса» відвів велике місце Києву і Україні в загальноруській історії. Проте він випустив з поля зору такий визначний період, як Визвольна війна під проводом Б.Хмельницького та військово-політичний союз із Москвою. Чим пояснити, що ця гостра політична тема, яка займала в українській історіографії центральне місце, у «Синопсису» навмисне обійдена. Відповісти на це питання можна при умові, якщо прийняти до уваги час, а головне - соціальне середовище, в якому писався цей твір. В період написання «Синопсиса» українське духовенство ще було незалежне від Московської патріархії, яка вела разом з урядом активний наступ в напрям­кові приєднання Київської митрополії. Воно, до речі сказати, продовжувало займати подвійне становище, а глава церкви київський митрополит Іосиф Нелюбович-Тукальський був на стороні Польщі і лишався ворожим по відношенню до Москви.

Колектив ченців Києво-Печерського монастиря на чолі з архімандритом Інокентієм Гізелем займав також подвійне становище по відношенню до Російської держави, але що торкається підлеглості московському патріархові, то Київська лавра, яка користувалася ставропигією, захищалася від наступу Московського патріарха навіть після офіційного об'єднання української і російської церков.

Оскільки Київ після Андрусівського договору належав до Російської держави, в політичному відношенні духовенство його повинно було виконувати волю уряду, а в сфері церковній воно продовжувало зберігати незалежність від Москви і підкорялось митрополиту Тукальському з його прошляхетською польською орієнтацією. Автор «Синопсиса», щоб не потрапити в неласку тієї або іншої сторони - урядової Московської і церковно-управлінської митрополитської, автономістичної, волів за краще обійти мовчанкою події Визвольної війни та період після її завершення.

Питання про авторство «Синопсиса», на нашу думку, лишається і до цього часу відкритим, хоч значна частина істориків вважає ним Інокентія Гізеля. Ми мусимо нагадати, що політичні погляди й ідеологія архімандрита Києво-Печерської лаври не збігаються з ідейною спрямованістю «Синопсиса». Інокентій Гізель народився і почав своє навчання у польській частині Прусії, потім продовжував учитися в Києві. Звідси Петро Могила послав його на навчання у відомий Львівський колегіум. Отже, юні роки Гізеля пройшли в польському оточенні. Повернувшись із Львова до Києва, Гізель одержав посаду вчителя, а з 1654 р. ректора Київської академії.

Під час присяги російському цареві у 1654 р. Інокентій Гізель приєднався до тієї частини української православної ієрархії, що певний час відмовлялася присягати. В період боротьби за об'єднання церков він був прибічником Нелюбовича-Тукальського, але вів подвійну гру. У 70-х роках XVII ст. він листувався з царем Олексієм Михайловичем, який шукав ідейної підтримки у православного Києво-Печерського монастиря, на чолі якого стояв Гізель. Цій видимій прихильності до Росії сприяла обставина, зв'язана з турецькою навалою. Українське духовенство разом з народом було вороже настроєне проти турецької орієнтації Юрія Хмельницького, а особливо П.Дорошенка. Гізель був одним з тих, хто умовляв Дорошенка порвати з турками і лишитися вірним православному московському цареві. Опорою православ'я в ідейній боротьбі проти турків і їх ставлеників правобережної старшини були найавторитетніші монастирі - Києво-Печерський і Почаївський. Перед загрозою турецької навали Гізель мусив переорієнтуватися на Росію. Внаслідок цього з його дозволу, або благословення, з Києво-Печерського монастиря і вийшов «Синопсис» невідомого автора. Цей твір монастирського походження, пронизаний ідеєю провіденціалізму духовної особи, але за своїм змістом й ідеологією він не може належати перу Гізеля.

Інокентій Гізель був високоосвіченою особою і добре обізнаний з тогочасною історичною літературою та джерелами. Він не міг допустити фальшивого підходу до джерела і з'ясування ряду історич­них явищ та фактів. В «Синопсисі» зустрічаються такі, навіть для того часу грубі помилки, яких ніяк не міг допустити високоосвічений книжник, вихованець відомих Київського і Львівського колегіумів і ректор Київської академії Інокентій Гізель.

Автор «Синопсиса» монархіст, він керується типовою для тодіш­ньої не української, а російської історіографії феодально-кріпосницького періоду концепцією про споконвічність самодержавного ладу в Росії, про успадкованість монархії Київської Русі Руссю Московською, в особі російського самодержавства. Поглинання України Москвою автор тлу­мачить як повернення її земель під високу скіпетроносну руку російського монарха. «Синопсис» пронизаний монархічною ідеологією. Тенденційний добір джерел і побудова викладу історичного матеріалу підкорені обгрунтуванню прав російської монархії на володіння Україною.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.