 |
|
Етапи розвитку міжнародної валютної системи (МВС)
1. Система «золотого стандарту», яка існувала з 1867 року до часів великої економічної депресії – 30-ті роки ХХ ст. і характеризувалася такими рисами:
- розрахунок між країнами здійснювався шляхом розрахунку золотими монетами;
- золото функціонувало у вигляді світових грошей;
- всі валюти світу фіксували свій зміст до певної кількості золота;
- існували фіксовані валютні курси всіх країн, що входили до золотого стандарту.
Недоліки системи золотого стандарту:
- вона виключала можливість проведення окремими державами самостійної валютно-грошової політики;
- відбувався відплив золота та його приховування під час війни, інфляції, кризи;
- при зменшенні золотого валютного запасу країни неможливо було утримати фіксований валютний курс;
- система була жорстка, дорога, нееластична, сильно залежала від видобутку золота в країні.
Форми золотого стандарту:
- золотомонетний стандарт (діяв із 1867 року до початку ХХ ст.) представляв собою обіг золотих монет і вільний обмін паперових грошей на золото;
- золотозливковий стандарт (діяв з початку ХХ ст. до Першої світової війни) – давав можливість обміну паперових грошей на золото, якщо сума грошей відповідала ціні золотого злитку;
- золотодевізний стандарт (діяв з 1922 року до середини 30-х років ХХ ст.) і дозволяв обмінювати банкноти на іноземну валюту (девізи), розмінну на золото.
2. Система «золотодоларового стандарту» (Бреттон-Вудська система), яка існувала з 1944 року до 1976 року. Вона мала такі риси:
- встановлення фіксованих обмінних курсів валют країн-учасниць до курсу долара;
- курс долара був фіксований до вмісту золота, він прирівнювався до золота за таким співвідношенням: 1$ = 0,888 грам золота;
- була заборонена приватна купівля-продаж золота для припинення відтоку золота за кордон;
- центральні банки підтримують стабільний курс національної валюти відносно долара;
- організаційною і контролюючою ланкою виступають МВФ і МБРР.
Тоді ж був утворений Міжнародний валютний фонд (МВФ), який контролював жорстку фіксацію іноземних валют до долара і при відхиленні надавав кредити для утримання цього курсу. Ця система існувала до 70-х років ХХ ст., коли відбулася світова енергетична криза (1973-1975рр.) і внаслідок цього стала падати купівельна спроможність долара та почалася інфляція в США. Деякі країни стали відмовлятися від долара як міжнародної розрахункової одиниці і система золотодоларового стандарту похитнулася.
3. Система «плаваючих» валютних курсів (Ямайська валютна система), яка була створена у 1976 році і існує по цей час, і має такі характерні риси:
- відмінено офіційний золотий паритет і фіксацію вмісту золота у національних валютах, тобто золото перестало бути розрахунковою грошовою одиницею;
- основний засіб міжнародних розрахунків – вільно конвертована валюта, а також штучна колективна міжнародна розрахункова одиниця (Special Drawing Rights) – SDR, створена Міжнародним валютним фондом на основі кошика твердих валют світу.
Величина SDR визначалася на основі кошика валют, куди входили 5 валют світу:
долар складав 44 %; німецька марка – 21%;
франц. франк – 11 %;
англ. фунт стерлінг – 11 %;
японська єна – 7 %.
SDR не була прив’язана ні до золота, ні до долара, мала гнучкий плаваючий валютний курс на основі визначення попиту і пропозиції на світовому валютному ринку на кожну національну валюту:
- вільний плаваючий курс валют світу визначається попитом і пропозицією на них на внутрішньому і світовому ринку;
- центральні банки держав мають право обирати самі режим валютного курсу (фіксований, плаваючий або змішаний).
SDR – застосовують для встановлення паритетів і курсів валют, але свого головного призначення – стати головним резервним активом МВФ, – вона не виконала.