Здавалка
Главная | Обратная связь

Емпіричне дослідження явища мислення



 

Емпіричне і теоретичне- поняття, за допомогою яких сучасна методологія науки позначає гетерогенні системи наукового знання і сполучені типи науково-дослідної діяльності. Їх складна взаємодія обумовлює функціонування тієї чи тієї наукової дисципліни як єдиного цілого, що розвивається. Проблема вироблення критеріїв виділення емпіричного і теоретичного була поставлена у філософії логічного позитивізму. Емпіричне і теоретичне як типи дослідницької діяльності розрізняються предметом дослідження: емпіричне дослідження орієнтується на безпосереднє вивчення явищ, теорія орієнтується на рівень сутності й об'єктивної закономірності в досліджуваному процесі, явищі. Емпіричне дослідження як методи використовує реальне спостереження, реальний експеримент, емпіричний опис, складання графіків, таблиць тощо. На теоретичному рівні застосовують методи ідеалізації, уявного експерименту, історичні і логічний; методи сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний, гіпотетико-дедуктивний використовуються як методи побудови теорії. Особливості предмета дослідження фіксуються в засобах пізнання: на емпіричному . рівні - прилади, експериментальні установки та інші матеріальні засоби і емпірична мова науки. Емпірична мова науки складно організована, включає крім емпіричних , теоретичні терміни, описує так звані емпіричні об'єкти - абстракції реальних об'єктів, але з обмеженим набором ознак. На теоретичному рівні як засіб пізнання використовується винятково теоретична мова, терміни якого репрезентують такі абстрактні об'єкти, що є логічними реконструкціями реальних об'єктів і їхніх зв'язків, відносин. Результат досліджень на емпіричному і теоретичному рівнях науки - складна система емпіричного і теоретичного знання. У емпіричному знанні можна виділити безпосередні дані спостережень і експериментів і емпіричні залежності й узагальнення, емпіричні факти факти. Проблема необхідності розрізняти дані спостереження і Е. факти також була осмислена у філософії позитивізму, зокрема, у роботах Віденського гуртка. Емпіричність залежності (емпіричність закономірності) і емпіричні факти є безпосереднім базисом теорії. У структуру теоретичного знання входять шари теоретичних моделей приватного характеру, абстрактні теоретичні об'єкти, а також розвинуті наукові теорії, що включають фундаментальні теоретичні закони як головний елемент. Наприклад, теоретичні закони і моделі, що характеризують окремі види механічного руху і теорія ньютонівської механіки. Емпіричні і теоретичні рівні наукового пізнання взаємодіють один з одним, будучи одночасно відносно самостійними блоками наукового знання. Історичний підхід до взаємодії емпіричного і теоретичного розкриває діалектичність їх взаємозв'язку. Емпіричні дослідження, виявляючи нові факти і залежності, стимулюють розвиток теоеретичного пізнання. Своєю чергою, емпіричні знання є результатом саморозвитку попередньої теорії. Формування емпіричної базису теорії робить необхідним теоретичну інтерпретацію основних емпіричних залежностей і фактів, подальший розвиток вихідних наукових абстракцій. Теоеретична діяльність організує емпіричне, пророкує і втягує в коло дослідження нові факти. Взаємодія і єдність емпіричного і теоретичного, тенденція до відокремлення емпіричного і теоретичного наукового апарату, наявність прямих і зворотних зв'язків між ними створюють реальну динаміку наукового знання як цілісної самоорганізованої системи. Проблеми структури, динаміки, взаємодії емпіричного і теоретичного активно розроблялися у філософії марксизму, логічного позитивізму, постпозитивізму [13, с. 167, 213].







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.