Главная | Обратная связь

Тема 5. Політична система.

План:

1. Поняття політичної системи.

2. Структура, функції та типи політичних систем.

3. Особливості політичної системи сучасної України.

 

1. Поняття політичної системи.

Політична система суспільстває сукупністю взаємозв'язаних і взаємозалежних державних, партій­них організацій, громадських об'єднань, за допомогою яких здійснюється завоювання, утвердження й функціо­нування політичної влади в суспільстві відповідно до досягнутого рівня його політичної культури.

Політична система є центральною проблемою політології. Вона дає за­гальне цілісне уявлення про організацію та функціонування політичного життя суспільства, його структуру тощо. У сучасній політичній науці існує багато теорій політичних систем. Зокрема, вагомий внесок у розроб­ку цієї проблеми зробили Д.Істон, Г.Алмонд (системний аналіз), К.Дойч(кібернетичний підхід), Т.Парсонс (політична система як специфічний еле­мент соціальної системи), Г.Пауелл, М.Каплан (зовнішньополітичний ас­пект функціонування політичної системи) та інші вчені.

Політична система виникла на певному етапі розвитку суспільства внаслідок його поділу на класи та появи держави. Дослідження політич­ної системи ведуть свій початок від Аристотеля, але по-справжньому ва­гомих результатів досягнено лише у XX ст. після застосування амери­канським теоретиком Д.Істоном методу системного аналізу у працях «Політична система» та «Системний аналіз політичного життя». По­літична система, на думку Істона, є цілісною множиною багатьох еле­ментів, кожний з яких складається з простіших явищ і процесів. Політичне життя, на його думку, є неврівноваженою системою, у якій увесь час відбувається порушення та робляться спроби до встановлення рівноваги. Тому системи бувають стійкими і нестійкими. Істон вважає, що неру­хомість політичної системи недосяжна, поки політична система живе.

Основними ознаками політичної системи є: - взаємозв'язок групи елементів; - утворення цими елементами певної цілісності; - внутрішня взаємодія всіх елементів; - прагнення до самозбереження, стабільності та динамізму; - здатність вступати у взаємовідносини з іншими системами.

Політична система, як і економічна, правова, духовна, а також соціально-класова системи, є підсистемою суспільства. Якщо істотною ознакою економічної системи є власність, правової – правові норми як регулятори суспільного життя, духовної – формування цінностей, відтворення особистості, адекватної цим цінностям, то істотна ознака політичної системи полягає у формуванні та здійсненні політичної, державної влади. Саме владні відносини характеризують політичну систему, особливостями якої є:

1) володіє монополією на владу в масштабах усього суспільства;

2) визначає стратегію суспільного розвитку загалом та економічну, соціальну, культурну та зовнішню політику зокрема;

3) визначає й репрезентує інтереси панівних соціальних груп або цілого суспільства на державному рівні;

4) забезпечує політичне та адміністративно-державне управління суспільними процесами;

5) сприяє стабілізації або дестабілізації суспільного життя;

6) формує правову систему й функціонує в її рамках або виходить за межі правового поля.

2. Структура, функції та типи політичних систем.

Структуру політичної системи суспільства визначають на таких рівнях:

1) інституційному (розкриває характер функціонування основних інститутів політичної системи. На цьому рівні можна виділити такі структурні елементи політичної системи: а) політична, державна влада; б) політичні відносини; в) політична організація суспільства; г) політична культура;

2) процесуальному, що розкриває сутність форм і взаємодії інституційних елементів (конфлікти, співпраця, конкуренція, відокремленість).

Чим розвинутішим є суспільство, тим складнішою є його політична система. Політична система у суспільстві виконує низку функцій: а) владно-політичну; б) інтеграції; в) стабілізації; г) модернізації; д) управління; е) уконституювання (правова). Владно-політична функція полягає у механізмі формування, використання й підтримки влади відповідно до рівня політичної культури та інтересів суб’єктів політичного процесу. Функція інтеграції зводиться до забезпечення цілісності політичної спільноти на рівні громадянства, нації, економічного, культурного чи духовного ареалу. Функціястабілізації – це здатність політичної системи з’ясовувати причини різноманітних конфліктів, неузгоджень та інших небезпек, попереджати їх поглиблення та знаходити вирішення шляхом досягнення компромісів чи застосування сили або права. Модернізаційнафункція політичної системи проявляється у реформуванні усіх сторін суспільно-політичного життя. Функціяуправлінняпередбачає систему державних, партійних, громадських, адміністративних органів, що становлять апарат управління суспільством. Правова функція означає те, що політична система формує право й функціонує в його рамках. Вона передбачає існування законодавчого органу, а також суб’єктів політичного процесу, що спроможні висловлювати свої інтереси та обстоювати їх задля зміни чи корекції існуючих правових норм і збереження таким чином стабільності у суспільстві.

Функціонування політичної системи обумовлене наявніс­тю відносин з іншими політичними системами. Кожна політич­на система має свої ознаки й характеристики, форми й типи. Для з'ясування того, як вони формуються, чим різняться або як поєднуються, політологія і ставить перед собою за­вдання з вироблення класифікації, тобто типології політичних систем. Розв'язання цього питання почалося ще за часів Платона, який вирізняв монархію, аристократію та демократію. Розши­рив класифікацію форм правління Аристотель, запропонувавши шестичленну систему: монархія-тиранія, аристократія-олігархія, політія-демократія. Значно пізніше, коли політич­на система почала набувати структурних рис, марксизм, спи­раючись на класові пріоритети, виводив типологію з соціаль­но-економічних структур суспільства: рабовласницька, феодальна, буржуазна й соціалістична системи.

У сучасній західній політичній науці вирізняють такі типи політичних систем: - військові та громадянські; - консервативні й ті, що трансформуються; - закриті й відкриті (в основу покладе­но ступінь і глибину зв'язків з навколишнім середовищем і зовнішнім світом); - завершені й незавершені (основний крите­рій – наявність усіх складників); - мікроскопічні, макроскопічні та глобальні; - традиційні й модернізовані; - демократичні, авто­ритарні й тоталітарні.

Доволі поширеною є типологія Ж.Блонделя, який вирізняє п'ять типів політичних систем: - ліберальні демократії, - радикально-авторитарні (комуністичні) системи, - традиційні (збереження наявних соціальних відносин), - популістські (властиві кра­їнам третього світу), - авторитарно-консервативні. Американський вчений Г.Алмонд визначив чотири типи систем: - англо-американську (характерні риси – прагматизм, раціоналізм, ос­новні цінності – свобода особистості, індивідуалізм, добробут, безпека); - континентально-європейську (взаємодія політичних субкультур із модернізованими інститутами); - доіндустріальну (або частково індустріальну), що передбачає перехрещення різ­них політичних культур і відсутність чіткого поділу владних повноважень; - тоталітарну (концентрація влади в руках бюрок­ратичного апарату, монополія правлячої партії, заідеологізованість). Дж.Коулмен поділяв політичні системи на: - конкурентні, - напівконкурентні, - авторитарні.

 

3. Особливості політичної системи сучасної України.

Дестабілізаційні процеси, які виявляються через конф­лікти між гілками влади, політичними блоками, центром і регіонами, конфесіями, а також через різку майнову диференціацію, свідчать про низьку стабілізаційну спроможність політичної системи в Україні. Проте Українській державі вдалося уникнути кровавих ексцесів, а також налагодити цивілізаційні контакти з країнами Сходу й Заходу. Це виявляє широкі можливості політичної системи в реалізації цієї функції.

Політична система в Україні визначається низькою здатністю до соціальних новацій та як наслідок цього реформи в державі проходять повільно, незбалансовано й супровод­жуються великими соціальними втратами. Державні органи та політичні організації часто стають заручниками інтересів могутніх номенклатурних угруповань, які звикли до соціального паразитизму. Однак, реформістський потенціал політич­ної системи зростає тією мірою, якою старі господарські, політичні й культурні структури вичерпують себе повністю і розвалюються, а громадська думка в результаті кризи звільняється від тоталітарних і посттоталітарних міфологій.

Вантаж колоніального тоталітарного минулого, який є основною причиною відставання політичної системи України від інших держав у здійсненні соціальних реформ спричинив несконсолідованість нації, відсутність політичної еліти, здатної по-сучасному, без регіональних та ідеологічних стереотипів, осмислити сучасні реалії, виробити сус­пільні й державні пріоритети розвитку України; наявність індустріальних гігантів з величезною енергомісткістю й мате­ріаломісткістю, орієнтованих на господарський комплекс рес­публік (особливо – Росії) колишнього СРСР. Управлінська функція політичної системи в Україні є не­ефективною з огляду на збереження структури та функцій старого апарату, принципів і методів старої кадрової політики, а також мотиваційного механізму до праці.

Політична система лише тоді може забезпечувати віль­ний розвиток особи і суспільства, коли її інститути функ­ціонують у рамках правової системи. До недоліків правової системи України можна віднести: - повільне й суперечливе втілення норм Конституції у законодавчі акти, затягнутий процес реформування судової влади, відсутність чіткої субординації між правовими актами, законами й підзаконними актами, відсутності нових правових кодексів та цілісної концепції реформування правової системи; - в правовій системі домінують інтереси державної бюрократії, фінансової й комерційної олігархії, а не суспільні; - непрямий характер дії законів, коли для їх застосування використовують цілий пакет підзаконних актів; - нерівномірну врегульованість зако­нодавством різних сфер суспільного життя; - недостатню роз­робку механізму реалізації закону й відповідальності за його порушення; - пра­вову неграмотність громадян і політичної еліти.

Основною причиною недосконалості політичної системи є те, що політичні сили керуються у своїй діяльності не пра­вовими нормами, а груповими інтересами. Коли та чи інша політична партія порушує свої програмові засади й статутні норми, вона не зможе на рівні державних органів твердо дотримуватися правових процедур. Правовий прогрес зале­жить від правової культури суспільства, розгортання кон­куренції, становлення середнього класу, для якого правовий хаос несумісний з нормами буття.

Проаналізувавши функції сучасної політичної системи в Україні, можна визначити її типологічні ознаки. З точки зору формаційного підходу, політична система України є посткомуністичною, де в еклектичній формі поєднується елементи старої командно-адміністративної, кланової та су­часної демократичної систем. До елементів командно-адміні­стративної можна віднести: - збереження структури та функцій старого адміністративного апарату, - довготривале функціону­вання радянської представницької системи, - модифікація ознак тоталітарної культури у вигляді

Таки чином, слово система означаєпев­ну кількість взаємопов'язаних елементів, що утворюють стійку цілісність, мають певні інтеграційні особливості, притаманні саме цій спільноті. У навколишньому світі існують різноманітні системи, однією з яких є полі­тична. Поняття «система» запозичене американськими ученими з електроніки та кібернетики.

У сучасній науковій літературі безліч визначень політичної системи. Одні автори надто розширено тлу­мачать її, ототожнюючи з політичним життям, інші надто звужують, зводячи до політичної організації суспільства. Ми пропонуємо під політичною системою розуміти цілісну, інтегровану сукупність політичних суб'єктів, структур і відносин, що відображає інтереси усіх політичних і соціальних сил суспільства.

Політична система сучасної України є нестійкою та перебуває на стадії становлення. Поєднання здавалося б непоєднуваних елементів від посттоталітаризму до демократії характеризує її водночас і як унікальну, і як таку яка, при докладанні зусиль, може стабілізуватися й у ній домінуватимуть соціальний захист, дотримання законів і конкурентне середовище для розвитку економіки.