Главная | Обратная связь

Ідеї гуманізму і Реформації у творах діячів братського руху та вченого гуртка друкарні Кисво-Печерської лаври

Головним осередком братського руху на українських землях став Львів. Перші документальні згадки-1463 р. Але найбільш активна його діяльність починається з 1586 р., коли при Успенському соборі був затверджений новий статут братства. У цьому ж році при братстві була відкрита школа, прийняті її статут і програма. В школі могли навчатися всі верстви населення; в ній викладались початки поетики, риторики, діалектики, астрономії, музики. Філософія як окремий предмет не викладалась, але філософські проблеми були включені при вивченні логіки (діалектики) та інших наук. Провідними викладачами школи були такі видатні діячі української культури, як Стефан Зизаній, Кирило Транквіліон-Ставровецький, Йов Борецький, М. Смотрицький та ін.У 1615 р. при Богоявленському монастирі сформувалось Київське братство, яке започаткувало новий етап у розвитку братського руху, відігравши значну роль у розвитку гуманістичних і реформаційних ідей. Прихід нових, освічених сил до братства позначився і на самій православній церкві, на її зміцненні, підвишенні освіченості та авторитету серед українського народу. Провідні викладачі, вчені протягом свого життя працювали в різних братських школах. Антицерковна діяльність братчиків не зводилася до заперечення віри взагалі, їхні виступи були направлені на зміцнення "істинної" віри, якій притаманні простота і чистота первіснохристиянського періоду. Особливо це характерно для творчості діячів братств раннього періоду. братчики розглядали нове як таке, що не має позитивної оцінки і є джерелом всякого зла. Абсолютне добро — це Бог і його одкровення, дане людині. Віталій з .Дубна в "Діоптрі", І. Копинський в "Алфавіті духовному", Л. Зизаній в "Катехізисі" робили спроби довести, що добро міститься саме в тому написаному, яке йде від Святого Письма і творів отців і вчителів східної церкви. А нове — це вигадки католиків, єретиків, людського тілесного розуму. Справжня, священна істина цілковито викладена в Біблії і витлумачена апостолами й отцями церкви.

Стефан Зизаній Один із засновників Львівської братської школи, її ректор, письменник, мислитель, гуманіст, просвітник. За виступи проти католицизму та унії він переслідувався як світською, так і духовною владою, за що був відлучений від церкви і навіть оголошений державним злочинцем. З позицій визнання загального священства він спрямував свою критику і проти православної церкви, її ієрархії і кліру. Основним звинуваченням проти Ст. Зизанія було те, що він "противно пастырей неистовствует" і цим "так Русь поблазнил, же єго книжкам баламутным лепей євангелій верят". В іншому звинуваченні йдеться, що Зизаній, виступаючи проти церкви і королівської влади в Україні, Ст. Зизаній присвятив свою творчість боротьбі за незалежність Батьківщини, за духовно-релігійну самостійність українського народу. У своїх працях "Катехізис", "Ізложеніе о вірі", "Казанье святого Кирилла..." він викриває зловживання церковної верхівки, закликає до боротьби з наступом католицизму.Щодо його філософських поглядів, то він з раціоналістичних позицій відкидав учення про страшний суд, який має відбутися після смерті людини, не погоджувався з висновком церкви про безсмертя душі, існування потойбічного царства, пекла і раю. заперечення догмата про посмертне блаженство та особливу близькість до Бога різних святих. З реформаторських позицій він розглядає місце священнослужителів, функції яких може виконувати кожна людина, якщо вона вірить науці Христа.

Кирило Транквіліов-Ставровецький Укр письменник, філософ, церковно-освітній діяч, друкар — видавець. Організував власну пересувну друкарню, де видрукував книгу "Зерцало богословіи", що містила виклад християнських догматів, елементів космогонії і збірку проповідей "Евангеліе учителное".

Внаслідок конфлікту з деякими православними ієрархами і під впливом різкої критики Й. Княгиницьким "Зерцала богословії" К. Ставровецький перейшов до унії.Популярною серед простого народу була збірка прозових творів К. Ставровецького "Перло многоценное", надрукована 1646 р. Однак збірка, як і "Евангеліе учителное", була засуджена духівництвом за єретичні висловлювання. Філософські погляди формувались на грунті неоплатонізму. Бога він розглядав як творця, премудрого художника, іманентне, всюдисутнє світове начало. Бог невизначений, недоступний для людських почуттів і розуму, таємний, невловимий, безмежний, вічний. У "Зерцалі богословіи" виклав своє вчення про чотири світи: невидимий світ духовних сутностей; видимий світ, у якому живе людина; малий світ — світ самої людини; світ поєднання злих і грішних людей з дияволом — злосливий світ. аналізує п'ять органів чуття, які він ототожнює із стихіями у світі, що свідчить про ідею єдності макро- і мікрокосмосу. Душа з тілом перебуває у єдності, вона розлита в усьому тілі, без тіла душа не може відчувати, розуміти, воліти, набувати доброчесностей, тіло для душі "єст милостивий приятель є водночас світле і темне, ангел і звір, дух і плоть, смерть і життя.Кожна людина має право насолоджуватись красою світу, всім сущим, всіма радощами тілесних почуттів.

Ісайя Копинський—Письменник — полеміст, церковно-освітній діяч, мислитель. Найбільш відомим твором І. Копинського є "Алфавіт духовний".

У центрі уваги мислителя стояла проблема людини, піднесення у ній морального, розумного і духовного начал. Змальовуючи природу, яка створена Богом для людини, Копинський зазначає, що пізнання її людиною без пізнання самої себе, своєї суті не потрібне. Тільки в єдності пізнання людина зможе зрозуміти, що вона є водночас і тілесна, і духовна істота, зовнішня і внутрішня. У розв'язанні питання, що є важливішим — тілесне, зовнішнє, чи духовне, розумне, внутрішнє,радить надати перевагу духовному, внутрішньому, оскільки воно веде до пізнання самого себе і Бога. Але пізнання Бога досягається не тільки в процесі самопізнання, а й у пізнанні природи.Щодо моральних проблем — добра і зла, гріха і доброчестя, смислу людського земного життя — мислитель вважав, що людина може досягти щастя, блаженства, якщо вона дотримується настанов божих, є чесною, бореться зі злом і гріхом, завжди "міри правильної й розумної в усьому дотримується". Царство небесне, божественне, яке є в усьому, в тому числі й у самій людині. Він засуджував багатіїв, протиставляючи їм ідею рівності всіх людей. Був прихильником національної незалежності своєї Батьківщини і релігійної самостійності українського народу.

К. Сакович "Арістотелеві проблеми, або Питання про природу людини з додатком передмов до весільних і похоронних обрядів" "Трактат про душу"

Сповнений високого патріотизму і громадських почуттів, він прославляв свою Вітчизну, мужній і свободолюбивий український народ, його захисників — запорожців на чолі з гетьманом Сагайдачним. звертався до історії свого народу. .вбачав за потрібне підкреслити неперервність православних традицій на Русі, відданість їм запорожців.звернув увагу на потребу укр..народу в національній державі, вільної від підпорядкування державам іншимЯк і для європейських гуманістів, ідеалом громадського діяча для нього поставала людина з гострим розумом, військовим талантом та дипломатичною вправністю, відданістю.

завдяки вихованню, освіті, набутим знанням людина стає людиною і лише вони дають кожній особистості свободу волі, розумне ставлення до потреб свого тіла і, спираючись на них, бути господарем, творцем свого власного здоров'я і довголіття. Людина, на його думку, творить не тільки себе, а й подібно до божественного творення — буття, світ речей, де вона наслідує Бога, його творчість, що особливо проявляється в науці, мистецтві. Завдяки такому наслідуванню згладжуються межі між природним і штучним творенням, оскільки одне і друге є реалізацією творчої потенції. Різниця полягає тільки в тому, що Бог творить універсум з нічого, виступає як творець в абсолютний спосіб, тоді як людина — лише у відносний.

Якщо в описі рослинної і тваринної душі Сакович наслідує Арістотеля, то, переходячи до опису розумної душі, він повертається до неоплатонізму. "душа є раціональна і інтелектуальна субстанція, що створена богом як духовна, але не з божественної природи, а скоріше повинна була бути створеною з нічого, схильного до добра і зла"). Душа походить від Бога, а не від батьків, має безконечне буття і може існувати в багатьох персонах.