Главная | Обратная связь

Http://pidruchniki.com/imag/pedag/kuz_ped/image016.jpg

 

13 Структура процесу навчання

СПН включає такі компоненти : цільвий, змістовий, операційно-дійовий, стумулюйочо-мотиваційний,контрольно результативний,оцінювання.

Цільвий компонент - передбачаєусвідомлення педагогом і прийняттям дітьми цілей мети, завдань теми розділу навчальної дисципліни.Цілі і завдання визначаються на основі чинних програм.

Змістовий компонент - визначений навчальною програмою і підручниками.Зміст встановлюється конкретно педагогом з урахуванням навчальних можливостей дітей.

Операційно-дійовий компонент - передбачає добір оптимальних методів і засобів навчання які спрямовують досягненню високих дидактичних цілей.

Стимулююче- мотиваційний комп. - передбачає виконання системи мотивів прийомів стимулювання пізнавальної діяльності дітей.Стимулювання повинно формувати у дітей внутрішній інтерес до явища яке вивчає та система позитивних мотивів.

Контрольно-результативний комп. - передбачає здійснення педагогом контролю за процесом засвоєння дітьми матеріалу.

Оцінювальний компонент- має на меті оцінювати якості знань умінь та навичок ,а також самооцінку дітьми своєї пізнавальної діяльності

 

14 Закономірності навчання та їх характеристика

Закономірності навчання - це звязки які існують між процесом навчання і соціальними процесами ,а також усередині навчання . Є зовнішні і внутрішні закономірності.

Зовнішні - спрямовані на взаємозвязок навчання із соціальними процесами.

Внутрішні це закономірності які існують усередині процесу навчання.

Суасні вчені виокремлюють наступні закономірності навчання:

1.Взаємозвязок викладання і учіння;

- діяльність педагога визначається обєктивними і суєктивними факторами.

До обєктивних факторів належать (цілі навчання, умови його організації ,засоби навчання, матер. технічна база...)

Субєктивні чиники - педагогічні та дидактичні можливості педагога, ступінь його майстерності, стиль викладання, комунікативні здібності.

2.Взаємозвязок процесів навчання виховання та розвиток особистості:

- навчання спрямоване на накопичення певних систем знань, але без навчання практично не можливо здійснювати виховання.

-розвиток особистості спрямований на фізіологічний, інтелектуальний, психологічний , соціальний поступ особистості, також неможливий без навчання і виховання.

3.Взаємозалежність навчання і реальних можливостей дітей. Кожнен має свої специфічні можливості, врахування яких є необхідним для добору навчального матеріалу і організації процесу навчання в різних закладах освіти.Дана закономірність враховує також індивідуальні особливості дітей.

4.Єдність дій педагога з дітьми учнів.Процес навчання повинен бути керованим а дії педагога та вихованця узгодженими,дотримання цієї закономірності значною мірою забезпечить єфективність процесу навчання.

5.Взаємозалежність змісту методів і форм навчання.

Навчальний процес починається з проектування цілей і завдань на основі цього визначається зміст навчалного матеріалу який нам дозволить реалізувати поставлені завдання а також добираємо форми і методи.

Закономірності процесу навчання нероздільно повязані з закономірностями пізнавального розвитку, основними з яких є:

--Засвоєння знань відбувається в активно-пізнавальній д-ті та в практичній д-ті(Р.Штейн)

--Вищі психічні ф-ції виникли як форма взаємодії з людьми і лише потім стають індивідуальними психічними ф-ціями(Виготський)

--Пізнавальнорозвиваюча ф-ція здійснюється тоді коли зання особистості ступають протиріччя з її практичним і пізнавальним досвідом(Піаже).

 

15 Принципи навчання - це керівні положення які забезпечують ефективність навчання.Принципи містять певні вимоги до організації пізнавальної д-сті учнів.Результативне навчання є наслідком творчого підходу вчителя та дотримання закономірностей принципів навчання .

Дидактичні принципи:

1.Принцип свідомості і активності (передбачає свідоме ставлення дітей до процесунавч.- це забезпечує шляхом постановки цікавих проблемних завдань, запитань мотивів до виконання роботи яку запропонував педагог.

2.Принцип науковості передбачає використання в процесі навчання науково перевірених фактів, матеріалів - цей принцип передбачає також розкриття причинно-наслідкових звязків,явищ, процесів і подій.

3.Принцип цілеспрямованості - передбачає постановлених цілей навчання,завдань,вмінь у конкретній ситуації, ставити завдання навчанню вихованню та розвитку особистості та колективу.Цей принцип передбачає визначення мети та результату навчання;забезпечення усвідомленоговиконання навчальних дій,проектувати проміжні та кінцеві рузультати навч. , а також встановлення обєм зань ,умінь учнів з урахуванням їх індивідуальних особливостей.

4.Принцип міцності і грунтовності знань,умінь і навичок - передбачає запамятовування навчального матеріалу у поєднання з вивченим раніше, а також повноту,грунтовність і точність знань.Даний принцип передбачає системне повторення навч. матер.виділення основних положень, використання міжпредметних звязків поєднання теоретичного матер. з практичною д-тю і осмислене засвоєння навчального матеріалу.

5.Принцип наочності - передбачає використання в процесі навчально-наочних матеріалів.Я.А.Коменський називав принцип наочності "Золотим правилом дидактики"Даний принцип передбачає використання наочних матеріалів, які містять чіткі образи наближені до реальних ,який демонструє ,повинен попавати у поле зору усіх дітей.Найдоцільніше наочні матеріали показувати в той момент коли ми починаємо з ним працювати і забирати коли вже нам не потрібно.Всі матеріали які ми демонструємо повинні мати естетичний вигляд.

6.Принцип систематичності і послідовності - передбачає дотримання логічних звязків у послідовний перехід від розділу до розділу.Для цього принципу характерним є :- використання логічних операцій аналізу та синтезу;-визначення основних положень для кожної теми з метою запамятовування.

7.Принцип доступності передбачає виклад навчального матеріалу у доступній формі відповідно до рівня розумового, фізичного,вікового розвитку дітей.

8.Принцип звязку навчання з життям - передбачає використання у процесі навчання та викладу матеріалу прикладів із життя дітей та їхньої д-ті.

9.Принцип індивідуальності та особливості дітей - передбачає врахування індивідуальних особливостей дітей при організації процесу навчання.

10.Принцип емоційності навчання має на меті емоційний та образний виклад навчального матеріалу.

 

16.Поняття методів навчання та їх класифікація
Метод навчання — спосіб упорядкованої взаємопов'язаної діяль­ності вчителів та учнів, спрямованої на вирішення завдань освіти, виховання І розвитку в процесі навчання.
З поняттям «метод навчання» пов'язане поняття «при­йом навчання».
Прийом навчання — деталь методу, часткове поняття щодо за­гального поняття «метод».
Наприклад, розповідь — метод навчання, але в лекції вона може бути прийомом активізації уваги учнів. Педа­гогічна майстерність учителя потребує не лише знання ним свого предмета, а й володіння методами і прийомами навчання.
Методи навчання пов'язані з рівнем розвитку суспіль­ства, науки, техніки й культури. У давні часи і на почат­ку середніх віків, коли багата верхівка готувала своїх на­щадків лише до світського життя, а не до трудової діяль­ності, у навчанні використовувалися догматичні методи, що ґрунтувалися на заучуванні навчального матеріалу-Епоха великих відкриттів і винаходів покликала до життя потребу в знаннях, украй необхідних людині. Формуються і розвиваються методи, що спираються на наочність, ме­тоди, звернені до свідомості й активності учнів у навчан­ні, практичні методи навчання.
Ефективність навчання в сучасній школі залежить від уміння вчителя обрати метод чи прийом навчання в кон­кретних умовах для кожного уроку.
Класифікують методи навчання з урахуванням того, що вони мають вирішувати дидактичне завдання. У кла­сифікації повинна виявлятися внутрішня сутність методу, форма взаємопов'язаної діяльності вчителя та учнів як за­сіб управління їх пізнавальною діяльністю.
У дидактиці існують різні критерії, підходи до класи­фікації методів навчання:
За джерелами передачі й характером сприйняття інформації: словесні, наочні та практичні (С. Петровський, Е. Талант).
За основними дидактичними завданнями, які необхід­но вирішувати на конкретному етапі навчання: методи оволодіння знаннями, формування умінь і навичок, засто­сування отриманих знань, умінь і навичок (М. Данилов, Б. Єсипов).
За характером пізнавальної діяльності: пояснювально-ілюстративні, репродуктивні, проблемного викладу, част­ково-пошукові, дослідницькі (М. Скаткін, І. Лернер).
Відомий дослідник педагогіки Ю. Бабанський виділяє три великі групи методів навчання (кожна передбачає де­кілька класифікацій), в основу яких покладено:
а) організацію та здійснення навчально-пізнавальної ді­яльності;
б) стимулювання і мотивацію навчально-пізнавальної діяльності;
в) контроль і самоконтроль навчально-пізнавальної ді­яльності.
Звісно, ця класифікація, як і попередні, недосконала, оскільки має недоліки, зокрема те, що в практиці навчан­ня метод застосовують не ізольовано, а в певному взаємо­зв'язку і взаємозалежності з іншими методами і прийома­ми. Проте вона найпослідовніша й найзручніша.

17.Методи організації та здійснення навчально-пізнавальної діяльності
Методи організації навчально-пізнавальної діяльності — сукупність методів, спрямованих на передачу І засвоєння учнями знань, формування умінь І навичок.
До них належать словесні, наочні й практичні методи навчання.
Словесні методи навчання
Пояснення — словесне тлумачення понять, явищ, принципів дій приладів, наочних посібників, слів, термінів тощо. Наприклад, починаючи вивчення нового тексту з іноземної мови, вчитель пояснює групу нових слів. До початку уроку він може пояснити принцип дії приладу, який на уроці буде використано вперше. Успіх пояснення залежить від його доказовості, логіки викладу, добору аргументації. Вагоме значення мають чіткість мовлення, його темп, образність мови.
Розповідь — послідовне розкриття змісту навчального матеріалу.
Розповіді поділяють на: художні, наукові, науково-популярні, описові. Художня розповідь — образний переказ фактів, вчинків дійових осіб (наприклад, розповіді про географічні відкриття, написання художніх творів, створення мистецьких шедеврів та ін.). Науково-популярна розповідь ґрунтується на аналізі фактичного матеріалу, тому виклад пов'язаний з теоретичним матеріалом, з абстрактними поняттями. Розповідь-опис дає послідовний виклад ознак, особливостей предметів і явищ навколишньої дійсності (опис історичних пам'яток, музею-садиби та ін.). Кожен тип розповіді повинен відповідати певним вимогам: забезпечувати виховну спрямованість навчання; оперувати тільки достовірними і перевіреними наукою фактами — не містити фактологічних помилок; спиратися на достатню кількість яскравих і переконливих прикладів і фактів, що доводять правильність теоретичних положень, сприяють кращому сприйманню нового матеріалу; будуватися за планом (чіткий поділ на частини); передбачати зрозумілість головної думки та основних моментів; передбачати повторення найважливіших положень, містити висновки й узагальнення; бути унаочненою; доступною і простою щодо мови; бути емоційною за формою і за змістом, особливо на уроках географії, біології, історії, літератури.
Лекція — усний виклад великого за обсягом, складного за логічною побудовою навчального матеріалу, її практикують у старших класах. Лекції читають на визначені теми.Метод лекції передбачає ознайомлення учнів з її планом, що допомагає їм стежити за думкою вчителя, за послідовністю розкриття теми. Важливо навчити школярів тезисно занотовувати зміст лекції, виділяти в ній головне. Доцільно хоча б вибірково перевіряти конспекти лекцій, знайомити учнів з допустимими скороченнями слів.
Успішне читання лекції залежить від підготовки до неї вчителя: складання чіткого плану; добору матеріалу, який змістовно розкриває тему; добору наочного матеріалу для демонстрування учням відповідних технічних пристроїв та ін. Важливо під час лекції володіти увагою учнів. Цього досягають різними прийомами: незвичний початок лекції (короткий факт, що має стосунок до змісту лекції, деталь з біографії людини, про яку розповідатимуть). Увага учнів активізується, коли до них звертаються з пропозиціями на зразок «уявіть собі .», коли вони нібито стають співучасниками подій, про які йдеться на лекції. Підтримують увагу слухачів цікаві приклади-ілюстрації теоретичних положень, а також наочність, технічні засоби навчання, проблемний виклад матеріалу. Вчитель може вдатися і до таких простих прийомів, як риторичні запитання, підвищення голосу, паузи та ін.
Методи пояснення, розповіді й лекції використовують здебільшого при повідомленні нових знань і меншою мірою в процесі закріплення, їх перевага полягає в тому, що учням за порівняно короткий час може бути повідомлено значний обсяг знань. Проте ці методи не дають змоги визначити активність учнів, їх участь у роботі, вчителеві важко виявити, як в учнів з його слів формуються уявлення про об'єкти, що є предметом вивчення. Тому існує небезпека, що засвоєні учнями знання будуть формальними.
Бесіда — метод навчання, що передбачає запитання-відповіді.
За призначенням у навчальному процесі розрізняють бесіду вступну, бесіду-повідомлення, повторення, контрольну. Вступну бесіду проводять з учнями як підготовку до лабораторних занять, екскурсій, до вивчення нового матеріалу. Бесіда-повідомлення базується переважно на спостереженнях, організованих учителем на уроці за допомогою наочних посібників, записів на дошці, таблиць, малюнків, & також на матеріалі текстів літературних творів, документів. Бесіду-повторення використовують для закріплення навчального матеріалу. Контрольну бесіду — для перевірки засвоєних знань.
За характером діяльності учнів у процесі бесіди виділяють такі їх основні види: репродуктивна, евристична, катехізисна. Репродуктивна бесіда спрямована на відтворення раніше засвоєного матеріалу, її проводять з вивченого навчального матеріалу. Відповідаючи на запитання вчителя, учні повторюють пройдений матеріал, закріплюють його, водночас демонструючи рівень засвоєння. Така бесіда може бути супутньою, поточною, підсумковою, систематизуючою.
Суть евристичної (сократівської) бесіди полягає в тому, що вчитель уміло сформульованими запитаннями скеровує учнів на формування нових понять, висновків, правил, використовуючи набуті знання, спостереження. До неї вдаються лише за умови належної підготовки вчителя, досконалого володіння ним методикою навчання й відповідного рівня мислення учнів. Цей метод цінний у тому разі, якщо вчитель за допомогою правильно дібраних запитань і правильного ведення всієї бесіди вміє залучити всіх учнів класу до активної роботи. Для цього необхідне знання психологічних особливостей кожного учня й відповідний добір різних шляхів запитально-відповідальної форми навчання.
Катехізисна бесіда спрямована на відтворення відповідей, які потребують тренування пам'яті, її використовували ще в середньовічних школах. За таким самим принципом побудований церковний підручник, в якому релігійні істини поділено на запитання й відповіді. Цей метод вимагав від учнів середньовічних монастирських шкіл заучування без розуміння й осмислення запитань і відповідей, у сучасних школах він використовується таким чином, що учнів підводять до самостійної розумової діяльності, до самостійного мислення. Катехізисна бесіда дає змогу проконтролювати розуміння учнями вже вивченого матеріалу, сприяє розвиткові мислення й тренує пам'ять.
Робота з підручником — організація самостійної роботи учнів з друкованим текстом, що дає їм змогу глибоко осмислити навчальний матеріал, закріпити його, виявити самостійність у навчанні.
Існують різні види самостійної роботи з підручником. Найпоширеніший — читання тексту підручника з метою закріплення знань, здобутих на уроці. Розпочинаючи читання підручника, учень повинен пригадати матеріал, який вивчався на уроці. Це допоможе йому глибше проникнути в зміст прочитаного. Дуже важливо навчити учнів схоплювати порядок викладу і в процесі читання подумки складати план. Прочитавши текст, учень повинен подумки відтворити основні положення теми.
Інша форма самостійної роботи з підручником — відповіді на запитання, подані в підручниках після тексту. Це привчає учнів до уважного читання тексту, виокремлення в ньому головного, допомагає встановлювати при-чинно-наслідкові зв'язки, виявляти й запам'ятовувати найістотніше.
Ще один вид самостійної роботи з підручником — заучування текстів (правил, законів, віршів та ін.). Його слід починати з уважного читання матеріалу, відтак необхідно продумати прочитане й у довільній формі відтворити його зміст. Цілісне заучування невеликого матеріалу дає кращі результати, ніж заучування його частинами. Якщо ж текст великий, його ділять на смислові частини. Для активізації мислительної діяльності до кожної частини доцільно придумати заголовок. Це полегшить учневі поєднання окремих заучуваних частин.
Окремим видом самостійної роботи є розгляд і аналіз учнями таблиць, малюнків та інших ілюстрацій, вміщених у підручнику. Щоб така самостійна робота мала осмислений характер, учням пропонують пов'язувати розгляд і аналіз із текстом підручника та знаннями, здобутими на уроках.
Для успішної роботи з підручником учнів слід навчити різним формам занотовування опрацьованого матеріалу (план, конспект, тези, виписування цитат, графічні записи тощо). План — логічно послідовні заголовки, що є основними питаннями тексту. Конспект — короткий письмовий запис змісту прочитаного. Тези — запис стисло сформульованих думок, які передають основні положення прочитаного. Цитата — дослівний запис окремих думок автора. Графічний запис — складання схем, діаграм, графіків за текстом підручника.
Узагальнювальне повторення потребує таких форм самостійної роботи учнів з підручником: повторення важливих частин і розділів підручника; конспектування його узагальнювальних розділів; підготовка відповідей за основними запитаннями пройденого матеріалу; складання порівняльних характеристик, схем, таблиць; підготовка доповідей, рефератів.
Наочні методи навчання
Ілюстрування — оснащення ілюстраціями статистичної наочності, плакатів, карт, рисунків на дошці, картин та ін.
У навчальному процесі нерідко ілюструють предмети в натурі (рослини, живі тварини, мінерали, техніку та ін.), зображення об'єктів, що вивчаються (фотографії, картини, моделі та ін.), схематичні зображення предметів вивчення (географічні, історичні карти, графіки, схеми, діаграми тощо). Такі ілюстрації допомагають учням ефективніше сприймати навчальний матеріал, формувати конкретні уявлення, точні поняття.
Демонстрування — використання приладів, дослідів, технічних установок та ін. Цей метод ефективний, коли всі учні мають змогу сприймати предмет або процес, а вчитель зосереджує їхню увагу на головному, допомагає виділити істотні сторони предмета, явища, роблячи відповідні пояснення. Під час демонстрування дію складного механізму розчленовують на елементи, щоб докладно ознайомити учнів з окремими процесами, які відбуваються одночасно. Демонструючи діючі моделі, виробничі процеси на підприємстві, слід подбати про дотримання правил техніки безпеки.
Самостійне спостереження — безпосереднє сприймання явищ дійсності. «Ніщо не може бути важливішим у житті, як уміти бачити предмет з усіх боків і серед тих відносин, в які він поставлений. Якщо ми вникнемо глибше в те, що звичайно називається в людях визначним або навіть великим розумом, то побачимо, що це головним чином є здатність бачити предмети в їх дійсності, всебічно, з усіма відносинами, в які вони поставлені. Якщо навчання має претензію на розвиток розуму у дітей, то воно повинно вправляти їх здатність спостереження», — писав К. Ушинський.
Школа має великі можливості для організації спостережень, їх можна вести на уроці (особливо у процесі лабораторних і практичних занять), використовуючи наочні посібники, під час екскурсій. Наприклад, за завданням учителя біології учні тривалий час спостерігають за ростом рослин. Формування складних географічних понять (клімат, погода) потребує самостійних спостережень упродовж року за атмосферою. Такі спостереження привчають учнів глибше аналізувати їх, порівнювати, робити висновки, занотовуючи все це в свої щоденники.
Методика організації будь-якого виду самостійного спостереження потребує послідовного використання його елементів. Це — інструктаж учителя про мету, завдання і методику спостереження (повторення або вивчення навчального матеріалу, необхідного для свідомого виконання завдань спостереження), здійснення спостереження, фіксація, відбір і аналіз його результатів учнем, узагальнення і формулювання висновків (вивчення вчителем поданих
Ефективність методу спостереження значною мірою залежить від того, якою мірою зібрані під час спостереження матеріали вивчають і відповідно обробляють під керівництвом учителя й на їх основі роблять певні висновки, узагальнення.
Практичні методи навчання
Передбачають різні види діяльності учнів і вчителя, але потребують великої самостійності учнів у навчанні.
Вправи — багаторазове повторення певних дій або видів діяльності з метою їх засвоєння, яке спирається на розуміння і супроводжується свідомим контролем і коригуванням. Використовують такі види вправ: підготовчі — готують учнів до сприйняття нових знань і способів їх застосування на практиці; вступні — сприяють засвоєнню нового матеріалу на основі розрізнення споріднених понять і дій; пробні — перші завдання на застосування щойно засвоєних знань; тренувальні — набуття учнями навичок у стандартних умовах (за зразком, інструкцією, завданням); творчі — за змістом і методами виконання наближаються до реальних життєвих ситуацій; контрольні — переважно навчальні (письмові, графічні, практичні вправи). Кількість вправ залежить від індивідуальних особливостей школярів і має бути достатньою для формування навички. Вправи не повинні бути випадковим набором однотипних дій, а мають ґрунтуватися на системі, чітко спланованій послідовності дій, зокрема поступовому ускладненні, їх не слід переривати на тривалий час. Ефективність вправляння залежить і від аналізу його результатів.
Лабораторні роботи — вивчення у шкільних умовах явищ природи за допомогою спеціального обладнання. Цінність лабораторних робіт у тому, що вони сприяють зв'язку теорії з практикою, озброюють учнів одним із методів дослідження в природних умовах, формують навички використання приладів, вчать обробляти результати вимірювань і робити правильні наукові висновки і пропозиції. Організаційно такі роботи проводять у формі фронтальних занять або індивідуально.
Практичні роботи — за характером діяльності учнів близькі до лабораторних робіт. Вони передбачені навчальними програмами, їх виконують після вивчення теми чи розділу курсу. Практичні роботи мають важливе навчально-пізнавальне значення, сприяють формуванню вмінь і навичок, необхідних для майбутнього життя та самоосвіти. Виконання таких робіт допомагає конкретизації знань, розвиває вміння спостерігати й пояснювати явища, що вивчаються. Зміст і методика виконання практичних робіт залежать від специфіки навчального предмета. Етапи проведення практичних робіт: пояснення вчителя (теоретичне осмислення роботи) — показ (інструктаж) — проба (2—3 учні виконують роботу, решта спостерігає) — виконання роботи (кожен учень виконує роботу самостійно) — контроль (роботи учнів приймають і оцінюють).
Графічні роботи — роботи, в яких зорове сприймання поєднане з моторною діяльністю школярів, креслення і схеми, замальовки з натури або змальовування, робота з контурними картами, складання таблиць, графіків, діаграм. Техніку графічного зображення учні опановують не тільки на уроках креслення і малювання, а й математики, фізики, хімії, географії, історії, біології під час виконання різних завдань. Наприклад, на уроках біології учні малюють схему сівозміни на пришкільній ділянці, що допомагає зрозуміти суть чергування культур на полях і проведення необхідної обробки ґрунту; на уроках географії — наносять на контурні карти розміщення корисних копалин в різних регіонах України, на уроках історії — складають хронологічні таблиці, що сприяє кращому засвоєнню дат історичних подій.
Дослідні роботи —пошукові завдання і проекти, що передбачають індивідуалізацію навчання, розширення обсягу знань учнів, їх застосовують у процесі вивчення будь-яких предметів, передусім на факультативних і гурткових заняттях. Учні складають звіти про свої спостереження за розвитком рослин, життям тварин, природними явищами; пишуть огляди науково-популярної літератури, твори на вільну тему; роблять схеми дій приладів, верстатів, машин; вносять пропозиції щодо вдосконалення технологічних процесів. Елементи пошуковості, дослідницької діяльності сприяють вихованню у них активності, ініціативи, допитливості, розвивають їхнє мислення, спонукають до самостійних пошуків.
У практичній діяльності вчителя словесні, наочні та практичні методи навчання тісно взаємопов'язані. Наприклад, під час розповіді, лекції чи бесіди вчитель використовує методи ілюстрування і демонстрування, на лабораторних і практичних заняттях здійснюється інструктаж за допомогою методів пояснення та розповіді. Завдання вчителя — знайти оптимальне поєднання цих методів, не припускаючи необґрунтованого превалювання одних і нехтування іншими.