Главная | Обратная связь

Методи та прийоми самовиховання

Методи самовиховання – це сукупність прийомів і способів педагогічного впливу вихованця на самого себе з метою формування й розвитку бажаних і необхідних особистісних якостей та усунення негативних.

Прийоми самовиховання слід розглядати як частковий вплив вихованця на самого себе, як певний одиничний акт у кожному конкретному випадку та методі. Сукупність методів та прийомів самовиховання мають становити систему, яка для кожної особи є конкретною, індивідуальною і неповторною. Разом з тим аналіз практики самовиховання дає змогу виокремити групу найбільш поширених методів і прийомів. Процес самовиховання починається із самоусвідомлення – усвідомлення вихованцем себе як особистості та свого місця й життєвих орієнтирів у суспільній діяльності. Самоусвідомлення є вищим рівнем розвитку свідомості, Самоусвідомлення складається з трьох взаємопов'язаних процесів – самопізнання, самоактуалізації та саморегуляції, які мають діяти узгоджено.

Самоактуалізація - прагнення людини до якомога більш повного виявлення і розвитку своїх особистісних можливостей.

Самопізнання – початковий етап самовиховання особистості, вивчення нею своїх властивостей, системи цінностей, життєвих намірів, провідних мотивів і мотивацій, характеру, темпераменту, особливостей процесів пізнання завдяки якому вихованець може самостійно визначити, яких успіхів він може досягнути в тій чи іншій діяльності, а також проаналізувати можливості вдосконалення своєї повсякденної діяльності.

Самооцінка, елемент самосвідомості, що характеризується емоційно насиченими оцінками самого себе як особи, власних здібностей, етичних якостей і вчинків; важливий регулятор поведінки. Основні форми самооцінки– адекватна, занижена, підвищена – та ступінь стійкості кожної з них.

Самоспостереження – це «спостереження за своїми діями, думками, почуттями; метод вивчення психічних процесів, властивостей і станів за допомогою суб'єктивного спостереження за явищами своєї свідомості». Самоспостереження ґрунтується на загальній спостережливості людини.

Самоконтроль та самоаналіз – співставлення прийнятого плану самовиховання з реальністю, результатами діяльності, встановлення їх невідповідності та внесення необхідної корекції для досягнення наміченого, пошук причин відхилень тощо. Самоконтроль як метод самовиховання розвивається на основі здатності вихованця контролювати будь-яку свою діяльність. Важливо розрізняти види самоконтролю: ненавмисний (мимовільний) та навмисний (довільний).

Сутність методу самоорганізації життя та діяльності полягає в тому, що вихованці, організуючи свою поведінку та діяльність у відповідності з встановленими правилами поведінки, основними напрямами самовиховання, ефективно працюють над собою. Важливою умовою при цьому є вміння вихованця управляти собою.

Самозобов'язання – це добровільне прийняття усвідомлених цілей, завдань, змісту самовдосконалення та визначення на цій основі програми самовиховання.

Самопереконання допомагає вихованцю здобути самовизнання необхідності розвитку у себе тих чи інших якостей особистості. Це – пошук доказів необхідності виправлення своїх недоліків, мобілізація себе на досягнення мети самовиховання, винищення конкуруючих мотивів та зваб.

Самонавіювання – це вплив вихованця на самого себе з метою самовиховання, внаслідок чого виникають різні психічні й соматичні стани.

Аутотренінг – це емоційно-вольове тренування, суть якого полягає у розвитку здібностей до впливу на психорегулюючі процеси

Самотренування – спрямованість на активне виконання завдань, що ведуть до поставленої мети самовиховання, реалізації програми самовиховання, розуміння кожної наступної перешкоди як можливості для самовдосконалення. Цей метод дає змогу закріпити навички та вміння, необхідні вихованцю у процесі професійної діяльності.

Самопримус – це виявлення незадоволення собою у разі невиконання самообов'язків, призначення собі додаткового завдання та примушення себе до його виконання.

Наслідування прикладу – орієнтація на пошук найкращих прикладів дій та поведінки, їх активне засвоєння, що збагачує вихованця досвідом інших людей, більш авторитетних та видатних.

Самостимулювання – визначення для себе певних заохочень і стягнень та їх застосування. Самозаохочення і самостягнення – взаємопов'язані прийоми самовиховання. Самозаохочення – усвідомлення та переживання своїх успіхів, нагородження себе за успіхи у виконанні програми самовиховання подякою, вільним часом, улюбленою справою. Самостягнення – усвідомлене переживання провини перед собою, перед колективом; незадоволення собою.

Основні умови успішного здійснення самовиховання:

– створення сприятливого морально-психологічного клімату у колективі;

– сформування яскравих ідеалів;

– озброєння вихованців прийомами, способами, методами та формами самовиховання, його ефективною методикою;

– прищеплення навичок і вмінь самовивчення, виокремлення позитивних і негативних індивідуально-психічних якостей;

– допомога в опрацюванні програми самовиховання та її реалізації;

– створення умов для самовиховання;

– популяризація позитивного досвіду самовиховання, стимулювання за досягнуті позитивні результати тощо.