 |
|
Особливості самовиховання підлітків.
Підліток — юнак або дівчина в перехідному від дитинства до юності віці. Сучасна наука визначає підлітковий вік в залежності від країни (регіону проживання) і культурно-національних особливостей, а також статі (від 10-11 до 15-16 років). Він співпадає з навчанням у школі другого ступеня (V - IX класи) і характеризується загальним піднесенням життєдіяльності та глибокою перебудовою всього організму. Період надзвичайно складний як для самого підлітка, так і для оточуючих його людей. Характерна особливість підліткового віку — статеве визрівання організму. У дівчаток воно починається в одинадцять років, у хлопчиків — дещо пізніше, з дванадцяти-тринадцяти років. Статеве визрівання викликає серйозні зміни в життєдіяльності організму, порушує внутрішню рівновагу, вносить нові переживання. Сприймання підлітка більш цілеспрямоване, планомірне й організоване, ніж у молодшого школяра. Інколи воно характеризується витонченістю і глибиною, а, інколи, — поверховістю. Визначальне значення має ставлення підлітка до об'єкта сприймання. Невміння пов'язувати сприймання навколишнього життя з навчальним матеріалом - характерна особливість учнів середнього шкільного віку.
Моральні ідеали й переконання підлітків формуються під впливом різноманітних факторів і тому дуже різноманітні. Порад з позитивно орієнтованими якостями зустрічаються немало хибних, незрілих і навіть аморальних уявлень.
В кінці підліткового періоду перед школярами реально постає проблема вибору професії. Більшість підлітків правильно розуміє сутність чесної і добросовісної праці, відповідально ставляться до майбутнього. Однак, дослідження останніх років показують, шо інфантилізм, байдужість, соціальна незрілість прогресують. Все більше з'являється підлітків, які не бажають пов'язувати своє майбутнє життя не лише з працею у сфері матеріального виробництва, але й працею взагалі.
Педагогічна організація самовиховання є одним з найсильніших виховних засобів різнобічного розвитку особистості підлітків та юнаків у силу природної опори на їх прагнення та інтереси. Самовиховання поступово підводить учня до активізації і внутрішньому прийняттю більш широкого кола прагнень, і в першу чергу прагнень культурних, розвиває смак до створення власної особистості. У ході організації самовиховання педагог за допомогою методик вивчення особистості, спостережень визначає індивідуальні психологічні особливості своїх підопічних, входить в курс життєвої ситуації підлітка, що склалася вдома і в школі. Підлітки схильні займатися багатьма справами набіжками, нерегулярно. Їм важка систематична фіксація результатів роботи над собою. В цьому педагогу може допомогти використання різних форм фіксації результатів. Педагогічні умови і дії педагога по активізації самовиховання:
- встановлення відносин довіри і співпраці між педагогом і учнем - через спільну творчу діяльність;
- орієнтація учнів на висунення однієї-двох конкретних і посильних само задач;
- на наступному етапі педагог пропонує для самовиховання кожному школяру ту область поведінки, в якій у нього виявилися найбільш слабкі місця;
- дотримання етапності в активізації самовиховання: від організації рядових короткочасних само задач у вільних областях - до більш тривалого коригування слабких місць в особистості;
- ніяких оцінок за результати самовиховання!;
- педагог може визначати лише достатньо загальну сферу самовиховання - конкретні завдання собі підліток формулює сам;
- педагог регулярно, але ненав'язливо спонукає дітей до постановки само задач (без санкцій у разі відмови), забезпечуючи систематичність самовиховання;
Висновки
Отже, самовиховання – це цілеспрямована , свідома, систематична діяльність особистості з метою вироблення в собі бажаних духовних, інтелектуальних, моральних, естетичних, фізичних та інших позитивних рис й усунення негативних.
Виховання, якщо воно не насильство, без самовиховання не можливо. Їх слід розглядати як дві сторони одного і того ж процесу, або як взаємодопоміжні процеси.
Самовиховання нерозривно пов'язане з самоосвітою, під яким розуміється цілеспрямована робота по оновленню, розширенню і поглибленню раніше отриманих знань, а також вдосконалення практичних навичок і вмінь з метою досягнення високого рівня освіти і культури. Самоосвіта - обов'язковий компонент навчальної діяльності школяра.
Виховна робота з школярами середнього віку (підлітками) - найважливіше й найскладніше з нинішніх завдань. Педагогам необхідно глибоко осмислити особливості розвитку і поведінки сучасного підлітка, вміти поставити себе на Його місце в надзвичайно складних і суперечливих умовах реального життя. Це вірний шлях подолання прогресуючого поки що відчуження підлітків від учителів, школи, суспільства. Учень середнього шкільного віку цілком спроможний зрозуміти аргументацію, переконатися в її обґрунтованості, погодитися з розумними доведеннями.
Література:
1. Волкова Н.П. Педагогіка: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Академія, 2001.
2. Зайченко І.В. Навчальний посібник. – К.: Освіта України, КНТ, 2008.
3. Кочетов А.І. Педагогические основы самовоспитания. - М.:
Педагогика, 1971.
4. Максимюк С.П. Педагогіка: Навчальний посібник .- К.:Кондор, 2009.
5. Фіцула М.М. Педагогіка: Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних закладів освіти. — К.: Академія, 2000.
6. Ягупов В.В. Педагогіка: Навчальний посібник. – К.: Либідь, 2002.
Тести
1. Самовиховання – це?