 |
|
Ускладнення заїкання
Наявність заїкання змушує дитину уникати мовних ситуацій, в результаті чого звужується коло його спілкування і, як наслідок, загального розвитку. З'являється недовірливість, сторожкість, відчуття різниці між собою і однолітками. В результаті нерозуміння між дитиною та її батьками (однокласниками, однолітками) розвивається відчуття ущемлення, власної неповноцінності. Наростає дратівливість, з'являється лякливість, яка може призвести до пригнічення психіки і збільшенню заїкання. Заїкання може призвести до зниження успішності в школі з причини незручності, сором'язливість і замкнутість дитини. Розвиток заїкання може перешкодити у виборах професії, а також у створення сім'ї.
Діагностика заїкання
Для діагностування заїкання необхідна наявність наступних ознак:
· порушення ритмічності мови (обривків слів, фраз, повторення складів, розтягування певних звуків);
· труднощі і запинки на початку промови;
· спроби впорається із заїканням за допомогою побічних рухів (Гримаси, тик).
У разі тривалості вищеперелічених розладів більше 3-х місяців діагностується заїкання. Таким пацієнтам необхідна консультація не тільки невролога, але і логопеда. Для виключення органічного захворювань нервової системи проводять реоенцефалографію, ЕЕГ головного мозку, МРТ-діагностику.
Лікування заїкання
Успішність лікування невротичного заїкання багато в чому залежить від своєчасності діагностування.
В увазі малоефективні традиційних психотерапевтичного методів лікування заїкання (поведінковий, гіпнотичний і т.д.) в сучасній медицині віддається перевагу спеціальним терапевтичних підходів, які включають в себе елементи декількох методів лікування. Такі комбіновані Психотерапевтичні методи лікування заїкання застосовують і в індивідуальній, і в груповій формі. Корекція порушень мовлення проводиться шляхом логопедичного занять з корекції заїкання і прискорене мови. Невротичної заїкання у дітей молодшого віку добре піддається лікуванню в логопедичного дитячих садках і групах. Тут роблять акцент на колективну ігрову психотерапію, логопедичну ритміки. Не мало значення надається і сімейної психотерапії, де використовується навіювання, відволікання уваги, релаксація. Дітей вчать розмовляти в такт з рітмічними рухами пальців рук або монотонно і співуче. В основі методу саморегуляції установка на те, що заїкання – певну поведінку, підвладне зміни. У його складі – десенсибілізація, аутогенних тренування.
Метою допоміжного медикаментозного лікування є зняття симптомів страху, тривоги, депресій. Рекомендується призначення седативних (в т.ч. фітотерапевтичних) і загальнозміцнюючу засобів.
У медикаментозному лікуванні неврозоподобного заїкання, яке виникає у зв'язку з органічним ураженням головного мозку, застосовують спазмолітики (мідокалм, Амизил), з обережністю транквілізатори (в мінімальних дозах). Доведено ефективність проведення курсу дегідратації. У разі клонічних заїкання рекомендується призначення кількох курсів (від 1 до 3 місяців) пантогама. Крім того, в комплексне лікування заїкання рекомендується включати фізіотерапії, а також масаж (як загальний, так і логопедичного).