 |
|
IV. Етап. Аналіз та інтерпретація одержаних даних.
ІІІ етап. Збирання і обробка первинних даних.
-розробка робочого плану досліджень;
- проведення пілотажного дослідження;
- уточнення інструментарію;
- проведення польових робіт;
- перевірка, кодування, підготовка даних для обробки; - обробка даних вручну чи на ЕОМ.
IV. Етап. Аналіз та інтерпретація одержаних даних.
- статистичний аналіз;
- перевірка гіпотез;
- написання звіту;
- розробка і впровадження рекомендацій.
Розглянемо докладніше зміст кожного етапу соціологічного дослідження.
І етап. Розробка методологічного розділу програми.
Створення програми починається з окреслення проблеми дослідження, тобто з визначення предмета і мети дослідження (наприклад, дослідження громадської думки щодо майбутніх виборів, вивчення попиту населення на певні товари, тенденцій злочинності серед певного прошарку населення, з'ясування становища молоді на ринку тощо).
Відповідно до мети виокремлюють гносеологічні (логіко-пізнавальні) і предметні проблеми.
За носіями виділяють такі види соціальних проблем:
- проблеми окремих соціальних груп (соціально-демографічних, національних, професійних, політичних та інших);
- проблеми соціальних інститутів, конкретних виробничих підприємств, державних закладів та установ, закладів освіти, організацій тощо.
Для того щоб сформулювати соціальну проблему, необхідно:
- на підставі аналізу документів замовника скласти уявлення про реальну проблемну ситуацію;
- провести розмову з керівниками і працівниками організації - замовника з метою отримання додаткової інформації щодо проблемної ситуації;
- проаналізувати наукову літературу, статистичні матеріали, дані інших досліджень (соціологічних, економічних, політологічних тощо) для остаточного завершення інформаційного пошуку.
Необхідно розрізняти проблеми соціальні й наукові. Соціальна проблема - це життєве протиріччя, яке потребує вирішення. З'ясування власне наукової проблеми дає змогу зафіксувати, з одного боку, наявність соціальної проблеми, а з іншого - відсутність або застарілість шляхів, способів її вирішення.
Об'єкт соціологічного дослідження - певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб'єкти, процеси у їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії). Об'єкт дослідження існує в соціальній реальності незалежно від дослідника.
Предмет соціологічного дослідження - певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення - найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об'єкта, які необхідно дослідити. Предмет дослідження має штучне походження, оскільки формулюється дослідником відповідно до мети і завдань дослідження. Предметом соціологічного дослідження можуть бути:
- реальна поведінка індивідів, соціальних спільностей та груп;
- вербальні дії індивідів; їх судження думки і погляди;
- результати людської діяльності.
Програма дослідження обов'язково передбачає системний аналіз об'єкта, основною метою якого е побудова гіпотетичної (концептуальної) моделі об'єкта з урахуванням комплексу його елементів, зовнішніх і внутрішніх зв'язків. Такий аналіз об'єкта дослідження дає змогу:
- зафіксувати його складові, зовнішні та внутрішні зв'язки; - описати механізм його функціонування і розвитку;
- встановити головні й другорядні чинники, що визначають цей механізм;
- конкретизувати проблемну ситуацію;
- з'ясувати предмет дослідження;
- визначити й проінтерпретувати основні поняття дослідження; - розробити робочі гіпотези;
- виокремити категорії та одиниці аналізу.
Важливим у системному аналізі є встановлення сукупності чинників, які впливають на об'єкт і визначають напрями і тенденції його функціонування та розвитку. Тому дослідник повинен виокремити та описати якнайбільше цих чинників, встановити їх значення, зв'язок, силу і специфіку впливу. Загалом чинники класифікують на загальні (характерні для всього класу подібних об'єктів), специфічні (характерні для конкретного об'єкта), зовнішні (знаходяться у навколишньому середовищі), внутрішні (містяться у самому об'єкті),функціональні (визначають функціональні зв'язки елементів об'єкта), структурні (забезпечують спосіб зв'язку елементів об'єкта), генетичні (зумовлюють походження і послідовність станів об'єкта), об'єктивні (їх дія не залежить від функціонування об'єкта), суб'єктивні (залежать від функціонування об'єкта), прямі (результати їх впливу виявляються безпосередньо), опосередковані (результати їх впливу проявляються у взаємодії з іншими факторами), індивідуальні (пов'язані з діяльністю окремих учасників), колективні (пов'язані з діяльністю соціальної спільноти, групи, колективу).
Мета соціологічного дослідження містить в собі відповідь на питання, для чого воно проводиться, орієнтує дослідження на кінцевий, результат, визначає логіку і спрямованість завдань, упорядковує різноманітні дослідницькі процедури.
Відповідно до мети соціологічні дослідження поділяють на:
— фундаментальні, теоретико-пізнавальні дослідження - спрямовані на встановлення та аналіз соціальних тенденцій, закономірностей розвитку і пов'язані з вирішенням найскладніших проблем суспільства шляхом розробки нових підходів до їх вивчення;
— прикладні дослідження — спрямовані на вивчення конкретних об'єктів, вирішення певних соціальних проблем (організаційних, управлінських, соціально-психологічних, пов'язаних з вирішенням конфліктних ситуацій тощо).
Для досягнення мети треба розробити завдання соціологічного дослідження - логічно сформульовані настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету і забезпечує її реалізацію. Завдання соціологічного дослідження поділяють на:
- головні, що передбачають пошук відповідей на запитання, безпосередньо пов'язане з розв'язанням поставленої проблеми;
- часткові, які виникають у процесі вирішення головних завдань, випливають з них і також спрямовані на розв'язання проблеми;
- додаткові, що можуть бути логічно не пов'язаними з метою дослідження, виникають у разі необхідності вирішення якихось додаткових питань, наприклад, методичних.
З'ясувати сутність предмета соціологічного аналізу, дослідник використовує поняття, які є ключовими у теоретичному опрацюванні соціальних явищ і процесів. Завдання науковця полягає в розкритті, поясненні, тлумаченні, фіксації змісту понять відповідно до концепції дослідження. Дана процедура має назву теоретична інтерпретація.
Гіпотеза в соціологічному дослідженні — обґрунтоване припущення про структуру, механізми функціонування і розвитку досліджуваного об'єкта. Головна її функція полягає в отриманні нового знання, яке збагачує уявлення про досліджувану проблему, у соціологічному дослідженні застосовують різноманітні види гіпотез:
— описові, що містять припущення про фактичний стан об'єкта і його функціонування;
— пояснюючі, які орієнтовані на встановлення причин, чинників, що пояснюють механізми функціонування об'єкта;
— прогнозні — передбачають тенденції та напрями функціонування і розвитку об'єкта. Наукова гіпотеза може бути сформульована тільки у процесі попереднього системного аналізу
досліджуваного об'єкта. Під час соціологічного дослідження вона може бути підтвердженою або спростованою. Щоб стати науковою, гіпотеза повинна відповідати вихідним принципам теорії наукового пізнання, що є дуже важливим для відокремлення реалістичних і хибних гіпотез. Вона не повинна суперечити усталеним теоріям, дослідженим, перевіреним і точно встановленим фактам.
II етап. Розробка методичного розділу програми.
Відповідно до мети і завдань дослідження, обізнаності щодо досліджуваного об'єкта виробляють конкретну стратегію пошуку — план соціологічного дослідження (пошуковий, описовий, експериментальний), який визначає послідовність, спрямованість операцій на досягнення поставленої мети.
Пошуковий план використовують за відсутності чіткого уявлення щодо проблеми або об'єкта дослідження. Головна мета йот полягає в націлені роботи дослідника на з'ясування проблемної ситуації, визначення контурів об'єкта дослідження, формулювання мети, завдання, вироблення гіпотез. Пошуковий план передбачає такі головні етапи роботи:
- вивчення наукової літератури, документів (допомагає скласти загальне уявлення про досліджувану проблему);
- опитування експертів (сприяє доповненню й уточненню проблеми, формулюванню первинних гіпотез);
- проведення спостережень (визначає проблемну ситуацію і вироблення гіпотез). Описовий план. Має за мету переварити гіпотезу, отримати кількісно-якісні характеристики
досліджуваного об'єкта. Описовий план передбачає, окрім процедур, які використовують при розробці пошукового плану (вивчення наукової літератури, опитування експертів, проведення спостережень), застосування додаткових дослідницьких засобів (проведення соціологічного дослідження, статистичний аналіз отриманих даних).
Експериментальний план є ефективним тоді, коли знань про об'єкт дослідження достатньо для формулювання пояснюючої гіпотези. Мета йот полягає у встановленні механізмів функціонування і розвитку об'єкта.
Методична частина програми має на меті організацію і впорядкування методів збирання, аналізу первинної соціологічної інформації, описання методичних і технічних прийомів, які використовуватимуть для здобуття соціологічної інформації, необхідної для перевірки загальної концепції дослідження. При цьому найчастіше застосовують такі терміни: первинна соціологічна інформація, метод, методика, техніка, процедура.
Первинна соціологічна інформація - дані, отримані під час соціологічного дослідження, які підлягають подальший обробці й узагальненню.
До них належать відповіді респондентів, нотатки спостерігача у картках спостереження, матеріали, здобуті шляхом аналізу документів, цифровий матеріал тощо.
Метод - головний спосіб, який дослідник застосовує для збирання, обробки та аналізу даних.
Методика - послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов'язаних із конкретним методом.
Техніка - сукупність спеціальних прийомів для ефективного використання певного методу. Процедура - загальна система дій дослідника, засоби організації та проведення дослідження, послідовність операцій тощо.
Ill етап. Збирання і обробка первинних даних.
Оскільки соціологічне дослідження охоплює значну кількість операцій, конкретних процедур, специфічних технологій; важливо, щоб усі вони були чітко визначені, детально описані, логічно взаємопов'язані. Цьому сприяє робочий план, який розробляють і в поряд з програмою та організаційно-методичним планом соціологічного дослідження. Завдання його полягає у впорядкуванні відповідно до програми основних етапів, термінів дослідження, використання матеріальних і людських ресурсів. Робочий план передбачає такі види робіт:
- обговорення і затвердження програми та інструментарію дослідження;
- розробку проекту вибірки і схеми її коригування;
- складання інструкцій для групи, яка збиратиме первинну інформацію;
- тиражування методичного матеріалу та інструментарію для проведення пілотного (пробного) дослідження;
- проведення пілотного (пробного) дослідження, спрямованого на опанування методики збору первинних даних,випробування розробленого інструментарію;
- аналіз результатів пілотного (пробного) дослідження, внесення за його результатами коректив у програму, методичні документи та інструментарій;
- тиражування методичного матеріалу та інструментарію для проведення масового збирання соціологічної інформації;
- формування групи збирання первинної інформації та проведення відповідного інструктажу;
- остаточне вирішення організаційних питань щодо проведення масового дослідження;
- проведення польового дослідження для отримання первинних даних;
- складання інструкції щодо підготовки первинної інформації до обробки (перевірка зібраного матеріалу, редагування, кодування тощо);
- розробку аналітичних завдань для комп'ютера;
- введення первинної інформації до комп'ютера та її обробку;
- побудову таблиць, проведення математичних обчислень, перевірка гіпотез, проведення математичних розрахунків із застосуванням різних видів аналізу - регресійного, факторного; кластерного тощо;
- аналіз результатів дослідження і підготовку попереднього звіту;
- обговорення попереднього звіту, його висновків і рекомендацій;
- доопрацювання і затвердження остаточного звіту про дослідження, впровадження вироблених рекомендацій.
Для забезпечення своєчасного виконання цих робіт робочий план також встановлює строки й осіб, відповідальних за проведення дослідження.
На етапі збирання первинних матеріалів суб'єкт соціологічного дослідження повинен з'ясувати кількісні та якісні параметри об'єкта, уточнити, хто е носієм інформації, скільки таких носіїв треба обстежити, щоб отримати реальну картину соціальної реальності. Соціологія найчастіше має справу з великими групами людей, носіями певних характерних ознак, учасниками різноманітних соціальних процесів. Об'єктом досліджень можуть бути десятки і сотні тисяч людей, що мешкають у різних регіонах, містах, областях; багатотисячні колективи промислових підприємств, організацій; великі соціальні спільноти: підприємці, молодь, студентство, жіноцтво, діти. Оскільки суцільні обстеження за таких обставин неможливі (виняток становлять суцільні дослідження, використовувані під час перепису населення, проведення референдумів), то найчастіше вдаються до вибіркового методу як альтернативи суцільному обстеженню. Його теорія ґрунтується на досягненнях математичної статистики.
Вибірковий метод - науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об'єкт дослідження як ціле, спираючись надані аналізу його певної частини.
Використання методу вибірки передбачає опанування таких понять, як "генеральна сукупність", "вибіркова сукупність", "одиниця відбору", "одиниця спостереження", "репрезентативність", "помилка репрезентативності" тощо.
Генеральна сукупність - обмежений територіально і в часі об'єкт дослідження.
Вибіркова сукупність - певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності. Вона нібито є макромоделлю генеральної сукупності, її структура повинна максимально збігатися зі структурою генеральної сукупності за основними якісними характеристиками і контрольними ознаками.
Одиниці відбору - елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки. Такими елементами є поселення, підприємства, різноманітні спільноти.
Одиниці спостереження — елементи вибіркової сукупності, які полягають обстеженню. Ними можуть бути як окремі індивіди, так і соціальні групи.
Репрезентативність вибірки - здатність вибіркової сукупності відтворювати основні характеристики генеральної сукупності. Вибірка не може абсолютно точно відтворювати генеральну сукупність, тому вона завжди матиме певні відхилення від неї.
Помилка репрезентативності — відхилення вибіркової сукупності за певними характеристиками від генеральної сукупності. Чим більша величина відхилень, тим значніша помилка
репрезентативності, тим нижча якість отриманих даних. Головне завдання на цьому етапі соціологічного дослідження — врахувати помилку репрезентативності під час інтерпретації та узагальнення результатів дослідження, проведеного із застосуванням вибіркового методу.
Значну роль у визначенні якості інформації, отриманої в результаті емпіричного дослідження, окрім репрезентативності, відіграють такі параметри, як надійність і валідність.
Надійність інформації — адекватність одержаних результатів дослідження соціальній ситуації. Чим однорідніший контингент обстеження і чим більший обсяг вибіркової сукупності, тим не значніша випадкова помилка вибірки і відповідно вища якість отриманої інформації.
Валідність (обґрунтованість) інформації — відповідність результатів саме тим явищам і процесам, які передбачалося дослідити. До зниження валідності можуть призвести не тільки помилки інструментарію, а й систематичні помилки вибірки.
Систематичні помилки — помилки, які виникають внаслідок неправильних вихідних статистичних даних про параметри контрольних ознак генеральної сукупності, занадто малого обсягу вибірки, хибного застосування способу відбору одиниць аналізу тощо.
Для великих генеральних сукупностей застосовують вибірку, згідно з якою всі елементи генеральної сукупності утворюють єдиний список, з якого через рівні інтервали відбирають необхідну кількість елементів вибіркової сукупності. Крок відбору визначають за допомогою спеціальної формули:
К=І\І:п,
де: К — крок відбору,
N — величина генеральної сукупності,
п — величина вибіркової сукупності.
2. Методи збору соціологічної інформації.
Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об'єкт під час безпосереднього (інтерв'ю) чи опосередковано (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання. За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена в документальних джерел чи доступна прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним, джерелом інформації є людина безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища процесу. На користь цьому методу служить і його універсальність оскільки під час опитування реєструють мотиви діяльності індивідів результати цієї діяльності. Інформація, одержана від респондентів з допомогою опитування, відображає реальність тільки в тому аспекті в якому вона існує в свідомості опитуваних. Тому завжди слід враховувати можливе спотворення інформації при застосуванні опитування, що пов'язано з особливостями процесу відображення різних аспектів соціальної практики у свідомості людей.
Ступінь незалежності інформації від впливу випадкових чинників, тобто її стійкість, називається надійністю інформації. Вона залежить від здатності суб'єкта давати одні й ті ж відповіді на одні й ті самі запитання, визначається незмінністю цих запитань і варіантів відповідей на них для всієї обраної сукупності респондентів або кожної з її груп.
Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний:
1) сприйняв потрібну інформацію;
2) правильно зрозумів її;
3) зміг згадати, за необхідності, події минулого;
4) обрав достеменну відповідь на поставлене запитання; зміг адекватно висловитися. Якість первинної соціологічної інформації значною мірою . залежить від вимірювального
інструменту — соціологічного питальника (бланк інтерв'ю, анкета). Критеріями їх оцінки є стійкість і обґрунтованість.
Стійкість інструменту вимірювання — ступінь відтворення результатів вимірювання за повторного використання цього інструменту на одній і тій самій групі і за тих самих умов.
Обгрунтованість інструменту вимірювання — ступінь відповідності зареєстрованих у процесі вимірювання характеристик і характеристик, які планувалося виміряти.
Кожне опитування починається з:
- фази адаптації, під час якої у респондента створюють мотивацію до відповіді на запитання і готують його до дослідження. Основне завдання — встановити контакт з респондентом, "зав'язати розмову";
- фази збору основної інформації, необхідної для вирішення сформульованих завдань, коли використовують функціонально-психологічні питання, що несуть смислові навантаження, становлять певний інтерес, знімають втому і підвищують мотивацію опитуваних;
- фази завершення опитування, де вміщують функціонально-психологічні «легкі» запитання, які знімають напруження у респондента і дають змогу йому виявити свої почуття.
Опитування класифікують за різними критеріями. За характером взаємозв'язків соціолога і респондента їх поділяють на заочні (анкетні) та очні (інтерв'ю), кожен з яких має свої різновиди; за ступенем формалізації - стандартизовані і не стандартизовані (вільні); за частотою проведення — одноразові й багаторазові; за охопленням об'єкта — суцільні й вибіркові. Специфічними видами є опитування експертів, соціометрія.
Одним з найпоширеніших видів опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Використовуючи роздаткову, поштову чи надруковану у пресі анкету, дослідник з мінімальною технічною допомогою за короткий час може зібрати первинну інформацію від сотень респондентів. Забезпечуючи повну анонімність, метод анкетування дає змогу ефективніше досліджувати морально-етичні проблеми.
Анкета — тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов'язаних між собою за встановленими правилами.
Розрізняють такі види анкетування: індивідуальне, групове, поштове, пресове (у ЗМІ), експертне.
Основні етапи анкетування:
- підготовчий (розробка програми опитування, складання і тиражування анкет);
- оперативний (безпосереднє анкетування респондентів);
- підсумковий (обробка і аналіз анкетування).
У практиці соціологічних опитувань рідше, ніж анкетування використовують метод інтерв'ю, що зумовлено дефіцитом спеціально підготовлених інтерв'юерів.
Соціологічне інтерв'ю — метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально-психологічній взаємодії між інтерв'юером і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідника.
Якість одержаної під час інтерв'ю інформації залежить від особливостей основних компонентів
процесу спілкування: питальника, інтерв'юера, респондента, обставин інтерв'ю. За технікою
проведення розрізняють: —
- вільне інтерв'ю (тривала бесіда за загальною програмою без чіткої деталізації запитань);
- формалізоване (стандартизоване) інтерв'ю (спілкування інтерв'юера респондента регламентовано детально розробленим питальником та інструкцією інтерв'юера, який зобов'язаний точно дотримуватись
сформульованих запитань та їх послідовності);
- напівстандартизоване інтерв'ю, яке поєднує в собі особливості двох попередніх видів. Метод інтерв'ю дає змогу одержати глибинну інформацію про думки, погляди, мотиви, уявлення
респондентів. Суттєвою його особливістю є здебільшого зацікавленість респондента опитуванням, яка забезпечується особистим контактом учасників інтерв'ю. Однак організація і проведення інтерв'ю наштовхуються на певні труднощі, пов'язані з пошуком психологічного контакту з респондентом; значними матеріальними й часовими затратами; трудомісткістю підготовки інтерв'юерів; забезпеченням анонімності інтерв'ю.
Метод експертних оцінок дозволяє одержати інформацію від компетентних осіб — експертів, які мають глибокі знання про предмет чи об'єкт дослідження. До основних функцій методу експертної оцінки в соціологічному дослідженні належать:
- прогноз тенденцій розвитку різних явищ і процесів соціальної дійсності;
- оцінка рівня достовірності даних, одержаних з допомогою масових опитувань;
- атестація колективу (його членів) за рівнем професіоналізму, трудової активності тощо. Основний інструментарій експертних опитувань (анкета, бланк - інтерв'ю) розроблений за
спеціальною програмою. На відміну від масового опитування, програма опитування експертів не так деталізована і має переважно концептуальний характер. Останнім часом використовують і такий різновид методу експертної оцінки, як атестація, коли експертами є керівники закладу, колективу чи спеціальна атестаційна комісія. Структура атестацій ного листа, який заповнюють експерти колективно, зумовлена системою показників, за якими оцінюють члена колективу чи колектив загалом.
Метод експертної оцінки поширений у розвідувальних і проблемних дослідженнях для одержання попередніх відомостей про об'єкт, предмет аналізу, для уточнення гіпотез і завдань основного дослідження, для визначення умов експерименту, а також при оцінюванні його ефективності.
Соціометричний метод опитування — один з різновидів опитування, який використовують для вивчення внутріколективних зв'язків з'ясуванням стосунків між членами колективу. Його застосовують для дослідження міжособистісних і між групових стосунків з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо у розрізі неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом здобути майже неможливо.
Термін "соціометрія" (лат. societas — спільність, суспільство і metria — вимірювання) означає вимірювання міжособистісних взаємин у групі. У суспільних науках його почали використовувати наприкінці XIX ст. у зв'язку зі спробами застосування при вивченні соціальних явищ математичних методів. Основна заслуга у створенні методології соціометричних досліджень, сукупності вимірювальних процедур і математичних методів обробки первинної інформації належить американському соціопсихологу Джекову Морено (1892-1974).
У процедурному аспекті соціометрія є поєднанням методики опитування та алгоритмів для спеціального математичного обчислення первинних вимірювань. Взаємини між членами колективу з'ясовують на основі таких процедур:
- вибір (виражене бажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом);
- відхилення - негативний вибір (небажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом);
- нехтування (залишення одним індивідом іншого поза власною увагою).
Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних.
Соціоматриця - таблиця, в якій у рядках розміщують відповіді кожного з членів групи. Приклад соціоматриці:
| № п/п | Хто обирає | Кого обирають | (Кількість обраних) | ||||||
| + | - | всього | |||||||
| Іваненко | X | - | + | - | |||||
| Петров | X | + | + | ||||||
| Сидоренко | + | - | X | + | |||||
| Михайлов | - | + | X | ||||||
| Бабич | + | + | + | X | |||||
| Кількість + | |||||||||
| обрань - | |||||||||
| Всього |
Однак жоден з методів опитування не можна вважати універсальним. Перед вибором їх передусім з'ясовують, який метод найкраще відповідає програмним цілям дослідження.
3. Аналіз документів: поняття, види, особливості застосування.
Аналіз документів є досить поширеним у практиці проведення соціологічних досліджень, оскільки у документах міститься значна кількість інформації щодо матеріального і духовного життя суспільства. Вони віддзеркалюють процеси та явища, що відбуваються як у суспільстві загалом, так і в окремих прошарках, характеризують діяльність окремих індивідів і великих спільнот. Соціологи у своїх дослідженнях використовують різноманітні документи — державні та урядові акти, статистичні
збірники і матеріали переписів, відомчу документацію, художні твори і наукові публікації, пресу, листи населення тощо. їх аналіз допомагає дослідникові:
— сформулювати проблему, об'єкт, предмет, цілі, завдання і гіпотези дослідження;
— порівняти отримані під час дослідження емпіричні дані з показниками інших соціологічних досліджень;
— отримати інформацію для вирішення досліджуваної проблеми або поглибити її аналіз;
—скласти характеристику соціальних процесів, які відбуваються на соціетальному, груповому, індивідуальному рівнях, виявити тенденції та розробити прогнози щодо їх подальшого розвитку;
—здобути інформацію про діяльність головних соціальних інститутів суспільства — сім'ї, освіти, засобів масової інформації тощо;
—вивчити громадську думку і соціальне самопочуття населення загалом та окремих його прошарків.
Документ — засіб закріплення встановленим способом за допомогою спеціального носія інформації фактів, явищ, процесів об'єктивної реальності та розумової діяльності людини.
Ця інформація може фіксуватися за допомогою букв, цифр, стенографічних або інших знаків і символів, малюнків, фотографій, звукозаписів тощо. Існує кілька підстав для класифікації документів: засіб фіксації, авторство, ступінь персоніфікації, виконання певної функції, зміст, ступінь наближення до інформації тощо.
Оптимальний вибір методу аналізу документів передбачає дотримання таких вимог:
- визначення виду, форми документа, який підлягає аналізові під час дослідження;
- з'ясування загальної ситуації на момент створення документа, обставин його виникнення, історичного і соціального контексту;
- відмежування описів, певних подій від їх оцінок;
- встановлення надійності документа, його зв'язку з предметом дослідження;
- добір найбільш адекватного методу отримання первинних даних та їх аналізу;
- визнання того, що офіційні документи надійніші за неофіційні, особисті - за безособові, первинні - за вторинні.
Методи аналізу документальних джерел поділяють на неформалізовані (традиційні), які належать до якісних методів, та формалізовані, які належать до якісно-кількісних методів аналізу документів.
Неформалізований (традиційний) метод аналізу документів. Передбачає тлумачення документів
(найчастіше унікальних, кількість яких незначна), з'ясування основних думок та ідей конкретного
тексту через усвідомлення, інтерпретацію, узагальнення змісту та логічне обґрунтування певних
висновків. Типовим прикладом неформалізованого (традиційного) аналізу документів є вивчення
наукових публікацій та звітів щодо певної проблеми. ^
Формалізований метод аналізу документів, або контент-аналіз. Це метод якісно-кількісного аналізу документів. Сутність його полягає в алгоритмізованому виокремленні в тексті певних елементів змісту згідно з метою та завданнями дослідження, класифікації виокремлених елементів відповідно до концептуальної схеми, їх підрахунку і кількісного представлення результатів. Завдяки цьому, по-перше, вдається уникнути суб'єктивізму у вивченні соціальної реальності, а по-друге, аналізувати, систематизувати і узагальнювати значні масиви документів.
Контент-аналіз ґрунтується на одноманітних стандартизованих правилах пошуку, обліку, обробки та обчислення кількісних показників, характерних для досліджуваного тексту. Його використання передбачає розгляд змісту тексту як сукупності повідомлень, подій, оцінок, міжособистісних стосунків, соціальних проблем, об'єднаних за допомогою єдиної концепції у певну цілісність. Хоча формально контент-аналіз і спрямований на вивчення тексту, головною його метою є дослідження віддзеркаленої в ньому соціальної реальності.
Потенційними об'єктами контент-аналізу можуть бути різноманітні документальні джерела, які містять текст: книги, періодичні видання, промови, урядові постанови, матеріали нарад, програми, листи тощо. Його використання є доцільним, якщо потрібен високий ступінь точності, об'єктивності аналізу матеріалу або якщо цей матеріал значний за обсягом і не систематизований. Ефективний він і в тих випадках, коли якісні характеристики, що їх вивчає дослідник, фігурують у досліджуваних
документах з певною частотою. Без нього не обходяться під час дослідження мовних особливостей джерел інформації.
Застосування контент-аналізу потребує поряд з традиційними ілпроцедурами для всіх методів дослідження (розробка програми )дослідження: визначення проблеми, об'єкта, предмета, мети, завдань )дослідження, формування гіпотез; формування вибіркової сукупності; вибір типу вибірки; проведення необхідних розрахунків тощо), використання спеціальних прийомів, техніки.
4. Соціологічне спостереження як метод збору первинної соціальної інформації.
Соціологічне спостереження - метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності.
Для соціологічного спостереження характерними є систематичність, планомірність, цілеспрямованість. Найважливішою його [перевагою перед іншими соціологічними методами є синхронність з досліджуваним явищем, процесом. Це дає змогу безпосередньо вивчати поведінку людей за конкретних умов у реальному часовому просторі ("саме те", "саме тут", "саме зараз"). За допомогою соціологічного спостереження вивчають діяльність окремих людей; статичні і динамічні процеси, що відбуваються у соціальній групі, спільноті. Процедура його передбачає здобуття детальної, первинної інформації, оскільки дані спостереження повніше віддзеркалюють живу соціальну реальність.
Метод спостереження ефективно застосовують у дослідженнях поведінки окремих індивідів, соціальних груп, спільноту різноманітних сферах - на виробництві (реакція трудового колективу на умови, організацію праці, ставлення до існуючої системи оплати праці, стосунки робітників з керівництвом, конфліктні ситуації тощо), навчанні (поведінка учнів, студентів на заняттях, лх підготовленість до занять, інтерес до матеріалу, що викладається, стосунки між ними і викладачем, згуртованість учнівської, студентської групи тощо), громадському житті (участь населення у різних формах суспільно-політичної діяльності — зборах, мітингах, демонстраціях, страйках тощо), дозвіллі (зміст і структура вільного часу, реальні та бажані види дозвілля, інтереси, потреби та інфраструктура вільного часу тощо).
Використання методу спостереження ефективне у таких випадках:
1.У процесі отримання попередньої інформації, необхідної для уточнення напрямів запланованого дослідження, оскільки професійно проведене спостереження надає досліднику нові характеристики досліджуваного об'єкта, допомагає звільнитися від традиційного підходу до вирішення соціальної проблеми.
2.Для отримання ілюстративних даних, які суттєво доповнюють статистичний аналіз даних, одержаних за допомогою масового опитування.
3.За умови, що саме спостереження е найпридатнішим, найефективнішим методом досягнення цілей дослідження, перевірки вироблених гіпотез.
Загалом соціологічне дослідження, в якому застосовують спостереження, планують і проводять у такій самій послідовності, як і інші дослідження, включаючи етапи, процедури щодо програмного забезпечення й розробки інструментарію. Конкретні зміст і спрямованість кожного етапу підготовки та проведення дослідження залежать від особливостей досліджуваної проблеми та самого методу спостереження.
Плануючи використання цього методу, звертають увагу на його сутнісні характеристики, які одночасно є його перевагами, оскільки спостереження:
— наводить характеристику об'єкта спостереження: кількість осіб, що беруть участь у досліджуваній ситуації, соціально-демографічна структура групи, особливості стосунків, розподіл у ній тощо;
— описує місце проведення спостереження, типову поведінку членів групи, а також відхилення ній;
— встановлює мету діяльності групи, а також співвідношення загальної мети з цілями учасників групи;
— описує соціально-психологічний клімат у групі, соціальну поведінку, мотиви і стимули діяльності її учасників;
— встановлює частоту і тривалість елементів досліджуваної ситуації, їх повторюваність, унікальність, типовість і на цій підставі складає висновки щодо випадковості чи закономірності соціально ситуації, яка підлягає дослідженню.
Водночас спостереженню властиві певні об'єктивні та суб'єктивні недоліки. До об'єктивних недоліків спостереження належать обмеженість, локальність висновків стосовно досліджуваної соціальної ситуації, що ускладнює узагальнення отриманих даних, поширення їх на великі масиви. Нерідко буває складно, а то й неможливо і повторно зареєструвати один і той самий соціальний об'єкт, оскільки на нього весь час впливають різноманітні соціальні чинники, які змінюють його, додають йому інших ознак.
Група суб'єктивних недоліків зумовлена тісним зв'язком спостерігача з об'єктами спостереження, оскільки він спостерігає факти, події, явища і процеси, притаманні суспільству, до якого належить сам. Крім того, спостерігач має певний світогляд, соціальний статус, інтереси, що позначається на сприйнятті, розумінні, оцінці спостережуваних явищ, процесів дійсності й відповідно на його висновках щодо побаченого.
Види спостереження класифікують, спираючись на різні підстави.
За ступенем формалізації виділяють структуроване і неструктуроване спостереження. Структуроване спостереження застосовується тоді, коли дослідник має достатньо інформації щодо об'єкта дослідження і може заздалегідь виокремити всі важливі елементи досліджуваної ситуації, розробити чіткий план, спеціальні документи для реєстрації фактів, подій, явищ, процесів, надати чіткі інструкції спостерігачам. Неструктуроване спостереження не передбачає чіткого плану дій спостерігача, а лише визначення загальних рис ситуації. Найчастіше його застосовують у пошукових та розвідувальних дослідженнях.
За місцем проведення виділяють польове та лабораторне спостереження.
Польове спостереження застосовують у реальній життєвій ситуації, використовуючи робоче приміщення або приміщення для зборів, аудиторію тощо.
Лабораторне спостереження передбачає, що умови його проведення визначає і створює дослідник. Часто його проводять з використанням допоміжних технічних засобів — фотоапаратів, магнітофонів, відеомагнітофонів, кінокамер тощо.
За ступенем участі спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють невключене і включене спостереження. За невключеного спостереження дослідник перебуває поза процесом чи явищем, які вивчає, будучи стосовно них зовнішнім спостерігачем. Таким є спостереження за масовими процесами (зборами, демонстраціями, мітингами), коли спостерігач перебуває на достатній відстані від об'єкта спостереження, щоб зафіксувати весь перебіг процесу, а також спостереження, мета якого - описати ситуацію в певній соціальній групі, наприклад соціально-психологічну атмосферу в студентській групі. За включеного спостереження дослідник певною мірою є учасником досліджуваного процесу. Ступінь такої включеності може мати досить широкий діапазон: від пасивного спостереження, яке близьке до невключеного, до активного, коли дослідник настільки зливається з групою дослідження, що там починають вважати його "своїм" і відповідно до нього ставитися. Існують різні типи включеного спостереження. Один з найпоширеніших - коли спостерігач і його дослідницька мета невідомі тим, за ким він спостерігає. На виробництві він може виступати в ролу практиканта чи стажера, а спостерігаючи за лекціями, зборами, дискусіями - в ролі звичайного учасника. В інших випадках дослідних,+»е приховуючи своєї ролі, за згодою колективу спостерігає за його життям протягом певного часу, маючи можливість спілкуватися з його членами, брати участь в обговоренні різноманітних проблем. Незважаючи на форму, включене спостереження завжди мусить бути морально обґрунтованим. Не можна спостерігати за фактами, подіями, явищами, які люди спеціально приховують від сторонніх. Необхідно також уникати оприлюднення здобутої у спостереженні інформації.
За регулярністю виділяють систематизовані й несистематизовані спостереження. Систематизовані проводять регулярно протягом певного періоду. Вони можуть бути тривалими, безперервними або циклічними, відбуватися у встановлені терміни, наприклад, два рази на тиждень
- у понеділок і середу. Несистематизовані спостереження проводять стосовно соціальної ситуації, дослідження якої не планувалося.
За метою, характером об'єкта спостереження поділяють на монографічні, пошукові, самоспостереження. Монографічні спостереження охоплюють велику кількість різноманітних взаємопов'язаних соціальних явищ. Пошукові спостереження використовують з метою пошуку певних фактів, необхідних для вирішення поставлених цілей і завдань дослідження. Самоспостережехня здійснює сам об'єкт дослідження, здатний до контролю за своїми емоціями, психомоторними діями, соціальною поведінкою тощо. Воно є цінним методом, оскільки дає змогу заглянути у приховану сферу досліджуваного соціального процесу.
Вибираючи для дослідження конкретний вид спостереження, враховують як загальні його особливості, так і позитивні та негативні риси.
IV етап. Обробка та аналіз соціально/інформації:
В емпіричній соціології нагромаджено немало статистичних процедур, за допомогою яких розрізнені дані, що містяться в окремих анкетах чи інших матеріалах соціологічних досліджень, адаптують для узагальнення, опису, аналізу, наукової інтерпретації. Найчастіше використовують статистичні методи аналізу соціальної інформації для:
—опису інформації та обчислення узагальнюючих параметрів (одновимірна статистика);
— виміру зв'язку між окремими ознаками, отриманими у відповідях на різні запитання анкети, якщо як метод збору даних застосовувалося опитування, або контент-аналіз текстів ЗМІ, якщо використовувався метод аналізу документів (двовимірна статистика);
— проведення складних математичних процедур, які дають змогу проаналізувати водночас кілька взаємопов'язаних ознак (багатовимірна статистика).
Застосування методів математично/ статистики забезпечує:
— стислий опис первинної соціологічної інформації, обчислення одновимірних розподілів, наочне уявлення її у вигляді таблиць, графіків, діаграм;
— обчислення зв'язків між ознаками досліджуваного суспільного явища, оцінку їх за допомогою статистичних коефіцієнтів зв'язку, застосування кореляційного, регресійного аналізу тощо;
— встановлення латентних (прикованих) факторів, які визначають взаємозв'язки всередині групи, ознак досліджуваного явища (факторний, латентно-структурний аналіз);
— класифікацію ознак та об'єктів, побудову типологій (кластерний аналіз, дискримінантний аналіз, факторний аналіз);
— перевірку (підтвердження чи спростування) висхідних гіпотез дослідження, формулювання нових проблем;
— вироблення коротко - і довгострокових прогнозів щодо функціонування та розвитку певного суспільного явища.
Використання методів математичної статистики передбачає:
—певний набір попередніх процедур, до яких належать: підготовка анкети, іншого первинного матеріалу до обробки, яка може здійснюватися вручну чи автоматизовано;
—вибір рівня майбутнього аналізу (описовий чи пояснювальний);
—вибір конкретних статистичних процедур для обробки інформації.
За результатами узагальнень складають певні висновки, вирішуючи завдання, поставлені у дослідженні. Внаслідок цих процедур з'являться реальна змога з'ясувати тенденції у досліджуваних процесах, явищах, виробити прогнози і практичні рекомендації, що відкривають вихід соціальної інформації у соціальну практику.
Види конкретно-соціологічних досліджень :
1) За метою: теоретичні, емпіричні;
2) За способом забезпечення репрезентативності: суцільне, монографічне, вибіркове;
3) За масштабом досліджень: міжнародне, загальнонаціональне, регіональне, галузеве, локальне;
4) За глибиною навчання: розвідувальне, аналітичні, описові:
5) За частотою проведення: моніторингове, повторне, кагор тне, панельне, разове.
Етани конкретно-соціального дослідження:
1. Розробка програми і робочого плану. Визначення предмета і задач дослідження, робочої гіпотези, методів дослідження, виконавців і строків.
2. Підготовка до збору інформації. Розробка документів програмового збору інформації, пілотажне дослідження.
3. Збір інформації. Спостереження, опитування, експеримент, вивчення документів.
4. Обробка інформації. Перевірка, групування, зведення, обчислення відносин величин, побудова статистичних рядів, складання таблиць тощо.
5. Оцінка результатів. Інтерпретація даних, формулювання висновків, оформлення звіт}" про дослідження, розробка пропозицій.
6. Реалізація результатів дослідження.
Елементи теоретико-методологічного розділу програми КСД:
Проблема - це реальна життєва ситуація, що містить соціальне протиріччя, яке вимагає усунення, розв’язання.
Об'єкт - це частина об'єктивної реальності, на яку безпосередньо спрямований процес пізнання (соціальний процес, сфера соціального життя, трудовий колектив, певні суспільні відносини та ін.)
Предмет дослідження - ідея, властивості, характеристики притаманні даному об'єкту (н-д: об'єкт - колектив, предмет соціально-психологічний клімат колективу),які потребують вивчення.
Мета дослідження - те, заради чого проводяться дослідження. Задачі - логічні етапи досягнення мети дослідження.
Логічний аналіз понять - структурно-логічне впорядкування основних понять дослідження, яке включає:
- теоретичну інтерпретацію, що дає можливість з'ясувати зміст понять;
структурну інтерпретацію, шляхом якої визначається сукупність елементів того чи іншого поняття:
факторну інтерпретацію, яка дає можливість з'ясувати систему зв'язків поняття із зовнішніми об'єктивними умовами, що впливають на основну властивість об'єкту дослідження;
емпіричну інтерпретацію (операціоналізація), що дозволяє зафіксувати та заміряти емпірично якості та властивості об'єкту за допомогою сукупності об'єктивних та суб'єктивних показників-індикаторів. Гіпотеза - очікуваний результат дослідження, наукове припущення, що висувається для пояснення фактів, явищ та процесів, пов'язаних з досліджуваним протиріччям реальної дійсності. У ході дослідження гіпотеза має бути або підтвердженою, або спростованою. Гіпотеза формулюється з використанням понять, які попередньо були інтерпретовані та операціоналізовані.