Здавалка
Главная | Обратная связь

Стратегії формування експериментальних груп.



Планування експерименту – це складання плану, в якому повинно бути передбачено: 1. скільки груп випробовуваних береться 2. які це групи (дослідні або контрольні) 3. послідовність дій з кожною з груп.

Існує шість стратегій побудови груп:

1) рандомізація.

Рандомінізація або випадковий відбір, використовується для створення простих випадкових вибірок. Використання такої вибірки ґрунтується на припущенні, що кожен член популяції з рівною імовірністю може потрапити у вибірку. Наприклад, щоб зробити випадкову вибірку з 100 студентів внз, можна скласти папірці з іменами всіх студентів вузу в капелюх, а потім дістати з неї 100 папірців — це буде випадковим відбором

2) попарний відбір;

Попарний відбір — стратегія побудови груп вибірки, при якому групи випробовуваних складаються з суб'єктів/об'єктів, еквівалентних по значущих для експерименту побічних параметрах. Дана стратегія ефективна для експериментів з використанням експериментальних і контрольних груп з кращим варіантом у випадку психологічних дослідженнях — залученням близнюкових пар (моно- і дизиготних)

3) рандомізація з виділенням страт (стратометрічеський відбір);(множина об*єктів)

Стратометричний відбір — рандомізація з виділенням страт (або кластерів). При даному способі формування вибірки, генеральна сукупність ділиться на групи, що володіють певними характеристиками (у випадку психологічних досліджень — стать, вік, політичні переваги, освіта, рівень доходів і ін.), і відбираються випробовувані з відповідними характеристиками.

3) наближене моделювання;

Наближене моделювання — складання обмежених вибірок і узагальнення виводів про цю вибірку на ширшу популяцію. Наприклад, при участі в психологічному дослідженні студентів 2-го курсу університету, дані цього дослідження розповсюджуються на «людей у віці від 17 до 21 року». Допустимість подібних узагальнень украй обмежена.

5)репрезентативне моделювання;

Репрезентативність — відповідність результатів несуцільного спостереження, що охоплює не всі одиниці загальної сукупності, а тільки деяку їх частину, відібрану за певним методом, результатам суцільного спостереження, що охоплює всі одиниці досліджуваної сукупності. Репрезентативність досягається за рахунок правильного формування вибірки, яка за принциповимми для дослідження параметрами має відтворювати загальний об'єкт дослідження.

6) залучення реальних груп .

Розрізняють двох основних типів залучення випробовуваних в групу:

а) відбір,

б) розподіл.

43. Аналіз плану «тест-вплив-ретест».

Також має дві групи, експериментальну і контрольну. В експериментальній групі відбувається тестування, потім вплив, потім тестування. В контрольній групі відбувається тестування і тестування.

Може бути створена одна контрольна група, а може бути створено декілька контрольних груп, кількість контрольних груп залежить від змінних, які ми хочемо контролювати.

"Тест - вплив - ретест" дозволяє контролювати вплив "побічних" змінних, які порушують внутрішню валідність.
Зовнішня валідність пов'язана з можливістю перенесення даних на реальну ситуацію. Головним же моментом, що відрізняє експериментальну ситуацію від реальної, є введення попереднього тестування. Як ми вже відзначили, план "тест - вплив - ретест" не дозволяє контролювати ефект взаємодії тестування та експериментального впливу: попередньо тестований випробуваний "сенсибілізіруєтся" - стає більш чутливим до впливу, так як ми вимірюємо в експерименті саме ту залежну змінну, на яку збираємося впливати за допомогою варіювання незалежної змінної.

 

48. Порівняльна характеристика доекспериментальних і класичних планів в експериментальній психології.

Доексперемент – це плани тих експериментів, в яких не враховуються вимоги, що ставляться до класичних експерим. Їх можна використати лише для демонстрації наук ефектів, а не для наук дослідження.

1. Х О. 2. О1 х О2. 3. порівняння статистичних груп для 2х нееквівалентних груп вплив тестування

Х О1 О2.

Для класичних планів ознакою є 2 групи: Е і К, але найвірніша ознака – це коли дослідження перевіряє зв'язок між 1 залежною і 1 незалежною змінною.

44. Особливості планування психологічного експерименту для одного досліджуваного.

Дослідження можна проводити над одним досліджуваним, якщо ми доведем, що він є типовим представником даної популяції.

Идеографическое исследова­ние предусматривает изучение индивидуальных случаев: биографии или особенностей поведения отдельных людей.

В ходе эксперимента выявляются два источника артефактов: а) ошибки в стратегии планирования и в проведении исследования, б) индивидуальные различия.

Если создать "правильную" стратегию проведения эксперимента с одним испы­туемым, то вся проблема сведется лишь к учету индивидуальных различии. Экспе­римент с одним испытуемым возможен тогда, когда: а) индивидуальными различия­ми можно пренебречь в отношении переменных, изучаемых в эксперименте, все испытуемые признаются эквивалентными, поэтому возможен перенос данных на каждого члена популяции: б) испытуемый уникален, и проблема прямого переноса данных неактуальна.

Исследование по схеме "один испытуемый" называется также планированием временных серий. Основным показателем влияния независи­мой переменной на зависимую при реализации такого плана является изменение характера ответов испытуемого от воздействия на него изменения условии эксперимента во времени. Существует ряд основных схем применения этой парадигмы. Про­стейшая стратегия — схема А—В. Испытуемый первоначально выполняет деятель­ность в условиях А, а затем — в условиях В.

Схема не контролирует эффект плацебо. Кроме того неясно, что привело к эффекту, может быть, воздействие оказала не переменная В, а какая либо иная переменная, неучтенная в эксперименте.

Поэтому чаще применяется другая схема А—В—А.

Кроме того, план А—В—А и его различные модификации не снимают три важ­нейшие проблемы:

1. Что было бы с испытуемым, если бы никакого воздействия не было (эффект плацебо)?

2. Не является ли последовательность воздействий АВ сама по себе еще одним воздействием (побочной переменной)?

3. Какая причина привела к эффекту: если на месте В не было бы воздействия, повторился бы эффект?

Для контроля эффекта плацебо в серию А—В—А—В включают условия, имитирующие либо воздействие А, либо воздействие В.

Способом, позволяющим нивелировать "эффект последовательности", является инверсия последовательности воздействий — план: А—В—В—А. Эффекты последо­вательности связаны с влиянием предшествующего воздействия на последующее (иное название — эффекты порядка, или эффекты переноса). Перенос может быть положительным или отрицательным, симметричным или асимметричным. Последо­вательность А—В—В—А называется позиционно уравненной схемой.

Схемы предъявления воздействий применяются в зависимости от возможностей, которые есть у эксперимен­татора.

Случайная последовательность воздействий получается путем рандомизации за­даний. Ее применяют в экспериментах, требующих большого числа проб. Случайное чередование воздействий гарантирует от проявления эффектов последователь­ности.

При малом числе проб рекомендуется схема регулярного чередования типа А— В—А—В. Следует обратить внимание на периодичность фоновых воздействии, ко­торые могут совпадать с действием независимой переменной. Позиционно уравненная последовательность может быть пригодна лишь тогда, когда число воздействий (заданий) мало и влияние раннего и позднего переноса не­существенно.

Основные артефакты в исследовании на одном испытуемом практически неустранимы.

Особенности экспериментов с участием одною испытуемого. Результаты этих экспериментов очень зависят от предубеждении экспериментатора и отношений, которые складываются между ним и испытуемым. При проведении длительной серии последовательных воздействии экспериментатор может неосознанно или осознанно действовать так, чтобы у испытуемого актуализировалось поведение, подтверждающее экспериментальную гипотезу.

Эксперименты с участием одного испытуемого играют важную роль в психофи­зиологии, психофизике, психологии научения, когнитивной психологии.

45. Факторні плани для двох і кількох незалежних змінних.

Факторні експерименти застосовуються тоді, коли необхідно перевірити складні гіпотези про взаємозв'язки між змінними. Факторні експерименти є окремим випадком багатомірного дослідження, в якому намагаються встановити відносини між кількома незалежними і кількома залежними змінними. У факторному експерименті перевіряються одночасно, як правило, два типи гіпотез:
1) гіпотези про роздільне вплив кожної з незалежних змінних;
2) гіпотези про взаємодію змінних, а саме - як присутність однієї з незалежних змінних впливає на ефект впливу на інший.
Факторний експеримент будується за факторному плану.Факторне планування експерименту полягає в тому, щоб всі рівні незалежних змінних поєднувалися один з одним.Число експериментальних груп дорівнює числу сполучень рівнів всіх незалежних змінних.

У факторних планів психологічних експериментів є змінна Y, яка є залежною і є дві незалежні змінні: X1 X2. Кожна із незалежних змінних повинна мати мінімум два рівні. У факторних планах незалежна змінна має рівні і дослідження відбуваються так, що створюються ситуації, щоб дослідити вплив різних рівнів різних незалежних змінних на залежну змінну. Найпростіші факторні плани типу 2х2 або 2х2х2 припускають використання двох і відповідно трьох незалежних змінних з двома рівнями градації.

2*3*2 для експериментатора це означає, що є одна залежна змінна і три незалежні. Для першої незалежної є два рівні, для другої три, а для третьої два рівні.







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.