 |
|
Аналіз процедури підбору досліджуваних за методом рандомізації.
Стратегії формування вибірки і розподілу досліджуваних за групами.
Існує шість стратегій побудови груп:
1) рандомізація (стратегія випадкового відбору або розподілу досліджуваних, при якій всі суб'єкти мають рівні шанси потрапити до групи. Застосовується при відборі членів популяції в експериментальну вибірку, а також при розподілі випробовуваних з експериментальних і контрольних групах. Забезпечує внутрішню валідність, контролює ефект змішання) ; 2) попарний відбір; 3) рандомізація з виділенням страт (стратометрический відбір); 4) наближене моделювання; 5) репрезентативне моделювання; 6) залучення реальних груп.
Розрізняють два основних типи залучення досліджуваних до групи: а) відбір, б) розподіл. Відбір проводять при рандомізації, рандомізації з виділенням страт, при репрезентативному і наближеному моделюванні. Розподіл здійснюється при способі складання груп з еквівалентних пар і дослідженнях за участю реальних груп.
При моделюванні популяції методом випадкового вибору, або рандомізації, експериментальну вибірку складають так, що кожної особистості надає ся рівний шанс для участі в експерименті. Кожному індивіду присвоюється номер; за допомогою таблиці випадкових чисел виробляється формування експериментальної вибірки. . Рандомізацію можна вважати найбільш надійною стратегією і з точки зору репрезентації в експери-мент досліджуваної популяції, і з точки зору контролю додаткових змін них
Вимірювання та психологічний експеримент.
Є у 29
Вимірювання включається в контекст експерименту як метод реєстрації стану об'єкта дослідження і відповідно зміни цього стану у відповідь на експериментальне вплив. У психології розрізняють три основні процедури психологічного виміру. Підставою для розрізнення є об'єкт вимірювання. По-перше, психолог може вимірювати особливості поведінки людей для того, щоб визначити, чим одна людина відрізняється від іншого з погляду виразності тих чи інших властивостей, наявності того або іншого психічного стану або для віднесення його до певного типу особистості. Психолог, вимірюючи особливості поведінки, визначає подібності чи відмінності людей. Психологічний вимір стає виміром піддослідних.
По-друге, дослідник може використовувати вимір як завдання випробуваного, в ході виконання якої він вимірює (класифікує, ранжує, оцінює і т.п.) зовнішні об'єкти: інших людей, стимули чи предмети зовнішнього світу, власні статки. Часто ця процедура виявляється виміром стимулів. Поняття "стимул" використовується в широкому сенсі, а не в узкопсіхофізіческом або поведінковому. Під стимулом розуміється будь-який шкаліруемий об'єкт.
По-третє, існує процедура так званого спільного виміру (або спільного шкалювання) стимулів і людей. При цьому передбачається, що "стимули" і "піддослідні" можуть бути розташовані на одній осі. Поведінка випробуваного розглядається як прояв взаємодії особистості і ситуації.
Зовні процедура психологічного вимірювання нічим не відрізняється від процедури психологічного експерименту. Більш того, в психологічній дослідницькій практиці "вимір" і "експеримент" часто використовуються як синоніми. Однак при проведенні психологічного експерименту нас цікавлять причинні зв'язки між змінними, а результатом психологічного виміру є всього лише віднесення випробуваного або оцінюваного ним об'єкту до того чи іншого класу, точці шкали або простору ознак. Процедура психологічного вимірювання складається з ряду етапів, аналогічних етапах експериментального дослідження.
Основою психологічних вимірювань є математична теорія вимірювань - розділ психології, що інтенсивно розвивається паралельно і в тісній взаємодії з розвитком процедур психологічного виміру. Сьогодні це - найбільший розділ математичної психології.
Вимірювальна шкала - основне поняття, введене в психологію в 1950 р. С.С. Стівенсом; його трактування шкали і сьогодні використовується в науковій літературі. Шкала - в буквальному значенні є вимірювальний інструмент.
Тип шкали визначає сукупність статистичних методів, які можуть бути застосовані для обробки даних вимірювання.