Вихідні дані для проведення аналізу маастрихтських критеріїв

КРАЇНИ ЗОНИ ЄВРО

Країни-члени ЄС, що приєдналися до Союзу після 1 травня 2004 року, вводять євро на своїх територіях за умов досягнення високого рівня стабільності цін, валютних курсів та довгострокових процентних ставок, а також виконання інших критеріїв конвергенції, дійсних для всіх учасників зони євро.

З метою забезпечення стійкої купівельної спроможності євро кожна країна єврозони згідно з Маастрихтським договором повинна забезпечити значне підвищення свого економічного і фінансового потенціалу відповідно до таких критеріїв:

· інфляція не повинна перевищувати середній показник трьох країн ЄС з найбільш стабільною ціною більше, ніж на 1.5 відсоткових пункти;

· номінальна довгострокова відсоткова ставка НБ не повинна перевищувати середній показник трьох країн ЄС з найбільш стабільною ціною більше, ніж на 2 відсоткових пункти;

· поточний дефіцит держбюджету повинний підтримуватися в межах 3% ВВП країни;

· державний зовнішній борг країни не може перевищувати 60% ВВП;

· коливання курсу національної валюти до євро повинно знаходитися в межах ±2,25%, а також функціонування національної валюти без девальвації в останні два роки.

Серед основних недоліків введення єдиної європейської валюти – євро - виокремлюють:

· зростання політичних конфліктів між країнами Європи та США;

· зростання політичної напруги всередині ЄС;

· високий ступінь взаємозалежності економічних та фінансових систем країн-учасниць.

Найважливішим наслідком запровадження євро стало створення єдиного спільного економічного простору, у межах якого з'явилися нові можливості для розвитку виробництва та зростання продуктивності праці через поглиблення конкуренції, розвиток співробітництва і кооперації. Цього вдалося досягнути за рахунок:

· запровадження єдиного масштабу цін;

· вирівнювання умов торгівлі;

· поглиблення економічної конкуренції між виробниками за рахунок спрощення зіставлення витрат на виробництво та його результатів;

· розширення можливостей економічного співробітництва;

· ліквідації курсових втрат і ризиків при здійсненні економічних операцій між партнерами всередині єврозони;

· зменшення операційних витрат на конверсійні валютні операції;

· поглиблення уніфікації та зіставлення бухгалтерської звітності, економічної статистики та аналізу, досліджень і прогнозування тощо.

До інших переваг введення євро відносять:

· зменшення витрат на обмін валют;

· створення конкуренції американському долару на валютних ринках;

· підвищення конкуренції в межах „Спільного ринку”;

· посилення конкурентної позиції Європи в світі;

· зменшення рівня валютних ризиків;

· інтенсифікація внутрішньої торгівлі Європейського Союзу;

· зростання обсягів міжнародної торгівлі країн ЄС.

За 12 років існування, функціонування євро відбувалося досить успішно. Але після введення євро у безготівкові розрахунки (1 січня 1999 р.) сталася девальвація валюти на 18-20% відносно американського долара. Що було зумовлено як економічними, так і політичними чинниками, але це не зупинило країни ЄС і вони продовжують поступово реалізовувати заходи, передбачені Маастрихтською угодою. Максимальний курсEUR/USDу 2011 році становив 1.3860.

Сьогодні у порівнянні з 1999 роком купівельна спроможність 1 євро в країнах Євросоюзу в середньому дорівнює 78 євроцентам. Водночас, втрата вартості валюти в Німеччині відбувається повільніше, ніж в інших європейських країнах. Купівельна спроможність 1 євро у ФРН дорівнює 82 центам. У Франції це трохи менше 81 цента, в Італії - 76, в Іспанії - 71. За цей же період долар втратив ще більше у своїй вартості - 25%. Купівельна спроможність 1 долара в порівнянні з 1999 роком становить нині у середньому приблизно 75 центів. Краще за інші валюти "тримається" швейцарський франк - з 1999 року він втратив в ціні лише 11%.

Євро в цілому забезпечив стабільні ціни. Рівень цін за останні 12 років був більш стабільним, ніж за останні 50 років у ФРН", відмічає президент Європейського центрального банку Жан-Клод Тріше. З моменту введення євро, знецінення грошей в Німеччині відбувалось, в середньому на 1,5% на рік, що набагато нижче, ніж за часів дойчмарки, коли воно становило 2,6%. Як відомо, у грудні 2010 року рівень інфляції в єврозоні становив 2,2% - це найвищий рівень за останні два роки. Що стосується останніх 12 років, то середній рівень інфляції в єврозоні за цей час становив 1,97%, у Німеччині - 1,5%.

Введення в обіг у 17 країнах Європи єдиної валюти – євро - має значний вплив на валютний ринок України. Починаючи з 1999 р., міжнародні розрахунки України з країнами ЄС переведено на євро, що призвело до зміни структури валютного ринку України: майже 10% українського ринку займає євро і ця цифра має тенденцію до збільшення.

Вихідні дані для проведення аналізу маастрихтських критеріїв

Основні фінансово-економічні показники країн ЄС у 2011 році

		Гармоніз. індекс споживчих цін, (інфляція), %	Довгостр. облікова ставка НБ , %	Дефіцит держ. бюджету, % від ВВП	Загальний зовнішній борг країни, % від ВВП	ВК	Рівень безробіття, %
EU-27	EuropeanUnion	3.0					10.0
EA-17	Euroarea	2.7					10.6
BE:	Belgium	3.2	4.35
BG:	Bulgaria		5.23	-3.1	16.6	1.96-1.96
CZ:	CzechRepublic	2.8	3.70	-4.8	36.6	24.3-25.51
DK:	Denmark	2.4	2.01
DE:	Germany	2.3	1.93
EE:	Estonia	4.1	7.1
IE:	Ireland	1.4	8.7
EL:	Greece	2.2	21.14
ES:	Spain	2.4	5.53
FR:	France	2.7	3.16
IT:	Italy	3.7	6.18
CY:	Cyprus	4.2	7.0
LV:	Latvia	3.9	5.93	-7		0.71-0.70	14.8
LT:	Lithuania	3.5	5.75	-8.3	44.7	3.45-3.45	15.3
LU:	Luxembourg	3.4	2.27				4.9
HU:	Hungary	4.1	8.97	-4.2	81.3	265.29 - 304.19
MT:	Malta	1.3	4.43
NL:	Netherlands	2.5	2.38				5.2
AT:	Austria	3.4	3.10				4.1
PL:	Poland	4.5	5.84	-7.8	54.9	3.97-4.48
PT:	Portugal	3.5	13.08
RO:	Romania	3.2	7.21	-6.9	31.0	4.10-4.33
SI:	Slovenia	2.1	6.9
SK:	SlovakRepublc	4.6	5.21
FI:	Finland	2.6	2.42
SE:	Sweden	0.4	1.68
UK:	United Kingdom	4.2	2.12
NO:	Norway
CH:	Switzerland
US:	United States
JP	Japan

EA: Euro area (EA-11 up to 31.12.2000 / EA-12 up to 31.12.2006 / EA-13 up to 31.12.2007 / EA-15 up to 31.12.2008 / EA-16, EA -17up to 31.12. 2010

ВИКОНАННЯ ЗАВДАННЯ

Таблиця: Дані показники шести країн для розрахунку критеріїв щодо зближення їх до вступу у єврозону

№ п/п	Назва країни	Критерії зближення (конвергенції)
Рівень інфляції	Частка зовнішнього боргу від ВВП	Дефіцит державного бюджету	Довгострокова номінальна відсоткова ставка	Валютний курс на початок і кінець року
	Польща	4,5	54,9	-7,8	5,84	3,97-4,48
	Чехія	2,8	36,6	-4,8	3,7	24,3-24,5
	Угорщина	4,1	81,3	-4,2	8,97	265,29-304,19
	Литва	3,5	44,7	-8,3	5,75	3,45-3,45
	Румунія	3,2	31,0	-6,9	7,21	4.1-4,33
	Болгарія	2,0	16,6	-3,1	5,23	1,96-1,96

На основі заданих даних критеріїв зближення ступеня готовності нових членів ЄС до повноцінної участі в ЄВС заповнюємо таблиці №1,2.

Для заповнення таблиць з використанням маастрихтських критеріїв разрахунку рівня інфляції було взято дані трьох найбільш просунутих держав:

Швеція – 0.4%,

Ірландія – 1.4%,

Мальта – 1.3%,

індекс інфляції яких значно менший за інші країни та відсутністю у них дефіциту державного бюджету.

Розрахунок середньої величини інфляції, вказаних країн, становить 1.03% (дані 2011 року).

Порівняльні показники рівня інфляції, з урахування допустимої норми відхилення 1.5% буде дорівнювати 2.53% (1.03% + 1.5%).

Відхилення від розрахункової середньої величини вказаних шести країн відображено в таблиці №1 де перевищення рівня інфляції від граничного показника вказано знаком /+/, а дотримання показника знаком /-/.

Для розрахунку рівня середнього показника процентних ставок за довгостроковими кредитами взято три країни:

Швеція – 1.68%,

Ірландія – 8.7%,

Мальта – 4.43%,

з нижчим рівнем інфляції та їх наявної номінальної довгострокової відсоткової ставки.

Довгострокова відсоткова ставка заданих в таблиці країн не повинна перевищувати середній показник трьох країн ЄС з найбільш стабільною ціною більше, ніж на 2 відсоткових пункти (4.94% +2% =6.94%) тобто не більше 6.94%.

Розрахунок показників коливання валютного курсу, розрахований на початок і кінець року кожної країни становить:

Польща 4,48- 3,97 /3,97 х 100 = 12,84

Чехія 25,51-24,3 / 24,3 х 100 = 4,98

Угорщина 304,19 – 265,29 / 265,29 х 100 = 14,66

Литва 3,45 – 3,45 / 3,45 х 100 = 0

Румунія 4,33 – 4,10 / 4,10 х 100 = 5,6

Болгарія 1,96 -1,96 / 1,96 х 100 = 0

На основі розрахованих показників заповнюємо таблицю №1 для подальшого здійснення аналізу готовності вступу до повноцінної участі в ЄВС.

Порівняльна характеристика ступеню готовності нових-членів ЄС до повноцінної участі в ЄВС. Таблиця 1.

№ п/п	Назва країни	Критерії зближення (конвергенції)
Рівень інфляції (1,5%+1,03% 2,53=)	Частка зовнішнього боргу від ВВП (60%)	Дефіцит державного бюджету (3%)	Довгострокова номінальна відсоткова ставка (2%+4,94% =6,94%)	Валютний курс на початок і кінець року (+;-2,25%)
	Польща	+1,97	-5,1	+4,8	1,1	12,84
	Чехія	+0,27	-23,4	+1,8	3,24	4,98
	Угорщина	+1,57	+21,3	+1,2	-2,03	14,66
	Литва	+0,97	-15,3	+5,3	1,19
	Румунія	+0,67	-29	+2,9	-0,27	5,6
	Болгарія	-0,53	-43,4	+0,1	1,71

Порівняльна характеристика ступеню готовності нових-членів ЄС

до повноцінної участі в ЄВС.

№ п/п	Назва країни	Граничні значення та оцінка показників за 5-бальною шкалою
Рівень інфляції, 2%	Частка зовнішн. боргу 60% від ВВП,	Дефіцит державн. бюджету, 3% від ВВП	Довгостр облікова. ставка, 2%	Границі коливань В.К. +-2,25%	Всього балів
	Польща
	Чехія
	Угорщина
	Литва
	Румунія
	Болгарія

Джерело: складено за розрахунками на підставі даних табл.1.

Виходячи з вище наведених обов’язкових показників маастрихтських критеріїв та розрахованих показників для вказаних шести країн слід зазначити, що не всі вказані держави приблизилися до необхідних критеріїв у своїй діяльності для вступу у Єврозону країн ЄС.

Найбільш стабільні показники у країни Болгарія, яка є потенційно готовою до вступу ЄВС. Інші країни-члени ЄС мають граничний та критичний економічний і фінансовий потенціал до вступу.

Висновок

Для вступу країни до Європейського Союзу передбачається усунення перешкод на шляху вільного руху товарів, послуг, капіталу та робочої сили і сприяє утворенню спільного ринку. Для дослідження змін у політиці уряду, яка лібералізує діяльність ринкових сил з метою економічної інтеграції країна повинна відмовитися від певного політичного інструменту, який є несумісним із членством у спільному ринку для перспективи зростання добробуту внаслідок оптимізації розміщення ресурсів.

Регіональна інтеграція реалізує ці принципи, враховуючи економічний рівень розвитку макросуб'єктів міжнародної діяльності та визначаючи цілі економічних угрупувань і стратегію їх розвитку.

Характерною особливістю глобалізації економіки на сучасному етапі є створення і розвиток інтеграційних угруповань на макрорівні (від угод про співробітництво до економічних союзів) та мiкрорівні (від угод про кооперацію у виробництві до створення транснаціональних компаній).

Міжнародна економічна інтеграція - це вищий рівень розвитку міжнародних економічних відносин, коли інтернаціоналізація господарського життя проявляється у тісній взаємодії та взаємозалежності національних господарств двох або кількох країн та проведенні ними узгодженої міждержавної торговельно-економічної політики, як між собою, так і y відносинах з третіми країнами.

Інтеграційні методи вимагають гармонізації, координації та уніфікації економічної і соціальної політики. Гармонізація передбачає, з одного боку, збереження важелів контролю держави над економічними процесами, а з другого – потребує адаптації національного законодавства до спільно вироблених нормативно-правових принципів.

У реальній практиці інтеграції гармонізація має три головних виміри. По-перше, вона означає створення механізму перерозподілу шляхом запровадження системи трансфертів за допомогою різноманітних фондів. Зокрема в ЄС були організовані Європейський соціальний фонд, Європейський інвестиційний банк, Європейський фонд гарантування аграрного розвитку, Європейський фонд регіонального розвитку.

По-друге, гармонізація всередині інтеграційної спільноти призводить до відповідного зниження її рівня з третіми країнами.

По-третє, зосередження перерозподілу в інтеграційному об’єднанні сприяє процесу централізації.

На сьогодні теоретично обґрунтованими та апробованими на практиці існують такі основні форми міжнародної економічної інтеграції:зона преференційної торгівлі, зона вільної торгівлі, митний союз, спільний ринок, економічний союз, економічний і валютний союз.

Так, наприклад, члени преференційної торговельної угоди можуть обкладати митом товари, що імпортуються в межах об'єднання, за ставкою, яка складає 50% звичайного митного тарифу.

Проте, економічні труднощі у державах-членах валютної системи, спричинили сповільнення процесу економічної та валютної інтеграції. Єдиним результатом тогочасних прагнень до валютної інтеграції була "валютна змія", тобто механізм, що обмежував коливання ринкових курсів валют країн Співтовариства між собою до 2,25 %. Коли зміна курсу даної валюти відносно валют інших держав-членів перевищувала допустиму межу, центральні банки повинні були здійснювати інтервенції на валютних ринках, щоб повернути курс на попередню позицію.

Коридор коливань ринкових курсів між валютами країн Співтовариства був чітко визначений. Ці курси могли відхилятись до ±2,25% (або ±6% для слабих країн, наприклад, Іспанії та Португалії) від двосторонніх центральних курсів. Цей коридор в результаті численних криз та проблем, пов'язаних з утриманням коливань курсів валют у настільки вузьких межах був у 1993 році розширений до ±15%. Це мало запобігти відмові держав Співтовариства від участі у ЄВС.

· поточний дефіцит держбюджету повинний підтримуватися в межах 3% ВВП країни;

· державний зовнішній борг країни не може перевищувати 60% ВВП;

Серед основних недоліків введення єдиної європейської валюти – євро - відокремлюють:

· зростання політичних конфліктів між країнами Європи та США;

· зростання політичної напруги всередині ЄС;

· високий ступінь взаємозалежності економічних та фінансових систем країн-учасниць.

Пізніше ЄСЦБ, проголошеною у ст. 2 статуту, для підтримування цінової стабільності передбачити створення такої економічної ситуації, коли рівень інфляції не перевищує 2 %.

· запровадження єдиного масштабу цін;

· вирівнювання умов торгівлі;

· розширення можливостей економічного співробітництва;

· зменшення операційних витрат на конверсійні валютні операції;

Країни бажаючі вступити до ЄС повинні виконати обов’язкові вимоги щодо внутрішніх та зовнішніх норм співпраці.

Група економічних критеріїв має дві складові – існування діючої ринкової економіки; спроможність впоратись з ринковими силами та тиском конкурентного середовища в межах Європейського Союзу – виконання кожної з яких оцінюється на основі аналізу ряду факторів.

1) Існування діючої ринкової економіки:

• встановлення рівноваги між попитом та пропозицією має досягатись в результаті вільної взаємодії ринкових сил; лібералізація цін і торгівлі;

• відсутність значних перешкод для входу на ринок (створення нових підприємств) та виходу з нього (банкрутство, ліквідація);

• наявність відповідного законодавства, у тому числі регулювання прав власності; дотримання законів та виконання контрактів;

• досягнення макроекономічної стабільності, у тому числі відповідної стабільності цін, усталеності державних фінансів та платіжного балансу;

• наявність широкого консенсусу щодо основ економічної політики;

• достатня розвиненість фінансового сектора для спрямування накопичених коштів та заощаджень на інвестування виробництва.

Оскільки вищезазначені фактори є основою будь-якої ринкової економіки, то виконання цієї складової економічних критеріїв повинно бути здійснено ще до початку переговорів про вступ.

2) Спроможність впоратись з ринковими силами та тиском конкурентного середовища в межах Європейського Союзу:

• наявність діючої ринкової економіки з рівнем макроекономічної стабільності достатнім для того, щоб суб’єкти економічної діяльності приймали рішення в умовах стабільного і передбачуваного клімату;

• достатня кількість, й за належну ціну, людських і матеріальних ресурсів, у тому числі інфраструктура (енергопостачання, телекомунікації, транспорт тощо), освіта і дослідження, а також перспективи діяльності в цій сфері;

• ступінь впливу політики уряду і законодавства на конкурентоспроможність за допомогою торгівельної політики, політики конкуренції, надання державної допомоги, підтримки малих та середніх підприємств тощо;

• прогрес досягнутий у реструктуризації підприємництва;

• рівень і темпи торговельної інтеграції держави-кандидата з ЄС досягнутий напередодні розширення;