Главная | Обратная связь

Тема кохання у творах поетів-шестидесятників.

Звичайно ж, немає поетів, які б не писали про любов – вже надто значне місце вона посідає у спектрі людських почуттів. Кажуть, здатність до любові є мірилом людської душі. Любов підносить, вшляхетнює людину навіть тоді, коли несе страждання. Почуття любові, можливо, як ніяке інше, прагне висловлення. Ось чому кохання дуже часто дає поштовх до творчості, до самовираження. Скільки написано творів, у які поети намагалися вкласти всю силу свого почуття!
Вічна загальнолюдська тема – це тема кохання. Поезія потів-шестидесятників та її яскравого представника Ліни Костенко, є класикою української любовної лірики.
Любов… Якою вона буває різною. Любов до землі, до Батьківщини. Любов до матері, рідних, близьких. Всепереможне та юне кохання до якоїсь єдиної на світі людини. І все це є любов — цілий всесвіт почуття, мудрості, святості, життя.
Любов — це те вічне невсихаюче джерело, з якого народилася поезія Ліни Костенко. Любов — це Краса у її чистому розумінні. Поняття краси для поетеси стосується усього духовного й матеріального — сущого в усьому світі.
Але спробуємо виділити кілька рівнів тієї вселенської любові, яку оспівує Ліна Костенко, хоч це, можливо, й виглядатиме як певне огрубіння тонких матерій поезії.
Отже, перший, як мені здається, рівень — це любов до слова. Це природно для поета, людини, чиєю зброєю і мечем є саме слово. Поезія — це любов на все життя. Друга її любов — життя в усіх його проявах. Життя бурхливе й швидкоплинне:

Благословенна кожна мить життя
на цих всесвітніх косовицях смерті!

Третя її любов це любов до свого народу.
Народ не вибирають.
І сам ти — тільки брунька у нього на гіллі.
Для нього і живуть, за нього і вмирають,
Ох, не тому, що він — найкращий на землі! До Ліни Костенко ніхто в українській поезії не зважився на такі, по-люблячому жорсткі слова про свій народ, такі викривально-зболені слова. Але вона мала право так говорити, бо належала до покоління, що першим змогло критично оцінити «здобутки» політики XX століття щодо українського суспільства, покоління поетів-шестидесятників. Ось такою важкою може бути любов!
Та для жінки ще існує інша любов — її особисте кохання, яке не оминає нікого, навіть і поетів. Це почуття то ніжне й непередбачуване, то трагічне, прощальне, але в будь-якому випадку щире, непереможне, вічне:

— Ти пісня моя лебедина,
останнє моє кохання. —
В такому віці людина
кохає завжди востаннє.

Така вона, любов ліричної героїні Ліни Костенко — палка, пристрасна, щира, горда і надзвичайно правдива. До того ж покоління поетів-шестидесятників належить і поезія Василя Симоненка, який також не оминув тему кохання:

Я буду ждати кожної години

В далекому чи близькому краю

Одну тебе, тебе єдину

Маленьку милу дівчину мою.

Так, для кохання відстань не має значення. Головне, щоб вона прийшла, а все інше - неважливо. Кохання для Симоненка - це диво, підвладне лише двом. Але кохання - це не тільки повсякчасне щастя. Буває в житті все, буває і в коханні все:

Є в коханні і будні, і свята,

Є у ньому і радість, і жаль,

Бо не можна життя заховати

За рожевих ілюзій вуаль.

Але любов для Василя Симоненка - це не тільки почуття до коханої. Любов все об’ємна, вона вміщує в собі також і любов до матері, і любов до рідної землі, бо вона, «як сонце, світу відкриває безмежну велич людської краси». А скільки любові відчувається в рядках про рідну Україну, скільки радості від того, що вона зуміла відстояти свою волю! Кожної миті поет і в думках, і в діях разом із своєю Батьківщиною:

Коли мечами злоба небо крає

І крушить твою вроду вікову,

Яг тоді з твоїм ім’ям вмираю

І в твоєму імені живу!

І Ліна Костенко, і Василь Симоненко, і інші поети-шестидесятники в своїх творах оспівували кохання, в різноманітних його проявах. Їх твори увійшли в історію української письменності завдяки чистоті почуттів, вірі, щирості та любові до батьківщини.