 |
|
Перші панамериканські конференції та їх рішення.
Перша Панамериканська конференція, що відбулася у Вашингтоні, округ Колумбія (1889-90), з усіма країнами, представленими за винятком Домініканської Республіки. Було прийнято договори про арбітраж спорів та коригування тарифів, заходи про підтримку миру, про валюту і створено Комерційне бюро американських республік, які стали Панамериканським Союзом.
На 2-й конференції 1901-1902 рр. у Мехіко Комерційне бюро було наділене додатковими адміністративно-організаційними функціями й переіменоване в Міжнародне американське бюро. Членами його керівної ради стали дипломатичні представники латиноамериканських країн у Вашингтоні, а постійним головою – держсекретар США.
На четвертій конференції 1910 р. в Буенос-Айресі бюро було переіменоване в Панамериканський союз, а Міжнародний союз американських республік – у Союз американських республік. Найвідомішим проявом силової латиноамериканської політики США на початку ХХ ст. стала Панамська криза. Ще в 1855 р. північноамериканські підприємці на основі попередньої угоди з урядом Нової Гранади побудували через Панамський перешийок залізницю, що приносила США величезні прибутки. Франція, скориставшись американо-британським суперництвом за контроль над регіоном, у 1880 р. розпочала прокладання міжокеанського каналу.
3-я конференція (23 липня — 27 серпня 1906, Ріо-де-Жанейро), скликана у зв'язку з Венесуельською кризою 1902 — 03, прийняла рішення збудити перед 2-ою міжнародною Гаагською конференцією питання про недопустимість застосовувати силу для стягування державних боргів.
Спроби США на 4-ій конференції (12 липня — 30 серпня 1910, Буенос-Айрес) змусити американські держави дотримуватися так званої доктрини Монро зустріли відсіч більшості делегатів. На цій конференції Міжнародного бюро американських республік було перетворено в Панамериканський союз . На 5-ій конференції (25 березня — 3 травня 1923, Сантьяго, Чилі)був підписаний договір про запобігання конфліктам між американськими державами. Передбачаючи створення американської регіональної системи арбітражу, договір відповідав прагненню США створити противагу Лізі Націй як знаряддю англійської політики в Америці.
32. Диктатура Порфіріо Діаса у Мексиці.Після смерті Хуареса у 1872 р. президентом став Себастьян Лердо де Техада. У 1876генерал Порфіріо Діас (1830—1915) підняв заколот, розгромив урядові війська, увійшов у Мехіко і взяв владу в свої руки. У 1877 р. за рішенням конгресу він став президентом Мексики. Ставши президентом він фактично встановив диктатуру в Мексиці. 1887 р. він видає закон що дозволяв 1 переобрання президента. У 1881 р. він поступився президентством на один термін, але у 1884-му повернувся до влади, яку утримував 27 років аж до повалення у 1911 р. В 1890 р. він скасовує будь-які обмеження стосовно свого переобрання.
В особі Діаса перемогу отримали найбільш реакційні елементи с-ва – вояки, латифундисти, духовенство. Конституція 1857 р. була фактично анульована. Конгрес, що скл. із ставлеників Діаса, не відігравав ніякої ролі в політичному житті. Велике значення мала виконавча влада, в штатах вона була представлена губернаторами – ставлениками Діаса. Опорами диктатури були армія, поліція, бюрократичний апарат. Значною опорою була кат. ц-ва. Вона активно співпрацювала з режимом (таємниця сповіді і т. д.)Діас почав із зміцнення влади. Для цього він досяг угоди з найбільшими фракціями лібералів і консерваторів, ослабив дію антиклерикальних реформ, чим залучив на свою сторону духовенство, і підпорядкував собі армійську верхівку і місцевих каудильйо. Особливе значення Діас надавав економіці. Під лозунгом «порядок і прогрес» він добився стійкого економічного розвитку суспільства і став користуватися підтримкою зростаючого бюрократичного апарату, великих землевласників й іноземного капіталу. Вигідні концесії заохочували іноземні компанії вкладати капітали у розробку мексиканських природних ресурсів. Будувалися залізниці і телеграфні лінії, створювалися нові банки і підприємства. Ставши платоспроможною державою, Мексика легко отримувала іноземні кредити. Однак ці результати були отримані в тому числі за рахунок експлуатації селян і корінного населення та зниження рівня життя народних мас. У 1883 році був виданий декрет про колонізацію «порожніх» територій, що створював умови для захоплення общинних земель. За роки диктатури Діаса 27 % площі країни , виявилися у латифундистів . На 1910 р. 96,6 % сільського населення не мали землі , при цьому батраки – пеони з сім'ями становили 2/ 3 населення Мексики. Монополія латифундистів породжувала неефективне використання землі , закріплюючи екстенсивний характер сільського господарства. Саме невирішеність аграрного питання стала однією з головних причин мексиканської революції !!!
Позитивні зміни:
· Будівництво залізниць (до 1911 р. 26,5 тис км);
· Зміцнив фінансову систему;
· Відкрив ряд коледжів і шкіл;
· Сприяв припливу інвестицій;
· Іноземці мали право купляти нерухомість=обезземелення;
· Діяв в інтересах землевласників і духовенства і монополістів;
· Промисловість залежала від іноземців;
· Формування робітничого класу і нац. Буржуа.
33. Мексиканська революція 1910-1917рр. та її наслідки. Конституція 1917 р.
Мексиканська революція 1910-61917 рр. була за своїм характером буржуазно-демократичною. Її головним завданням було повалення диктатури Порфіріо Діаса, проведення аграрної реформи, впровадження буржуазно-демократичних порядків, установлення конституційного ладу, стримування економічної інтервенції США. Проти уряду Діаса виступили спільно буржуазія, робітничий клас і селянство, патріотична інтелігенція. Головною силою революції були загони Панчо Вільї та Еміліано Сапати. Період політичного, соціального і військового конфлікту почався 20 листопада 1910 року з заклику Франсиско Мадеро. Збройний конфлікт досяг апогею, коли 21 травня 1911 року диктатор Порфіріо Діас був поваленийта його місце на посаді президента зайняв Франсиско Мадеро. Починається другий етап (Сапата 28 лист 1911 р. опубл план «Аяла» - звинувачення Мадеро в зраді революції і оголосив експропріацію поміщицьких латифундій). Але самому Мадеро не вдалося утримати владу і він також був повалений (а потім розстріляний) в 1913 році, а вся країна була охоплена громадянською війною, кілька політичних та озброєних груп боролося один проти одного за контроль над країною.
Вбивство Мадеро і встановлення військової диктатури В. Уерти об'єднало різні фракції революціонерів. Губернатор штату Кауїла Венустіано Карранса (1859-1920) 26 березня 1913 проголосив "план Гуадалупе", в якому закликав до відновлення конституційного уряду. Боротьбу проти Уерти очолили генерал Альваро Обрегон (1880-1928) і селянські вожді Еміліано Сапата і Франсиско (Панчо) Вілья (1878-1923). Об'єднаними силами вони скинули режим Уерти у липні 1914. Певною мірою цьому сприяв і той факт, що президент США Вудро Вільсон відмовився визнати уряд Уерти (невдала інтервенція).
Однак відразу після перемоги революціонери почали боротьбу за владу. 20 серпнявійськаОбрегона зайняли столицю і проголосили Карансу першим керівником Мексики.Незабаром від нього відходить Сапата, підтверджує план «Аяла». Причина – невирішення аграрного питання.
У жовтні 1914з метою примирити ворогуючі сторони було скликано революційний конвент в Агуаскальєнтес за участю представників Вільї і Сапати. Пересвідчившись, що Карранса піклується тільки про утримання влади, конвент призначив ряд виконавців для проведення соціальних і економічних реформ. Більшість зборів зажадала, щоб Карранса склав з себе звання "вождя революції", але той відмовився це зробити і переніс свою штаб-квартиру у Веракрус. Випустивши ряд революційних декретів, Карранса залучив на свою сторону робітників і дрібних землевласників. Урядові війська під командуванням Обрегона навесні 1915 розбили Північну дивізію Вільї взяли під контроль центральну частину країни.
Сапата продовжував опір на півдні, поки не був убитий у 1919. Вілья вів партизанську війну на півночі аж до повалення Карранси у 1920-му. Збройні та політичні сутички продовжувалися до кінця 1920-х років. Головним кроком у напрямку до кінця озброєного конфлікту стало прийняття 5 лютого 1917 році конституції Мексики (чинної і зараз), ця дата вважається офіційним кінцем революції. Нова мексиканська конституція стала головним підсумком революції. Переможець Карранса надав сили закону реформам, обіцяним у його революційних декретах. Стаття третя передбачала запровадження загальної безкоштовної початкової освіти; стаття 27 оголошувала всі землі, води і надра на території Мексики національною власністю, а також декларувала необхідність розділу великих латифундій і встановлювала принципи та процедуру проведення аграрної реформи; стаття 123 була кодексом законів про працю. За цією конституцією запроваджувалось прогресивне трудове законодавство, 8-годинний робочий день, визначались умови і мета аграрної реформи, принципи зовнішньої політики. Двопалатний парламент.
Наслідки:
· Вирішено аграрне питання (ліквідовано латифундії)
· Створено умови розвитку національних буржуа
· Сприяння розвитку громадянського с-ва (шкільна освіта, залежність армії і церкви від с-ва)
· Усунення залежності від США.