 |
|
Театр епохи Відродження.
Зміст
Вступ……………………………………………………………………………………3
1. Театр епохи Відродження………….…………………………………………4
2. Практична діяльність архітекторів Відродження ………………………….6
3. Особливості архітектурних споруд доби Відродження……………………10
Висновки………………………………………………………………………………...11
Додатки………………………………………………………………………………….12
Список використаної літератури……………………………………………………….18
Вступ
Актуальність теми. Ренесанс (Відродження) (Renaissance), епоха інтелектуального і художнього розквіту, який почався в Італії в 14 столітті, досягнувши піку в 16 столітті і надавши значний вплив на європейську культуру.
Відродження - якісно новий етап в історії західноєвропейської культури. Суть його - перехід від епохи середньовічного бачення світу до культури Нового часу. Перехід цей відбувався у всіх областях світогляду та світовідчуття людини - в науці, релігії, мистецтві. Театр-це мистецтво уявлення драматичних творів на сцені. Розвиток театру відбувся пізніше розквіту інших мистецтв. Драматургія тому могла використовувати багато чого з того, що було створено літературою Ренесансу, а театр - досягнення живопису.
Найяскравіше цей «культурний переворот» виявився в зміні цілей і способів творчої діяльності. Нові методи набуття наукових знань і освіти, нова образотворча система в живописі, нові жанри в театрі, нові форми соціальної поведінки.
Театр епохи Відродження – одне з яскравих і великих явищ в історії всієї світової культури, це потужне джерело європейського театрального мистецтва.
Термін «Відродження» або «Ренесанс» ввів в культурний контекст Джорджо Вазарі. У терміну відбилася головна тенденція мистецтва тієї епохи - орієнтація на класичні зразки античного мистецтва, яке протягом десяти століть.
Актуальністю даної теми зумовлений вибір реферату: «Архітектурні особливості театрів в добу Відродження».
Мета реферату:Розкрити архітектурні особливості театрів доби Відродження
Завдання реферату:
1.Охарактеризувати театр доби Відродження
2. Розповісти про практичну діяльність архітекторів Відродження
3.Показати Особливості архітектурних споруд доби Відродженн
Основна частина
Театр епохи Відродження.
Перший професійний європейський театр епохи Відродження - італійська народна комедія масок (комедія дель арте, 16-17 ст.). З епохи Відродження театр стає літературним, тяжіє до осілого існування в міських культурних центрах.
Твір театрального мистецтва - спектакль - створюється на основі драматичних або музично-сценічних творів відповідно до задуму режисера (в балеті - балетмейстера і диригента, в опері, опереті - режисера і диригента) і під його керівництвом спільними зусиллями акторів, а також художника здійснюється дана задумка. Зазвичай історичне значення Відродження пов'язують з ідеями та мистецькими досягненнями гуманізму, що проголосив в противагу середньовічному християнському аскетизму велич і гідність людини. Гуманісти бачили в людині найбільш прекрасне і досконале творіння Бога. Вони розповсюдили на людину притаманні Богу творіння,творчі здібності, бачили його призначення в пізнанні й перетворенні світу, прикрашеного своєю працею, у розвитку наук, ремесел.
Ренесансний театр почав свій шлях значно пізніше, ніж література й образотворче мистецтво. Середньовічні театральні жанри — містерії і фарси, залишалися основними до самого кінця XV століття. Лише в середині XVI століття в Італії виникає перший професійний європейський театр епохи Відродження — комедія «дель арте», комедія масок. Спектаклі цього театру представляли акторські імпровізації на основі дуже короткого, схематичного сценарію, з вставними музичними і танцювальними номерами. Із спектакля у спектакль переходили маски-типи: слуги — Брігелла, Арлекін, Коломбіна, безглуздий і жадібний купець Панталоне, фанфарон і боягуз Капітан, говорун і тупиця Лікар. Постановки нового театру, які розгорталися на дерев'яних сценах, на площах міст, остаточно витіснили релігійні містерії.
Однак глибоко зрозуміти свою епоху, виразити її ідеали комедії масок було не під силу. Сучасний по суті театр зміг з'явитися, коли, крім нових письменників, з'явилися і нові глядачі. Новий світогляд повинен був проникнути в широкі кола народу, бо за своєю природою театр — мистецтво масове і демократичне. Це потребувало значного часу, і тільки в кінці XVI — на початку XVII століття настає розквіт театрального мистецтва, але вже не в Італії, а в Іспанії і Англії. Так, в Англії Відродження практично не торкнулося архітектури, образотворчого мистецтва, а проявилося в літературі і театрі. Вистави користувалися бурхливим масовим успіхом. З'являються постійні театри, типу «Глобуса» в Лондоні, приватні антрепризи. Провідними театральними жанрами були драма і трагедія, які відповідали масштабу епохи.
Якщо біля джерел культури Відродження стоїть могутня фігура геніального Данте, то завершує епоху не менш велична фігура геніального В. Шекспіра (1564—†1616). Оновлення театру було підготовлене багатьма джерелами: старовинні майданні видовища, народний епос, середньовічні легенди й історичні хроніки, античні драми і міфи, ренесансна література. Саме творчість Шекспіра, зібравши все воєдино, надала драматургії принципово іншого звучання. Якщо в античних драмах події обов'язково відбувалися в одному місці протягом короткого проміжку часу, то у Шекспіра події часом охоплюють все життя героя, ми спостерігаємо складний розвиток сюжету за різних обставин. У подіях беруть активну участь і другорядні герої. Абсолютно новий художній принцип покладено в основу трактування характеру головного героя. Він перестає бути втіленням якоїсь однієї риси, Шекспір малює складні, повні протиріч характери в розвитку. Шекспір відкинув жорсткий розподіл на жанри, він сміливо з'єднує в своїх п'єсах і серйозне, і смішне. Бідність декорацій сучасного йому театру він заповнив багатством, образністю мови, діалогів.
Творчість Шекспіра почалася створенням серії історичних драм («Річард II», «Генріх IV», «Король Джон», інш.), в яких він відмовляється від парадності, схематизму в трактуванні історії, потім були написані його комедії — «Багато шуму з нічого», «Дванадцята ніч», характерна особливість яких — доброта, людяність, повна відсутність сатири. Шекспір створює знамениті трагедії: «Гамлет», «Ромео і Джульєтта», «Отелло», «Макбет», «Король Лір», «Антоній і Клеопатра». У кожній з них життя головних героїв обривається, однак головна драма — не в фізичній смерті. Шекспір розмірковує про те, що приводить до такого фіналу: крах життєвих ідеалів, зіткнення з жорстокістю світу, зрада власним принципам чи помилковість цих принципів. При тому, що його п'єси створювалися для конкретної трупи театру «Глобус», коли враховувалися навіть особистісні риси акторів, їх кількість, Шекспір піднявся до загальнолюдських узагальнень, охопив безліч життєвих психологічних колізій. Часова дистанція тільки збільшує популярність драматургії Шекспіра.
2.Практична діяльність архітекторів Відродження.
Ренесансні гуманісти вважали красу законом природи. Їм здавалося, що гармонійне початок світобудови найбільш повно здатна була висловити саме архітектура. Світ, в якому панує гармонія, ідеальна впорядкованість форм, логіка пропорційних відносин, представлявся людям ХV століття у вигляді архітектурного пейзажу. Архітектура була улюбленим фоном в картинах і фресках, поступившись місцем пейзажу тільки наприкінці ХV століття.
Архітектура відображає суспільного людини і те середовище, в яку він включений. Тому їй належало дуже важливе місце в ренесансній системі поглядів на світ.
Життя італійських міст зосереджувалася навколо площі, на якій обговорювалися справи, де йшов обмін словами і речами, вздовж вулиць, на які виходили майстерні та крамниці. Це були міста-республіки, що об'єднували громадян комуни, якими управляли найбагатші. Міста постійно ворогували між собою, оточували себе укріпленнями. Кожен палац нащетинюються вежами з бійницями. У всіх комунах Італії муніципальні будівлі, де засідали поради, представляли споруди в римському стилі, з внутрішнім двориком, перетворені на фортеці, здатні витримати облогу.
Чим спокійніше ставало життя, тим більше втрачалися уявлення про будинок як про фортецю, тим більше прикраси переходили на фасад будівлі. Елементами декору ставали коринфські колони, круглі арки, карнизи з античним профілем. Поступово у верхніх поверхах з'явилися ряди широких вікон, вони пожвавлюються багатими прикрасами. Нижній поверх як і раніше служить сильною опорою, але і він прикрашається: з'являються аркади, підтримувані колонами.
Практична діяльність архітекторів Відродження створювала нові архітектурні форми, адже вони жили в нову історичну епоху з новими суспільними умовами і життєвими вимогами. Пошуки гармонії архітектурних форм призводили до необхідності створення нового типу житлового будинку та ідеального храму.
Початок нової епохи в архітектурі пов'язують з ім'ям Філіппо Брунеллескі (1377-1446). Він був першим архітектором, який усвідомив необхідність реформи і ясно сформулював ідеї нового художнього світогляду. У 1419 році він отримав замовлення, в якому міг втілити свої нові архітектурні ідеї. Це було світське будівля - Виховний будинок у Флоренції (додаток 1). Його вважають першим будинком стилю Ренесанс, воно послужило зразком для всієї архітектури Відродження. Сміливе новаторство Брунеллески проявилося в першій великій роботі - грандіозному куполі собору Санта Марія дель Фьоре (1420-1436)(додаток 2). Принципова новизна його рішення в тому, що він запропонував спорудити легкий порожнистий купол з двох оболонок. Потужний чіткий силует купола і тепер панує над містом.
Другий після Брунеллески найбільшою фігурою в італійській архітектурі XV століття був Леон Батіста Альберті (1404-1472). Різнобічно освічений, блискучий філософ-гуманіст, який захоплюється музикою, математикою, правом, економікою, поезією, живописом, скульптурою, архітектурою. Йому належить архітектурна енциклопедія Відродження, названа в наслідування Вітрувію «10 книг про зодчество».
Альберті - енциклопедист-теоретик. На відміну від своїх попередників Альберті не керував будівництвом, як середньовічні майстри, а лише становив проекти будинків і спостерігав за ходом робіт. Він творив у Феррарі, Флоренції, Ріміні і інших містах Італії. Альберті створив новий тип архітектурного мислення. Він перетворив вигляд міського палацу - палаццо. Рустовані камінь він замінив на гладкі, відшліфовані блоки, масивну арку воріт - на прямокутні двері, що відкриваються прямо на вулицю, стіни розчленував пілястрами, напівколонами, карнизами - вигляд світського будівлі дуже змінився.
Час Високого Відродження в архітектурі в Італії було дуже недовгим. Цей стиль обмежений межами однієї римської школи. Нечисленні будівлі в чистому стилі Кватроченто збудовані в Римі і його околицях в основному за проектами Донато Браманте д'Анжело (1444-1514). Папа Юлій II доручив Браманте розробку собору Св. Петра(додаток 3) і створення нової величезної архітектурної композиції Ватикану. Щоб з'єднати річну папську резиденцію - віллу Бельведер - з Сікстинської капелою, папським палацом і будуються собором, Браманте спроектував довгі неширокі будівлі-коридори, залишивши між ними широкий двір з трьома понижающимися терасами. Принципова новизна роботи Браманте у Ватикані в тому, що він вперше після античності створив єдиний архітектурний ансамбль.
Висновок
Порівнюючи розвиток скульптури і живопису Ренесансу, можна сказати, що вони йдуть паралельно: від зображення фігур на площині до передачі руху тіла і почуття простору. Не було розбіжності у шляхах архітектури, живопису і скульптури. Зодчий, проектуючи будинок, вже обдумував його прикрасу. Сама система формування майстрів мистецтв сприяло цьому. Навчання художника могло початися в ливарному або ювелірному цеху, продовжиться в скульптурній майстерні і закінчиться під керівництвом архітектора. Послідовне навчання різним професіям було не винятком, а швидше правилом.
Цілісний підхід до мистецтва - характерна риса Відродження. Художнє освоєння дійсності йшло в міцному союзі архітектурних і мальовничих форм. Саме тому мистецтво Відродження являє собою стильову єдність.