 |
|
Редакторський аналіз мовностилістичних особливостей тексту в ЗМІ
Вивчення тексту в різних країнах здійснюють, використовуючи різні назви: лінгвістика тексту, структура тексту, герменевтика тексту, граматика тексту, феноменологія тексту та ін. Аналіз тексту зазвичай спрямовують на дві основні ознаки тексту- зв'язність і цілісність. За зорієнтованості на зв'язність на перший план висувається проблема правильності / неправильності побудови зв'язного тексту.
Зв'язність художнього тексту вивчає наративна граматика, яка базується насамперед на ідеях В.Я.Проппа. Правила послідовного розгортання тексту вивчає т.зв. школа французьких структуралістів. Близький до цього й генеративістськии аналіз тексту, за якого текст розглядають як наслідок послідовного розгортання якоїсь основної теми.
Функціональна стилістика вивчає обумовленість мовних прийомів і одиниць вимогами стилю, а граматика передбачає обов'язковість додержання кодових норм. У декодуванні прихованого змісту тексту застосовують методи герменевтики та феноменології. Особливості побудови, творення різних типів текстів вивчає стилістика тексту.
Рекомендуємо редакторові докладно з'ясувати модерні методи аналізу тексту за книгою "Актуальні напрями сучасної лінгвістики" О.О.Селіванової. Аналітичний огляд напрямів у сучасній мовознавчій науці, рекомендований як навчальний посібник для студентів. Окремі розділи посібника присвячено сучасній теорії тексту, функціональному напрямові в сучасній лінгвістиці. Зокрема, в розділі "Сучасна теорія тексту" автор зосереджується на питаннях тексту як комунікативної системи, на когнітологічних дослідженнях лінгвістики тексту, на герменевтичних підходах до його аналізу, на зв'язках цих наук із сучасною теорією комунікації; тут також ідеться про етапи становлення лінгвістики тексту, про різні підходи до визначення самого поняття текст, про різновиди текстових категорій, про типологію зв'язності тексту, про інформативність тексту, про текст та підтекст, поняття контекст, про експліцитний та імпліцитний плани в текстовій структурі, про власне текст та мегатекст, про особливості текстової інтерпретації. При цьому автор аналізує такі праці: Багдасарян В.Х. Проблема имплицитного. - Ереван, 1983; Гальперин И.Р. Текст как объект лингвистического исследования. - М., 1981; Дейк ван ТА. Язык. Познание. Коммуникация. - М., 1989; Димитрова С. Текст и подтекст. - София, 1984; Исследование по структуре текста. - М., 1987; Каменская О.Л. Текст и коммуникация. - М., 1990; Кузнецов В. Г. Герменевтика и гуманитарное познание. -М., 1991; Кухаренко В.А. Интерпретация текста. -М.,1988; Мучник Б. С. Человек и текст. -М.,1985; Новое в зарубежной лингвистике: Лингвистика текста. -М., 1978.- Вып. VIII; Общение. Текст. Высказывание. - М., 1989; Референция и проблемы текстообразования. - М., 1988; Реферовская Е.А. Лингвистические исследования структуры текста. -Я, 1983; Текст и его компоненты как объект комплексного анализа. - Л., 1986; Тураева З.Я. Лингвистика текста. - М., 1986; ФедосюкМ.Ю. Неявные способы передачи информации
Редактор має приділити особливу увагу специфіці аналізу текстів, написаних публіцистичним стилем.
Публіцистичний стиль - функціональний різновид літературної мови, який використовується в ЗМІ, в пропагандистських виступах. Для нього характерні популярність, образність, полемічність викладу, яскравість засобів позитивної чи негативної експресії. Поєднання експресії та стандарту - конструктивний принцип мовлення в ЗМІ.
У публіцистичному стилі широко використовуються:
■ суспільно-політична лексика;
■ емоційно-оцінні слова;
■ експресивно зв'язане слововживання;
■ перефрастичні побудови;
■ фразові серії;
■ словоформи з префіксами анти-, псевдо-, нео- тощо та із суфіксами -ац(ія), -фікац(ія), -іст, -тор, -ізм, -овець тощо;
■ складні прикметники; в тексте. - М., 1988; Beaugrande R., Dressler W. Introduction to Text Linguistics. -L.-N. Y, 1981; Dijk van TA. Text and Context. - L, 1977та ін. Розглядаючи фукціональний напрям сучасної лінгвістики, О.О.Селіванова приділяє особливу увагу проблемам її методології та питанням історії становлення цієї галузі мовознавства, особливо докладно аналізуючи досягнення "наукових шкіл американської лінгвістики". Основними джерелами аналітичного огляду в цьому розділі є такі праці: Лингвистика: взаимодействие концепций и парадигм. -Харьков, 1991.- Ч. 1; Функциональное направление в современном французском языкознании. - М., 1980; Chomsky N. Knowledge оf Language. Its Nature, Origin and Use. - N. Y, 1986 та ін. У розділі, присвяченому когнітологічному напрямові сучасної лінгвістики, автор розповідає про становлення когнітолопї та про її завдання, про фреймову та процедурну семантику, про галузі когнітивного синтаксису та теорії дискурсу, докладно пише про когнітивну семасіологію, про фрейм і типи фреймових структур, схему, схемату, скрипт, сценарій, про когнітивне пояснення метафори. Автор робить огляд низки праць, серед них, зокрема, такі: Иванова О.В. Исследования семантической области с помощью фреймов. -Л., 1986; Теория метафоры. - М., 1990; Минский М. Фреймы для представления знаний. - М., 1979; Язык и структуры представления знаний. - М., 1992; Chomsky N. Language and Problems ofKnoledge. - Cambridge, 1994; Fauconnier G. Mental Space. - Cambridge, 1994 та ін. О.О.Селіванова також подає огляд сучасних досягнень семасіолопТ, ономастики, психолінгвістики та етнопсихолінгвістики, аналізуючи, зокрема, такі праці: Вежбицкая А. Язык. Культура. Познание. - М., 1996;Жоль К.К Мысль, слово, метафора. - К, 1984; Кочерган М.П. Слово і контекст. - Львів, 1980; Метафора в языке и тексте. - М., 1988; Петренко В.Ф. Основы психосемантики. - Смоленск, 1997; Плотников В.А. Основы семасиологии. - Мн., 1984; Почепцов Г.Г. Коммуникативные аспекты семантики. - К, 1987; Бацевич Ф.С., Космеда ТА. Очерки по функциональной лексикологии. - Львов, 1997; Кия к ТР. Мотивированность лексических единиц. - Львов, 1988; Русанівський В.М. Структура лексичної семантики.- К, 1988;Дридзе Т.М. Текстовая деятельность в структуре социальной коммуникации. - М., 1984; Клименко А.П. Психолингвистика. - Мн., 1982; Потебня A.A. Эстетика и поэтика. - М., 1976; Психолингвистика. - М., 1984; Хомский Н. Язык и мышление. - М.,1972; Этнопсихолингвистика. - М., 1988 (Селіванова О.О. Актуальні напрями сучасної лінгвістики. - К.: Вид-во Українського фітосоціологічного центру, 1999. -148 а).
■ імперативні форми дієслів, що передають заклики до спільної дії;
■ конструкції з різними видами інверсії;
■ конструкції з повторами слів і синтагм, предикативних ланок складного синтаксичного цілого;
■ риторичні запитання та звертання.
Публіцистичний стиль має декілька різновидів; їх виокремлюють залежно від того, які засоби масової інформації ними послуговуються. Найбільш дослідженим і найменш суперечливим з теоретичного погляду є газетний різновид публіцистичного стилю.
Варто з'ясувати для себе специфічність понять, які позначають термінами "текст" і "дискурс" Дискурс - зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними (прагматичними, соціокультурними, психологічними та ін.) чинниками; текст, узятий у подієвому аспекті; мовлення, яке розглядають як цілеспрямовану соціальну дію, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і в механізмах їх свідомості (у когнітивних процесах).
Дискурс - це мовлення, "занурене в життя". Тому термін "дискурс" на відміну від терміна "текст" не застосовують до давніх текстів, зв'язки яких із життям не можна відтворити безпосередньо. Дискурс охоплює паралінгвістичний супровід мовлення (міміку, жести). Життєвий контекст дискурсу моделюють у формі "фреймів" (типових ситуацій) або "сценаріїв" (у яких зроблено акцент на розвитку ситуацій).
Дискурс звернено до ментальних процесів учасників комунікації: етнографічних, психологічних і соціокультурних правил і стратегій виникнення й розуміння мовлення в тих чи інших умовах (англ. discourse processing), що визначають належний темп мовлення, міру його зв'язності, частку загального й конкретного, нового й відомого, суб'єктивного (нетривіального) й загальноприйнятого, експліцитного й імпліцитного в змісті дискурсу, міру спонтанності, обрання засобів для досягнення мети, фіксування поглядів мовця та ін. Під терміном "текст" мають на увазі переважно абстрактну, формальну конструкцію, під терміном "дискурс" - різні види її актуалізації, які розглядають з погляду ментальних процесів та у зв'язку з екстралінгвістичними чинниками.