Главная | Обратная связь

Дидактичні ігри як засіб формування предметних умінь на уроках історії

Гра є багатовимірним та складним явищем, ключовим поняттям у таких соціогуманітарних науках, як філософія, психологія, етнографія, антропологія, історія. Тісний І взаємозв'язок ігор з процесом навчання зумовив залучення поняття «гра» до категорій­ного апарату педагогіки, яка досліджує специфічний різновид ігор - дидактичні.

На уроках історії використовують найрізноманітніші ігри. Можливо, саме тому в методи­ці не склалося єдиної класифікації ігор, окрім того, дослідники, вдаючись до спроби їх систе­матизувати, керуються різними підходами. Так, О. Пометун, Л. Пироженко, Г. Коберник, ґрунтуючись на засадах інтерактивного навчання, виокремлюють моделюючі ігри (імітаційні та симуляції (судове та громадське слухання) та розігрування ситуації за ролями (рольова гра, програвання сценки, драматизація) [3, с. 24-29]. Л.Борзова розрізняє ігри за сутністю ігрової основи (з правилами, рольові, комплексні ігрові системи на зразок КВК), за струк­турними елементами уроку (для вивчення нового матеріалу, для закріплення, перевірки знань, узагальнювальні, релаксаційні паузи), за міжпредметними зв'язками (історико-літературні, історико-географічні тощо), за джерелом пізнання (на основі усного викладу ма­теріалу, роботи з наочністю, практичної роботи) [2, с. 23-24]. К. Баханов поділяє ігри за ме­тодикою проведення на ігри-змагання, сюжетні, рольові, ділові, імітаційні та ігри-драматизації; задидактичною метою — на такі, що актуалізують матеріал, формувальні, узагальнювапьні, контрольно-корекційні [ 1, с. 13]. І. Кучерук виокремлює ігри з правилами, сюжетно-рольові (ретроспективні та ділові) й порубіжні [6]. Т. Іванова класифікує ігри, вва­жаючи такими лише рольові, й виокремлює серед них: театралізовані вистави, театралізо­вані ігри, проблемно-рольові ігри дискусійного характеру, екскурсійні ігри, які відрізняються за ступенем складності та розвивальною метою [4, с. 5]. М. Короткова поділяє ігри на ділові (обговорення, дослідження), ділові з елементами ретроспективності, ретроспективні (роль­ові (театралізовані вистави, театралізовані ігри, проблемно-дискусійні ігри), нерольові (кон­курсні, маршрутні) і тренінгові (настільні, на основі заданого алгоритму та сюжетні) [5, с. 13].

У методиці навчання історії накопичено багатий досвід застосування дидактичних ігор як засобу активізації пізнавального інтересу та самостійності учнів, їх зацікавленості предме­том, формування образних уявлень, активізації взаємодії учнів, підвищення ефективності засвоєння фактичного матеріалу. Проте в умовах впровадження особистісно зорієнтованої парадигми навчання актуальності набуває розвиток умінь. У процесі навчання історії відбу­вається формування цілого комплексу умінь, серед яких розрізняють загальнонавчальні та специфічні (предметні). На сьогодні в умовах компетентісного підходу до навчання до пере­ліку умінь у навчанні історії належать хронологічні, просторові, інформаційні, мовні, логічні та аксіологічні як складові відповідних їм компетентностей [7, с.5].

Загальновідомо, що методика формування предметних умінь під час навчання історії пе­редбачає організацію послідовних, пов'язаних між собою етапів: репродуктивного (за­своєння знань конкретного прийому та виконання діяльності за зразком під керівництвом учителя), перетворювального (самостійного виконання способу діяльності в однотипних си­туаціях) та творчого (застосування знайомого прийому в нових умовах). Відповідно до цьо­го, використання дидактичних ігор у навчанні історії як засобу формування предметних умінь передбачає їх організацію на репродуктивному, перетворювальному та творчому рівнях навчальної діяльності. Тож вибір виду ігор залежить від: характеру пізнавальної діяльності учнів, мети уроку, змісту історичного матеріалу, типу й етапу уроку та етапу формування предметних умінь.