 |
|
Дитинство і молодість
Тарас Шевченко народився 25 лютого (9 березня) 1814 року[5] у селі Моринці Звенигородського повіту Київської губернії(нині Звенигородського району Черкаської області). Був третьою дитиною селян-кріпаків Григорія Івановича Шевченка і Катерини Якимівни Бойко після сестри Катерини (8 (20) листопада 1804 — близько 1848) та брата Микити (16 (28) травня1811 — близько 1870)[6]. Згідно з родинними переказами, Тарасові діди і прадіди були козаками, служили у Війську Запорозькому й брали участь у визвольних війнах та повстаннях в Україні XVII–XVIII століть. Ці повстання були жорстоко придушені, й нормальне суспільне життя на Черкащині, Полтавщині, Київщині, Брацлавщині, Чернігівщині порушилося на тривалі роки. Переважна частина місцевого населення була закріпачена і зубожіла.
У 1816 році сім'я Шевченків повернулася до села Керелівка (нині Шевченкове Звенигородського району) Звенигородського повіту, звідки походив Григорій Іванович[7]. Дитячі роки Тараса пройшли в цьому селі. 12 (24) травня 1816 року народилася Тарасова сестра Ярина[8], а 26 січня (7 лютого) 1819 року — сестра Марія[9]. Одного разу малий Тарас пішов шукати «залізні стовпи, що підпирають небо», і заблукав у полі. Чумаки, зустрівши хлопця, забрали його з собою і ввечері привезли до Керелівки[10][11]. 8 (20) березня 1821 року народився Тарасів брат Йосип[12].
Восени 1822 року Тарас Шевченко почав учитися грамоти в місцевого дяка Совгиря[13]. У той час ознайомився з творамиГригорія Сковороди. В період 1822-1828 років він намалював «Коні. Солдати» (цей твір не знайдено)[14].
29 січня (10 лютого) 1823 року його старша сестра і нянька Катерина вийшла заміж за Антона Красицького — селянина із Зеленої Діброви.
20 серпня (1 вересня) 1823 року від тяжкої праці й злиднів померла мати Катерина[15], й 7 (19) жовтня 1823 року батько одружився вдруге з удовою Оксаною Терещенко, в якої вже було троє дітей[16]. Вона жорстоко поводилася з нерідними дітьми, зокрема з малим Тарасом[17].
22 червня (4 липня) 1824 року народилася Тарасова сестра Марія — від другого шлюбу Григорія Івановича[18]. Тарас чумакував з батьком. Бував у Звенигородці, Умані,Єлисаветграді (тепер Кіровоград)[19]. 21 березня (2 квітня) 1825 року від тяжкої праці на панщині помер Григорій Шевченко[20], і невдовзі мачуха повернулася зі своїми дітьми до Моринців, а Тарас пішов у найми до дяка Петра Богорського, який прибув із Києва[21]. Як школяр-попихач, Тарас носив воду, опалював школу, обслуговав дяка, читав псалтир над померлими й навчався далі[22]. У той час Шевченко ознайомився з деякими творами української літератури. Не стерпівши знущань Богорського, Тарас втік від нього й почав шукати у навколишніх селах учителя-маляра[23]. Відчуваючи великий потяг до живопису, кілька днів наймитував і «вчився» малярства в диякона Єфрема (Лисянка Звенигородського повіту, нині Черкаської області)[24]. Також мав учителів-малярів із села Стеблева, Канівського повіту[25] та із села ТарасівкиЗвенигородського повіту[26]. 1827 року він пас громадську отару в Кирилівці й там зустрічався з Оксаною Коваленко. Цю подругу дитинства Шевченко не раз згадує у своїх творах. Їй присвячено вступ до поеми «Мар'яна-черниця»[27].
Наймитуючи в кирилівського попа Григорія Кошиця, Тарас бував у Богуславі, (куди возив поповича до школи, а яблука та сливи — на продаж). У цей же час їздив на базари до містечок Бурти і Шполи[28]. 1828 року Шевченка взяли козачком (слугою) до панського двору у Вільшаній (Звенигородського повіту на Київщині), куди він пішов по дозвіл учитися у хлипнівського маляра[29]. Коли Тарасові минуло 14 років, помер Василь Енгельгардт і село Кирилівка стало власністю його сина — Павла Енгельгардта[30], Шевченка ж зробили дворовим слугою нового поміщика в вільшанському маєтку. 6 (18) грудня 1829 року Павло Енгельгардт застав Шевченка вночі за малюванням козака Матвія Платова, героя франко-російської війни 1812 року), нам'яв вуха кріпаку-слузі та наказав відшмагати його на стайні різками[31]. Наступного дня наказ було виконано: кучер Сидорко відшмагав Шевченка[32]. Упродовж 1829-1833 років Тарас копіював картини суздальських майстрів[33].
Майже два з половиною роки — з осені 1828-го до початку 1831-го — Шевченко пробув зі своїм паном у Вільні[34]. Подробиці цієї подорожі мало відомі. Імовірно, що там він відвідував лекції малювання у професора Віленського університету Йонаса Рустемаса. У тому ж місті Шевченко міг бути очевидцем Польського повстання 1830 р. З цих часів зберігся Шевченків малюнок «Погруддя жінки»[35], який свідчить про майже професійне володіння олівцем[Джерело?].
Переїхавши 1831 року з Вільна до Петербурга, Енгельгардт взяв із собою Шевченка[36], а щоб згодом мати зиск на художніх творах (серед дворянства було модою мати своїх «покоєвих художників»), віддав його в науку на чотири роки до живописця Василя Ширяєва. Відтоді й до 1838 року Шевченко жив у будинку Крестовського (тепер — Загородний проспект, 8), де наймав квартиру Ширяєв[37]. Ночами, у вільний від роботи час, Шевченко ходив до Літнього саду, змальовував статуї, тоді ж уперше почав писати вірші[38].