Главная | Обратная связь

Методи виховання в сучасній школі.

Людина росте, вона мусить відповісти собі на запитання: що таке добре і що таке погано. Вона поставлена перед необхідністю хоча б у якомусь наближенні зрозуміти, що таке життя, як воно влаштоване і що їй у ньому робити. Якщо сьогоднішня школа залишить на час формування цілісного стійкого світогляду в дитини, вона просто зрадить її. Школа позбавилася сформованої мети й раціональної системи виховання, класне керівництво перетворилось на формальність. Спроба звести виховання до освіти суперечить усьому досвіду світової педагогіки.

В основі якостей особистості завжди лежало ставлення людини до іншого, до суспільства. Але щоб воно склалось і закріпилось, ставлення повинно довго функціонувати, і тоді воно закріпиться як якість особистості. Для цього потрібне спілкування, воно дає можливість одержати та пережити більш широкий досвід, засвоїти ціннісні відносини. Умовою спілкування повинні бути свобода, рівноправність, незалежність учасників спілкування.

О. Газман у статті "Відповідальність школи за виховання дітей" пропонує ідеї, якими можна керуватись у сучасних умовах:

1. Виховання - це органічна частина цілісної "освіти особистості", воно здійснюється під впливом зовнішніх факторів соціалізації та внутрішніх процесів саморозвитку особистості.

2. Процес виховання - це взаємодія дорослих і дітей (їх співробітництво) з метою створення сприятливих умов для саморозвитку всіх суб'єктів.

3. "Реалізм цілей виховання" означає не всебічний, а різнобічний розвиток особистості.

4. Базова культура особистості служить підставою для розробки змісту виховання.

5. Ідея життєвого самовизначення особистості вихованця стає основною для гуманістичної орієнтації педагога.

6. Участь дітей у позаурочній виховній роботі має бути добровільною.

7. Колективна творча діяльність - це сукупність задач і методів, що забезпечують гуманістичну самоврядну спільність дітей і дорослих.

Як підкреслюється у Законі України "Про освіту", освіта у національній школі України будується на основі наукового, світського характеру. Це означає, що учні у процесі навчання та виховання повинні одержувати глибоко наукові знання; навчання та виховання має бути не релігійним. "Головна мета. школи, - підкреслюється в Концепції середньої загальноосвітньої національної школи України, - формування і розвиток особистості з глибоко усвідомленою громадянською позицією, системою наукових знань про природу, людину, суспільство, почуттям національної свідомості, готової до вибору свого місця у подальшому житті".

Ми знаємо, що релігія як форма суспільної свідомості так або інакше входить у систему сукупності уявлень про світ. Однак чи не найпершому місці в цій системі релігійні погляди перебували у первісному суспільстві, коли емпіричні знання первісних людей тісно перепліталися з міфологічними та релігійними уявленнями. Ці уявлення були фантастичним відображенням дійсності, вираженням безсилля людини перед стихійними силами природи та ілюзорним подоланням цього безсилля. Розвиток науково-технічного та соціального прогресу призвів до подолання у свідомості значної частини людей цих міфологічних і релігійних поглядів. У результаті дотримування принципу наукового та світського характеру у навчально-виховному процесі учні сучасної школи усвідомлюють, що людина живе тільки один раз і що іншого, потойбічного життя не існує. Як розумна, мисляча й діяльна істота, людина разом з іншими людьми повинна зробити це єдине і неповторне життя більш людяним, кращим і більш справедливим. Тому світоглядною спрямованістю навчально-виховного процесу в сучасній школі є переконання, що усьому доброму в житті сприяє не Бог, а сама людина, її настирливість у праці та інших формах життєдіяльності.

Саме таке реалістичне розуміння людського буття здатне допомогти дітям визначити правильну життєву перспективу, зробити гідний внесок в оновлення нашого суспільства. Бачити світ таким, яким він є, не перекручуючи і не прикрашаючи його, робити світ кращим, справедливішим і людянішим - ось найбільший зміст справжнього життя, його мудрості, на утвердження якого має бути спрямована вся виховна робота вчителя.

У процесі дотримання наукового, світського характеру виховання у навчально-виховному процесі важливо виробляти у школярів наукові уявлення про причини виникнення та існування релігійних поглядів – вірувань; вміння правильно оцінювати справжню роль релігії і церкви в усіх сферах життя людей на різних етапах цивілізації; розуміння місця вільнодумства і атеїзму в духовній культурі народів; здатність самостійного світоглядного осмислення виучуваного навчального матеріалу і захисту своїх життєвих позицій, спираючись на природничонаукові та гуманітарні знання; розуміння Закону про свободу совісті - право сповідувати будь-які релігійні вірування чи бути атеїстом. Потрібно навчити дітей з розумінням і повагою ставитися до інших поглядів, у тому числі і релігійних. Осягнення наукових істин та їх матеріалістичне тлумачення важливі не для спримітизованого заперечення існування Бога, а для виховання духовності, високої мети та ідеалів, стверджуючих цінність гуманізму реального життя. Тому існуючий до цього часу стереотип зведення атеїстичного виховання учнів лише до природничонаукової критики релігії, зокрема з позицій хімії, фізики та біології, зараз слід вважати помилковим.

Процес історичного розвитку людства показує, що звільнення свідомості людей від релігії в минулому супроводжувалося значним підвищенням їх морального та культурного рівня, як це було, наприклад, в епоху Відродження. На жаль, сьогодні безбожність і атеїзм нерідко супроводжуються різними вадами та аморальністю. Вихід з цієї ситуації полягає в тому, щоб відродити на широкій основі глибоке духовно - моральне виховання, не допускати того, щоб науковий світогляд залишався наділом лише холодного розуму. З метою формування у школярів правильної оцінки місця релігії у духовному житті людей можливо варто було б ознайомлювати учнів з Біблією як історично - культурною, літературною пам'яткою людства.

Здійснюючи світський характер виховання у державній українській національній школі варто зважати, що й у зарубіжних країнах, наприклад у США, існують спеціальні Закони, які рішуче й надійно захищають державну загальнооснітню школу від впливу релігійних проповідей і проповідників. Таким чином, діти оберігаються від взаємної недовіри та ворожнечі за ознакою віросповідання.

Американська федерація вчителів розробила цілий том методичних порад з тим, щоб допомогти педагогам, не порушуючи Закону, протистояти негативному впливу релігії, релігійних свят на свідомість школярів. Наведемо деякі з них:

¨ учитель не повинен вимагати від дітей пояснень з приводу їх схильності до тих чи інших вірувань і звичаїв;

¨ вивчення і обговорення може вестись на предмет того, як і коли відзначаються релігійні свята, їх походження та загальнопоширеного значення;

¨ використання картин, п'єс, книжок з релігійними сюжетами дозволяється, якщо це відповідає навчальній меті. Але, складаючи програми святкових концертів, не треба допускати, щоб у них домінувала релігійна музика;

¨ багате уявлення на теми Різдва Ісуса Христа чи п'єси про чудотворіння інших віровчень не підходять для загальноосвітньої школи;

¨ релігійні символи можна використовувати як наочні посібники лише за умови, що вони розглядаються тільки як зразки культурної чи релігійної спадщини. Символи ці треба виставляти лише на деякий час, їх демонстрація має бути тісно пов'язана з навчальною програмою;

¨ діти на відповідних заняттях можуть готувати малюнки, прикраси і т.і. з релігійною символікою, але вчителі не повинні ні заохочувати їх до таких занять, ні перешкоджати їм.

Як бачимо, ці методичні поради з успіхом можна використовувати і в нашій школі.

Завершуючи розгляд найважливіших питань формування у школярів наукового світогляду варто підкреслити, що ця робота пронизує всю систему навчання та виховання, є результатом умілого використання методів переконання, позитивного прикладу, організації суспільно-корисної діяльності учнів. Тільки гармонійне та комплексне використання всіх засобів і методів шкільної освіти та виховання та висока дієвість педагогічного процесу в цілому забезпечать успіх у формуванні у школярів стрункої системи наукових поглядів, переконань, ідеалів.

 

Висновки

 

Виховання – це головне родове поняття педагогіки як емпіричної і теоретичної науки, від якої походять видові категорії: педагогічна діяльність, цілісний педагогічний процес, освіта і навчання, саморозвиток особистості. В Українському педагогічному словнику С.Гончаренка пропонується таке визначення виховання: “Виховання – процес цілеспрямованого систематичного формування особистості, зумовлений законом суспільного розвитку, дією багатьох об’єктивних і суб’єктивних факторів”. Головними цілями та завданнями виховного процесу в сучасній школі повинні бути: - орієнтація на духовно збагачену особистість, як альтернатива функціонуючим односторонньо інтелектуалістичним моделям шкіл. Звідси основне завдання вихователя - допомогти дитині створити гармонію між тілесно-фізичним та духовним; - виховання повинно бути вільним. Кожна дитина має пізнати світ і знайти у ньому своє місце, не перестаючи його любити. Школа має забезпечити простір вільним та природнім проявам особистості дитини. Свобода дитини повинна бути обмежена лише інтересами колективу; - основна увага педагогів повинна надаватись моральному вихованню особистості учня з пріоритетом загально - людських цінностей, де провідна роль належить сім'ї. Недопустиме лише формальне засвоєння моральних правил. Істинно моральній поведінці може навчити лише саме життя, тобто конкретний життєвий досвід дитини. Завдання школи - так побудувати діяльність, щоб сама її організація виховувала дітей у дусі високої моральності; - забезпечення індивідуального підходу у вихованні, що грунтується на власному виборі дитини, а звідси - побудова виховання на висновках з наукового аналізу результатів спостереження та вивчення дитини.