Главная | Обратная связь

Уява – це психічний процес створення людиною на основі попереднього досвіду образів, об’єктів, яких вона ніколи не сприймала.

Матеріал для створення нових образів людина бере із навколишньої дійсності. Якими б своєрідними і химерними не були нові образи, створені уявою людини, вони утворюються на основі комбінації поєднання образів насправді існуючих об’єктів або їх частин.

Фізіологічним підґрунтям уяви є утворення нових сполучень тих нервових зв’язків, які виникали раніше у процесі відображення людиною об’єктивної дійсності. Це функція кори великих півкуль головного мозку, а також підкоркових центрів, зокрема, гіпоталамусу, що пов’язано з програмуванням поведінки людини.

Цікавим є вплив образів уяви на рухову сферу особистості – ідеомоторні акти(засіб ідеального моделювання дій, що належить виконати). Дослідженням встановлено, що коли людина уявляє рух якоїсь частини тіла (руки, ноги і т.п.), але не виконує самої дії, то в м’язах фіксуються слабкі імпульси, аналогічні тим, що реєструються в реальності. Ідеомоторними актами широко користуються спортсмени, танцюристи, музиканти, подумки уявляючи весь процес, від початку до кінця, перед виконанням вправи чи виступом.

13. Характерні риси уяви:

1. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її трудової діяльності.

2. Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям.

3. Уява завжди є відходом від дійсності. Але в будь-якому випадку джерело уяви — об'єктивна дійсність.

4. Уява — складова частина творчості. Якщо в предметі людина побачить його іншу функцію, то можна вважати, то в цієї людинидобре розвинена уява.

5. Уява нерозривно пов'язана з усіма ланками психіки людини. Так, найвищий “розквіт" уяви проявляється в хвилини небезпеки: перед атакою, перед операцією, перед смертельною небезпекою.

У людей з патологією уяви виникають зовсім незвичні образи: плями (за методикою Роршаха) набувають в їхньому баченні контурів, що відображають особливості емоційного неблагополуччя цих людей. У звичних плямах їм ввижаються привиди, демони, символічні образи смерті, тобто проектується страх, стан тривоги, відчаю, туги.

 

Види уяви. Мрія.

І. Залежно від способу утворення нових образів:

1). Активна – процес довільного створення індивідом наочних образів. Він має відтворювальний і творчий характер.

 

А). Відтворююча (репродуктивна) – образи в людини виникають на основі словесних образів об’єктів, графічного чи музичного зображення. Н–д, перед нами завдання – розшифрувати значення слів, проте слова нам нічого не можуть розповісти, якщо вони не викликають у нас якихось образів. І от, оперуючи цими образами, ми відтворюємо у стиснутому вигляді той шлях, яким ішов винахідник, і одержаний ним результат. Тому розглядаючи креслення, ми бачимо готовий верстат; проекти – готові міста; також ми підмітаємо в кімнаті та миємо посуд, завдячуючи репродуктивній уяві.

 

Б). Творча (продуктивна) – створення нових, оригінальних образів, об’єктів, які ніколи не сприймались людиною, які ще не існують в дійсності, а лише передбачається їх поява.

Творча уява залежно від змісту діяльності може бути художньою, науковою. Художня уява створює ефект присутності – перенесення у вигаданий світ. У науковій уяві має місце протилежний процес: заперечення ефекту присутності та обґрунтування незалежно від того, хто сприймає існування якогось явища.

Різновидом творчої уяви є мрія – це процес створення людиною образів бажаного майбутнього. Мрія є необхідною умовою втілення в життя творчих задумів, коли образи уяви не можуть реалізуватися негайно з певних причин. Мрія постає як реальна спонука, як мотив діяльності. Мріючи, людин повинна постійно порівнювати бажання зі своїми можливостями. Але і надто боязким теж не слід бути. Наприклад, хворобливий хлопчик став в майбутньому відомим полководцем Суворовим. Мрія також є елементом наукового передбачення та планування діяльності. Яскравою ілюстрацією є твори Ж.Верна, в яких він геніально передбачив витвори майбутнього – підводного човна, гелікоптера.

Змістом мрії є те, що пов’язане зі спрямованістю індивіда, позицією особистості. Наприклад, мрії его-центричної особистості пов’язані переважно з її добробутом, а мрії зрілої особистості – з майбутнім інших людей.

 

2). Пасивна – мимовільне або довільне створення образів, не призначених для втілення в дійсність. До цього виду уяви належать сновидіння, фантазування та ілюзії уяви.

 

А).Сновидіння— певним чином організована система образів, що мимовільно виникають під час сну — стану, протилежного неспанню. Аналіз електроенцефалограм біоелектричної активності мозку показує, що у всіх людей, починаючи з дворічного віку, регулярно бувають сновидіння, при цьому більшість запам'ятовує їх зміст. Встановлено також, що спляча людина проходить через фази «повільного» і «швидкого» сну. Під час першої фази спостерігається пригнічення життєво важливих функцій організму (дихання, серцевого ритму, тонусу мускулатури), під час другої— їх активізація, яка охоплює й ті ділянки кори головного мозку, де зберігаються сліди минулих вражень. Саме друга фаза супроводжується сновидіннями.

Відомо чимало теорій, що пояснюють природу сновидінь. За Сєченовим, сновидіння це — небувале поєднання колишніх вражень, за Павловим — наслідок хаотичного розгальмування кори головного мозку. Предметом особливої уваги стали сновидіння для класичного та модифікованих варіантів психоаналізу (З.Фройд). Сновидіння тлумачаться тут як робота, спрямована на символічне здійснення бажань індивіда, а їх аналіз — як шлях до несвідомого індивіда, його конфліктів. Проте в будь-якому разі сновидіння мають розглядатися в контексті життя конкретного індивіда. К. Юнг демонструє це на прикладі одного й того ж сновидіння, яке бачить молодий обережний та старий хворий чоловік авантюрного складу. У сновидінні група людей скаче верхи на конях, сплячий очолює рух; він стрибає через канаву, наповнену водою, і перестрибує її, інші падають. За Юнгом, в такий спосіб несвідо­ме розкриває перед людиною похилого віку, як вона жила, а молодій підказує, як потрібно жити.

У сновидіннях дійсно має місце не лише минуле, В силу спадкоємного зв'язку між минулим і майбутнім вони можуть мати і прогностичне значення. Образ сновидіння, як і уяви взагалі, це образ бажаного майбутнього, що несе в собі прагнення до втілення. Тому сновидіння може бути символічним задоволенням актуалізованих потреб індивіда у напрямку, накресленому несвідомим. Однак це може бути й продовженням роботи свідомості у стані неспання. Коли Д.Менделєєв, розклавши, нарешті, свій «хімічний пасьянс» у порядку зменшення атомної маси елементів, заснув, то побачив уві сні таблицю з кращим варіантом: розміщенням елементів у зворотному порядку. Прокинувшись, він записав її, внісши лише одну правку.

 

Б). Фантазування— довільне оперування образами уяви, що має задовольнити потребу, на шляху реального задоволення якої є перешкоди. Тому фантазування є ілюзорним засобом задоволення потреби, створенням образів, що усвідомлюються як приємні, але нездійсненні. Ці образи узгоджуються з емоціями, відповідають певному змісту несвідомого і свідомості. Особливо часто фантазують у підлітковому та юнацькому віці. Для підлітка це спосіб «розшуку незвичайного за межами наявного», для юнака — “заперечення буденного”.

Напевне, всім людям властиво фантазувати про приємне, але нездійсненне. Це характеризує уяву як явище, що дає можливість індивідові розширити обрії свого життя.

 

В). Ілюзії уявимають місце у сприйманні об'єктів зі спотворенням окремих їхніх властивостей. На відміну від ілюзій сприймання, яке викликається особливостями будови об'єкта, ілюзії уяви є наслідком привнесення в образ змісту уявлень пам'яті. Так буває, коли індивід помиляється, вва­жаючи одну людину за іншу, або переймається емоцією страху. У останньому випадку він може: сприйняти неживий предмет як живий і такий, що чимось загрожує. Причому ілюзорний образ ототожнюється з об'єктом сприймання і розцінюється як реально існуючий (Наприклад, тривожна дитина, зайшовши в темну кімнату, може замість стільця побачити якусь лякаючи істоту). Інколи ілюзії уяви виникають водночас у всіх членів спільноти під впливом таких характеристик спілкування, як зараження та навіювання.

ІІ. Залежно від участі волі:

1). Мимовільна – це уява, що характеризується створенням образів без заздалегідь поставленої мети; викликається певними потребами людини її переживаннями. Н–д, людина, що змерзла, уявляє тепле приміщення.

2). Довільна – це уява, що характеризується створенням образів у відповідності з поставленою метою; це цілеспрямований, вольовий і активний процес. Є умовою навчання і практичної діяльності.