Главная | Обратная связь

Основні функції мислення.

1. Розуміння - розкриття тих чи інших об'єктів у їх істотних зв'язках з іншими об'єктами. Останнє відбувається на основі включення нового знання у суб'єктивний досвід.

2. Розв'язання проблем і задач. Мислення відображає факт, коли суб'єктивного досвіду не вистачає для досягнення мети, тобто відображенням того, що існує проблемна ситуація. Усвідомити і сформулювати питання — це вже певний крок до розв'язку проблеми. А зрозуміти, що відомо і що потрібно шукати, означає перетворення проблемної ситуації у задачу. Уміння знайти зв'язок відомого і невідомого у задачі означає знайти спосіб її розв'язання.

3. Цілеутворення. Цілеутворення являє собою процес породження нових цілей. Утворення цілей відбувається у мисленні. Мислення виявляє свої, передбачувальні можливості і формує образ кінцевого результату діяльності.

4. Рефлексія. Рефлексія розглядається як діяльність суб'єкта, що спрямована на усвідомлення своїх способів і дій пізнання. Самопізнання виконує регулюючу функцію по відношенню до поведінки або діяльності суб'єкта.

 

Операції мислення.

Операційний компонент мислення, що забезпечує його процесуальність, складають операції аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, абстрагування, класифікації, систематизації, конкретизації тощо. Кожна мисленнєва операція виконує певні функції.

 

Операція аналізуздійснює поділ цілого на частини, елементи; полягає у виділення його окремих ознак, сторін.

 

Синтезполягає у пошуку зв'язків між виділеними елементами цілого. Аналіз і синтез є основними мисленнєвими операціями. Це взаємодіючі і взаємозумовлюючі одна одну операції. Повний аналіз, тобто виділення основних одиниць цілого, сприяє успішному виділенню зв’язків між елементами, ознаками цілого. Ці операції зароджуються у практичних, зовнішніх діях і здійснюються мимовільно. Розвиваючись, перетворюються у цілестпрямовані та внутрішні операції (здійснюються у думках).

 

Функції порівнянняполягають у відображенні ознак схожості та подібності. Індивід може порівнювати наочно дані або уявлювані об'єкти, створюючи їх образи. Складним є процес порівняння людей, літературних персонажів, суспільних явищ.

 

У процесі розв'язування задач доводиться не тільки здійснювати аналіз, але й абстрагування. Абстрагуванням ми виділяємо окремі ознаки, елементи і відділяємо їх від інших і від самих об'єктів. Слово "абстрагувати" походить від латинського слова, що означає відтягати, відволікати. Продуктом актуалізації операції абстрагування є утворення поняття, моделі, теорії тощо. В основі цих продуктів абстрагуючої діяльності знаходяться істотні ознаки, відокремлені від неістотних, необхідні — від випадкових, загальні — від поодиноких, якісні — від кількісних тощо. Зароджується абстракція в практичному мисленні, а свій подальший розви­ток знаходить у слові, як засобі вираження свого продукту. Слово значно розширює можливості цієї операції. У зв'язку з тим, що абстракція відіграє провідну роль в утворенні понять, розробці теоретичних положень, якими оперує наукове мислення, його ще називають абстрактним мисленням.

Функції операції узагальненняполягають у виділення груп предметів та явищ за істотними ознаками, спільними для цих груп. Узагальнення відбувається на основі абстракції, бо остання здійснює виділення істотних ознак та відділення їх від неістотних. Операція узагальнення виявляє себе тоді, коли необхідно зробити висновок, визначення, вивести правило тощо. Ця операція є продовженням операції синтезу, але складніша від неї.

 

Складність її полягає в тому, що вона здійснює пошук не тільки істотних ознак, але й для спільних для кількох об'єктів, займається виділенням родових ознак і відділенням їх від видових. До того ж вона надбудовується над простішими операціями. Операція узагальнення сприяє виникненню узагальнених і абстрактних знань, але в житті людини, в учбовій діяльності завжди доводиться шукати зв'язок загального з частковими елементами. Цей зв'язок полягає в тому, що істотні властивості поодинокого, будучи одягнутими у видові, відповідають узагальненим. Отже, здійснення переходу від загального до часткового на предмет встановлення у них відповідності істотному називається конкретизацією. Рухдумки від аналізу і синтезу до абстрагування і узагальнення, а від нього — до конкретизації — це діалектичний процес, що відображає зв'язок загального з частковим, поодиноким.

 

Операція класифікаціїв результаті пошуку істотних і спільних ознак, елементів, зв'язків для певної групи об'єктів створює основи для розподілу об'єктів на групи, підгрупи, класи.

Систематизаціяспрямована на виділення істотних і загальних ознак та подальше об'єднання за ними груп об'єктів або класів.

Види мислення.

І.За змістом:наочно-дійове, наочно-образне, абстрактне (словесно-логічне) мислення.

ІІ. За характером завдань: практичне та теоретичне мислення.

ІІІ. За ступенем новизни та оригінальності: репродуктивне і творче (продуктивне) мислення.

Наочно-дійове мисленняполягає у тому, що розв'язання завдання здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та здійснення рухового акту. Так, у ранньому віці діти виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети у певний момент і мають можливість ними діяти.

Наочно-образне мислення— це мислення образами уявлень, перетворення ситуації у плані образів. Цей вид мислення виявляють поети, художники, архітектори, парфумери, швачка. Значення цього мислення полягає у тому, що з його допомогою більш повно відтворюється різноманітність характеристик об'єкта, відбувається встановлення незвичних поєднань предметів та їх властивостей. У простій формі це мислення виникає у дошкільному віці. Дошкільники мислять образами. Спонукаючи до створення образів на основі прочитаного, сприйнятих об'єктів, до схематичного та символічного зображення об'єктів пізнання, вчитель розвиває образне мислення у школярів.

 

Особливістю абстрактного мисленняє те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження, з допомогою логіки, не використовуючи емпіричних даних. Р. Декарт висловив таку думку: "Я мислю, значить я існую". Цими словами Декарт підкреслює провідну роль у психічній діяльності мислення, саме словесно-логічного.

Наочно-дійове, наочно-образне та словесно-логічне мислення розглядаються як етапи розвитку мислення у філогенезі та онтогенезі.

Теоретичне мислення— це пізнання законів, правил. Це мислення відображає істотне у явищах, об'єктах, зв'язках між ними на рівні закономірностей та тенденцій. Продуктами теоретичного мислення є відкриття періодичної системи Мендлелеєва, математичних (філософських) законів тощо. Теоретичне мислення інколи порівнюють з емпіричним. В основі такого поділу лежить характер узагальнень, наприклад, в теоретичному мисленні має місце теоретичне узагальнення — узагальнення абстрактних понять, а в емпіричному мисленні - узагальнення емпіричних, чуттєво даних ознак, виділених шляхом порівняння.

Основним завданням практичного мисленняє фізичне перетворення дійсності; Практичне мислення інколи може бути складнішим, ніж теоретичне мислення, бо часто розгортається в екстремальних умовах та у відсутності умов для перевірки гіпотези.

 

Виділяють інтуїтивне та аналітичне мислення. Це розрізнення здійснюють на основі трьох ознак: часу протікання процесу, структурності (чіткий розподіл на етапи) і рівня протікання (усвідомленості або неусвідомленості). Аналітичне мислення розгорнуте у часі, має чітко виражені етапи достатнього мірою усвідомленні суб'єктом. Інтуїтивне,навпаки, згорнуте в часі, протікає швидко, у ньому відсутній поділ на етапи. У цілому цей вид мислення мало представлений у свідомості.

У психології розрізняють ще реалістичне мислення,тобто спрямоване на зовнішній світ яке і регулюється логічними законами, а також аутистичне мислення,що зв'язане з реалізацією власних бажань, намірів. У психології дошкільника часто можна зустріти поняття егоцентричного мислення. Це мислення пов'язане з неможливістю стати на позицію інших.

 

Репродуктивне мисленнязабезпечує розв'язання задачі, спираючись на відтворення вже відомих людині способів. Нове завдання співвідноситься з уже відомою схемою розв'язання. Незважаючи на це, репродуктивне мислення завжди потребує виявлення певного рівня самостійності.

 

У продуктивному мисленнінайбільш повно виявляються інтелектуальні здібності людини, її творчий потенціал. Творчі можливості знаходять вияв у швидкому темпі засвоєння знань, у широті їх перенесення у нові умови, в самостійному оперуванні ними.

Творче мислення пов'язане з домінуванням у ньому чотирьох особливостей, зокрема, оригінальності, незвичності у вирішенні проблеми, семантичної гнучкості, що дає змогу бачити об'єкт під новим кутом зору, образної адаптативної гнучкості, що дає змогу змінювати об'єкт із розвитком потреби у його пізнанні, семантичної спонтанної гнучкості як продуціювання різних ідей на невизначені ситуації.