Здавалка
Главная | Обратная связь

Та виникнення перших держав IV-III тис. до н.е.



Історична географія періоду

Розкладу первісно-общинного ладу

та виникнення перших держав IV-III тис. до н.е.


1.Виникнення перших держав пов’язане із кліматичними змінами, які відбулися після останнього льодовикового періоду. В період 12-10 тис. рр. до н.е. – клімат стає схожим на сучасний і виникає можливість для ведення певних видів господарської діяльності.

Саме в 7-5 тис. до н.е. виникають найбільш сприятливі кліматичні умови для переходу до відтворюючих видів господарювання: землеробства і скотарства. Цей час у кліматологів отримав назву кліматичний оптимум голоцена.

Під час кліматичного оптимуму голоцена – в помірних широтах північної півкулі температура була на 2-3 градуси вище сучасної; також набагато кращим було зволоження. Так, наприклад, територія сучасної пустелі Сахара являла собою саванну з багатою флорою і фауною. сь чому саме в даний час відбувається заселення територій, на фких пізніше виникають перші цивілізації: єгипетська, месопотамська, індійська.

Слід відзначити, що на утворення перших держав значний вплив справили 2 найважливіших фактори:

1.формальний, який включав в себе площу та географічне положення;

2. природні властивості, що складався з наступних елементів, а саме: різноманітність або одноманітність приодних умов; набір природних ресурсів; підсумок впливу людини.

Проаналізуємо обидва фактори з точки зору формування держав. З огляду на формальний фактор держави зарождувалися або в умовах вологого і теплого клімату (Єгипет, Хараппська культура); або в умовах спекотного та посушливого клімату (міста-держави Месопотамії). Виходячи з першого фактору, можна зробити висновок, що для виникнення держав у IV-III тис. до н.е. був необхідний саме теплий клімат.

Стосовно другого фактору слід зазначити, що природні умови для створення перших держав були досить різноманітні. Це був оазис Нільської долини (довжина Нілу – 6671 км) або долини Гангу (довжина – 2700 км); рівнини впродовж нижньої та середньої течії Тигру (довжина – 1950 км) та Євфрату (довжина – 2760 км); прирічні долини Інду (довжина – 3180 км).

Існували також певні особливості господарської діяльності, виходячи з природних умов. Так, в Єгипті та Месопотамії економіка будувалася із рохрахунку на розливи рік тоді, як на сільське господарство Хараппської культури дуже значний вплив справляли південно-західні мусонні вітри, що приносили опади.

Стосовно наявності природних ресурсів слід звернути увагу, що вони не були різноманітними, але головним для всіх перших держав було те, що в наявності були алювіальні грунти, де знаходили поклади мідних руд, а також наявність глинистих грунтів легших для обробітку, що призвело до поселень перших землеробів на на прирічних та водороздільних територіях.

Таким чином, підводячи підсумок першому питанню, можна зробити висновок, що перші культури виникають в природних умовах, перехідних від тропічного до помірного клімату в басейнах великих рік. Ріки в цей період були джерелами грунтової родючості, зволоження та найважливішими транспортними артеріями.


2. Для IV-III тис. до н.е. в етнічній географії, перед усим, характерно завершення формування мовних сімей на рівні племен.

Розглянемо розташування основних мовних сімей означеного періоду:

Семіто-хамітська мовна сім’я – ядром формування даної сім’ї була Північна Африка, а саме Сахара. В IV тис. до н.е. розпочинається зміна клімату, а саме «усихання», що призвело до розселення окремих племен. Частина племен відкочувала в степи Північної Африки, утворивши берберо-лівійську групу, інша, особлива група, в долину Нілу, поклавши початок формуванню єгипетського етносу; ще одна група перейшла в саванни Північно-Східної Африки (кушитські племена) і , нарешті велика група племен розміістилася на Аравійському півострові, започаткувавши племена амореїв.

Сіно-тібетська мовна сім’я – ядром формування сім’ї були Північ та Схід Китаю. В даний період племена розселялися на захід - до Тібету, південний-захід - на територію сучасної М’янми та південь – на територію сучасного В’єтнаму.

Дравідійська мовна сім’я – ядром формування цієї сім’ї була

Північно-Західна Індія, звідкіля частина племен переселилася на територію Месопотамію, утворивши еламський та шумерський народи.

Темпи зростання населення в IV-III тис. до н.е. були досить незначні. За підрахунками демографів вони становили від 10 до 20 % за тисячоліття. Таке незначне зростання пояснюється високою, до 50 %, дитячою смертністю, голодом, хворобами та війнами. Середня продовжуваність життя складала від 20 до 22 років.

З іншого боку, зростання населення все ж відбувалося, що пояснювалося переходом до землеробства та скотарства, які дали більш стійкі джерела харчування. За оціночними даними приблизна чисельність населення сіту у V тис. до н.е. складала приблизно 50 млн чоловік, у тому числі в Єгипті – до 2 млн. В Месопотамії III тис. до н.е. загальна кількість населення складала близько 0,5 млн осіб. В цілому таке зростання кількості населення дозволило демографам зробити висновок про «перший демографічний вибух».

Густота населення в даний період вкрай нерівномірна, найбільшою вона була в районах «річкових цивілізацій», яка вираховувалася в оцінці на 100 кв. км.

3. Для розвитку господарства в IV-III тис. до н.е. велике значення мали 2 фактори, а саме:

1. перехід до землеробства і скотарства;

2. застосування першого металу – міді.

Саме в цей період завершується складання господарсько-культурних типів народів, яке розпочалося в часи мезоліту та неоліту. Слід зазначити, що за даними археологів до 10 тисяч років до нашої ери сліди діяльності людини на ландшафті були незначними внаслідок зайняття мисливством, рибальством та збиральництвом.

У зв’язку із складанням типів необхідно звернути увагу на три стадії в освоєнні території, які, на думку географів, є такими:

І. географічне відкриття та дослідження території;

ІІ. розселення та формування етносів;

ІІІ. складання господарського устрою, соціальних відносин, системи розселення.

Ці процеси можуть тривати тисячоліття.

Зайняття тим чи іншим видом господарської діяльності в IV-III тис. до н.е. залежало від різних географічних умов. Значними причинами необхідності переходу до відтворюючих видів господарювання було знищення великої дичини та зростання чисельності населення.

Перехід до землеробства перш за все здійснювався в умовах субтропічного поясу при навяності певних умов:


  1. сезонні ритми рослинного покрову;

  2. різноманітна структура рельєфу;

  3. різноманітність ландшафту;

  4. наявність дикоростучих злаків.


Вихолячи із подібних умов, слід відзначити, що землеробство у IV-III тис. до н.е. виникло у двох основних формах:


  1. зрошуване землеробство – в Єгипті, центральній Месопотамії, Північно-Західній Індії. Найбільш сприятливими для землеробства були річкові долини, які затоплювалися або за рахунок розливів рік (як в Єгипті) або під час сезону дощів (як в Північно-Західній Індії).

  2. гірсько-джерельне – в Палестині, на Іранському нагір’ї, Малій Азії, північній Месопотамії. У цьому випадку поселення розташовувалия поблизу гірських річок та струмків при їх впаданні на рівнину. Тут води перухоплювалися плотиною та спрямовувалися на поля.


Найбільш вдало всі умови для переходу до землеробства склалися в Єгипті, де також була наявність покладів міді та прирученої тяглової тварини (буйвола).

На території Месопотамії існувало 3 типи землеробства – неполивне та гірсько-джерельне (на території північно-східніше ріки Тигр); зрошуване (центральна Месопотамія) та заливне – (південна Месопотамія).

Першим видом землеробства було городництво, яке розвивалося на вищевказаних територіях.

На кінець ІІІ тис. до н.е. можна виділити основні культури, які вирощувалися. Це – ячмінь, пшениця, полба. Слід зазначити, що

пшеницю почали вирощувати у VIII тис. до н.е. в межиріччі Тигру та Євфрату, а ячмінь – в VI тис. до н.е. – в Ефіопії.

Із інших культур, які вирощувалися в IV-III тис. до н.е. в окремих регіонах можна виділити льон та виноград, які культивувалися в Нижньому Єгипті.

Скотарство у IV-III тис. до н.е. існувало у двох основних формах:

1. придомне скотарство – воно розвивалося на лугах в районах землеробських поселень, а саме: в Єгипті, Месопотамії, Північно-Західній Індії. Основним видом тварин, які розводилися була велика рогата худоба.

2. випасне скотарство – воно було розвинуте в степових районах, а саме: на півдні Ірану, центрі Малої Азії, півночі Аравійського півострова, степових районах півдня України та Росії. Основними видами тварин були коні та велика рогата худоба.

Ремесло у IV-III тис. до н.е. розвивалося у двох варіантах:

1. ремесло в районах наявності корисних копалин – в даному випадку ремесло не відділялося від сільського господарства. Прикладом розвитку такого варіанту ремесла може слугувати Єгипет, де специфічними видами ремесла були обробка каменю та виготовлення папірусу.

2. ремесло в районах, де корисні копалини були відсутні – в такому випадку ремесло базувалося на привезеній сировині, воно відділялося від сільського господарства і набувало значного розвитку. Так, в містах Месопотамії були розвинуті чеканка, гравірування, зернь, а в Північно-Західній Індії – холодна та гаряча обробка металів.

Крім особливих існували і такі види ремесла, які були розвинуті всюди – це гончарне та ювелірне.

Торгівля у IV-III тис. до н.е. мала в цілому обмежений характер, що пояснювалося перед усим натуральністю господарства.

Можна виділити два шляхи ведення торгівлі:

1. між спеціалізованими райнами однієї країни, як наприклад, між Нижнім та Верхнім Єгиптом або між містами Месопотамії. Головним видом торгівлі була річкова.

2. між різними регіонами, як наслідок нестачі тих чи інших матеріалів. Ця торгівля мала характер морської прибережної (каботажної). Вона характерна для торгівлі Шумеру з Хараппою та Аравією.

4. Найбільш значними державами у IV-III тис. до н.е. були Єгипет, міста-держави Месопотамії, Шумер, Аккад, Ебл, міста-держави Індії. Вони виникали в землеробських районах, як наслідок, осідлого способу життя, організації постійних поселень, появи соціальних зв’язків.

Слід зазначити, що характер держав багато в чому залежав від розвитку іригації. Так, в Єгипті проведення іригації розпочиналося з рівня сім’ї, згодом на цій основі створювалася єдина система і потім єдина держава.

В Месопотамії та Індії штучне зрошення проводилося відразу общиною і тому створювалися окремі міста-держави. Найвідомішими містами-державами Месопотамії були: найпівденніші – в гирлах Тигру і Євфрату – Еріду, Ур, далі на північний-захід –Ларса, Урук, Лагаш, Умма,– в південній Месопотамії, Ісін, Шуруппак, Адаб, Ніппур, Дільбат, Босіппа, Вавілон, Кіш – в центральній, північніше - Куту, Сіппар, Ешнунна, і нарешті на півночі Месопотамії – Ніневія, Ашшур, Сімурру.

Найбільш відомими містами в Північно-Західній Індії були Хараппа, Мохенджо-Даро, Чанху-Даро.

Кордони держав були чітко прив’язані до природніх перепон. Так, кордони Єгипту обмежувалися долиною Нілу, оскільки далі розпочиналася пустеля, міста-держави відділялися одне від одного болотами, підвищеностями, річками тощо.

Війни велися шляхом набігів – тобто короткочасних нападів на сусідні території х метою захоплення рабів, худоби та матеріальних цінностей.


Історична географія ІІ тисячоліття до н.е. (бронзовий вік)

Загальна характеристика періоду: нові досягнення в галузі економіки, виникнення нових держав.

Цивілізаційний прорив:


  1. введення і використанння бронзи – кін. ІІІ тис. до н.е. – Дворіччя, Сирія, Іран

  2. початок використання коня в якості транспортного засобу - нагір’я Малої Азії (хети), Іран, Південний Сибір, Казахстан.

  1. Фізична географія – 2 періоди повсюдно (північна півкуля)

    1. До середини ІІ тис. до н.е. – продовження кліматичного оптимуму

    2. З сер. ІІ тис. до н.е. – екологічна криза – спочатку різке похолодання і зволоження клімату. Наприкінці ІІ тис. до н.е. – засухи. У зв’язку з цим – падіння мікенської цивілізації. Перші значні виверження вулканів Санторін, Етна.


Екологічна криза – це різкі зміни в можливості оточуючого середовища задовольняти цивілізаційні стандарти, а тому необхідні зміни екологічної ніші, нова організація суспільного життя, як підсумок – виникає нова цивілізація.

З екологічною кризою пов’язано:


    1. Зміна життєвого середовища (рух кочівників)

    2. Зміна структури цивілізації – поява нових держав.


Морфологія держав:


      1. нові держави виникають не тільки в річково-запрудних зонах, а, в основному, в місцях розвитку кольорової металургії. В природі співпадання родовищ Cu і Sn виключене – утворення держав зразу на більшій території (необхідна ранньодержавна адміністрація). Анатолійське нагір’я, відроги Загрських гір (Ассирія),Елам, Китай.

      2. Держави починають виникати на перетині торгівельних шляхів – торгівля бронзовими виробами – Фінікія, Крит, Ассирія.


Отже, якісні зміни у фізичній географії призвели до значного розширення цивілізації, масових рухів народонаселення, структурних змін у державах,що виникли раніше.

2. Етнічна географія пов’язана з подальшим розселенням і формуванням етносів. ІІ тис. до н.е. – декілька хвиль переселення народів у зв’язку з екологічною кризою.


  1. Перша хвиля – середина ІІ тис. до н.е. – рух племен з півночі на південь: ядро Центральна Європа та Північне Причорномор’я та Передкавказзя. Арійці - Північне Причорномор’я - Іран – Афганістан – Індія.Італіки – Італія, кассити – Вавілонія, гіксоси – Єгипет.

  2. Кінець ХІІ ст. до н.е. – ще одне різке похолодання з посухою.Новий рух племен – дорійці – Греція, „народи моря” – Єгипет, Передня Азія, Італія.


У підсумку антропологи фіксують на кінець ІІ тис. до н.е. в Європі 3 антропологічних типи:


    1. Темноволосі круглоголові жителі Альп

    2. Темноволосі довгоголові жителі Середземномор’я

    3. Світловолосі жителі Півночі Європи.


В Єгипті та Передній Азії - представники семітських та нових мовних сімей.

Чисельність населення: вважається, що у ІІ тис. до н.е. в середньому населення Землі зростало на 0,03%.

Найшвидшими темпами воно зростає в районах осідлого проживання, де існували перші держави – Єгипет, Дворіччя, Мітанні, Хеттія, Китай.

Фактори, що сприяли росту – зростання кількості продовольства, покращення структури харчування, висока народжуваність.

Фактори, що зменшували – до середини ІІ тис. до н.е. – природні (епідемії, голод, висока дитяча смертність). З середини ІІ тис. до н.е. – додаються насильницькі фактори – зміна характеру війн, їх більша жорстокість.

Середня продовжуваність життя – до 25 років.

Чисельність – до 70 млн. чол.

Врахування чисельності для воєнних і фіскальних цілей проводилося в Єгипті, Месопотамії, Китаї - в Єгипті – до 3 млн, Месопотамії – 1 млн чол.

Особливість війн — грабіж, захоплення рабів, головне — захоплення торгівельних шляхів, джерело сировини, данина.

Для І-ї половини І тисячоліття до н.е. характерно: війни ведуться на периферії, інтереси великих держав ще не перетинаються, вони ведуться в безпосередній близькості від кордонів держав — нестача комунікацій, засобів пересування (без коней). Головне — захоплення рабів і данина. Це — війни Єгипту (Середнього Царства):

захоплення частини Ефіопії (алмазні копальні і раби), походи в Палестину і Лівію - раби, скот. Старо-Вавілонське царство — боротьба Хаммурапі за сусідні держави: Марі, Зімрілім, Ашшур — обмежено долинами Тигра і Єфрата.

Для другої половини ІІ тисячоліття до н.е.:


  1. походи стають більш тривалими, на великі відстані, мета — захоплення торгівельних шляхів, джерел сировини, рабів, грабіж.

  2. стикаються інтереси потужних держав, але війни ведуться на нічийних територіях: Єгипет (Рамзес ІІ) — Хеттія — в Сірії, Хеттія — Мітанні (XV ст.до н.е.) - Сірія, Єгипет (XV ст.до н.е.) - Мітанні — Сірія.

  3. В момент ослаблення держав — вони піддавалися вторгненням сусідів і руйнувалися.


Особливість захоплення територій — об'єднання з завойовником не відбувалося - створюється система:

1. дрібні держави залежать від завойовника Єгипет — Палестина, Сирія

2. створення нерівноправного військового союзу - Хеттія.

Сільське господарство: нові явища - зниження абсолютної ролі іррігації як необхідної умови землеробства — використання для зрошення дрібних річок, гірських джерел, дощових вод — землеробські райони — Палестина, Сирія, Мітанні, Мікени; терасне — Мікени, Ассирія.

- ускладнення і збільшення ефективності іррігаційних систем, у тому числі створення водосховищ — Єгипет ХІІ династії (Фаюмський оазис), канальна система часів Хаммурапі у Вавилоні (XVІІ ст.до н.е.);

- посилення ролі садівництва та городництва на територіях, непридатних для орного землеробства — Фінікія, Китай (Хенань), можливо Єгипет, Ассирія — виноградарство, маслини, фініки.

- широкий розвиток вигонного скотарства — воно займає визначальне місце в економіці цілих держав: Хеттія, Мітанні — конярство;

- розвиток скотарства як важливої складової в економіці всіх держав: Єгипет — розповсюдження сучасних порід овець;

- спеціалізація окремих держав на інших видах сільського господарства — Кріт, Фінікія — рибна ловля (місто Сидон — у перекладі - “місто рибної ловлі”)

Ремесло: нові явища — орієнтація не тільки на місцеву сировину, а й на привозну — спеціалізація окремих районів по видобутку сировини:

Єгипет (Сінайський півострів) - Cu і бірюза, Північна Ефіопія - Cu і Au, Хеттія (нагірні райони) — Ag, Кіпр — свинець, Південний Іран - Cu, Sn, Сирія - Au (Єгипту за раз 600 кг)

- збільшення асортименту виробів, розвиток міського ремесла: ткацтво — Єгипет, Фінікія (Тір, Бібл); літейне — Єгипет (Нижній), Ассирія (Ашшур),Кріт, Фінікія (Бібл), Греція (Тиринф), Індія (Хараппа), Китай (Шан), Елам (Сузи); гончарне — повсюду.

- поява ексклюзивних видів — монополія на виробництво — активна торгівля: Ассирія — скловидний фаянс, скляна паста, ізразци; Фінікія — скло (Тір), пурпурний барвник, кораблі; Китай (Західний) — шовк.

Торгівля — значний стимул для розвитку — рідкісність бронзи — її велика цінність — важливий предмет обміну.

- цілі держави спеціалізуються на торгівлі — їх вигідне географічне положення

Наприклад, Ассирія: 3 торгівельні шляхи:


  1. Іранське нагір'я — Аккад (сухопутний)

  2. Елам — Сирія, Палестина (по Тигру)

  3. Вавілонія — Сирія, Палестина (сухопутний, Тигр)


Фінікія — кожне місто — торгівельний центр: Тир, Бібл, Сидон,Угаріт — колонізація - “імперія торгівельних постів” - до Італії.

Хеттія — 2 шляхи


  1. Чорне море — Середземне море

  2. Егейське — Месопотамія — міста - Хаттуса, Тарос, Ірріді.


- торгівля ведеться або ексклюзивними товарами, або сировиною: Фінікія — ліс, Хеттія, Мітанні — коні, Іран — бронза, Sn.

- торгівельні шляхи:


  1. сухопутні — караванні шляхи (Єгипет — Нубія, Ассирія — Іран, Хеттія, Елам — Вавилонія)

  2. морські - Фінікія, Кріт (перевізники), Єгипет (система каналів Ніл — Червоне море)

  3. річкова — внутрішня торгівля в усіх країнах


- транспортні шляхи сполучення розвинуті слабко: системи доріг мають виключно місцеве значення : Кріт: північ — південь, Фест — Комо (XVІ ст.до н.е.); Греція — Мікени — Арголідська та Коринфська затоки (XІV ст.до н.е.)

На кінець ІІ тисячоліття до н.е. - створено суцільну зону держав від Середземного моря до гір Ірана, Індії та Китаю.

Створюються в основному великі, могутні держави.

Визначення: Могутня держава — держава, що володіє військовою силою, що здатна самостійно витримати війну з іншою державою, рівною або переважаючою її в військовому відношенні.

Критерії:


  1. багатство

  2. військова міць

  3. культура, привабливість для інших народів.


І хвиля — Єгипет — пік приблизно 1500 р. до н.е. (від порогів Ніла до міста Кархемиш) — кінець ХІІІ ст. до н.е. - послаблення - “народи моря”, війни з Хеттією — втрата Південної Ефіопії, Сирії.

Хеттія - пік приблизно 1400 р. до н.е. (більша частина Малої Азії) — близько 1200 р. до н.е. - знищена “народами моря”

Мітанні - пік приблизно 1500 р. до н.е. (від Північної Сирії до Ашшура) — близько 1400 р. до н.е. - знищена хеттами.

Вавілонія: пік поч. XVIII ст. до н.е. (Хаммурапі) — основні частини долини Тигру і Єфрату — близько 1500 р. до н.е. - знищена касситами.

Китай - XVIII ст. до н.е. - Шаньсі, Хенань.

ІІ хвиля — Ассирія — кін. ХІІ ст. до н.е. весь район верхньої течії Тигру і Єфрату — від Ліванських гір до Вавілонії (Тіглатпаласар І) — ослабла ХІ ст. (амореї)

Елам — ХІІ ст. до н.е. - вся Північна Ваілонія — до гір Заїра

Залишаються: система міст-держав: Індія — міста: Хараппа, Мохенджо-Даро, Чанху-Даро — не пов'язані між собою. Фінікія: Угаріт, Арвад, Бібл, Сідон, Тір — боротьба за гегемонію міста Угаріт — Бібл — Сідон. Греція — близько 20 міст-держав (13 — Пелопоннес — Мікени, Тірінф, Зігурі та ін., 3 Верхня Греція — Афіни, Фіви).Кордони — обов'язкова прив'язка до природних перепон (гори, ріки, море).

1.3. ІСТОРИЧНА ГЕОГРАФІЯ З І тис. до н.е. ДО ПАДІННЯ ЗАХІДНОЇ РИМСЬКОЇ ІМПЕРІЇ 8
1.3.1.(5) Історична географія першої половини І тис. до н.е. 4
Початок застосування заліза та особливості його родовищ.
Етнічна географія: формування мережі міських поселень та посилення міграційної рухливості населення.
Характерні риси економічної географії: вдосконалення техніки зрошення, виникнення нових форм торгівлі та зростання значення Середземномор’я.
1.3.2.(6) Історична географія з другої половини і тис. до н.е. до падіння Римської імперії. 4
Формування суцільної мережі держав в субтропічному поясі північної кулі.
Особливості етнічної географії: збільшення чисельності населення, посилення колонізаційних процесів.
Основні риси економічної географії : поява розподілу праці між ремісничими центрами та країнами, посилення ролі торгівлі в середземноморському басейні.
Характерні риси політичної географії: швидке розширення рабовласницького світу, формування великих держав та світових імперій, вдосконалення адміністративно-територіаль-ного поділу.

 







©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.