 |
|
Проблема пам'яті в психології
Предмет і завдання психології
Психологія - одна з наук про людину, її життя і діяльність. Психологія вивчає діяльність людини; її психічні процеси, стани, властивості; закони виникнення, розвитку і перебігу психічної діяльності; становлення психічних властивостей людини; життєве значення психіки.
Проблема діяльності психології (схема)
Коло досліджень психогностичної проблеми: пізнавальні процеси (відчуття,
сприймання, уява, мислення) та їх продукти (образи) як феномени, що
розглядаються виходячи з принципів детермінізму, системності та розвитку з
метою виявити:
· причинні фактори, що їх породжують та регулюють;
· історію стадіального перетворення цих феноменів;
· їх функцію в загальній системі життєдіяльності суб’єкта.
Категорія образу. Співвідношення “Образ – Свідомість”.
Центральною в цій проблемі є категорія образу. Але, звичайно, при її розробці
розкривається її зв’язок і з іншими категоріями (тобто, вони виступають як
“оформлюючи”, як це було показано вище).
Поняття та види мислення. Уява
Мислення- це процес опосередкованого й узагальненого відображення людиною предметів та явищ об'єктивної дійсності в їх істотних зв'язках і відношеннях.
Залежно від змісту задачі,яку розв'язує людина, мислення буває таких видів:
Залежно від характеру задач,які розв'язує людина, мислення буває таких видів
За ступенем новизни й оригінальності,які розв'язує людина, мислення буває таких видів
Проблема пам'яті в психології
Пам'ять- це психічний процес відображення досвіду людини шляхом засвоєння, збереження та подальшого відтворення обставин її життя та діяльності. Призначення пам'яті для людини важко переоцінити. Можна говорити про ряд базових функцій пам'яті, що характерні для психіки людини.
5. Почуття та емоції. Проблема волі
Емоція- це загальна активна форма переживання організмом своєї життєдіяльності, реакція психіки на задоволення чи незадоволення потреби. Почуття-це специфічно людський, узагальнений, найвищий, найглибший рівень переживань особою свого ставлення до себе, до подій, осіб, предметів, які були, є і будуть. Воля-це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.
Воля має самоцінне значення в житті людини:
- воля забезпечує виконання дій, позбавлених прагнення до мети (коли домінує мотив "треба", а відсутній мотив "хочу";
- воля необхідна в ситуації вибору дій, коли недостатньо однієї домінуючої підстави (є декілька альтернативних більш-менш рівнозначних варіантів і треба зважитись на один з них);
- регуляція волею діяльності, коли необхідно утриматись від небажаної активності. Воля тісно пов'язана з іншими проявами психіки. Так, для формулювання мети і усвідомлення перешкоди працює інтелект людини, стимулювати вольові зусилля можуть певні емоції.
6.Темперамент і характер особистості
Особистість- це свідомий індивід, що залучений до повноцінних суспільних взаємин. Особистість - це набута та динамічна якість людини
Особистість не можна вважати позитивною чи негативною характеристикою людини, вона є нейтральною, хоча бувають особистості просоціальної та антисоціальної спрямованості - перші виражають свої якості та будують поведінку на користь іншим людям (лікарі, педагоги тощо), а другі - на шкоду (злочинці, збоченці).
Вже з самого народження у дитини проявляються певні ознаки, що відрізняють її від інших індивідів; поступово з плином її життя ці відмінності розширюються. Отже, людина виявляється ще й як індивідуальність.
Темперамент є однією з найбільш значимих властивостей особистості.
Темперамент- характеристика індивіда з боку динамічних властивостей його психіки - інтенсивності, швидкості, темпу, ритму та врівноваженості психічних проявів.
7. Поняття несвідомого. Психоаналіз Зигмунда Фрейда
Під несвідомим розуміється вся сукупність змісту психічного життя, що недоступне безпосередньому усвідомленню. Це поняття в широкому змісті містить у собі всі психічні явища поза сферою свідомості - ті змісти психічного життя, про наявність яких людина або не підозрює в даний момент, або не знає про них уподовж тривалого часу, або взагалі ніколи не знала. Вивчення феномену несвідомого йде в глибоку старовину, його визнавали в своїй практиці лікарі самих ранніх цивілізацій. Для Платона визнання існуваннянесвідомого послужило основою створення теорії пізнання, побудованої на відтворенні того, що є в надрах психіки людини. Будучи знайомий з філософськими ідеями Платона, Фройд, безсумнівно, почерпнув звідти деякі уявлення про несвідоме. Так, навряд чи в поле його зору не потрапили ті роздуми Платона, які були пов'язані з проблемою неусвідомленого знання людини.
Проблема несвідомого, одягнена в форму розгляду можливості існування неусвідомлених уявлень, знаходить своє відображення і у філософії Канта (1724-1804).Фрейд неодноразово посилається на Канта у своїх роботах. Текстологічний аналіз показує, що засновник психоаналізу був знайомий не тільки з кантівської "антропології з прагматичної точки зору", але і з іншими творами німецького філософа. У багатьох випадках Фрейд не тільки розділяє філософські ідеї Канта, а й апелює до його авторитету, коли мова заходить про обгрунтування своїх психоаналітичних концепцій. Особливо це стосується проблеми несвідомого.
Роздуми про проблему несвідомого зайняли важливе місце в багатьох філософських працях XIX ст. в цей період намічається і здійснюється поворот від раціоналізму епохи Просвітництва та німецької класичної філософії до иррационалистической розуміння буття людини у світі.
На формування психоаналітичного вчення Фрейда зробила вплив філософія Шопенгауера і Ніцше. Багато ідей цих філософів в значній мірі визначили різні психоаналітичні концепції, в тому числі і фрейдівські подання про несвідоме. Зрозуміло, між психоаналітичним вченням Фрейда і філософією Шопенгауера і Ніцше немає абсолютної тотожності. У Шопенгауера несвідоме спочатку онтологично: - "світова воля" - першопричина всього сущого. Ніцше до певної міри поділяє цю точку зору, але більшу увагу акцентує на розгляді несвідомого, як воно функціонує в глибинах людської істоти. Для Фрейда ж несвідоме - це перш за все і головним чином щось психічне, підлягає осмисленню лише у зв'язку з людиною. На відміну від інших, Фрейд зробив анатомію свідомості і несвідомого психічного науковим фактом. Але пояснив він цей факт на основі лише "негативного" поняття - неусвідомлюваної психіки, що розуміється тільки шляхом заперечення за нею атрибута свідомості.