Главная | Обратная связь

АНАЛІЗ ГОЛОВНИХ ЗАВДАНЬ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ

Педагогічне спілкування - система способів іІ прийомів соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, здійснення виховного впливу та налагодження взаємин.

20. ХАРАКТЕРИСТИКА МОДЕЛЕЙ ПЕДАГОГІЧНОГО ПІЛКУВАННЯ

Модель спілкування “Домінуюча”. Педагог ніби відсторонений від учнів, він піднесений над ними, знаходячись у царині знань. Учні сприймаються ним як безлика маса слухачів. Відсутня особистісна взаємодія. Педагогічні функції зведені до інформаційного повідомлення. Наслідки – відсутність педагогічного контакту, і відповідно – безініціативність та пасивність учнів. Модель спілкування “Неконтактна”. Між педагогом та учнями є зворотній зв’язок, але слабкий через свідомо чи мимовільно збудовані бар’єри спілкування. Таким бар’єром можуть бути відсутність бажання співпрацювати з будь-якого боку; інформаційний, а не діалоговий характер занять: мимовільне підкреслювання педагогом свого статусу, поблажливе ставлення до учнів. Наслідки – слабка взаємодія з учнями, а з їхнього боку – байдуже ставлення до педагога.

Модель спілкування “Диференційована увага”. Основне у цій моделі – вибіркове спілкування з учнями. Педагог зорієнтований не на весь склад аудиторії, а лише на частину учнів – талановитих, лідерів чи, навпаки, слабких учнів, аутсайдерів. У спілкуванні вчитель ніби ставить таких учнів у становище “індикаторів”, концентрує на них свою увагу і саме за ними орієнтується на 17 настрій групи. Однією з причин такої моделі спілкування на заняттях може бути невміння вчителя поєднувати індивідуалізацію навчання з фронтальним підходом. Наслідки – порушується цілісність взаємодії у системі “педагог – клас”, вона замінюється фрагментарністю ситуаційних контактів.

Модель спілкування “Гіпорефлексивна”. Педагог у спілкуванні ніби замкнутий на собі: його мовлення здебільшого є монологічним. Розмовляючи, він чує лише себе самого і ніяк не реагує на слухачів. У діалозі опоненту намарно намагатись подати репліку, вона просто не буде сприйнятою. Навіть у спільній професійній діяльності такий педагог буде занурений у свою ідею і виявлятиме “емоційну глухоту” до навколишніх. Наслідки – практично відсутня взаємодія між педагогом і учнями. Навколо вчителя утворюється поле психологічного вакууму. Сторони процесу спілкування значною мірою ізольовані одне від одного, навчально-виховний вплив представлено формально.

Модель спілкування “Гіперрефлексивна”. Педагог стурбований не стільки змістовною стороною спілкування, скільки тим, як він сприймається навколишніми. Міжособистісні стосунки є для нього приоритетними. Вчитель сумнівається у дієвості власних аргументів, у правильності вчинків; гостро реагує на нюанси психологічної атмосфери класу, приймаючи їх на свій рахунок. Наслідки – загострена соціально-психологічна чутливість педагога приводить його до неадекватних реакцій на репліки та дії аудиторії. За такої моделі поведінки нерідко важелі впливу опиняються у руках учнів, а педагог має ведому роль у стосунках.

Модель спілкування “Негнучкого реагування”.Взаємостосунки з учнями будуються за жорсткою програмою, за якою чітко дотримуються цілі та завдання занять, дидактично виправдані методичні прийоми, бездоганна логіка викладу та аргументації фактів, відшліфовані міміка й жести, але педагог не має чуття розуміння мінливості ситуацій спілкування. Ним не враховується педагогічна неоднозначність навчально-виховних ситуацій, склад і психологічний стан учнів, їх вікові особливості. Ідеально сплановані й методично розроблені заняття виявляються зруйнованими соціально-психологічною реальністю і не досягають своєї мети. Наслідки – низький коефіцієнт педагогічної взаємодії.

Модель спілкування “Авторитетна”. Навчально-виховний процес цілком фокусується на вчителеві. Він – головна і єдина діюча особа. Він є ініціатором запитань та відповідей на них, практично відсутня творча взаємодія між ним та аудиторією. Одностороння активність педагога пригнічує будь-яку особисту ініціативу з боку учнів, які усвідомлюють себе лише як виконавці, чекають інструкцій до дій. До мінімуму знижується їхня пізнавальна та суспільна активність. Наслідки – навчена безпорадність учнів; втрачається творчий характер навчання, викривлюється мотиваційна сфера пізнавальної активності.

Модель спілкування “Активної взаємодії”. Педагог постійно знаходиться у діалозі з учнями, тримає їх у мажорному настрої, заохочує ініціативність, звертає увагу на зміни у психологічному кліматі класу і гнучко реагує на них. Переважає стиль дружньої взаємодії із збереженням рольової дистанції. Наслідки – навчальні, організаційні та етичні проблеми творчо розв’язуються спільними зусиллями. Така модель найбільш продуктивна.

21. ХАРАКТЕРИСТИКА ФАСЦИНАТИВНИХ ЗДІБНОСТЕЙ ПЕДАГОГА

Фасцинативні уміння – це професійні уміння вчителя, що полягають у його здатності зрозуміло пояснювати. Компонентами фасцинативних умінь (за О. Штепа) є такі: 1) мотивація досягнення успіху, 2) креативність, 3) афіліативне прагнення, 4) асертивність, 5) уміння пояснювати поняття. Компетентність – це інтегральна якість особистості; здатність особистості успішно розв’язувати проблемні ситуації, що виявляється як смисловий зв’язок знань та цінностей людини, та обумовлена здібностями людини, її інтересом до діяльності та вмінням ефективно взаємодіяти з навколишніми.

Виокремлено такі компоненти загальної компетентності.

“Автономність”. Професійна самостійність та незалежність від типових розв’язків професійних проблем.

“Самоефективність”. Бути впевненим у собі та приймати себе. Не боятись розпочинати нові справи не боятись продовжувати вчитись.

“Самоцінність”. У життєвій філософії домінують цінності співчуття та справедливості. Самоповага за докладені зусилля на шляху до успіху. Інтерес до свого особистісного потенціалу. Чуття власної гідності.

“Професіоналізм”. Уміння брати на себе відповідальність за авторське, творче розв’язання завдання. Здатність до самонавчання.

“Самоменеджмент”.

«Індивідуальність”. Визначений власний стиль у виконанні завдань. Наявність власних критеріїв оцінки досягнутого професійного результату. Системність професійних знань та, водночас, гнучкість їхньої структури.

“Вміння переконувати”. Здатність прихиляти на свій бік вагомими аргументами. Уміння обирати ефективні засоби презентації проекту, уміння доводити необхідність власних пропозицій до навколишніх.

Асертивна поведінка – здатність досягати власні цілі, не перешкоджаючи при цьому навколишнім. Уміння скласти план ефективної промови. Уміння реалістично оцінювати власну ефективність. Здатність зацікавлювати інших, розуміючи їхні цінності.