 |
|
Ознаки наявності здібностей
Характеристика основних методів психології
Метод спостереження- це основний метод сучасної психології, сутність якого полягає в тому, що наукові факти збираються через не втручання в життя об'єкта, а пасивне споглядання цього факту
Експеримент- основний метод психології, який полягає в тому, що факти отримуються шляхом створення спеціальних умов, в яких об'єкт міг би найбільш яскраво проявити предмет, що вивчається.
Розрізняють експерименти:
Лабораторнийпроводиться в спеціальних психологічних лабораторіях за допомогою відповідної апаратури.
Природний експериментздійснюється у звичайних для досліджуваного умовах діяльності. Природний експеримент, так само як і лабораторний, проводиться за певною програмою, але так, щоб людина не знала, що її досліджують і розв'язувала завдання спокійно, у звичайному для неї темпі.
Констатувальний експериментспрямований на фіксацію наявних психологічних особливостей людини, формувальний - орієнтований на стимуляцію бажаних психічних виявів.
· Бесіда-метод отримання інформації на основі вербальної (словесної) комунікації, включає в себе запитання-відповіді. Бесіда може бути діагностичною (виявляє), корекційною (формує)
· Анкетування- метод соціально-психологічного дослідження за допомогою анкет, зміст питань і спосіб відповідей в яких заздалегідь плануються
· Інтерв'ю- метод, який застосовується для збирання первинної інформації у психологічних, соціологічних та педагогічних дослідженнях.
· Тестування-це один з допоміжних методів психології, використання якого може служити виявленню: рівня розвитку певних психічних функцій (спостережливості, пам'яті, мислення, уяви, уваги тощо); наявності чи відсутності певних знань, умінь, навичок, психічних якостей, вихованості тощо); ступеня придатності чи готовності підростаючого індивіда чи дорослої людини до певної професії; психічних захворювань; інтересів, думок, здібностей людини.
· Аналіз продуктів діяльності- це один з допоміжних методів психології. До нього відносяться аналіз малюнків, певних зображень.
· Соціометричний методвивчає характер взаємостосунків у колективі через процедуру вибору.
Психологія використовує також методи обробки даних - це кількісні та якісні методи. До кількісних методів належать, наприклад, визначення середніх величин і міри розсіювання, коефіцієнтів кореляції, побудова графіків, гістограм, схем, таблиць тощо. Якісний метод передбачає аналіз і синтез отриманих даних, їх систематизацію та порівняння з результатами інших досліджень.
Галузі психології
Сучасна психологія є досить розгалуженою системою знань, вона включає систему дисциплін (або галузей), пов'язаних з різними сферами практики. Головним принципом класифікації галузей психології є принцип розвитку психіки в діяльності, згідно з яким виокремлюються різні галузі психології залежно від видів людської діяльності.
Загальна психологія досліджує найбільш загальні закономірності психічної діяльності дорослої нормальної людини. Змістом загальної психології є головні принципи науки, її методи, система понять, узагальнення і абстрагування результатів досліджень, одержаних у різних галузях психології.
Вікова психологія вивчає закономірності психічного розвитку людини, становлення різних психічних процесів і психічних властивостей особистості. У віковій психології виокремлюються розділи: дитяча психологія, психологія підлітка, психологія юнацького віку, психологія дорослої людини, психологія старості. Завданням вікової психології є розкриття вікових особливостей , встановлення закономірностей переходу від одного вікового періоду до іншого, знаходження сензитивних (найбільш сприятливих) періодів формування різних психічних властивостей особистості.
Педагогічна психологія досліджує психологічні засади навчання і виховання, безпосередньо пов'язана з віковою психологією, оскільки психологічні закономірності навчання і виховання не можуть бути розкриті без урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей. Завданням педагогічної психології є визначення змісту навчання та виховання, виявлення вимог до підручників, пошук та обгрунтування раціональних методів навчання і виховання, які забезпечують керівництво розумовою діяльністю та поведінкою школярів, сприяють їхньому психічному розвитку. Крім цього, педагогічна психологія вивчає взаємовідносини вчителя та учнів, вимоги, які ставляться до особистості вчителя, розкриває зміст та структуру педагогічних здібностей.
Соціальна психологія вивчає явища, які виникають у взаємодії людей у різних суспільних групах (організованих чи неорганізованих), особливості цих груп, положення особистості в них, процеси, пов'язані з функціонуванням групи.
Психологія праці вивчає психологічні особливості трудової діяльності людини, психологічні аспекти наукової організації праці, професійно важливі якості особистості стосовно тієї чи іншої спеціальності, проблеми профорієнтації та профвідбору і має низку розділів, які є разом з тим самостійними галузями психологічної науки: інженерна психологія, авіаційна психологія, космічна психологія.
Юридична психологія вивчає проблеми, пов'язані з психологічними аспектами слідства, аналізом показань свідків, вимог до допиту, а також психологічні особливості особистості злочинця, мотиви злочину, психологію ув'язненого та засади його перевиховання.
Медична психологія займається питаннями психотерапії, психогігієни, проблемами спілкування лікаря та хворого.
Патопсихологія досліджує різні форми порушень нормальної психічної діяльності людей, різні порушення нормального психічного розвитку.
Проблеми, що вивчаються психологією, охоплюють широку гаму проблем, починаючи від досліджень відчуттів та сприймань до вивчення масових психічних явищ. І це природно, оскільки розв'язання проблем, які так чи інакше стосуються людини, вимагає в першу чергу вивчення її психіки.
4.
5.Серед властивостей характеру прийнято розрізняти загальні (глобальні) та приватні.
Глобальні властивостіхарактеру надають свою дію на широку сферу поведінкових проявів.
Прийнято виділяти п'ять глобальних рис характеру :
1) самовпевненість - невпевненість;
2) згода, дружелюбність - ворожість;
3) свідомість - імпульсивність;
4) емоційна стабільність - тривожність;
5) інтелектуальна гнучкість - ригідність.
6.Акцентуація характеру- це надзвичайне підсилення окремих рис характеру, за якого наявні відхилення в психології й поведінці людини, що не виходять за межі нормативної поведінки, але межують з патологією.
7. Під спеціальними здібностями маються на увазі ті, які визначають успіхи людини в специфічних видах діяльності, для здійснення яких необхідні задатки особливого роду та їх розвиток. До таких здібностей можна віднести музичні, математичні, лінгвістичні, технічні, літературні, художньо-творчі, спортивні та ін. Слід зазначити, що наявність у людини загальних здібностей не виключає розвитку спеціальних здібностей, і навпаки.
Більшість дослідників проблеми здібностей сходяться на тому, що загальні та спеціальні здібності не конфліктують, а співіснують, взаємно доповнюючи та збагачуючи один одного. Більш того, в окремих випадках високий рівень розвитку загальних здібностей може виступати у якості спеціальних здібностей по відношенню до певних видів діяльності.
8.До загальних здібностей прийнято відносити ті, які визначають успіхи людини в самих різних видах діяльності. Наприклад, у дану категорію входять розумові здібності, тонкість і точність ручних рухів, пам'ять, мова і ряд інших. Таким чином, під загальними здібностями розуміють здібності, властиві для більшості людей.
Ознаки наявності здібностей
Науковці не мають єдиної точки зору стосовно походження здібностей та умов їх формування. Історично склалось три концепціїз цього питання:
10. Самооцінка є складним особистісним утворенням і відноситься до фундаментальних властивостей особистості. У ній відбивається те, що людина довідається про себе від інших, і її власна активність, спрямована на усвідомлення своїх дій і особистісних якостей
Виділяють актуальну (те, що вже досягнуто) і потенційну (те, на що здатна) самооцінку. Потенційну самооцінку часто називають рівнем домагань. Людина може оцінювати себе адекватно і неадекватно (завищувати або занижувати свої успіхи, досягнення). Самооцінка може бути високою і низькою, розрізнятися за ступенем стійкості, самостійності, критичності.
До оптимальної самооцінки відносяться "високий рівень" самооцінки і "вище за середнього рівня" (людина заслужено цінує, поважає себе, задоволена собою), а також "середній рівень" (людина поважає себе, але знає свої слабкі сторони і прагне до самовдосконалення, саморозвитку). Але самооцінка може бути і неоптимальною - надмірно завищеною чи занадто заниженою.
11. Розглядають самооцінку як
- адекватну/неадекватну
- відповідну/невідповідну реальним досягненням і потенційним можливостям індивіда.
12. Девіантна поведінка являє собою систему вчинків особистості, що відхиляються від загальноприйнятої норми (норми психічного здоров’я, права, культури, моралі тощо). Слід зазначити, що відхилення від цієї норми (девіації) у поведінці можуть трактуватися як позитивні, так і негативні.
У разі позитивних девіацій йдеться про нестандартну особистість, для якої характерними є оригінальні, творчі ідеї, що мають суспільну значущість і, загалом, свідчать про успішний процес соціалізації та відіграють позитивну роль у прогресивному розвитку суспільства.
Негативні девіації поведінки пов’язані з тим, що особистість не засвоює позитивного соціального досвіду, не може адаптуватися до моральних цінностей і норм поведінки, які відповідають вимогам суспільства, хоча й може досить добре знати ці норми. У цьому випадку процес соціалізації особистості є порушеним, що проявляється у незбалансованих психічних процесах, неадаптованості, порушенні процесу самоактуалізації або у вигляді уникання морального і естетичного контролю за власною поведінкою, яка стає соціально дезадаптованою .
13.конспект
14.обдарованість з гармонійним і дисгармонійним типами розвитку. Обдарованість з гармонійним типом розвитку можна назвати «щасливим» варіантом життя дитини. Такі діти відрізняються відповідною своєму віку фізичною зрілістю. Їх високі, об'єктивно значущі досягнення в певній наочній області органічно поєднуються з високим рівнем інтелектуального і особового розвитку. Як правило, саме ці обдаровані діти, став дорослими, добиваються екстраординарних успіхів у вибраній ними професійній діяльності.
Інша справа – обдаровані діти з дисгармонійним типом розвитку. Відмінності полягають не тільки в дуже високому рівні окремих здібностей і досягнень (нерідко саме ці діти мають показники IQ від 130 до 180). У основі цього варіанту обдарованості, можливо, лежить інший генетичний ресурс, а також інші механізми вікового розвитку, що характеризується найчастіше прискореним, але іноді і сповільненим темпом. Крім того, його основу може представляти інша структура з порушенням інтеграційних процесів, що веде до нерівномірності розвитку різних психічних якостей, а часом ставить під питання наявність обдарованості, як такий. Процес становлення обдарованості таких дітей майже завжди супроводжується складним набором рівного роду психологічних, психосоматичних і навіть психопатологічних проблем, через що вони можуть бути зараховані до «групи ризику».
15. Спрямованість - це усталена система найважливіших цільових програм особистості, що визначає смислову єдність її ініціативної поведінки, яка протистоїть випадковостям життя.
У сучасних дослідженнях виділяють три основні види спрямованості особистості:
1. особиста (престижна, егоїстична); виникає внаслідок переваги мотивів власного благополуччя, самоствердження
2. групова (суспільна чи альтруїстична); має місце тоді, коли вчинки людини спонукають інтереси організації та інших людей
3. ділова (інтерес до справи, до пізнання дійсності) породжується самою дійсністю, через захоплення нею. Це може бути спрямованість на науку, спорт, професію, мистецтво.
16. Типи поведінки у конфліктній ситуації:
Конкуренція. Цей тип поведінки може бути ефективним, якщо людина наділена певною владою, переконана, що її рішення чи підхід є правильними, і володіє достатнім ресурсом, щоб наполягати на них. Однак в особистих стосунках конкуренція може викликати відчуження. Не варто його застосовувати, не маючи достатньої влади, підтримки оточення (наприклад, керівника), оскільки можна зазнати фіаско.
Уникання (втеча). Використовують цей тип поведінки, якщо проблема, на якій зійшлися інтереси сторін, не надто важлива, не вартує трати сил на її розв'язання; коли індивід відчуває свою неправоту, все більше переконується у перевагах аргументів чи владних повноважень свого опонента; під час спілкування з “важкою” людиною, за відсутності підстав далі контактувати з нею; за необхідності прийняти рішення і дефіциту знань про те, як це вчинити; переконавшись у дріб'язковості конфлікту, проблеми якого не торкаються принципових аспектів діяльності; за відсутності інформації для розв'язання проблеми.
Пристосування. Пристосування дещо нагадує уникання, оскільки передбачає перенесення вирішення проблеми на пізніше. Відмінність пристосування полягає в тому, що індивід діє разом зі своїм опонентом, пристає на його вимоги, пропозиції. Вдаючись до уникання, він нічого не робить для задоволення інтересів опонента, а просто відштовхує від себе проблему. Поступаючись, погоджуючись або жертвуючи своїми інтересами на користь протилежної сторони, індивід може пом'якшити конфліктну ситуацію і відновити гармонію. Нерідко він використовує період затишшя, щоб виграти час і потім домогтися бажаного рішення.
Співробітництво. Така поведінка спрямована на пошук рішення, яке б задовольняло інтереси всіх сторін. Тому втягнуті в конфлікт сторони, захищаючи свої інтереси, намагаються плідно співпрацювати. Цей тип поведінки вимагає тривалішої роботи, оскільки індивіди спочатку висловлюють свої турботи, інтереси, потреби, а потім обговорюють їх. За наявності достатнього часу, актуальності проблеми для обох сторін цілком можливе вироблення взаємовигідного рішення.
Компроміс. Цей тип поведінки передбачає врегулювання проблеми шляхом взаємних поступок. Він є особливо ефективним, якщо сторони усвідомлюють, що одночасне досягнення одного й того самого неможливе.
17. Соціальна роль (франц. Role - образ, втілений актором) - це поведінка, очікуване від того, хто має певний соціальний статус.
Соціальні ролі у групі - це сукупність вимог, пропонованих індивіду суспільством, а також дій, які повинен виконати людина, що займає даний статус у соціальній системі. У людини може бути безліч ролей.
Соціальні ролі можуть бути інституалізовані і конвенціональними.
Інституалізовані: інститут шлюбу, сім'ї (соціальні ролі матері, дочки, дружини)
Конвенціональні: приймаються за угодою (людина може відмовитися прийняти їх)