Вікові особливості студентів ⇐ ПредыдущаяСтр 2 из 2
Молодший шкільний вік (6 - 10 років). Пізнавальна діяльність молодших школярів здійснюється переважно в процесі навчання. Сприймання молодших школярів характеризується нетривалістю й неорганізованістю і разом з тим гостротою й свіжістю, а також надзвичайною цікавістю. Увага молодших школярів мимовільна, недостатньо стійка, обмежена за обсягом. Мислення у молодших школярів розвивається від емоційно-образного до абстрактно-логічного. Середній шкільний вік (від 10 - 11 до 15 років) – перехідний від дитинства до юності. Сприймання підлітка більш цілеспрямоване, планомірне й організоване, ніж у молодшого школяра. Інколи воно характеризується витонченістю і глибиною, а, інколи, — поверховістю. Характерна риса уваги учнів середнього шкільного віку — її специфічна вибірковість: цікаві уроки чи цікаві справи надзвичайно захоплюють підлітків і вони можуть довго зосереджуватися на одному матеріалі чи явищі. Мислення стає більш систематизованим, послідовним, зрілим. Поліпшується здатність до абстрактного мислення, змінюється співвідношення між конкретно-образним і абстрактним на користь останнього. Старший шкільний вік (15 - 18 років). У старшокласників, як правило, яскраво виражено вибіркове ставлення до навчальних предметів. Старшокласники прагнуть проникнути в сутність явищ природи і суспільного життя, пояснити їх взаємозв'язки і взаємозалежності. Майже завжди цьому сприяє прагнення виробити власну точку зору, дати свою оцінку наявним подіям. В юнацькому віці з'являється підвищений інтерес до етичних проблем. Перше кохання не лише приносить сильні переживання в життя молодих людей, але й змушує вирішувати багато непростих проблем. 19. Педагогічне спілкування - система способів і прийомів соціально-психологічної взаємодії педагога і вихованців, змістом якої є обмін інформацією, здійснення виховного впливу та налагодження взаємин. Ініціатором і керівником цього процесу є педагог. Спілкування вчителя з учнем спрямоване на створення сприятливого психологічного клімату в системах "учитель - учень" і "учень - учень". Воно передбачає виконання важливих функцій: - забезпечення повноцінної презентації (передачі) знань; - забезпечення ефективної навчальної діяльності школярів - забезпечення продуктивних взаємовідносин між учителем та учнями - обмін інформацією між педагогом та учнями; - міжособистісне пізнання; - організація та регулювання взаємин і спільної діяльності; - здійснення виховного впливу; - педагогічно доцільна самопрезентація педагога. Отже, педагогічне спілкування як навчально-виховний засіб, покликаний забезпечити порозуміння між учителем і учнями, є невичерпним джерелом для вдосконалення не лише обміну інформацією та виховного впливу, а й морально-психологічного клімату в колективі. 20. Моделі спілкування вчителів з учнями на уроці. Серед них є як позитивні, так і негативні. 1) Учитель підноситься над класом.Причинами цього є захоплення вчителя наукою, знаннями. Він віддалений від учнів. Його мало цікавлять школярі. Головне для нього - передати інформацію. Результат такого спілкування - пасивність учнів у навчанні, низький рівень знань та негативне ставлення як до педагога, так і до предмета, який він викладає. 2) Невидимим обмежувачем у стосунках між педагогами і дітьми є дистанція, яку вчитель, встановлює між собою й учнями.Такими обмежувачами можуть бути: а) підкреслення педагогом своєї вищості; б) переважання прагнення лише повідомити інформацію, а не навчити; в) відсутність бажання співпрацювати, створення ситуації безумовної слухняності школярів; г) зверхньо-поблажливе ставлення до учнів, яке заважає організовувати "дорослу", взаємодію. Наслідки використання такої моделі виявляються у відсутності міжособистісного контакту між педагогом і дітьми, у слабкому зворотньому зв'язку, байдужості школярів до вчителя. 3) Учитель вибірково будує стосунки з дітьми.Він концентрує свою увагу на одній з груп учнів, наприклад, сильних, чи, навпаки, слабших, контактує саме з ними, залишивши без уваги решту. Причиною такого ставлення може бути: а).учитель захоплений тими школярами, які цікавляться предметом, тому дає їм спеціальні завдання, залучає до роботи в гуртках та факультативах, не виявляючи уваги до решти; б) педагог, стурбований слабкими знаннями окремих учнів, постійно займається з ними, випускаючи з поля зору решту школярів, вважаючи, що вони самі з усім упораються; в) педагог не вміє поєднувати фронтальний підхід в навчанні з індивідуальним. 4) У процесі взаємодії з учнями (при поясненні нового матеріалу, при опитуванні учнів, у ході індивідуальних бесід з дітьми) педагог чує тільки себе. Він заглиблений у свої думки та переживання,- не відчуває учнів. Небезпека реалізації такої моделі полягає в тому, що тут губиться надзвичайно важливий для навчання і виховання зворотний зв'язок у спілкуванні, без якого неможливо ефективно керувати навчально-виховним процесом. Наслідки реалізації такої моделі: а) навколо учителя на уроці створюється своєрідний психологічний вакуум; б) педагог не сприймає психологічну атмосферу в класі; в) знижується навчально-виховний ефект взаємодії з учнями. 5) Педагог спрямовано і послідовно діє на основі запланованої програми, не звертаючи уваги на зміни обставин, що вимагають зміни стилю спілкування.Він ніби все робить правильно: у нього є обґрунтований план, правильно сформульовані педагогічні завдання. Однак він не враховує того, щопедагогічна дійсність постійно змінюється. Небезпека від використання такої моделі полягає в тому, що в ході навчально-виховного процесу чітко вичленовуються ніби дві лінії: перша - ідеальна, запланована і друга - реальна. Але вони не перетинаються. Наслідок реалізації такої моделі: добре сплановані види та форми роботи залишаються нездійсненими, мають досить низький педагогічний ефект. 6) Учитель робить себе головним, а часом і єдиним ініціатором педагогічного процесу, блокуючи ініціативу та творчість школярів.Тут усе виходить від педагога: запитання, завдання, судження. Наслідки: а) педагог перетворюється на єдину рушійну силу навчально-виховного процесу; б) обмежується особиста ініціатива та творчість учнів; в) знижується пізнавальна та громадська активність учнів; г) не формуються адекватні мотиви навчання та самовиховання; д) губиться психологічний сенс взаємодії педагога, та дітей, оскільки школярі чекають інструкції, перетворюючись у пасивних споживачів інформації. 7) У вчителя є постійні сумніви чи правильно тлумачить ту чи іншу ситуацію, чи не ображає учнів тощо.У результаті - педагог стурбований не стільки змістовною стороною взаємодії, скільки Окремими аспектами ставлень, що набувають для нього надважливого значення. Він постійно сумнівається, аналізує, що, врешті-решт, може призвести до неврозів. 8) У стосунках педагога з учнями переважає дружність. Оптимальне педагогічне спілкування - це таке спілкування між вчителем і учнями в навчанні, яке створює найкращі умови розвитку учня як повноцінного суб'єкта навчальної діяльності, як особистості, забезпечує емоційний клімат, зокрема перешкоджає виникненню "психологічного бар'єру", здійснює керівництво соціально-психологічними процесами розвитку класу і сприяє максимальному використанню в навчальному процесі сильних сторін особистості вчителя та нейтралізує слабкі. 21.
21.Фасцинативні здібності: креативність, афіліативне прагнення, мотивація досягнення успіху, вміння пояснювати поняття).
23. Особистість учителя — це стрижньовий, системоутворюючий блок професійної компетентності педагога. Саме він визначає характер цілей і завдань педагогічної діяльності. Це система його ціннісних орієнтацій, мотивів і стилю індивідуальної діяльності та спілкування. Вона визначає унікальність і неповторність людини. У структуру особистості вчителя входять такі якості, як спрямованість і мотивація (соціальна, пізнавальна, професійна — що утримує педагога в цій професії). Особистість визначають і педагогічні здібності, які забезпечують успішне виконання роботи. Останнім часом прийнято виділяти дві великі групи педагогічних здібностей: перцептивні, власне людинознавчі, які пов'язані з розумінням іншої людини, та управлінські, що лежать в основі впливу на неї. На особистісні прояви вчителя впливають і його характер, темперамент, психологічні стани, у тому числі й тимчасові, і все це складає резерв розвитку його особистості. До узагальнених характеристик можна віднести індивідуальний стиль педагогічної взаємодії педагога з учнями (вихованцями), під яким розуміється стійке поєднання завдань, засобів і способів діяльності та спілкування вчителя як педагога, що визначається його психофізіологічними особливостями й минулим досвідом. 24. Поняття про методи виховання. Під методами виховання розуміють шляхи дослідження виховних цілей– як способи взаємозв’язаної діяльності вчителя і вихованців, спрямованої на формування у вихованців поглядів, переконань, навичок і звичок поведінки; інші – виховний “інструментарій”. Крім поняття “метод” виховання існують поняття “прийом” і “засіб” виховання. Прийом виховання - це частинка методу виховання, один з його елементів, необхідний для ефективного застосування методу в конкретній ситуації.Наприклад, бесіда з учнями будується як ціла система прийомів: прийом яскравого початку, прийом звертання до життєвого досвіду дітей, прийоми утримання і переключення уваги, прийом завершення розмови тощо. Засоби виховання – надбання матеріальної та духовної культури (художня, наукова література, радіо, телебачення, інтернет, предмети образотворчого, театрального, кіномистецтва та ін.), форми і види виховної роботи (збори, бесіди, конференції, гуртки, ігри, спортивна діяльність) які задіюють під час використання певного методу. 25. Сучасні концепції навчання У попередньому розділі були розглянуті деякі питання теорії навчання, які є загальними і так чи інакше зачіпаються всіма фахівцями в даній області знань. Запропоновані ними відповіді об'єднують учених, і не створюють між ними будь - яких, серйозних протиріч в поглядах. Але в їх позиціях є і суттєві відмінності, які слід представити і обговорити окремо. Найбільше ці відмінності виявляються тоді, коли відбувається перехід від теорії до практики і на основі теорії будуються конкретні методи навчання, навчання або навчання, визначаються оптимальні способи будови навчальної діяльності. Розглянемо ряд найбільш відомих теорій, в яких по-різному пояснюється, як відбувається научіння, і пропонуються психолого-педагогічні принципи побудови методики навчання, розрахованої на розвиваючий ефект. Ці теорії, у свою чергу, зачіпають такі основні проблеми: 1. джерела знань, навчань і навичок людини, його здібностей; 2. динаміка процесу навчання; 3. умови та чинники інтелектуального розвитку людини в процесі навчання; 4. рушійні сили і етапи пізнавального розвитку дитини. Спеціальна психолого-педагогічна теорія, що обгрунтовує таку побудову навчальної діяльності, при якому за порівняно короткий термін на основі зовнішніх, предметних дій, організованих за певними правилами, формуються знання і вміння, була розроблена П.Я. Гальперіним. Вона отримала назву теорія планомірного (поетапного) формування знань, умінь і розумових дій. ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|