Бідний чоловік і смерть
Колобок українська народна казка
ули собі дід та баба та дожились уже до того, що й хліба нема. Дід і просить: — Бабусю! Спекла б ти колобок! — Та з чого ж я спечу, як і борошна нема? — От, бабусю, піди в хижку та назмітай у засіку борошенця, то й буде колобок. Послухалась баба, пішла в хижку, назмітала в засіку борошенця, витопила в печі, замісила гарненько борошно, спекла колобок та й поклала на вікні, щоб простигав. А він лежав, лежав на вікні, а тоді з вікна на призьбу, а з призьби на землю в двір, а з двору за ворота та й побіг покотився дорогою. Біжить та й біжить дорогою, коли це назустріч йому зайчик. — Колобок, колобок, я тебе з'їм! — Не їж мене, зайчику-лапанчику, я тобі пісеньки заспіваю: — Ану заспівай! Я по засіку метений, Та й побіг знову. Біжить та й біжить... Перестріває його вовк: — Колобок, колобок, я тебе з'їм! — Не їж мене, вовчику-братику, я тобі пісеньки заспіваю. — Ану заспівай! Я по засіку метений, Та й побіг... Аж іде ведмідь. — Колобок, колобок, я тебе з'їм! — Не їж мене, ведмедику, я тобі пісеньки заспіваю. — Ану заспівай! Я по засіку метений, Та й побіг. Біжить та й біжить дорогою... Стрічається з лисичкою: — Колобок, колобок, я тебе з'їм! — Не їж мене, лисичко-сестричко, я тобі пісеньки заспіваю. — Ану заспівай! Я по засіку метений, — Ну й пісня ж гарна! — каже лисичка.— От тільки я недочуваю трохи. Заспівай-бо ще раз та сідай до мене на язик, щоб чутніше було. Колобок скочив їй на язик та й почав співати: Я по засіку метений... А лисичка — гам його! Та й з'їла!
Іван-побиван українська народна казка
надивсь колись давним-давно один страшний змій десь у якусь слободу людей їсти та й виїв чисто всіх, зостався один тільки дід. — Ну,— каже змій,— завтра тобою поснідаю. А через ту слободу ішов один бідний хлопець та й зайшов до того діда, проситься ночувати. — А хіба тобі жити надокучило? — питає його дід. — Як? — каже бідний хлопець. Дід розказав йому, що тут змій усіх людей переїв і це завтра його з'їсть. — Е,— каже хлопець,— подавиться! От уранці прилітає змій, побачив хлопця. — О, це добре,— каже,— був один, а тепер двоє. А хлопець: — Гляди, не подавись! Змій і дивується. — Як,— каже,— хіба ти сильніший за мене? — Авжеж. — Який же ти сильний? Я он, бач...— Та взяв камінь, як здавив, так з каменя мука і посипалась. — Е, це дурниця,— каже хлопець,— здави так, щоб з нього юшка потекла. Та тут же взяв з мисника ворочок сиру, та як натисне, так з нього сироватка і потекла. — Отак,— каже,— дави. — Ну, ходім,— каже змій,— за товариша будеш. А хлопець йому: — Хіба за старшого. Ото й пішли. Питає його змій: — А як звуть тебе? — Іван-Побиван,— каже хлопець. Ну, змій вже й боїться його: «Щоб ще мене,— думає,— не вбив». Стало на обід, змій і каже: — Піди ж ти, хлопче, та принеси вола, будем обідати варити. Пішов хлопець, та куди тобі, хоч би одну ногу доніс. От він ходить по змійовій череді та й зв'язує волів хвостами докупи. А змій ждав, ждав і побіг сам. — Що ти, хлопче, робиш? — Е, буду я тобі по одному носити, я всіх зразу хочу забрати. — Та ну тебе к бісу, ти мені всю худобу переведеш. Стяг змій з вола шкуру і поволік. От дає він хлопцеві ту шкуру. — Іди,— каже,— води повну шкуру принеси. Взяв хлопець шкуру, насилу-насилу дотяг її до колодязя, та як упустив туди, то вже і не витягне. Тоді взяв лопату та й ходить кругом криниці, підкопує її. Прибігає змій. — Що ти робиш? — Е, буду я тобі шкурою воду носити! Я зачеплю всю криницю та й приволочу. — А щоб тебе,— каже змій, а сам злякався хлопцевої сили. Поніс сам шкуру. — Піди ж,— каже,— хлопче, дров принеси; вирви там сухого дуба, та й буде з нас. — Е, буду я тобі трошки носити! Якби дубів двадцять заразом, то б так! — Та й удав, ніби розсердивсь, не пішов. От змій наварив, сів і їсть, а хлопець ніби сердиться і обідати не йде, бо ж як піде, то змій зразу здогадається, що він не такий сильний, як побачить, що хлопець менше від нього їсть. А як зосталось небагато, то тоді хлопець сів і собі посьорбав та й каже: — Мало. — Ну,— каже змій,— коли мало, то ходім тепер до моєї матері, вона нам вареників наварить. — А як іти, то йти,— каже хлопець, а сам думає: «Тепер я пропав». От як почали їсти,— а вареників стоїть бочок двадцять,— то змій все їсть та їсть, уже й наїдається, а хлопець усе за пазуху та в штани ховає, усе ховає. Вже казанів з двадцять подала, а він одно ховає. Як поїли, то змій і каже: — Ходім на камінь крутитись. — А як іти, то йти,— каже хлопець. Змій як крутнувсь — аж вогонь пішов. — Дурниця,— каже хлопець,— ти так крутнись, щоб юшка потекла.— Та як притисне до каменя ті вареники, що в його одежі, а з них юшка і бризнула. — От так,— каже,— крутись! Та ще, та ще! От як дави! Ну, змій вже вкрай злякався Івана-Побивана. Але ще каже: — Ану, давай хто сильніше засвище. — Давай. Ну, змій як свиснув, то аж дерева пригнулись. «Ну,— думає Іван-Побиван,— що його робити?» А тут лежала одна залізяка. Глянув Іван на неї та до змія: — Зажмури очі, бо я як свистатиму, то тобі можуть очі повилазити. Змій зажмурив, а Іван-Побиван як огріє змія тією залізякою межи очі, то той аж здригнувсь. — Правду кажеш,— каже змій,— ледве очі не повискакували. Та вже щоб хоч не бути з Іваном вкупі, побудував ото йому хату на одшибі; хлопець і живе собі. А змій давай з матір'ю радитись, як би їм його звести зі світу. — Давай,— кажуть,— його спалимо. А хлопець підслухав це та десь і сховавсь на цю ніч. От як спалили ту хату, хлопець прийшов, став коло попелу та й струшується, ніби тільки що виліз. Приходить змій. — Що ти, хлопче, хіба ще живий? — Живий, тільки цієї ночі мене щось ніби блоха вкусила. «Ну,— думає змій,— од такого треба подалі». Та як дременув з тих країв, то тільки його і бачили.
Пан Коцький українська народна казка
одного чоловіка був кіт старий, що вже не здужав і мишей ловити. От хазяїн його взяв та й вивіз у ліс, думає: «Нащо він мені здався, тільки дурно буду годувати,— нехай лучче в лісі ходить». Покинув його й сам поїхав. Коли це приходить до кота лисичка та й питає його: — Що ти таке? А він каже: — Я — пан Коцький. Лисичка й каже: — Будь ти мені за чоловіка, а я тобі за жінку буду. Він і згодився. Веде його лисичка до своєї хати,— так уже йому годить: уловить де курочку, то сама не їсть, а йому принесе. От якось зайчик побачив лисичку та й каже їй: — Лисичко-сестричко, прийду я до тебе на досвітки. А вона йому: — Є у мене тепер пан Коцький, то він тебе розірве. Заєць розказав за пана Коцького вовкові, ведмедеві, дикому кабанові. Зійшлися вони докупи, стали думати, як би побачити пана Коцького,— та й кажуть: — А зготуймо обід! І взялися міркувати, кому по що йти. Вовк каже: — Я піду по м'ясо, щоб було що в борщ. Дикий кабан каже: — А я піду по буряки і картоплю. Ведмідь: — А я меду принесу на закуску. Заєць: — А я капусти. От роздобули всього, почали обід варити. Як зварили, почали радитись, кому йти кликати на обід пана Коцького. Ведмідь каже: — Я не підбіжу, як доведеться тікати. Кабан: — А я теж неповороткий. Вовк: — Я старий уже і трохи недобачаю. Тільки зайчикові й приходиться. Прибіг заєць до лисиччиної нори, коли це лисичка вибігає, дивиться, що зайчик стоїть на двох лапках біля хати, та й питає його: — А чого ти прийшов? Він і каже: — Просили вовк, ведмідь, дикий кабан, і я прошу, щоб ти прийшла зі своїм паном Коцьким на обід. А вона йому: — Я з ним прийду, але ви поховайтесь, бо він вас розірве. Прибігає зайчик назад та й хвалиться: — Ховайтесь, казала лисичка, бо він як прийде, то розірве нас. Вони й почали ховатися: ведмідь лізе на дерево, вовк сідає за кущем, кабан заривається у хмиз, а зайчик лізе в кущ. Коли це веде лисичка свого пана Коцького. Доводить до столу, а він побачив, що на столі м'яса багато, та й каже: — Ма-у!.. Ма-у!.. Ма-у!.. А ті думають: «От вражого батька син, ще йому мало! Це він і нас поїсть!» Виліз пан Коцький на стіл та почав їсти, аж за ушима лящить. А як наївсь, то так і простягсь на столі. А кабан лежав близько столу в хмизі, та якось комар і вкусив його за хвіст, а він так хвостом і крутнув; кіт же думав, що то миша, та туди, та кабана за хвіст. Кабан як схопиться, та навтіки! Пан Коцький злякався кабана, скочив на дерево та й подерся туди, де ведмідь сидів. Ведмідь як побачив, що кіт лізе до нього, почав вище лізти по дереву, та до такого доліз, що й дерево не здержало — так він додолу впав — гуп! — та просто на вовка,— мало не роздавив сердешного. Як схопляться вони, як дременуть, то тільки видко. Заєць і собі за ними — забіг не знать куди... А потім посходились та й кажуть: — Такий малий, а тільки-тільки нас усіх не поїв!
Сірко українська народна казка
одного чоловіка був собака Сірко — тяжко старий. Хазяїн бачить, що з нього нічого не буде, що він до хазяйства нездатний, і прогнав його від себе. Цей Сірко никає по полю; коли це приходить до нього вовк та й питає: — Чого ти тут ходиш? Сірко йому: — Що ж, брате, прогнав мене хазяїн, а я і ходжу тут. Тоді вовк йому каже: — А зробить так, щоб тебе хазяїн ізнов прийняв до себе? Сірко відповідає: — Зроби, голубчику; я вже таки чимсь тобі віддячу. Вовк каже: — Ну, гляди: як вийде твій хазяїн із жінкою жать і вона дитину положить під копою, то ти будеш близько ходить коло того поля — щоб я знав, де те поле,— то я візьму дитину, а ти будеш забирати у мене ту дитину,— тоді неначе я тебе і злякаюсь та й пущу дитину. У жнива той чоловік і жінка вийшли у поле жать. Жінка положила свою маленьку дитину під копою, а сама і жне коло чоловіка. Коли це вовк біжить житом, та за ту дитину — і несе її полем. Сірко за тим вовком. Доганяє його. А чоловік кричить: — Гидж-га, Сірко! Сірко якось догнав того вовка і забрав дитину: приніс до того чоловіка та й оддав йому. Тоді той чоловік вийняв із торби хліб і кусок сала та й каже: — На, Сірко їж,— за те, що не дав вовкові дитини з'їсти! Ото увечері ідуть із поля, беруть і Сірка. Прийшли додому, чоловік і каже: — Жінко, вари лишень гречані галушки та сито їх із салом затовчи. Тільки що вони ізварилися, він садовить Сірка за стіл та й сам сів коло його і каже: — А сип, жінко, галушки, та будем вечерять. Жінка і насипала. Він Сіркові набрав у полумисок; так уже йому годить, щоб він не був голодний, щоб він часом гарячим не опікся! Ото Сірко і думає: «Треба подякувати вовкові, що він мені таку вигоду зробив». А той чоловік, діждавши м'ясниць, віддає свою дочку заміж. Сірко пішов у поле, знайшов там вовка та й каже йому: — Прийди у неділю увечері до города мого хазяїна, а я тебе зазву у хату та віддячу тобі за те, що ти мені добро зробив. Ото вовк, діждавши неділі, прийшов на те місце, куди йому Сірко сказав. А в той самий день у того чоловіка було весілля. Сірко вийшов до його та й увів у хату і посадовив його під столом. Ото Сірко на столі узяв пляшку горілки, м'яса доволі і поніс під стіл. А люди хотіли ту собаку бить. Чоловік каже: — Не бийте Сірка: він мені добро зробив, то я і йому добро буду робить, поки його й віку. Сірко, що найсмачніше на столі лежить, бере та подає вовкові. Обгодував і упоїв так, що вовк не витерпів та каже: — Буду співать! Сірко каже: — Не співай, бо тут тобі буде лихо! Лучче я ще тобі подам пляшку горілки, та тільки мовчи. Вовк, як випив ту пляшку горілки, та каже: — Отепер уже буду співать! Та як завиє під столом... Тоді деякі люди повтікали з хати, а деякі хотіли бить вовка. А Сірко і ліг на вовкові, наче хоче задушити. Хазяїн каже: — Не бийте вовка, бо ви мені Сірка уб'єте! Він і сам йому раду дасть — ось не займайте! Ото Сірко вивів вовка аж на поле та й каже: — Ти мені добро зробив, а я тобі! Та й розпрощались.
Бідний чоловік і смерть українська народна казка
азка починається з бідного чоловіка. Той чоловік мав дуже багато дітей. Мав одинадцять хлопців, а дванадцятий уродився. Вже у своїм селі соромився хрестити, бо не мав що покласти на стіл кумові. Каже жоні: — Візьму я дитину й понесу на друге село. Там найду чоловіка, котрий подержить дитину, й не треба гостину. Іде він і зустрічає жінку. У жінки лице завите. Він поклонився, а жінка відклонилася. Почав чоловік казати: — Жінко, ви б не подержали мою дитину, не були б за маточку? — Та чому ні? І похрестили дитину, й маточка несе дитину додому. Приходять додому, а кумі нічого дати їсти. — Ой кумо, не знаю, чим вас погостити. — Ану ж, іди до сіней. Там і калачі, й відро вина. Пішов чоловік до сіней, а там повно калачів. Такі білі, аж очі вбирають. А у відрі вино. Заніс те все чоловік до хижі й гостяться. Як погостилися, каже кума: — Чи знаєш, куме, хто я? — Не знаю. Хто? — Я — Смерть. Та я тебе покладу на середнього чоловіка. Оголоси, що ти добрий лікар. Набери у скляночки води, цвіту. І коли прийдеш до хворого чоловіка, будеш бачити мене: якщо буду стояти коло голови, кажи, що вже спізнилися лікувати, а якщо буду стояти кінець ніг, кажи, що ти його вилікуєш. І чоловік прославився як добрий лікар. Запомігся, купив корови, воли, справив хлів, словом, став середнім ґаздою. А тут прийшло, що він постарів, і вмирати б. Дітей поженив, повіддавав. Як розболівся, зробив собі на постелі колесо: коли приходить Смерть, він собою махне — і там, де голова була, стануть ноги, а там де ноги — голова. — Ей куме! — каже Смерть. — Круть не круть, а вмирати мусиш. І Смерть засміялася: — Та що, куме, ще хотів би жити? — Хотів. Мав він вісімдесят п'ять років. І Смерть дозволила йому дотягти до дев'яноста. А за п'ять років з'явилася і стала коло голови. А він на колесі перекрутився. — Ей куме, круть не круть, мусиш умирати. Тоді він витяг з люльки цибух. — Ну, кумо, коли ти така мудра, то зайди у цибух. Смерть зайшла. А чоловік заткав з обох кінців цибух стеблом і поклав на піч, на цівку. І став жити. Живе десять років. У селі хвороби не було, і народу намножилося. А через десять років чоловік почав просити на себе смерть. Якось він здогадався, що свою куму заткав у цибух і поклав на піч. Зняв цибух, розіткав — а Смерть вихопилася й закричала: — Куме, бодай би ти жив доти, доки з тебе лиш кістки зостануться. І втекла. І кожну ніч багато людей вмирало. А дід ходив доти, доки з нього лиш кістки зосталися й доки не розпався.
http://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky/kolobok http://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky/ivan-pobyvan http://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky/pan-kocjkyj http://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky/sirko http://kazky.org.ua/zbirky/ukrajinsjki-narodni-kazky/bidnyj-czolovik-i-smertj http://ocka3ke.ru/kolobok-skazka-v-stihah http://photo.vesti-ukr.com/kultura/596-malenkim-ukraincam-gotovjat-multiki-pro-kotigoroshko-i-babaja http://budschool.at.ua/photo/13-0-2928-3 http://www.chl.kiev.ua/Bibliograf/Rukovychka/33.htm http://coollib.com/b/189689/read http://kazka.vn.ua/%D0%9D%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D0%BD%D0%B8 http://skripnikmarina.ucoz.ua/publ/teksti_dlja_chitannja/folklor/quot_sirko_quot/16-1-0-330 http://chytanka.com.ua/ebooks/index.php?action=url/view&url_id=965 http://www.interklasa.pl/portal/dokumenty/r_mowa/strony_ukr03/biblioteka_iwan.htm http://vseanekdotu.ru/detskij-scenarij-na-pasxu-kolobok/
Зміст Колобок Іван-побиван Пан Коцький Сірко ©2015 arhivinfo.ru Все права принадлежат авторам размещенных материалов.
|