Існує ряд соціальихі теорій старіння.

Одна із перших соціальних теорій старіння була запропонована американськими психологами Каммінзом та Генрі у 1961 році. Це теорія звільнення, роз’єднання. У ній стверджується, що “старіння є неминуче взаємне віддалення чи роз’єднання, яке призводить до зниження взаємодії між старіючою особистістю у певній соціальній системі”. Цей процес може бути ініційований як самою особистістю, так і ін. особами. Поступове руйнування соціальних зв’язків означає підготовку до наступного акту – смерті. Процес “соціального відходу” характеризується втратою соціальних ролей, обмеженням соціальних контактів “втечею” у себе.

Теорія активності. Її прибічники вважають, що в середньому віці, при нормальному старіння, повинні підтримуватись соціальні контакти та активність. З приходом старості особистість повинна зберігати ті ж потреби та бажання, які були притаманні їй раніше, чинити опір будь-яким намірам виключати її із суспільства. Здатність знаходити радощі та цінності у житті не вичерпується у певному віці, а повинна зберігатися протягом всього життя.

Теорія розвитку і неперервності життєвого шляху. Із позицій даної теорії, для адекватного розуміння життя старої людини необхідно знати специфіку її попередніх життєвих етапів, тобто зміст усього життєвого шляху, який передував старості. Переходячи від ступеня до ступеня, людина повинна намагатися зберігати свої звички, засвоєні ролі та функції. Старість повинна являти собою “поле битви” за збереження попереднього стилю життя, всупереч рольовим змінам. Нормальне “успішне” старіння можливе лише при різнобічній адаптації до нових умов і збереженні попереднього становища відразу в декількох областях діяльності.

Теорія маргінальності подає старість як стан девіантності. Представники старшого покоління безкорисні, маргінальні, ті, що втратили попередні можливості, впевненість у собі і почуття соціальної та психологічної незалежності. Основна риса старості – пасивність. Тому активна частина суспільства повинна розробляти соціальні програми для покращення життя пасивних старих людей.

Теорія вікової стратифікації. Прихильники даної теорії розглядають суспільство як сукупність вікових груп, які мають обумовлені віком відомості у здібностях, рольових функціях, правах та звичках, т. б. суспільство розділене у віковому та соціальному відношенні. У рамках цієї теорії на перший план висуваються такі проблеми, як суспільний статус старих людей, індивідуальні переміщення із одного вікового періоду в інший, механізми розподілу соціовікових ролей, взаємостосунки з іншими віковими групами.

Демографічна ситуація та її зміни акумулюють вплив широкого кола соціальних, економічних, суспільно-політичних, екологічних чинників – як скороминущих, так і довгострокових, тих, які пов’язані зі специфікою суспільно-історичного розвитку країни, та тих, що викликані соціальними зрушеннями, які вона переживає нині. Соціально-демографічна динаміка в Україні періоду її незалежності формувалася спочатку в умовах глибокої трансформаційної економічної кризи, потім вельми нетривалої посткризової стабілізації, яка була перервана погіршенням економічної ситуації в країні під впливом світової фінансової кризи. Як результат маємо наступні результати.

Рис.1.1 Кількість жителів України, тис.чоловік

Табл.1.1

Динаміка росту населення віком понад 60 років

Рік Вік								Категорія

60-74, тис.чоловік	691,5	657,3	648,5	643,4	651,1	666,0	670,1	Літні люди
75-89, тис.чоловік	273,3	283,4	285,2	284,8	275,7	270,7	272,1	Старі люди
від 90, тис.чоловік	3,9	12,2	11,0	10,0	10,4	10,5	11,1	Довгожителі
Сума	968,8	952,9	944,8	938,3	937,2	947,1	959,2
Кількість жителів України, тис.чоловік	4710,5	4678,8	4650,9	4625,8	4605,3	4587,1	4563,4
Кількість старих людей у загальній кількості населення	20,57%	20,37%	20,31%	20,28%	20,35%	20,65%	21,02%

З даної таблиці видно загальну тенденцію до старіння нації. Специфіка процесу старіння в Україні в останні десятиліття визначається тим, що його поглиблення відбувається під впливом падіння народжуваності на тлі несприятливої у цілому динаміки середньої тривалості життя. Якщо розглянути структуру населення віком понад 60 років, як показано на рис.1.2, видно що зростає група населення літні люди.

Рис.1.2 Структур населення віком понад 60 років за 2005-2011 роки

Старіння нації – не тільки українська проблема, це загальносвітова тенденція. Проте старіння в Європі й старіння в Україні – трохи різні процеси. Під старінням населення в Європі мають на увазі, що велика кількість здорових людей після шести десяти п’яти переходить у період старості, маючи пристойне економічне забезпечення. В Україні ця проблема виглядає інакше: населення старіє за рахунок того, що смертність набагато перевищувала народжуваність.

Прогнозні дані наведені у наступній таблиці.

Табл.1.2

Прогнозні показники частки осіб віком понад 60 років у загальній чисельності України

Рік	Частка осіб віком 60 років і старше у загальній чисельностів населення,%

	21,4
	22,7
	24,2
	24,9
	27,6
	32,1

За даними ООН, в Україні кожен п’ятий переступив 60-річний рубіж. Згідно із прогнозами аналітиків Світового банку, у найближчі 15–20 років в Україні чисельність людей працездатного віку скоротиться на 16 %.

Рис.1.3 Частка осіб віком 60 років і старше у загальній чисельностів населення,%

Про те, як буде виглядати країна в наступному десятилітті і яким чином старіння нації вплине на життя окремо взятого українця. Загалом демографічні показники погіршуються. Щонайменше на 60 % від економічної ситуації в країні, адже від того, якою сумою розпоряджається людина, залежить її спосіб життя, можливості лікування. Ще на 25 % здоров’я нації залежить від екологічної обстановки. Це не обов’язково заводи, це питна вода такої якості, що таку ніде в світі не вживають. Третій фактор можливості медицини, це потягне ще 15 % всіх причин, що впливають на здоров’я і, як наслідок, тривалість життя. Для успішного покращення демографічного стану країни необхідне покращення в медичній галузі, гарантування певних послуг для всього населення державою. Але держава все одно не справляється з фінансуванням медичної галузі. Оплату ліків, обстеження, як правило, здійснює сам пацієнт. Є лише один спосіб допомогти вітчизняній медицині. Панацеєю може стати страхова медицина. Кожен з нас повинен мати страховий поліс, що покриває витрати не лише на лікування захворювань, але і на регулярну реабілітацію в санаторно-курортних установах, як це вже існує в розвинених країнах. А до тих пір демографічна ситуація, на жаль, буде незадовільною.

Сучасний стан фінансування охорони здоров'я України є вкрай недостатнім і не створює передумов для здійснення якісної медичної допомоги в необхідних обсягах; особливо для соціально незахищених верств населення.
Медична галузь в Україні не має можливості користуватися перевагами ринкової економіки. Одного ж бюджетного фінансування недостатньо для нормальної взаємодії охорони здоров'я з іншими і галузями, які вже працюють за і законами ринкових відносин, тому система охорони здоров'я випробовує весь пакет проблем, пов'язаних з непогодженістю цих відносин.

Причиною того, що Україна сьогодні виявилася шістдесятирічною жінкою з купою хронічних хвороб, стала низька якість життя. Для покращення у наступному 2013 році планується введення ЗУ Про медичне страхування.

Реалізація Закону дозволить:

1) забезпечити конституційні права громадян України на безоплатне надання медичної допомоги відповідно до європейських стандартів;

2) кошти, що фінансуються перерозподілити через механізм обов’язкового медичного страхування на засадах громадського контролю;

3) створити умови для залучення інвестицій у систему охорони здоров’я та обов’язкового медичного страхування;

4) зменшити витрати держави на впровадження обов’язкового медичного страхування та її адміністрування;

5) забезпечити додатковий контроль за якістю та ефективністю медичних послуг, що прискорить формування конкурентного ринку медичних послуг та утворення нових медичних закладів різних форм власності;

6) досягти загальноекономічного результату за рахунок стимулювання розвитку системи охорони здоров’я.

Необхідність медичного страхування зумовлена тим, що Україні необхідно покращувати демографічний стан. Прогресуюче старіння нації завжди тягне за собою низку соціальних та економічних проблем і протиріч. Так, зростаюче навантаження на соціальні статті бюджету в умовах поглиблення старіння актуалізує потреби щодо збільшення пенсійних коштів, а також пов’язане і з формуванням додаткового попиту на медичні послуги з боку літнього населення, з необхідністю вкладень у розвиток спеціальних медичних технологій, орієнтованих на літнє населення, збільшення ресурсів для утримання осіб похилого віку в інтернатних закладах тощо. При цьому у нашій країні необхідність збільшення витрат на підтримання здоров’я громадян похилого віку, пов’язана зі зростанням їх чисельності і частки у населенні, у середньостроковій перспективі поєднуватиметься з потребою у збільшенні вкладень у здоров’я осіб працездатного віку.

Висновки

Депопуляційні тенденції та старіння населення породжують певні демографічні труднощі – обмеження щодо ресурсного забезпечення соціально-економічного розвитку на перспективу, оскільки зумовлюють скорочення чисельності й частки працездатних контингентів у населенні, викликають

необхідність підвищення соціальних видатків на утримання осіб похилого віку (включаючи як власне пенсійне забезпечення, так і заходи щодо збереження здоров’я тощо). Прогресуюче старіння та нереальність подолання депопуляційних тенденцій в Україні принаймні на середньострокову перспективу диктують необхідність зосередження зусиль на вирішенні проблем пристосування соціальної системи й економічного розвитку до потреб старіючого населення та пошуку шляхів поліпшення якісних параметрів населення й сукупної робочої сили. У контексті поліпшення якості робочої сили як пріоритетного напряму вирішення трудоресурсної проблеми в Україні на перспективу варто наголосити, що для нашої країни першочергове значення має не тільки підвищення освітньо-кваліфікаційного рівня працівників, а й формування освітньо-професійної гнучкості населення, включаючи здатність до засвоєння нових знань, сприйнятливість до інновацій, схильність до професійної мобільності, легкість «звільнення» від застарілих знань та навичок, що особливо актуально в умовах старіння населення та з огляду на необхідність переходу до інноваційної моделі соціально-економічного розвитку.

Список літератури:

1. Пирожков С.И. Демографические процессы и возрастная структура населения // Вибранінаукові праці: У 2 т. Т.1. Демографічний і трудовий потенціал. – К.: КНТЕУ, 2008

2. Стешенко В., Піскунов С., Піскунов В. Старіння населення України: стан, етнічні особливості, перспективи // Демографічні дослідження: Вип. 20. – К.: Вид. Ін-ту економіки НАН України, 2008. – С. 125 – 146.

3. Поглиблення депопуляції // Демографічна криза в Україні. Проблеми дослідження, витоки, складові, напрями протидії. – К.: Ін-т економіки НАН України, 2001

4. Населення України–2003. Щорічна аналітична доповідь. – Київ: Інститут демографії та соціальних досліджень НАН України, 2004. – 252 с.

5. Населення України. Соціально-демографічні проблеми українського села. – К.: Ін-т демографії та соціальних досліджень НАН України, 2007. – С. 12 – 42.

6. Комплексний демографічний прогноз України на період до 2050 р. (колектив авторів) / За ред. Е.М. Лібанової. – К.: Український центр соціальних реформ, 2006. – С. 107 – 113.

7. Безруков В.В., Вороненко Ю.В. Шляхи вдосконалення медико-соціальної допомоги людям літнього віку в Україні // Проблемы старения и долголетия. – 2009. – 13, № 3. – С. 221 – 224.

8. Чайковська В.В., Вержиковська Н.В., Хаджинова Н.А. Стан організації геріатричної допомоги населенню літнього віку в Україні. – К.: Ін-т геронтології АМН України, 2005.

9. Статистика населення України [Електронний ресурс] // Населення України – режим доступу: http://database.ukrcensus.gov.ua/ukrcensus/Dialog/statfile1_c.asp