 |
|
Становлення антропології як науки
Становлення антропології як науки. Предметний зміст антропології
ЗМІСТ
стор.
ВСТУП 3
1. Становлення антропології як науки. 4
1.2. Предметний зміст антропології 8
ВИСНОВКИ 16
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ 18
ВСТУП
Антропологія - молода наука. По суті, вона з'явилася в ХХ ст. у результаті того, що з'явилося уявлення про людину як особистість, цікаву більше людству й суспільству, що може бути предметом самостійного вивчення за допомогою всіх тих методів, які нагромадила наука, вивчаючи людей у цілому. Відповідно, можна виділити антропологію філософську, богословську й т.п. Психологія цілком входить і до складу антропології.
Дані антропології дозволяють реконструювати важливі аспекти етногенетичних процесів, а саме: з’ясувати шляхи міграцій первісних людських колективів; висвітлити роль окремих компонентів, які брали участь у формуванні давніх і сучасних народів; намітити напрямки їх генетичних зв’язків.
Доведено, що антропологічні дані зберігають свої інформаційні можливості навіть тоді, коли йдеться про дуже віддалені історичні епохи.
Дані антропології – науки про мінливість фізичного типу людини в часі та просторі – є джерелом важливої історичної інформації, яка дозволяє реконструювати окремі аспекти етногенетичних процесів, що мали місце в минулому. Вона включає три великі розділи:
антропогенез, який висвітлює сучасні уявлення про походження та еволюцію людини;
морфологію, яка вивчає міжгрупову мінливість морфо фізіологічних ознак серед населення земної кулі;
расогенез, який реконструює процес расоутворення та сучасне розповсюдження людських рас.
Становлення антропології як науки
Антропологія (грец. ανθρωπος – людина, λογος – слово) – біологічна наука, що вивчає тілесну природу людини, її походження і подальший розвиток, близько стоїть до суспільних наук, також наука про походження й еволюцію людини, утворення людських рас і про нормальні варіації фізичної будови людини. Як самостійна наука сформувалася в середині 19 століття [2, с. 50].
Більшість університетів на Заході розділяють антропологію на чотири основних напрямки:
1. Біологічна або фізична антропологія – займається розумінням людського тіла, користуючись теоріями еволюції, адаптації, популяціонної генетики.
2. Соціальна або соціокультурна антропологія – вивчення та культурної організації окремих етносів та суспільств (їх звичаї, мову, економічний та політичний лад, родинні звичаї, стосунки, поділення праці, релігію, міфологію та ін.). Сучасні принципи соціальної антропології закладені Францем Боасом та Броніславом Маліновським на межі 19-го та 20-го століть, і полягають в культурному релативізмі, між-культурних порівняннях і наголосі на довгострокове вивчення суспільства шляхом якомога повнішої інтеграції в нього.
3. Лінгвістична або мовна антропологія – вивчення соціальної комунікації у різних суспільствах шляхом вивчення історії та зміни мов, а також взаємозв'язка мови та культури. Наскільки варіації мови вказують на місце людини в суспільстві? Як мова визначає та віддзеркалює наш світогляд та ментальність?
4. Археологія – висвітлює історію людського суспільства на основі вивчення пам'яток кам'яного, мідного (бронзового), залізного віків і почасти пізніших, часів.
Назва антропології з'явилася ще в Давній Греції.
Термін "Антропологія" має грецьке походження й у дослівному перекладі означає "наука про людину" (від anthropos - людина й logos - слово, навчання, наука). Таким чином, антропологія являє собою область наукового знання, предметом дослідження якої є людина. У такому розумінні термін несе своє найбільш широкий зміст.
Перше використання терміна сходить до античності. Аристотель (384-322 р. до н.е.) першим вжив його для позначення області знання, що вивчає переважно духовну сторону людської природи. Із цим значенням термін проіснував понад тисячоліття. Збереглося воно й дотепер, наприклад, у релігійному знанні (теології), у філософії, у багатьох гуманітарних науках (наприклад, у мистецтвознавстві), а почасті й у психології.
У 1501 р. побачила світ книга М. Хундта "Антропологія про достоїнство, природу й властивості людини й про елементи, частини й члени людського тіла". У цьому анатомічному творі термін "антропологія" був уперше застосований у зв'язку з описом винятково фізичної (біологічної) будови людини [4, с. 90].
У книзі Г. Капела, що вийшла в 1533 р., була озаглавлена "Антропологія, або міркування про людську природу", термін "антропологія" уперше супроводжується даними про індивідуальні варіації будови тіла людини, її індивідуальної мінливості.
Відомо, саме із цього моменту в науці встановлюється двояке розуміння антропології - як науки про людську душу, з одного боку, і науку про людське тіло, його будову й різноманіття - з іншого.
Антропологія як самостійна наука сформувалася в середині XIX століття. Основні розділи антропології: морфологія людини, вчення про антропогенез, расознавство.
Процес історико-еволюційного формування фізичного типу людини, первісного розвитку її трудової діяльності, мови, а також суспільства називається антропогенезом або антропосоціогенезом.
Проблеми антропогенезу стали вивчатися в XVIII столітті. До цього часу панувало уявлення, що людина й народи завжди були і є такими, як їх створив творець. Однак поступово в науці, культурі, суспільній свідомості стверджувалася ідея розвитку, еволюції, у тому числі й стосовно до людини й суспільства.
У середині XVIII століття К.Лінней поклав початок науковому уявленню про походження людини. У своїй "Системі природи" (1735 р.) він відніс людину до тваринного світу, поміщаючи її у своїй класифікації поруч із людиноподібними мавпами. У XVIII столітті зароджується й наукова приматологія; так, в 1766 р. з'явилася наукова праця Ж.Бюффона про орангутанга. Голландський анатом П.Кампер показав глибоку подібність у будові основних органів людини й тварин [6, с. 87].
У сучасному розумінні антропологія як наука оформилась у 19 столітті. Тоді ж до антропології часто відносили психологію, етнографію і археологію. В США й Англії до антропології і тепер відносять етнографію. Радянські антропологи чітко розмежовують названі науки.
У XVIII - першій половині XIX століття археологи, палеонтологи, етнографи нагромадили великий емпіричний матеріал, що ліг в основу вчення про антропогенез. Велику роль зіграли дослідження французького археолога Буше де Перта. У 50-х рр. XIX століття він шукав кам'яні знаряддя й доводив, що їх використовувала первісна людина, що жила одночасно з мамонтом та ін. Ці відкриття спростовували біблійну хронологію, зустріли бурхливий опір. Тільки в 60-і рр. XIX століття ідеї Буше де Перта визнали в науці.
Однак навіть Ламарк не зважувався довести до логічного завершення ідею еволюції тварин і людини й заперечувати роль бога в походженні людини (у своїй "Філософії зоології" він писав про інше походження людини, ніж тільки лише від тварин).
Революційну роль у вченні про антропогенез зіграли ідеї Дарвіна. Він писав: "Той, хто не дивиться, подібно дикуну, на явища природи як на щось нескладне, не може більше думати, щоб людина була плодом окремого акту утвору".
Людина одночасно й біологічна істота, і соціальне, тому антропогенез невідривно пов'язаний із соціогенезом, являючи собою по суті єдиний процес антропосоціогенезу.