 |
|
Мотивація як функція управління
3. Мотивація ― це процес спонукання, стимулювання себе чи інших до цілеспрямованої поведінки або виконання певних дій, спрямованих на досягнення власної мети або мети організації.
Для підвищення мотивації і спонукання працівників до ефективних дій застосовують винагороди. Керівництво фірми повинно мати у своєму арсеналі два головних типи заохочування: внутрішні та зовнішні.
Внутрішні винагороди дає сам процес виконання роботи: відчуття досягнення результату, успіху, самоповаги, зміст і значущість виконаної роботи та ін. Найпростіший спосіб забезпечення внутрішніх винагород ― створення сприятливих умов роботи і конкретне формування завдань.
Зовнішні винагороди ― це все те, що фірма пропонує своєму працівникові за виконання службових обов’язків. Суди належать заробітна плата, премії, надбавки, додаткові пільги, просування по службі і т. д.
Мотивація – це робота менеджера, спрямована на активізацію співробітників фірми в плані підвищення ефективності їх праці для досягнення як особистих цілей, так і цілей фірми.
При розгляді даного питання менеджмент орієнтується на два аспекти цієї проблеми: мотивацію (мотиви) подорожей і мотивацію трудових відносин.
Мотиви подорожей. Ціль поїздки – це причина, при відсутності якої дана поїздка б не відбулась. Інформація про мету поїздки необхідна перш за все для того, щоб правильно розділити туристичні ринки на сегменти і визначити цільові ринки, які покладено в основу розробки моделі управління туристичними потоками і маршрутами.
Частіше за все єдиний мотив виділити не можна. Ситуація ускладнюється тим, що причини подорожі, лежать частіше в підсвідомості. В зв’язку з цим варто виділити п’ять основних груп мотивації подорожей.
Фізична мотивація. Фізична мотивація поділяється на відпочинок, лікування і спорт.
Психологічна мотивація. Головна психологічна мотивація подорожі – бажання відійти від повсякденної рутини і побачити щось нове, необхідність зміни обстановки і розслаблення. До психологічної мотивація відноситься також і зміна вражень.
Міжособиста мотивація. По значимості після фізичної і психологічної мотивації виступає міжособиста мотивація. Багато людей шукають під час поїздки необхідні їм соціальні контакти. вони прагнуть завести відносини з іншими подорожуючими або познайомитись з місцевими жителями. Більше значення в цій групі мотивацій займають відвідування друзів, знайомих, родичів.
Культурна мотивація. Знайомство з іншими країнами, з їх звичаями, традиціями і мовами стоїть в даній групі на першому місці. Далі виступає інтерес до мистецтва, відвідування спортивних заходів, а також релігійні причини.
Мотивація престижу і статусу. Для групи туристів з такої мотивацією характерно те, що вони здійснюють подорожі з метою розвитку своєї особистості. Крім того, основна ціль подорожуючих цієї групи – досягти всезагального визнання і утримати його.
Мотивація трудових відносин. В цьому розумінні мотивація розглядається нами як сукупність стимулів, які спонукають робітників до активної трудової діяльності, тобто після проведення організаційних заходів менеджер повинен забезпечити успішне виконання роботи.
Функція контролю
Функція контролю ― це процес забезпечення досягнення цілей організації за допомогою оцінки та аналізу результатів діяльності, оперативного втручання в управлінський процес і прийняття коригуючих дій.
В самому загальному вигляді контроль означає процес співставлення фактично досягнутих результатів з запланованими. По суті це кількісна і якісна оцінка і облік результатів роботи фірми.
В основу створення всіх систем контролю повинні бути покладені наступні основні вимоги – критерії:
ефективність контролю – визначається успішність, корисність контролю (зменшення витрат на контроль, затратна персонал і техніку контролю);
ефект впливу на людей – виясняється питання: застосована технологія контролю викликає у працівників позитивні стимули або негативні, стресові реакції?
виконання задач контролю – контроль повинен визначати збіги або відхилення в системі управління організацією, сприяти ліквідації відхилень і прийняття ефективних рішень;
визначення меж контролю – контрольні заходи не можуть здійснюватись без обмежень. Потрібно дотримуватись норми контролю, які визначені діючим законодавством.
Для ефективного контролю необхідно три моменти:
1. Відповідне знання управлінських пропозицій, тобто можливість спостерігати і піддати розгляду даний план у деталях перед тим, як запустити його в справу;
2. Своєчасна інформація з управлінської доповіді про виконання плану і результатам, що дійсно досягаються, у порівнянні з плановими показниками;
3. Здатність засумніватися у відхиленні від плану і, якщо необхідно, утрутитися, коли управління нездатне виправити план на визначений курс.
Це досить спрощений опис, що означає ефективне управлінське планування, наявність інформації і системи контролю. Деякі компанії частково мають таку систему (тобто заробітна плата і бюджетне фінансування), але окремі компанії мають повну інтегровану розвиту систему. Одна з найважливіших функцій правління полягає у впевненості, що така система розвивається і впроваджується в діяльність і що вона використовується як інструмент ефективного контролю.
Для ефективного виконання поставлених завдань керівництво фірми використовує три види контролю: 1) попередній; 2) поточний; 3) заключний.
Попередній контроль. Це пов’язано з тим, що деякі аспекти контролю можуть бути замасковані серед інших функцій управління.
Попереднім контроль називається тому, що він здійснюється до фактичного початку роботи. Основним засобом здійснення попереднього контролю є реалізація певних правил, процедур і ліній поведінки.
Поточний контроль. Він здійснюється в ході проведення робіт. Частіше за все об’єктом його є співробітники, а сам він перш за все є прерогативою їх безпосереднього начальника. Такий контроль дозволяє виключити відхилення від намічених планів і інструкцій.
Для того щоб здійснити поточний контроль, апарату управління необхідний зворотній зв’язок.
Заключний контроль. Ціль такого контролю – попередити помилки в майбутньому. В межах заключного контролю зворотній зв’язок здійснюється занадто пізно, щоб відреагувати на проблеми х виникнення, він, по-перше, дає керівництву інформацію для планування у випадку, якщо аналогічні роботи планується робити у майбутньому, і, по-друге, сприяє мотивації.
В процедурі контролю є три чітко розрізнених етапи.
Етап А – встановлення стандартів. Стандарти – це конкретні цілі, прогрес у відношенні яких піддається виміру. На першому етапі необхідно визначити тимчасові рамки і певний критерій, за яким оцінюється робота. Це і є результативність. Показник результативності точно визначає те, що повинно бути отримане для досягнення поставленої мети.
Етап Б – співставлення досягнутих результатів з установленими стандартами. На цьому етапі менеджер повинен визначити, наскільки досягнуті результати відповідають його очікуванням.
Етап В - прийняття необхідних коригуючих дій.
В цьому випадку мова йде про регулювання туристичних явищ і процесів. На даному етапі проходить ліквідації відхилень від параметрів, визначених на стадії планування, і приведення системи управління в заданий стан.
Отже, функції управління – це конкретний вид управлінської діяльності, який здійснюється спеціальними прийомами і засобами, а також відповідна організація роботи.
1.2. Методи управління в туризмі та їх особливості
Метод управління – це сукупність прийомів і способів впливу на керований об’єкт для досягнення мети.
Загальним методом менеджменту як науки є діалектичний підхід, що дає змогу правильно вирішувати питання удосконалення форм та методів управління виробництвом в умовах мінливих економічних ситуацій, передбачає вивчення окремих аспектів, елементів та зв’язків систем управління.
Метод ― це спосіб впливу на трудові колективи або його членів. Система методів покликана забезпечити процес менеджменту на підприємстві та реалізації функцій менеджменту. По змісту методи поділяються на три групи:
1)Економічні.
2)Адміністративні.
3)Соціально-психологічні.
В досліджуваній фірмі частково використовуються всі три групи методів менеджменту.
Економічні методи покликані формувати економічні інтереси людей до ефективної праці.
Адміністративні методи покликані забезпечити функціонування підрозділів, налагодження потоків інформації, організація процесу управління по вертикалі та горизонталі.
Соціально-психологічні методи забезпечують здоровий психологічний мікроклімат в колективі, відносини між формальними і неформальними групами та формування особистості і рис громадянина України.
До складу економічних методів входять:
1)Реформування форм власності на засоби виробництва або частки.
2)Організаційно-виробниче та стратегічне планування.
3)Комерційний розрахунок (принципи самостійності, самофінансування, самоокупності). Виділяють повний розрахунок (юридична особа) і неповний комерційний розрахунок (господарські одиниці які ведуть облік доходів і витрат) крім цих двох виділяють ще внутрішній тип розрахунку (орендні підприємства).
Для реалізації економічних методів необхідні умови ринкової економіки, а саме:
1)Господарська самостійність.
2)Вибір партнерів.
3)Вільне ціноутворення.
4)Наявність конкурентів.
5)Відкритість економіки.
6)Соціальний захист споживачів та клієнтів.
менеджерам і виконавцями.
Методи прийняття головних рішень
Можливо, тому, що повноваження по розробці рішень встановлені в ході багаторічної практики, дана роль ухвалення рішення не завжди добре виконується. Багато правлінь програють по двох специфічних причинах.
По-перше, навіть якщо правління має намір делегувати визначені оперативні рішення виконавцям, то члени правління часто не роблять цього на практиці. Багато членів правління не підтримують задум залучення їх у справи, це стосується підлеглих менеджерів, що погано виконують як рішення правління, так і свої обов'язки.
Основна причина - у недостатньо визначених організаційних повноваженнях, недоліку потрібної інформації і системи контролю, що дозволила б правлінню практикувати "делегування без додавання повноважень", а також у недоліку довіри старшим виконавцям.
По-друге, велика слабість у діяльності багатьох правлінь по виробленню рішень полягає в тому, що приймаються важливі рішення, що цілком не відповідають отриманій інформації. Це, як правило, відбувається там, де немає чітко сформульованих цілей, стратегії, планів, чи не існує принципів (політики) забезпечення рамок рішення, чи де відповідний штат не здатний провести дослідження й аналіз, що дуже істотно для досягнення серйозного рішення.
Для поліпшення своєї виконавчої ролі при прийнятті рішень багатьом правлінням необхідно більш чітко визначити, яке рішення повинне бути вироблене ними самими, а які права повинні бути передані.
В індустрії гостинності Роберт Браймер виділяє два методи управління: консервативний і радикальний. Кожен з них має великий набір характеристик, які визначають наступні чотирнадцять категорій:
як керівники вчаться управляти;
прийняття рішень і врегулювання проблем;
мотивація до праці;
відношення до клієнтів;
якість надання товарів і послуг;
система цінностей;
підзвітність і продуктивність праці;
поведінка на робочому місці;
система адміністративного зв’язку;
пріоритети і головні питання;
управління кадровими питаннями;
оцінка виконання;
керуюча роль;
собівартість наданого обслуговування.
Характеризуючи методи управління, необхідно розкрити їхню спрямованість, зміст і організаційну форму.
Спрямованість методів управління орієнтована на систему (об'єкт) управління (фірму, відділ, підрозділ, компанію і т.д.).
Зміст - це специфіка прийомів і способів впливу. Організаційна форма - вплив на конкретно сформовану ситуацію. Це може бути прямий (безпосереднє) або непрямий (постановка задачі і створення стимулюючих умов) вплив.
У практиці управління, як правило, одночасно застосовують різні методи і їхні сполучення (комбінації).
Слід зазначити, що в економічній літературі немає єдиного тлумачення змісту, об'єкта впливу і класифікації методів управління. Одні автори класифікують методи управління в залежності від їхнього змісту, спрямованості й організаційної форми, що відбиває адміністративний, економічний і соціальний вплив на керовану систему. Інші характеризують них по способах і прийомам впливу. Зустрічається поділ методів управління на основні і додаткові (аналітичні, мережні, балансові, економіко-математичні й ін.). Додаткові методи управління в кінцевому рахунку вирішують ті ж задачі, що й основні (допомагають ефективно використовувати адміністративні, економічні і соціально-психологічні фактори).
Так чи інакше, але всі методи управління органічно доповнюють один одного, знаходяться в постійній динамічній рівновазі.
Спрямованість методів управління завжди одна - на людей, що здійснюють різні види трудової діяльності. У конкретному методі управління певним чином сполучаться (взаємодіють) і зміст і спрямованість, і організаційна форма. У зв'язку з цим можна виділити наступні методи управління :
адміністративні, засновані на прямих директивних указівках;
економічними, обумовленими економічними стимулами;
соціально-психологічні методи, застосовувані з метою підвищення соціальної активності співробітників.
Економічні методи управління
Економічним методам у управлінні приділяється центральне місце. Це обумовлено тим, що відносини управління визначаються в першу чергу економічними відносинами і об’єктивними потребами й інтересами людей, що лежать в їхній основі.
Економічні методи сприяють виявленню нових можливостей і резервів, що особливо важливо в перехідний до ринкових відносин період. Мова йде про зміну системи матеріального стимулювання з урахуванням економічних інтересів всіх учасників трудового процесу. Проблема тут у тім, щоб створити умови, при яких економічні методи були б діючі і цілеспрямовані.
Основний зміст усієї роботи в цьому напрямку зводиться до того, щоб поставити органи керівництва і трудові колективи в такі умови, при яких вони могли б максимально повно враховувати економічні наслідки своєї управлінської і виробничої діяльності.
Таким чином, основна задача зміни господарського механізму полягає в тому, щоб створити такі економічні й організаційні умови, при яких би організація виконувала покладені на неї функції на найвищому рівні.
За допомогою економіко-математичних методів можна одержати конкретні дані, що характеризують те або інше економічне явище, і знайти найбільш ефективні рішення.
Соціально-психологічні методи управління
Установлено, що результати праці багато в чому залежать від цілого ряду психологічних факторів. Уміння враховувати ці фактори і з їх допомогою цілеспрямовано впливати на окремих працівників допоможе керівникові сформувати колектив з єдиними цілями і задачами. Соціологічні дослідження свідчать про те, що якщо успіх діяльності господарського керівника на 15% залежить від його професійних знань, то на 85% - від уміння працювати з людьми.
Знаючи особливості поводження, характер кожної окремої людини, можна прогнозувати її поводження в потрібному для колективу напрямку. Це зв'язано з тим, що кожній групі властивий свій психологічний клімат. Тому істотна умова утворення і розвитку трудових колективів - дотримання принципу психофізіологічної сумісності.
Таким чином, для того щоб вплив на колектив було найбільш результативним, необхідно не тільки знати моральні і психологічні особливості окремих виконавців, соціально-психологічні характеристики окремих груп і колективів, але і здійснювати керуючий вплив. Для цих цілей застосовуються соціально-психологічні методи, що являють собою сукупність специфічних способів впливу на особистісні відносини і зв'язки, що виникають у трудових колективах, а також на соціальні процеси, що протікають у них. Вони засновані на використанні моральних стимулів до праці, впливають на особистість за допомогою психологічних прийомів з метою перетворення адміністративного завдання в усвідомлений борг , внутрішню потребу людини . Це досягається за допомогою прийомів, що носять особистісний характер (особистий приклад, авторитет і т.д.).
Головна мета застосування цих методів - формування в колективі позитивного соціально-психологічного клімату, завдяки чому значною мірою будуть вирішуватися виховні, організаційні й економічні задачі.
Необхідність використання в практиці управління організацією соціально-психологічних методів керівництва очевидна, тому що вони дозволяють вчасно враховувати мотиви діяльності і потреби працівників, бачити перспективи зміни конкретної ситуації, приймати оптимальні управлінські рішення .