 |
|
Суб'єкти інвестиційної діяльності
Суб'єктами інвестиційної діяльності (інвесторами і учасниками) можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі урядів. Головним суб'єктом інвестиційної діяльності є інвестор, який вкладає власні, позичені або залучені кошти в об'єкти інвестування, приймає рішення щодо форм і способів їх використання, несе повну майнову та фінансову відповідальність за результати використання інвестованих коштів.
Інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, що приймають рішення щодо вкладення власних, позикових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвестиційної діяльності.
Права в усіх інвесторів, незалежно від форми власності, рівні, і розміщення інвестицій у будь-які об'єкти є їх невід'ємним правом, що охороняється законом.
Учасники інвестиційної діяльності-громадяни і юридичні особи України, інших держав, що забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора. Інвестор визначає мету, напрями й обсяги інвестицій і залучає для їх реалізації на договірній основі будь-яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі й шляхом організації конкурсів і торгів. Держава й посадові особи не мають права втручатися в договірні відносини учасників інвестиційної діяльності понад свою компетенцію.
Згідно з ПК (п. 14.1.83) інвестор для цілей оподаткування - юридична або фізична особа, яка має відповідні матеріально-технологічні та економічні можливості або відповідну кваліфікацію для користування надрами, що підтверджено документами, виданими згідно із законами (процедурами) країни інвестора, та здійснює пошук, розвідку та видобування вуглеводневої сировини відповідно до угоди про розподіл продукції.
Не заперечуючи товарно-грошового характеру інвестиційних відносин, слід зазначити, що інвестор (власник цінностей, вкладених ним у об'єкти підприємницької діяльності) має змогу утворювати прибуток, виступаючи власником специфічного, на який є попит серед потенційних реципієнтів інвестицій. З другого боку, реципієнти інвестицій (особи, які мають потребу у залученні додаткових інвестиційних коштів) пропонують інвестору певний товар у вигляді, наприклад, корпоративних прав або набуття зобов'язального статусу, що включають в себе право на отримання доходів та прибутків.
Таким чином, однією з ускладнюючих обставин інвестиційних відносин є те, що основні суб'єкти інвестиційного ринку умовно виступають учасниками так званих бартерних відносин. Звідси категорії попиту та пропозиції мають двосторонній характер.
Держава виступає суб'єктом інвестиційної діяльності через свої інститути, господарські товариства (компанії") та корпорації, фінансово-кредитні установи, інших функціональних учасників. Держава бере участь в інвестиційному процесі як безпосередньо через державний сектор економіки, так і опосередковано, через свої інституції, органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, НБУ, Фонд державного майна, Антимонопольний комітет України. У цілому державне інвестування охоплює ті галузі й виробництва, продукція яких має загальнонаціональний характер та які найближчим часом не підлягають приватизації: оборонна промисловість, а також окремі об'єкти державної інфраструктури. Головним критерієм державних вкладень в економіку мають стати їх пріоритетність, ефективність та швидка окупність.
Слід підкреслити, що поряд із заощадженнями населення, інвестиційні ресурси, які утворюються в державі, формуються також за рахунок власних ресурсів інвестиційних посередників, тимчасово вільних грошових коштів підприємств, коштів іноземних інвесторів як окреме джерело таких ресурсів, а також коштів держави, інших держав і міжурядових організацій.
Отже, враховуючи важливу роль інвестиційних посередників у процесі реалізації інвестиційної пропозиції та інвестиційного попиту, логічним є те, що ринковий механізм мобілізації інвестиційних ресурсів та їх спрямованого розміщення передбачає наявність розвиненої інфраструктури, яка супроводжує інвестиційний процес, у вигляді інвестиційних посередників, утворених у різних, але визначених законодавством спеціальних організаційно-правових формах відповідно до функціональної специфіки їх діяльності.
Так, за організаційно-правовою формою, видами та врегульованим законодавством порядком здійснення діяльності мережа інвестиційних посередників повинна відповідати ступеню розвитку ринкової економіки взагалі і рівню тих завдань в інвестиційній сфері, що є складовою економічної політики держави зокрема.
Традиційно інвестиційних посередників поділяють на: 1) банківські установи; 2) небанківські фінансові установи (страхові компанії, недержавні пенсійні фонди, кредитні спілки, ломбарди та ін.); 3) інститути спільного інвестування.
Розмежовують індивідуальні та інституційні суб'єкти інвестиційного ринку.
Згідно із законодавством України індивідуальними суб'єктами інвестиційного ринку можуть бути фізичні особи - як резиденти, так і нерезиденти.
Серед інституційних інвесторів виокремлюють такі три групи:
1. Інституційні інвестори, які здійснюють переважно прямі, точніше, спрямовані інвестиції в обмежене коло підприємств - холдинги, фінансові групи та компанії.
2. Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, не дотримуючись якогось певного, заздалегідь обраного набору об'єктів інвестування. Водночас портфель їх інвестицій є широким і відносно стабільним. До зазначеної групи входять інвестиційні компанії, страхові та пенсійні фонди тощо. Свій капітал вони формують за рахунок внесків остаточних інвесторів (насамперед, дрібних і середніх), вкладаючи його у різноманітні цінні папери, щоб забезпечити певний рівень доходу на капітал.
Якщо інвестиційна компанія має лише один портфель інвестицій, то вона являє собою інвестиційний фонд, який може бути двох типів - відкритий і закритий.
Відкритий інвестиційний фонд постійно випускає та продає нові акції, скуповуючи при цьому власні акції у всіх бажаючих продати їх за ринковою ціною. Згідно з умовами організації такого фонду всі інвестори можуть продавати його акції тільки самому фонду. Ринкова вартість акцій відкритого фонду приблизно дорівнює ринковій вартості частини його активів, що припадають на одну акцію.
Закритий інвестиційний фонд не вимагає продажу своїх акцій винятково самому собі. Нові акції випускаються ним відносно рідко, а курс акцій під впливом попиту та пропозиції на фондових ринках може коливатися від вартості активів фонду, що припадають на одну акцію.
3. Інституційні інвестори, які здійснюють повсюдні інвестиції, але не мають стабільного портфеля цінних паперів, називаються інвестиційними дилерами. Ці інституції прагнуть отримати прибуток шляхом спекулятивної гри на біржі. До них належать торгові компанії, інвестиційні банки, фондові доми, інвестиційні пули тощо. За своїми функціями вони значно ближчі до посередників на ринку цінних паперів, ніж до інституцій ринку інвестицій.
2.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону України "Про інвестиційну діяльність" основним правовим документом що регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності, є договір (угода), який ми будемо іменувати інвестиційним договором. Інвестиційний договір є правовою формою взаємовідносин між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності.
Термін "інвестиційний договір" використовується у двох значеннях: широкому і вузькому. У першому (широкому) розумінні цей термін застосовується щодо договорів, які укладаються між інвестором та іншими учасниками інвестиційної діяльності і спрямовані на реалізацію будь-яких видів і форм інвестицій з метою одержання прибутку або досягнення соціального ефекту. У другому (вузькому) розумінні термін "інвестиційний договір" застосовується щодо угод між іноземним інвестором і вітчизняними учасниками інвестиційного процесу щодо вкладення та реалізації іноземних інвестицій. Саме в цьому розумінні зазначений термін використовується у міжнародній комерційній (господарській) практиці.
Інвестиційний договір є різновидом господарсько-правового договору, який має специфічні предмет і мету.
Предметом такого договору є інвестиція в будь-якій не забороненій законодавством України формі. Це можуть бути передбачені законодавством форми інвестицій та інвестиційної діяльності (інноваційна діяльність, капітальні вкладення в основні фонди, корпоративна форма, лізинг, придбання не забороненого законами України рухомого та нерухомого майна, створення підприємств, що повністю належить інвестору, чи придбання останнім у власність діючого підприємства повністю, придбання майнових прав). Предметом інвестиційного договору можуть бути також дії, послуги тощо, що надаються (виконуються) учасниками інвестиційної діяльності та спрямовані на забезпечення вкладення інвестицій.
Мета інвестиційного договору-це той безпосередній господарсько-правовий результат, якого намагаються досягти сторони у процесі його укладання та виконання. Інвестиційний договір спрямований на досягнення кінцевої мети інвестування - здійснення інвестицій та досягнення в результаті цього певного результату - одержання прибутку чи досягнення певного соціального ефекту.
Загрузка...
Інвестиційні договори належать переважно до консенсуальних договорів, оскільки зазвичай укладаються у письмовій формі.
У господарському законодавстві інвестиційні договори поділяють на такі групи: 1) договори про створення юридичної особи або про пайову участь у підприємстві чи неприбутковій організації; 2) договори без створення юридичної особи. Серед них виділяють договори про спільну інвестиційну діяльність та інвестиційні договори, які не пов'язані із спільною діяльністю.
Залежно від кількості сторін та співвідношення прав і обов'язків кожної зі сторін інвестиційного договору розрізняють двосторонні та багатосторонні договори. У двосторонніх договорах сторони взаємно беруть на себе конкретні зобов'язання. У випадках, коли в договорі беруть участь три і більше учасники, зміст такого договору становлять взаємні права та обов'язки сторін, а сам договір вважається багатостороннім.
Наступним критерієм класифікації є оплатний чи безоплатний характер інвестиційних договорів.
Так, за критерієм оплатності розрізняють:
1) оплатні інвестиційні договори, які мають місце за умови, якщо інвестиції здійснюються з метою отримання прибутку, однак цей прибуток може не залежати безпосередньо від результатів дій контрагентів (як це має місце при здійсненні спільної підприємницької діяльності, коли інвестор отримує зустрічне матеріальне задоволення не безпосередньо від свого партнера, а від здійснення інвестицій);
2) безоплатні інвестиційні договори, які мають місце за умови, якщо досягається певний соціальний ефект. Наприклад, будівництво та облаштування приміщень для відпочинку працівників підприємства-інвестора.
За часом виконання розрізняють:
1) інвестиційні договори з одноразовим виконанням, які передбачають їх виконання шляхом здійснення однієї дії впродовж короткого проміжку часу;
2) інвестиційні договори із тривалим виконанням, які передбачають їх виконання впродовж тривалого часу.
За економічним змістом та юридичними ознаками розрізняють такі види інвестиційних договорів:
1) договори про передання майна у власність, повне господарське відання або оперативне управління з метою здійснення інвестиційної діяльності;
2) договори про передання майна у користування з метою здійснення інвестицій;
3) договори про передання майнових прав;
4) договори про спільну підприємницьку діяльність;
5) договори про виробничу кооперацію;
6) договори, спрямовані на придбання майна у власність або майнових прав із метою інвестиційної діяльності;
7) договори про придбання (передачу) прав на використання інтелектуальної власності з метою інвестиційної діяльності;
8) договори на придбання майна у користування з метою інвестиційної діяльності;
9) договори про придбання (передачу) цінних паперів та інших корпоративних прав;
10) договори підряду на виконання проектно-вишукувальних, будівельних та пов'язаних із ними робіт;
11) договори концесії;
12) договори про розподіл продукції.
Залежно від того, хто виступає інвестором, розрізняють: інвестиційні договори на державне інвестування; іноземне інвестування та інвестування національним суб'єктом.
За матеріальним об'єктом (видом інвестиції) інвестиційні договори поділяються на: інвестиційні договори на інвестування майна, що належить інвестору на праві власності; інвестиційні договори на інвестування майнових прав; інвестиційні договори на інвестування прав інтелектуальної власності. За юридичним об'єктом або формою інвестування, якій вони відповідають, виділяють: інвестиційні договори, спрямовані на придбання у власність рухомого і нерухомого майна з метою здійснення підприємницької діяльності; інвестиційні договори, спрямовані на придбання інших майнових прав: корпоративних, прав на користування землею та природними ресурсами, права інтелектуальної власності тощо; інвестиційні договори, спрямовані на заснування юридичної особи для реалізації інвестицій із метою отримання прибутку. Залежно від ступеня ризику розрізняють: інвестиційні договори із середнім ступенем ризику; інвестиційні договори з високим ступенем ризику; інвестиційні договори авантюрні (спекулятивні) щодо купівлі акцій. За напрямом інвестиційної діяльності виділяють: 1) галузеві інвестиційні договори; 2) регіональні інвестиційні договори; 3) мегаполісні (спеціальні) інвестиційні договори (у вільній економічній зоні та зоні зі спеціальним режимом інвестиційної діяльності).
Загалом відносини щодо вкладення іноземних інвестицій опосередковуються за допомогою інвестиційного договору з особливим суб'єктним складом.
Цей договір має такі характерні ознаки:
1) особливий суб'єктний склад: однією зі сторін договору має бути іноземний інвестор;
2) предмет договору - іноземна інвестиція, що здійснюється в будь-якій не забороненій законодавством України формі, та розмір якої фіксується в договорі;
3) об'єкт інвестування, не заборонений законодавством України щодо іноземних інвестицій; 4) мета договору - здійснення іноземної інвестиції й отримання як результату прибутку (доходу) чи досягнення соціального ефекту;
5) необхідність дотримання письмової форми .
3.